Юрко жив на небі з того дня, як мати позбавила його життя. Господь дав йому дуже хорошу роботу і хлопець з радістю її виконував. Але одне його в цій роботі дуже засмучувало – це, коли треба було обрізати ниточки зірочок людини, яка помирала. А інші зірочки Юрко протирав від бруду, плями на них свідчили, що в житті людини труднощі, і вона страждає. Вдень зорі обривались самі і падали на землю, але цього ніхто не бачив. А вночі хлопчина працював над ними: одні запалював та чистив, а іншим обрізав нитки життя. Кожного вечора Господь давав йому довгий список, якій зірці, що саме треба буде зробити. Це була воля Господня і її треба було виконувати без всіляких заперечень.
Хлопчик-господар нічного неба вже десять років тут живе, але він, ні трохи не виріс, так і залишився шестирічним хлоп’ям, який не був жодного дня в школі, не куштував ніколи цукерок і морозива, його солодкою радістю був цукор, який він від матері потайки крав, вона ж його купляла для самогону. Як напивалася, то часто його била, виганяла на вулицю просити гроші, не жаліла дитя, навіть в найлютіші морози. Воно, бідне, тулилось до собак у дворі, щоб хоч трохи зігріти молоденьке серденько. А їй було байдуже на нього, вона любила в житті тільки дві речі: спиртне та чоловіків. Батька запроторили у в’язницю за якийсь злочин.
Юркові так хотілося хорошого життя, бодай такого, як в сусідських хлопчиків, батьки яких карали, але й любили. Щоб батько подарував на іменини велику іграшку автомобіля, а мати багато цукерок, але найбільше він хотів відчути тепло та ласку своїх безвідповідальних батьків, які знехтували найбільшим щастям на землі – своїми дітьми.
Вдень, коли зоряний хлопчик відпочиває, сидить на хмаринці і спостерігає за життям на землі: бачить дерева, квіти і трави, бачить друзів, які вже закінчують школу, сусідську дівчинку Вікторію, яка йому їсти колись приносила до собачої будки. Бачить тата, який тяжко працює і молиться щоночі за сина. Вже скоро вийде з буцегарні. На матір Юрко дивитися не хоче, бо згадується йому той день, коли обірвалося його життя, коли мати його сильно побила, а потім викинула на вулицю і хлопець замерз в собачій буді. Матір-убивцю ніхто не засудив, доказів для кримінальної справи не вистачало. «Хлопчина втік з дому і замерз» - такий висновок зробив слідчий. Але Господь сказав, щоб Юрко ні на кого зла не тримав, бо інакше він не достойний носити почесне звання Хороший Ангел.
Йому так хотілося зійти на землю побачити тата, друзів, але найбільше хотілося побачити Вікторію і подякувати їй за все, що вона для нього зробила: за смачні пиріжки та тістечка, які вона йому в кишеню завжди клала. Хотілося взяти її за руку і повести в кафе на морозиво і чашечку запашної бразильської кави; десь при нагоді подарувати червону троянду. До того в неї ще й досі не має хлопця, але Юрко дуже старанно вичищає її зорю до яскравого блиску, щоб свою долю дівчина знайшла.
«Починає темніти, треба повертатись до роботи» - подумав хлопчик. Зірка Вікторії знов потемніла, навіть стала чорною, хлопець тільки хотів доторкнутись ганчіркою, щоб почистити її як завжди, але зірка зірвалась і впала на землю, залишивши за собою довгий спалах. Юрко заплакав, бо позбавив життя Вікторії, а ще боявся, що Господь розсердиться, що він скинув зірку, якої не було у списку померлих на цю ніч.
На ранок Господь сказав Юркові, щоб він не засмучувався, бо як сталося, так сталося, але скоро до нього прийде помічниця, бо зірок з кожним днем стає більше і йому одному вже не під силу. Як її поховають, я приведу її до тебе.
Вдень Юрко спустився на хмари, щоб побачити Вікторію, вона лежала у труні, як наречена. Біла-біла. Вночі заснула і не прокинулася, а чому не знав ніхто...
