72 кг. 800 гр.
Ранок був поганим, до нудоти поганим... Хоча такі ознаки, як те, що поряд зі мною ніхто не хропів і одяг було розкидано по кімнаті, свідчили, що у ліжко я дісталася самостійно і без пригод. Думки губилися в бажаннях прийняти холодний душ і випити пива. Але заставити себе знову поринути у цю шалену гонитву під назвою життя було несила... Можливо, якби я ще кілька годин поспала, то мене б попустило. Та на шляху до звільнення організму від лабетів похмілля став батько. У двері він постукав, але запрошення не дочекався... Хотів побачити свою доньку у білизні?
Як я й думала - без привітання, батько сів на стілець, не особливо й звертаючи увагу на те, що ж було під його сідницями. Якби мої трусики були живими, він би їх роздушив, а так, просто трохи розгладив (або ж зім’яв - це вже залежить від смаку розповідача).
- Я давно хотів з тобою поговорити, та все не міг знайти вільного часу. Можливо ти хочеш мені про щось розповісти? Тебе щось цікавить?
В тата прокинувся "батьківський" настрій. Так я називала той дивний стан, який періодично виникає, мабуть в усіх батьків... Чи пов’язано це з тим, що предки хочуть, щоб їх діти досягнули тих вершин, які їм так і не скорилися - навчилися танцювати вальс, співати, грати у футбол чи уміло керувати струнами скрипки, або ж зі звичайною пересторогою за життя своїх нащадків, після побаченого по телевізору фільма про наркоманів та хворих на СНІД - невідомо... Та хвороба ця невиліковна, виникає з віком і викликає різноманітні ускладнення - заборону виходити з дому, спілкуватися з друзями чи брити ноги. Лікується увагою та покірним виглядом... Якщо, для виникнення чергового приступу хвороби й дійсно не призвели певні причини.
- Ти вживаєш наркотики: куриш ганджубас, п’єш настоянку морфію, нюхаєш бензин? Чи може вже колешся? Покажи мені вени на руках?
Дивно, чому тато вирішив що я наркоманка? Може він сам обкурився за студентською звичкою?
- Хіба я схожа на людину, яка не може прожити ні дня без того, щоб посилити свої емоції якоюсь речовиною? Може, я спілкуюся з якимись підозрілими особами? Чи краду гроші та сімейні цінності?
Батько розгорнув тонку книгу "Пам’ятка для батьків дітей наркоманів" і продемонстрував мені її нутрощі.
- Ти читала цю книгу? Тут написано таке, проте... - він закрив брошуру - Мене більше лякає інша проблема, яку тобі було б потрібно пояснити. Розумієш, ти почала багато їсти! Ти приходиш додому, зїдаєш вечерю, потім, проводиш ревізію холодильника, на ніч їсиш чіпси та шоколад, обгортки від якого я тоннами вигортаю з твоєї кімнати. Ранок ти розпочинаєш з варених яєць, коли йдеш на навчання, гризеш бутерброд. Тебе - він старанно підбирав букви, з яких, нарешті, склав фразу - пробиває на хавчик?
Так ось воно що! Тато просто помітив зміни в своїй доньці по поступовому спорожненню харчових припасів в холодильнику. Добре, хоч не по спотвореним різкими змінами кислотно-лужного балансу в ротовій порожнині, зубам.
- Це не пов’язано з наркотиками чи вагітністю. Розумієш, я просто, ну, як би це розповісти... Просто, я набираю вагу, поправляюся, товстішаю. Ось й усе- і ніяких секретів.
- Ти б краще розповіла правду - все ж таки, тобі ніхто не зможе допомогти крім рідних та близьких. У кого ти купуєш коноплю? І як ти заробляєш на неї? Де ти її вживаєш? Чи знають про це в школі? Ти вже колешся чи ще ні?
Цікаво, чи зміг би він вдарити мене? Якщо я його доведу... Це ж не так то й важко, потрібно лише поскаржитися на те, що в усіх батьки, як батьки, а мого тата не видно вдома. Додати, що я сплю з кимсь з сусідів і, головне, постійно змінювати свої покази - від погодження з татовою впевненістю в тому, що я наркоманка, до повного заперечення своєї неіснуючої провини. Можливо, колись я пограю в цю небезпечну гру, а, поки що, мені потрібно просто вийти сухою з цієї брудної води звинувачень. І, бажано, без крапельок доказів на шкірі...
- Я не вживаю наркотики! Я навіть пива не можу випити - мені стає погано. У мене великі плани на майбутнє - я хочу працювати в великій міжнародній компанії, вивчити кілька іноземних мов. Я хочу вийти заміж! І народити трьох дітей, бажано, двох близнюків... Мені потрібно буде дбати про вас, коли ви станете старшими і ані наркотики, ані алкоголь здійснити мої мрії не дозволять.
Гарна промова. До того, майже правдива - я й дійсно не можу пити пиво - у мене від нього розпочинається печія і, до того ж, хочу працювати в великій міжнародній компанії. Щодо наркотиків - кілька спроб покурити марихуану (яка, до речі, дозволена в Нідерландах), вважати серйозною звичкою не можна. Або ж, виходячи з того, що мені лише 18 років, ще зарано...
- Так, ти одного ранку прокинулася, подивилася на себе в дзеркало і подумала - "Моя шестидесятисантиметрова талія занадто вузька, та і я, теж, занадто легенька для того щоб западати хлопцям в душу, то чому би мені не поправитися?". Адже саме так і було?
Прийшла татова черга насолоджуватися своєю промовою. Шкода, що вона занадто далека від істини...
- Чесно кажучи, я не впевнена в тому, що ідеалом краси є худі дівчата. Та й не про красу я думала і не про те, щоб подобатися чоловікам. Я думала про себе, про те, як я дійду згоди з собою і заспокоюся. Якщо я буду спокійною, мені не потрібно буде приймати ліки або наркотики. Я буду отримувати задоволення від їжі. І не стану наркоманкою. Ніколи.
Що потрібно зробити далі? Я підійшла до тата і обійняла його за плечі.
- Я твоя донька і ти будеш гордий тим, що у тебе є такі діти!
Я вже почала заговорюватися, та батько цього не помітив. Він розумів, що останнє слово повинно бути за ним, проте, закінчувати нашу розмову не хотів. Мій предок не вірив своєму нащадку.
- Ти вивчаєш психологію і я бачу, що навчання не проходить повз тебе. Та, хіба таким чином можна пояснити те, що ти після пар приходиш додому, відкриваєш холодильник і починаєш їсти все підряд? Просто тому, бо тобі заманулося набрати кілька кілограмів ваги? Можливо, я й не дуже хороший батько, проте, на маленький мозок ніколи не скаржився. Ти ж не хвора! То ж ми з тобою домовляємося - ти зав’язуєш з наркотиками, знову стаєш нормальною дівчиною і тоді, я знову дозволю тобі гуляти по вечорам з подругами. Гаразд?
І, не чекаючи відповіді, батько звільнив кімнату від свої присутності. Наостанку гучно гепнувши дверима... Добре те, що я не вийшла з себе і не влаштувала істерику. Адже криком та плачем для себе не доб’єшся нічого, окрім, зайвої витрати дорогоцінної енергії. Енергії, прихованої в їжі...
Я дістала з кишені перший на сьогодні батончик. Коли від нього залишилося лише кілька піщинок кокосової стружки на руках та смак шоколаду в роті, настрій покращився. І секрет гарного настрою дуже простий - ранок вдався...
Я навіть не почистила зуби.
73 кг. 100 гр.
Після учорашніх пригод в моїй сумочці залишилося 30 копійок, один тюбик помади, телефон, дві щодених прокладки (було, принаймні, чотири) і цидулка.
"Доброго ранку! Дякую за сніданок, обід, вечерю і те, що ти за мене відсмоктала у того вусатого здорованя на дискотеці! Жартую... Я взяла у тебе трохи грошей та косметики і зробила два дзвінки по телефону. Між іншим, ми так і не познайомилися! То ж, бувай, незнайомка..."
Щасливої дороги. Принаймні, незнайомко, в сауні ми з тобою не зустрінемося...
73 кг. 120 гр.
Якщо mother просто забувала вітатися, то бабуся про те, що онучці слід сказати щось, принаймні схоже на "Ти вчора після пляшки коньяку переспала одразу з трьома здорованями, їх додому віднесли, а ти навіть макіяж не змила?" навіть не здогадувалася.
Й одразу ж звинувачення!
- Тепер ти не одна, тому повинна думати не лише про себе, про задоволення своїх потреб та свого непотребу. Як там у Маленького Принца в його "Сент-екзюпері" - "Ми відповідаємо за тих, кого приручили!". Зрозумій - відповідаємо! Тобто, якщо будуть якісь негаразди, то за них спитають лише тебе...
Ситуація, яка складалася, потребувала якщо не бійки, то негайного роз’яснення.
- Бабусю, про що мова? Поясни мені, чому я в чомусь винна, якщо я нічого не зробила? Не роблю і робити не збираюся?
Зручно вмостившись на підлозі, бабуся приготувалася до ведення тривалих словесних баталій.
- Не зарікайся, ти все одно не зможеш стриматися, це ж не фізична, це психологічна залежність. Сьогодні… Завтра… Все одно цей день прийде!
- Я набираю вагу не тому, що не можу відмовитися від вкритої білим шоколадом вафлі. В будь-який момент я можу кинути!
- Усі так говорять!
І то правда...
- Ти молодець, що зважилася на цей крок. Це дуже відповідальне рішення. Але я розумію справжню причину - просто ти боїшся, що потім буде пізно.
- Чому пізно?
- Можна захворіти. Можна потрапити в лікарню...
- А чому ти не сказала, шо ще можна вийти заміж? Ти вже поставила хрест на моєму особистому житті?
- Я поставила? Це ти поставила чотири жирних хрестика, як у реакції Вассермана. Якби ти грала в морський бій, твій крейсер би вже затонув, а так ти ще можеш поплавати. Тим більше, що у тебе є цінний вантаж.
- Немає...
- Як немає? А що ж батько?
- Батько нічого не знає...
- А чому ти нічого йому не розповіла? До речі, хто він?
- Хто?
- Батько дитини хто? - бабуся подалася вперед затамувавши подих. Швидше за все, вона очікувала відповідь на кшталт - "Не твоє собаче діло!". А що ще може сказати вирощена на комп’ютерних іграх та дискотеках дівчина? Яка не палає від бажання розповідати своїй єдиній бабусі про все, що відбувається в особистому житті онуки, її подруг, подруг її подруг і домашніх тварин усього цього натовпу…
- Хто батько твоєї дитини? Який художник залишив розпис сперматозоїдами на стінках твоєї піхви? Подарунок у вигляді Х-хромомсоми тобі ж зробили не в медичному центрі? Хоча заради екстріму ти могла залізти і в лікарню, для того, щоб зайнятися сексом, скажімо, в гінекологічному кріслі...
Mother моєї мами думає, що я вагітна. Цікаво, хто підкинув їй таку думку? Не її ж внутрішнє "Я", яке прагне відчути себе прабабусею?
- Буде він офіційним батьком дитини чи не буде - не має значення. Жодного. Тому не хвилюйся, якщо він вирішив піти від тебе коли дізнався, що ти вагітна. Ніхто на тебе не кричатиме, тобі допоможуть... Мене більше хвилює те, що ти вживаєш наркотики.
Про наркотики їй теж внутрішнє "Я" розповіло?
- Але разом з кількома мілілітрами брудної речовини, яка потрапляє в твої вени, можна ввести і небезпечних для здоровя майбутньої дитини мікроорганізмів - збудників СНІДу, сифілісу, гепатиту і, навіть, гонореї. Дитина повинна народитися здоровою!
Бабусі просто хочеться відчути себе ще раз мамою. А, може, доказати усім і собі, що вона може виховати дитину правильно, такою, якою і повинна бути людина. З її точки зору - здійснивши усе те, що не встигла зробити бабуся...
А це дуже багато речей - корона чемпіона світу з шахів, золота медаль на зимовій олімпіаді з фігурного катання і пройдений повністю другий "Серйозний Сєм". Чи не занадто велике навантаження для життя, яке ще навіть не зачате?
- Велику роль грає і здоровя батька. Я ж не думаю, що ти, бодай і випадково, переспала з чемпіоном світу з шахів або з відомим фігуристом, який зробив тобі подарунок у вигляді нитки ДНК. Тобто, це була звичайна людина, у якої, можуть бути хвороби, які передаються у спадок, певні генетичні проблеми якими вона бажає поділитися. Я ж не повірю сучасним дослідникам, які стверджують, що шизофренія це інфекційне захворювання! Не слід забувати і про цукровий діабет, гомосексуалізм, дитячу хворобу лівацтва та безліч інших маленьких неприємностей, які можуть зруйнувати життя будь-якої людини. Особливо, маленької людини...
То ж просто скажи - хто він? Чого мені чекати, коли я виховуватиму дитину? Тебе ж можуть позбавити батьківських прав і тоді цей типовий представник чоловічої статі може спробувати відібрати у мене права на майбутнього комп’ютерного генія!
Я думаю, що бабусі не слід так хвилюватися... Краплинки поту, які вкрили її чоло стікали маленьким струмочком по правій, перевитій синіми венами сивій скроні. Так і до інсульту недалеко. Відірвався тромб і втік по складним переходам вен в головний мозок. І не наздоженеш його... Все що залишиться - лише пам’ять. То чому вона не говорить про те, якою людиною стане моя дитина? Як буде кохати, ненавидіти, боятися та долати перешкоди... Адже щастя не можна отримати разом з золотою короною чемпіона світу чи написом на моніторі "Game over".
- То чим хворіли його батьки?
Вона дала мені старий листок паперу (ти ба - в косу лінію!), списаний акуратним почерком.
- Ось те, на що вони хворіти не мають права. Ці всі хвороби можуть сказатися на здоровї мого онука, то ж я повинна знати ворога в обличчя, бути готовою до усіх цих висипів, гідроцефалій, вроджених вивихів яєчок та неопущення кульшового суглобу.
Цікаво, а що б було, якби я принесла заповнений листок паперу? З відмітками "хворіли" напроти кожної хвороби?
- Тільки не обманюй мене, гаразд... Я вже стара жінка у якої стрибає тиск, болить голова і ниє душа. Так і до інсульту недовго, то ж не бери гріх на душу. Будеш переживати, можеш дочекатися і до інфаркту. Свого інфаркту... Хай но я ще трохи постраждаю на цьому світі займаючись пранням твоїх щоденних памперсів та прокладок малюка.
Цікаво, з чого розпочинати? З наркотиків? Чи все ж таки з вагітності? А може з того, що всю цю фігню, яку мені в вуха, старанно пережувавши, вклала бабусю, я в гробу бачила? Після інсульту...
- Я хочу тобі зізнатися, моя люба бабуся - завагітніти я не могла. Аж ніяк! Я й зараз не вагітна, оскільки у мене розпочалися місячні.
- А місячні рясні? Болісні?
- Так...
- То це викидень! Все це пов’язано з наркотиками та з тим, що коли виникають непередбачувані ситуації, за порадою до наймудрішої людини в сімї ніхто не звертається. Навіть за пиріжками не приходить! А потім виникають проблеми - викидні, вагітності, наркотики, виразки шлунку, інфаркти, катаракти.
Принаймні на одне своє запитання я відповідь отримала - скільки ж назв хвороб знає моя бабуся...
- Що я можу сказати: я не вагітна. Бо у мене не було сексу. Я не наркоманка. Бо у мене немає слідів від... - Я помітила, як бабусине обличчя почало тужитися, намагаючись народити саркастичну посмішку і швиденько завершила думку - наркотиків, бо вони мені не цікаві.
- А ну но покажи згини рук та колін! І стопи! - що ж, я наштовхнула свою любу бабусю на чудову думку, за яку мені доведеться розраховуватися повним роздяганням... Обережно знімаю з себе байку, закочую рукави старої чоловічої сорочки. Якщо ретельно до неї принюхатися, можна відчути запах "молочка", яке варилося на старій газовій плиті. Це чудо техніки радянського виробництва стояло на кухні, підлога якої слугувала мені та ще одній досить привабливій особині чоловічої статі ліжком. Що можна додати? Досить брудним ліжком, в якому, зате, можна палити... Цей специфічний запах не можна було "відбити" ані дорогими пральними порошками, ані провітрюванням на свіжому повітрі. Проте, якби бабуся його впізнала, я б і сама завдала їй кілька запитань, наприклад, звідкіля саме вона його знає?
- Показуй, показуй, адже все приховане завжди стає відомим.
Так моя бабуся дізналася, що я не колюся ні в ліктьові вени, ні в гомілкові. Тому дійшла черга і до вен паху. Довелося задирати спідницю, знімати трусики (як назло я не здогадалася натягнути танго або стрінги) і демонструвати своїй бабусі повну відсутність слідів від голок в паховій ділянці.
Мені навіть здалося, що бабуся жалкує, що нічого не знайшла. Тоді б можна було потішити своє самолюбство, похвалити себе і знайти тему для кількох годин допиту. А так... Якби вона могла мене змусити, то одягнула б латексні пальчата, купила одноразові гінекологічні дзеркала і спробувала би мене оглянути тут же, на дивані. І все це для того, щоб знайти збільшену до шести - семи тижнів матку!
Я би так не змогла... Я б відвела свою онуку на ультразвукову діагностику. І до кваліфікованого гінеколога...
- Що ж, це дуже добре, що ти не наркоманка. Тепер докажи мені, що ти не вагітна! - і вона розсміялася.
Посмішка зняла з атмосфери в кімнаті легкий наліт напруженості. Тепер, усі мої відчуття були оголеними і беззахисними, ніби звинувачуючи мене в тому, що я не змогла їх захистити.
- Це дуже добре, що ти не наркоманка! Я ж говорила твоїй матусі, а вона мені не вірила. Що ж, я рідко помиляюся в людях... Дай я тебе поцілую!
Я підставила під її сухі губи свою щоку. Вона затримала своє обличчя поблизу моєї шкіри, доторкнулася до невеликого вугрика, який зранку ще з самісінького ранку прикрасив мене і вдихнула повітря. Певно, саме так вовки вишукали кого би з’їсти в лісі чи чоловіки кого б трахнути в напівтемряві просякнутої потом дискотеки... Чи не занадто я вульгарна? Може, краще було б сказати так, як вони самі про це говорять - "Шукав сьогодні у барі якусь кралю щоб поговорити про Фрейда та випити філіжанку кави"?
- Ти все ж таки принеси мені зранку використаний тест на вагітність, згода? - промовила вона, попростувавши до виходу - І цю сорочку потрібно випрати, вона тхне вареною коноплею...
Я не встигла навіть здивуватися - перед самісіньким виходом бабуся озирнулася.
- І не думай, що я тебе принижую... Якби я тобі не довіряла, то оглянула б тебе власноруч. Смачного!
Якщо в людини є аура, то саме вона тягнулася за моєю бабусею навіть коли двері зачинилися. Крізь шпарину від замка з кімнати намагався вибратися туман, скажімо, сірого кольору, щоб не померти без свого господаря, не задихнутися від незнайомого смороду моїх уподобань та мрій. Крапельки душі, які втрачали зв’язок зі своєю господинею, осідали крапельками на моїх речах і миттєво висихали. Єдине, що продовжувало нагадувати про розмову - відчуття бабусиних губ на щоці та легкий специфічний запах моєї сорочки...
73 кг. 350 гр.
Я проспала. Чи то занадто довго прала свою стару сорочку чи то мені снилися сни, які я так і не встигла додивитися до логічного "horror-end"у. Якби не бажання присмоктатися до того кінця сигарети, який на фабриці озброїли фільтром, я б провела в ліжку як мінімум ще годину. Але мені страшенно хотілося закурити. Будь що - виноградне листя в газетному папері, підібрані на вулицях недопалки, сигарети з попільнички в нічному клубі, сигари чи папіроси, кальян з друзями в кімнаті гуртожитку. Будь що, що можна підпалити і чим можна затягнутися на повні груди.
Я знала як подолати це бажання. Як поховати його на кілька годин… І все, що було потрібно - це провести святкування сороковин своє відмови від вдихання гарячого повітря з нікотином. Тільки так, як годиться - з шоколадом, солодкою газованою водою, чіпсами та кількома великими бутербродами з шинкою. Гарні поминки для поганої звички, тим більше, що померти від ожиріння набагато приємніше, ніж від раку легень.
Хоча покинула палити я досить давно - як мінімум, 15 000 грамів тому, але бажання знову засунути до своєї ротової порожнини сигарету, виникло вперше. Я очікувала, що єдиною проблемою, яку я могла відчути внаслідок початку "ломки" після відмови від нікотину, стане голод. Та останнім часом у мене було небагато можливостей для того, щоб апетит прокинувся - я постійно щось жувала, смоктала, гризла...
Мріяти подібним чином я б могла ще довго. Під ковдрою було затишно і тепло і там можна було знайти кілька квадратних сантиметрів для того, щоб поставити тацю зі сніданком. Але паління в ліжку до добра не доводить та й сечовий міхур, переповнений вчорашнім вечірнім зеленим чаєм кликав мене на пошуки чи то туалету, чи то будь-якої посудини підходящої форми. Принаймні, я знала, що знайти туалет простіше...
Думки про те, щоб провести кілька діб у ліжку, з повним набором різноманітних солодощів на столику поряд з місцем мого перебування, діагнозом "грип" та катетером у сечовому міхурі (щоб не вставати), періодично блукали звивинами мого мозку. Те, що ця мрія так і не здійснилася, підтверджувало мою теорію про замкнутість будь-якого циклу, в тому числі і розумового. Або, про мою зацикленість. Наприклад, на їжі або вазі тіла...
Те, що я одразу поглянула в дзеркало після першого за цей день подвигу - підняття з ліжка, погана ознака. Це свідчить, що моя зовнішність турбує мене більше ніж моя мета. А це не може не насторожувати, особливо, врахувавши те, що дві свіжих складки на животі, які надійно приховали мій прес від мого ж погляду, ніяк не хотіли поміститися в рожевих стрінгах XXL (жаль, що вас тут немає, хоча б підказали, чи личить мені білизна такого кольору і такого розміру!).
Бюстгальтер я навіть не намагалася одягнути - просто натягнула на своє тіло футболку. Принаймні, доведу до стану непритомності кількох дідусів та цнотливих юнаків своїми підстрибуючи ми персами. Якщо не натягну поверх легенький светр...
- Доброго ранку! - бабуся забула постукати в двері і принести з собою сніданок. Замість таці, на якій дуже сексуально б виглядали тости з авокадовим - ні, авокадо мені страшенно набридло за останні місяці маминої омолоджувальної терапії, з полуничним або апельсиновим джемом, в руках у моєї бабусі була порожня скляна трилітрова банка і тест на вагітність. Добре, що я не встигла сходити в туалет, а то б сечу з мене вичавлювали краплями. А так, пропустивши повз вуха бабусині слова про чутливість тесту, я демонстративно сіла посеред кімнати і наповнила посудину на третину (якби я була чоловіком, було б набагато простіше), чим значно підняла настрій бабусі.
На результат тесту вона навіть не подивилася. Вивчатиме його у себе вдома під мікроскопом? На "золотому дощі" для скляної банки мої ранішні тортури не скінчилися. Бабуся дістала з кишені маминого халату кілька розпечатаних на принтері листків паперу і, одягнувши окуляри, попросила мене дати чесну відповідь на кілька запитань:
- Скажи мені, люба, у тебе останнім часом не з’явилася спрага? Ти не ходиш вночі в туалет? Зір не погіршився? Молочниця не турбує? Апетит не змінився?
Шість запитань, на які мені, для того щоб уникнути подальшого допиту треба було дати лише одну відповідь, бажано негативну, що я й вирішила зробити.
- Ні. Жодного з цих симптомів у мене немає. У мене є свідки і алібі, яке вони можуть підтвердити.
Мого почуття гумору бабуся не оцінила.
- Добре, тоді цукровий діабет другого типу я викреслюю... А як справи з відчуттям холоду? Ти не мерзнеш? Серце не болить? Ти не стала думати повільніше і ще більше пітніти? Щитовидна залоза не збільшилася?
П’ять запитань, на які мені, для того щоб уникнути подальшого допиту потрібно дати лише одну відповідь, бажано негативну, що я й вирішила зробити.
- Ні. Я взагалі себе чудово почуваю і проблем зі здоровям у мене немає.
Я демонстративно повернулася вправо і тричі плюнула через ліве плече. Коли бабуся витерлася від слини, вона продовжила свій допит. Симптоми маніакально-депресивного психозу, булімії і, навіть, зараження глистами, у мене виявити не вдалося. Принаймні, під час опитування...
Зате від такого поводження з собою я повністю прогнала від себе залишки сну та філософські думки пов’язані з ними. Десь в глибині моїх повних грудей, які сьогодні не стримував тісний бюстгальтер, прокинулося відчуття гордості. Незважаючи на перехресний допит, безліч дурних запитань, які могли пошкодити мою дитячу психіку, не дочекалися відповідей, які могли поставити хрест на моїх з бабусею взаємовідносинах. Пишатися собою - приємно, особливо, якщо поряд з тобою ходить твоя близька родичка і розпитує, чи не знаходила я у ліжку повзаючих глистів, чи не було у мене нападів суму чи сміху останнім часом. Мої спроби нагадати бабусі, що я студентка, у мене незабаром сесія і мені потрібно збиратися на пари, поснідавши перед цією відповідальною справою, зустрічала німа образа. А, може, просто ненависть до того, що не можна було пояснити за допомогою вагітності, наркотиків чи немитих рук...
Все могло б закінчитися набагато гірше, якби не мій мобільний телефон. В глибині своєї недолугої електронної душі він був закоханий в свою господиню, тому, побачивши в яке скрутне становище вона потрапила, вирішив встряти в нашу розмову. Марш Мендельсона. Мелодія відпочинку для мого мозку. Хто дзвонить? Якщо дівчина, питиму незбиране молок на сніданок, якщо хлопець - придбаю собі щось з косметики. "Не торкатися..." - вимикаю. Ці вітальні слова вже почали мені набридати...
Сховавшись від бабусиного погляду, який ладен був спалити і телефон і мене тисну на кнопку. І розпочинаю кричати в трубку:
- Ти де? Я тебе погано чую? Говори голосніше!
- Я рада чути твій голос. Тим більше, що ми вже давно не бачилися?
Чому я не впізнаю володарку цього голосу?
- Тобі, мабуть, мої препарати так допомогли, що ти вирішила ними більше не користуватися?
Тетяна, завжди трималася впевнено, дзвонила усім своїм знайомим принаймні один раз на місяць, вважала себе бізнес-леді і займалася розповсюдженням біологічно-активних добавок. І завжди розпочинала розмову зі слів - "Я рада чути твій голос"... Коли вона вирішить, що такий початок розмови впливає на розмір її винагороди і зменшує кількість потенційних клієнтів, я й дійсно зміню напис на дисплеї мого мобільного. На щось більш благопристойне - "Доброго дня, пані!" або "У вас чудова помада". Телефонові усе одно, а мені буде приємно...
- Я рада чути твій голос. Тим більше, що ми вже давно не бачилися?
У мене є новий суперзасіб для набирання ваги. Його дуже добре розбирають - усі твої подруги вже замовили, то ж, дбаючи про тебе, як про постійну клієнтку, я відклала й тобі останні дві пляшки... Усього по одній столовій ложці двічі на добу - і ти будеш набирати до 1000 грамів щодня! Унікальний засіб! Такого не придбати більше ніде...
- Це ж неприродно!
- Зате ефективно і впливає добре на організм! Тепер, лікуючись, ти постійно будеш відчувати себе краще. Навіщо їсти шоколад і бутерброди з шинкою, забиваючи пори свого організму і зашлаковуючи усі твої 20 метрів тонкого кишківника, якщо можна попити вирощені в горах Тибету за рецептами монахів трави?
- Шоколад - це смачно! І корисно... А бутерброди з шинкою - це взагалі щось фантастичне... Тим більше, уявляєш, скільки шоколаду і бутербродів можна купити за ті гроші, які ти пропонуєш витратити на цю травичку?
Вона на декілька секунд замовкла. Перетравила мої слова, висмоктала поживні думки і викинула як непотріб у каналізацію. Ще й змила за собою... І знову пішла у наступ, поховавши образу десь глибоко у підсвідомості.
- Але ж у тебе багато подруг. Уяви собі - розповівши про нову систему набирання ваги, ти зможеш допомогти їм відновити здоровя, станеш для них авторитетом і, найголовніше - вона зробила паузу, ковтнувши слину - зможеш непогано заробити. 20 % на кожній дівчині - це мінімум 100 доларів щотижня! Розмір твоєї винагороди залежить лише від тебе!
Про те, що мені доведеться щотижня продавати товару, як мінімум, на 500 зелених папірців з обличчям американського президента, вона дипломатично промовчала.
- Такої пропозиції ще не було. Ти - одна з перших! Побудуєш собі маленьку імперію, на тебе працюватиме сотня розповсюджувачів, а ти відпочиватимеш на Канарах та Бермудах!
- З коктейлем в руках?
- Да... І щоб в бокалі була маленька парасолька...
Прийшов час брати нитки розмови в свої руки, тим більше, що бабуся, користуючись моєю зайнятістю вирішила переглянути мої фотографії. Не зовсім цікаве заняття, мушу зізнатися, проте дуже інтимне. Добре, що розпочала вона з дитячих і до впійманих фотоапаратом миттєвостей, на яких я зображена зі своїми коханнями, коханнячками та просто випадковими знайомими ще не дісталася.
- Навіщо тобі марнувати час спілкуючись зі мною? У нас спільні друзі і знайти тобі нового клієнта я не допоможу. Я не хочу обжиратися твоєю травичкою і ковтати твої настоянки, оскільки пам’ятаю до чого це призводить. Шоколад та бутерброди - моя улюблена їжа і ти не змусиш мене перейти на щось інше. Ти згодна? То чого ти мене дістаєш? Краще б дзвонила до мене три рази на рік - привітати з днем народження, новим роком та гарним настроєм і запитувала, червоніючи від натхнення, чи немає у мене якогось знайомого парубка, який хоче покращити свою потенцію - бабуся почала прислухатися до нашої розмови - і записувати телефони тих, кому це не потрібно... А потім зустрічатися з цими секс-монстрами в дешевих кафе і червоніючи від збудження розповідати жертві твоєї сексуальності та мого довгого язичка про усі переваги тантричного сексу та диво-травички, яка дає змогу займатися сексом і десять разів на добу. Це завершиться в найближчому пустому під’їзді, де тебе переконають, що не в травичці справа... Зовсім не в травичці... Головне те, щоб все це відбувалося в презервативі!
Можна полегшено перевести подих. І зробити контрольний постріл в голову.
- Якщо хочеш, я тобі залишу номер телефону якогось хлопця, який ще не зустрічався з китайськими диво-продуктами. Ти уявляєш собі це поле для діяльності! Тим більше, що у нього є безліч друзів і немає подруги. Риб’ячий зуб зеленого кольору серед повної пащі очей (це я перевіряла її уважність). Перед тобою відкривається велике майбутнє!
Ні, вона не перепитала "Що! Що ти сказала?"... Все ж таки, вона мене не слухала. Вибудувала собі з моїх слів систему, яка її повністю влаштовувала і просто стверджувала собі, почувши те чи інше твердження - "Я так і думала". Вона розуміла мене так, як сама цього хотіла.
- Ти думаєш, що чоловікам буде цікаво дізнатися про шляхи покращення свого здоровя?
- Звичайно, тим більше, що заради жінки вони готові піти на подвиг, а не лише на те, щоб придбати собі засіб, який очищує кишки краще ніж клізма... Уявляєш собі гомосексуалістів! Це ж тисячі нових шанувальників? А культуристи, музиканти, молоді вчені, багаті та бідні нероби (і до чого тут усі вони)!
Принаймні, тема нашої розмови змусила бабусю відкласти фотоальбоми. Якби у неї був листок паперу та ручка, вона б навіть занотовувала...
- Чому ж мої препарати завжди купують жінки?
Здоровий глузд - це погано. Саме він змушує тебе зробити запитання в ситуації, яку тобі нарізали, розжували і, навіть, частково перетравили.
- А ти чоловікам їх пропонувала?
- Вони не хотіли зі мною говорити. Точніше, слухати мене...
- Бо ти червоніла. І на тобі був твій зелений кептарик і легкий наліт цноти. Бо твої ноги ховалися від їх поглядів під довгою спідницею та легкою небритістю. Тому що ти продавала їм супер-траву, а не супер-засіб для того, щоб вони відчули себе чоловіками. Поряд з тобою вони мають відчути себе високими стрункими гарними і сексуальними, з шістьома квадратиками пресу на животі і купою грошей в кишені, а не сексуальним маніяком, який розглядає домашню дівчинку і думає, як би це її звабити.
- То що мені робити? Сидіти вдома і чекати твого дзвінка. Ні, краще передзвони мені сама - так буде надійніше.
- А ти мені можеш зараз дати номер телефону? Я б заздалегідь передзвонила та домовилася про зустріч?
Я би з радістю це зробила. Якби я пам’ятала хоча б один телефонний номер...
- Ні, тобі ж потрібен найкращий? Найрозумніший... Такий, який зможе зрозуміти усі переваги висушеної в горах під променями жовтого китайського сонця дорогої та несмачної трави перед бутербродами з шинкою. І чіпсами, шоколадом, куркою-гриль...
- То тобі зателефонувати о котрій годині?
- Близько одинадцятої.
- Так зараз вже майже дев’ять. Ти встигнеш?
- Одинадцятої вечора. Згода?
- Да...
- Тоді бувай. Мені час снідати і приводити в стан підвищеної бойової готовності мою знівечену жирною та нездоровою їжею шкіру.
Цікаво, хто зателефонує мені сьогодні з осіб чоловічої статі? Кому пощастить познайомитися з Тетяною та її зеленим кептариком? Я зробила те, чим не займалася, здавалось, цілу вічність - занесла в пам’ять телефону номер дівчини. І назвала її ніжно - "potvora z problemami".
- Онучко! Здається ти забулася про свою бабусю!
І це була щира правда. Та витрачати час на подальше з’ясування стосунків у мене не було жодного бажання.
- Я й дійсно хвора. У мене хронічна неуважність, вроджена манія величчя та набутий синдром гарного апетиту. Лікування просте - повний спокій і посилене харчування. Головне - не змушувати мене хвилюватися, адже мене подразнюють навіть такі дрібнички, як перегляд без дозволу моїх фотознімків (бабуся одразу ж випустила з рук фотоальбом), звинувачення мене в поганих звичках (склала листок з питаннями вчетверо і сховала в кишеню) і перебування однієї і тієї ж людини поряд зі мною більше ніж протягом 15 хвилин.
Бабуся глянула на годинник.
- Вибач, мені час бігти. Ліки потрібно випити вчасно і прибрати у сусідки вдома. Я обіцяла їй допомогти, та ніяк руки не доходили. То ж смачного тобі сніданку і вдалого навчального дня. І не перепрацьовуйся, тобі ж не можна...
Щоб слова не розходилися зі справою, бабуся одразу ж навшпиньки вийшла, тихенько причинивши за собою двері. Її аура цього разу в кімнаті не затримувалася... Наступна проблема весняного ранку мене хвилювала не менше - що сьогодні на сніданок? Маленькі жовтенькі листки паперу мені нагадували: "Омлет із семи яєць із сиром, Три тости з цільного зерна з олією і консервованими фруктами, Дві великих склянки апельсинового соку, Протеїновий коктейль (2-3 рази на добу): Дві чашки незбираного молока, Одне яйце, Два черпаки протеїну, Один банан, Два черпаки морозива".
Бажання подихати нікотином кудись зникло. Цікаво, чи змогла я б утриматися від зваблення димом, якби ще кілька годин полежала в ліжку?
Краще відповісти на це запитання запитанням. І я, відчинивши двері, голосно закричала:
- Mother, що там у нас на сніданок?
Снідали ми утрьох - mother, з авокадовим кремом на обличчі, намагалася розжувати щось дуже схоже на корінь петрушки, тато ложкою ловив рідку манну крупу в тарілці, а я, з-за відсутності сиру їла простий омлет, морозиво та тости з полуничним джемом. Потім тато з мамою пили зелений чай для схуднення, а я - незбиране молоко та каву "3 in 1".
Щоб зігнати посмішку з мого обличчя, mother знову розпочала свою проповідь про моє особисте життя. А, може, продовжила стару...
- До моєї подруги, на кілька днів приїде племінник. Про нього навіть у газетах пишуть... Уявляєш - 19 років, а вже один з провідних веб-дизайнерів країни. Більше 100 сайтів зробив. Твого віку, а скільки досягнень…
Я уявляю собі цю картину. Кліп повинен зніматися у магазині побутової та комп’ютерної техніки. У ролі продавця - невисокий хлопчина, в білому халаті та чорних окулярах. Роль генія веб-дизайну грає саме він. Mother - директор магазину, а я - нещасний купець, який випадково потрапив у приміщення, з якого немає виходу. Навкруги лише екрани моніторів і телевізорів та колонки. Парубок сидить за клавіатурою, mother сховалася десь в кабінеті і мені здається, що все це - просто дурний розіграш. Коли я, втомившись від думок, знесилено сідаю на найближчий музичний центр, з усіх колонок починає литися звук... Цього разу - важкий рок. Mother - вся в шкірі та з татуюванням, яке приховує друге підборіддя, спочатку виконує кілька завивань та відригувань у жанрі "брутал", а потім починає співати.
Слів розібрати не можна і співачка це розуміє. Вона робить жест продавцю і той починає щось швидко-швидко набирати на клавіатурі. І тут, усі екрани магазину оживають! На них з’являються літери, які складаються в слова - такий собі сурдопереклад...
- Ти маленька дівчинка і ти не розумієш
- Що без гарного чоловіка просто скнієш
- Тобі потрібен веб-дизайнер за монітором
- Впустити такого парубка просто сором
Невелика пауза, під час якої кліпмейкер покаже моє спотворене страхом обличчя, mother вип’є кілька ковтків води, а парубок зробить вправи для того, щоб попередити застій крові в малому тазі та простатит.
І потім приспів:
- Скільки можна не слухатися маму?
- Скільки можна не слухатися маму?
- Скільки можна не слухатися маму?
І тут на екранах з’явиться "біжуча строка" - маркетолог, письменник, син директора, ще один син директора, син замісника директора, який буде директором, програміст, спортсмен... Усі, кого моя mother прагнула побачити поряд зі мною. І що я можу додати? Пісня вийшла напрочуд довгою...
Вже потім, під час монтажу, в кліп вмонтують кадри з танцюючими на мікрохвильових пічках та кухонних комбайнах парубками з кишеньковими комп’ютерами та мобільними телефонами в руках, додадуть спецефектів і басів. Та ще раз дивитися цю попсу, нехай і з накладеним поверх затертих штампів жанру шаром косметики, буде вже нецікаво...
- Просто прийшов час визначитися. Твій тато, мій наречений, бабусин зять - тобто, та людина, яка сидить поряд з тобою за цим столом, в твому віці вже знав, що одружиться на мені. Тому, він зекономив дуже багато часу на різноманітних вечірках, дискотеках та прогулянках під місяцем, вдало витративши його на навчання та працю над собою. Навіщо тобі ці помилки в особистому житті? Гарний хлопчина, непоганий старт для такої багатообіцяючої особи як ти - mother повернула мене зі світу фантазій, музики та філософських думок - І батьки у нього дуже порядні, розуміють, що їх хлопчику потрібна порядна дівчина, а не якась... ну, ти розумієш...
- Мммам, я нн ххчччу зннннтисссся - пережувавши останній шматочок бутерброду з сиром, яким я замінила три тости з цільного зерна з олією і консервованими фруктами, я повторила - Mother, я не хочу знайомитися! У мене немає часу... Англійський, спорт, хатні клопоти - якийсь парубок в цю схему не вписується!
- А ви не будете зустрічатися довго. Одружитеся і заживете сімейним життям. Він купить і пральний автомат і посудомийну машину, все що тобі буде потрібно - це точно знати, чого ти хочеш. Й усе...
Цікаво, це mother так хотіла мене збутися? Чи їй і дійсно сподобався той парубок?
- Я подумаю над цією цікавою пропозицією. То коли він приїздить? Скільки у мене часу? Яку відповідь ти хочеш отримати? Поговоримо про це пізніше, гаразд? Мені просто потрібно бігти в університет. Все було дуже смачно. Дякую. Брудний посуд залиште на столі, я прийду - приберу - я поцілувала маму в білу фруктову щоку, батька - в аромат лосьйону для гоління і, прихопивши свою сумочку, не оглядаючись, попрямувала на вихід. Мамине "Щасти тобі сьогодні", мене вже не наздогнало...
Перша пара - теорія економічних відносин. "Предмет цікавий і дуже потрібний" - так відзивався про свої знання підстаркуватий викладач з незрозумілим прізвищем Прізвище. Втім, яка різниця, яка фамілія стоятиме в заліковій книжці напроти чарівного слова "зараховано"? Тим паче, особливих претензій ні щодо відвідувань, ні щодо знань у цього чоловіка, полюблявшого підфарбовувати собі бакенбарди, до нашої групи не було. Або, ми їх не чули за гулом голосів, який, здавалось жив в аудиторії. Розмовляли усі - вороги і друзі, коханці покинуті та коханці майбутні, відмінники та відмінники. Або ж відмінники та двієчники - яка різниця? На пари ж ходили усі, намагаючись хоча б передостанні пари провести разом.
Сесія наближалася день за днем, не залишаючи часу на навчання. Адже ми розставалися на цілих два місяці! Тому й насолоджувалися спілкуванням, знаючи, що усі негативні емоції, які вдасться отримати під час цих кількох днів раптового сестринства (мені не подобається слово братання), вдасться витратити.
Літній сезон, тобто, відпочинок, неробство, секс на піску та сонячні опіки, наближався...
- Чому ти не взяла у мене новий каталог з літніми суперпропозиціями та суперскидками?
Від солодких мрій про життя-буття мене відірвало запитання старости групи. Висока, струнка, розумна голубоока блондинка з ідеальними розмірами - жодне з цих тверджень її не характеризувало, швидше, вона була повною протилежністю вищеописаній кралі.
- З тобою все гаразд? Ти ж не можеш не купити новий крем для засмаги усього за два долари сорок сім центів? Тільки не купуй у Ольги - у неї весь товар торішній, а минулого року сонячна активність була зовсім іншою, то ж ти можеш або обгоріти, або ж залишитися блідою поганкою на цілий рік...
У мене майже вся група розповсюджувала косметику - "мейд ін" Франція, Росія, Польша, Бєларусь. Хоча, іноді мені здавалося, що уся різниця між продуктами цих торгових марок була в ціні. Й усе! Принаймні, рекламу вони проводили однакову, обіцяючи відмінний зовнішній вигляд, запах, смак та безліч інших переваг, які дарує обрана пудра чи помада.
- Хочеш, я потру для тебе пальцем сторінку і ти одразу ж відчуєш, як вона пахне?
Цікава пропозиція... Попередні мої спроби ознайомитися з пахощами, які повинні розповсюджувати сторінки каталогів завершувалися невдачею. Вперше, коли я ознайомилася з цим дивом закордонної реклами, мої нюхові аналізатори взагалі вловили запах сперми. Я вже тоді знала, що на смак вона приємніша. Та й походження аромату встановили досить легко - дівчина, яка потерла сторінку вказівним пальцем, ранок розпочала з сексу в власному під’їзді. Щоправда, секс довелося закінчувати в університетському туалеті, так як недобрі люди, які вирішили вигуляти своїх песиків, закохану пару налякали. І в подальшому, замість "пахощів ранкової роси та сандалового дерева з легенькими інтонаціями мускусу, який так підходить впевненій в собі жінці", я знайомилася з добре знаними ароматами - часнику, миючого засобу для посуду або ж запізнілих місячних. Можливо, тому ніколи нічого не купувала, хоча бажаючих спихнути мені щось потрібне для мого волосся, шкіри і т. д., завжди вистачало. Тим більше, в передекзаменаційний час, коли, здавалося, навіть повітря просякнуте добротою...
- Я тобі можу зробити знижку. Навіть дуже велику знижку...
- На все, що я захочу придбати?
- Так, крім коричневої помади, крему від зморшок, авокадової маски і тоніка для сухої шкіри - вона придивилася до мого обличчя - вибач, я помилилася, для жирної шкіри. То що ти візьмеш?
Я би могла відповісти, що нічого, крім, коричневої помади, крему від зморшок, авокадової маски і тоніка для жирної шкіри, та й то зі знижкою... Але ж вона моя староста? Хоча якраз це для мене не грало жодного значення.
Просто розпочинати сварку не було жодного бажання...
- У мене немає грошей.
- Я почекаю поки ти віддаси, адже акція завершується вже через тиждень. Не потрібно переплачувати за ті товари, які можна придбати дешевше. Чи ж не так?
Я впевнена в тому, що ми могли б розмовляти на протязі кількох днів, обговорюючи останні новинки косметології. Навіть не перериваючись на сніданки та обіди (а також ланчі, вечері та бутерброди посеред ночі). На це я вже піти не могла...
- Ти знаєш, що у Світлани твоя улюблена суперстійка червона помада коштує дешевше? Майже на один долар.
На її обличчі не смикнувся жоден м’яз. Боротьба між відданістю торговій марці та бажанням зекономити відбувалася десь глибоко в душі, там, де ховалися усі її примхи - зайнятися сексом з чарівною представницею своєї статі, не брити пахви принаймні взимку і їсти цибулю щовечора, а не лише тоді, коли до неї не приходить потрахатися чоловік її старшої сестри.
Та боротися зі своїми бажаннями все одно краще наодинці з собою. Тим більше, що у мене було ще кілька не менш заманливих пропозицій спеціально для неї.
- Якщо ж купуєш три однакових помади, то отримуєш знижку на лак для нігтів. Червоного кольору з вітамінами та провітамінами. І киснем!
Перед киснем вона встояти не змогла.
- То я залишу тобі каталог. Подивися, роздивися, підрахуй... А я на наступній перерві його заберу. І тоді ж запишу твоє замовлення...
Задоволена собою староста скотилася з моєї парти і присунулася ближче до Світлани, залишивши в повітрі легкий аромат жувальної гумки, який повинен був бути пахощами "ранкової роси та сандалового дерева з легенькими інтонаціями мускусу".
- За кордоном працюють підприємства... - навіть якби мені платили гроші за те, щоб слідкувати за перебігом думок викладача, я б відмовилася. І правильно б зробила, оскільки мені усе одно б довелося відірватися - мій телефон доповів мені мелодією, що хтось намагається почути мій голос.
- Можна вийти? До мене телефонують батьки з приводу здоровя бабусі! - на моє прохання Прізвище відреагував легеньким порухом голови, навіть не змінивши інтонацію голосу. Я, прикривши динамік пальцем (щоб не заважати розмовляти одногрупникам), вискочила у коридор. А там і туалету недалеко...
Єдине вікно на третьому поверсі, яке закривали грати - вікно жіночого туалету. Чому? Втікачі, швидше за все, ціною власного життя та вибитої шибки прагнули б залишити чоловічій туалет, оскільки запах аміаку у ньому, незважаючи на періодичні втручання технічних працівників, був набагато концентрованішим.
"Якщо хлопець - придбаю мамі на вечерю два авокадо, якщо дівчина - з’їм їх сама".
Традиційне:
- Ти де?
І знайомий чоловічий голос.
- Я на роботі.
Так, нещодавно ми з ним спілкувалися... Це той хлопчина, промоутер майонезу вітчизняного виробника, танцюрист і прихильник анального сексу. І він на роботі вже о дванадцятій годині? Щось не віриться...
- А ким ти зараз?
- Я працюю дегустатором нових майонезів.
Тобто, влаштувався офіціантом і під’їдаю все, що залишається за клієнтами. - Робота нервова, але платять добре.
По мені кидаються пляшками діти місцевих бандитів, та за вибиті зуби і синці на ребрах їх батьки розраховуються щедро.
- І дуже багато сексу...
Так, доводиться спати з усіма офіціантками, які цього захочуть, з адміністратором і задовольняти бажання усіх відвідувачів, яким заманеться сексу з чоловіком в костюмі офіціанта.
- Я пішов з поста територіального менеджера, у зв’язку з тим, що мені усі заздрили. Мене знищили інші претенденти на посаду!
Так, бо вони вчилися, мали вчену ступінь з економічної науки чи просто спали з дружиною начальника відділу збуту. А може, керівникам набридло дивитися на те, як під час зростання частки ринку у конкурентів, ти розповідав студенткам про свій "паркер" та мобільний телефон, Гулівера та ліліпутів...
- Зараз розробляю нову геніальну ідею, яка змінить усю систему продаж. В усьому світі!
Ти сидиш перед телефоном і чекаєш, коли тобі подзвонять з "Нестле" чи "Крафт Якобз Шухард". А потім, надсилаєш їм своє резюме, в якому лише кілька речень, та й ті присвячені новому революційному способу зацікавлення цільової аудиторії, винайденому тобою кілька місяців тому. Аудиторії, яка, користуючись відсутністю промоутерів, брала все що могла взяти додому. І, лише там, зціпивши зуби, насолоджувалася огидним смаком вкраденого майонезу. Ти зробив корисну справу - люди більше не купуватимуть цю гидоту, але не отримав за це від конкурентів ні копійки. То ж, одного дня став відпрацьованим матеріалом... Через тиждень надсилаєш своє резюме ще раз, а потім дзвониш. І дуже дивуєшся, коли тебе не впізнають по голосу, не пам’ятають твою фамілію і вперше чують твоє імя...
- Ти не хочеш сходити зі мною в кінотеатр?
Ти залишився один. Тобі немає навіть з ким поговорити. В порожній квартирі на тебе чекає протяг. Він грається гардинами і тобі здається, що хтось ходить кімнатами. В такі хвилини самотність тікає...
- Я зайнята, у мене дуже щільний графік.
- Бодай на кілька хвилин. Просто побачимося, домовимося про нову зустріч?
Ти боїшся, що я покладу трубку і тобі не буде більше кому дзвонити. Саме зі мною ти пов’язуєш свій злет і думаєш, що я стану твоїм ангелом-охоронцем. І генератором ідей на півставки. А якщо я ще буду з тобою займатися сексом, то ти навіть назвеш мене своєю нареченою і одного ранку прийдеш до моїх батьків знайомитися. З квітами для мами та довідкою від акушер-гінеколога для тата, в якій буде написано, що я вагітна...
- Я не можу, я ще раз кажу! Я дуже зайнята. У мене тренування!
Так, у мене тренування з підвищеною відповідальністю. Хто кого вговорить першим? Яким реченням я відправлю його у нокаут? І якими словами поховаю?
- Так ти ж чудово виглядаєш? Хочеш бути схожою на жердину для стриптизу? Хорошої людини повинно бути багато!
Так. Слушна пропозиція - не слідкувати за собою, не йти до своєї мети, нічого з собою не робити і усе одно подобатися якомусь хлопцеві. Дивний комплімент...
- А у тебе який зріст? Обєм біцепсу? Скільки квадратиків видно на пресі? Ти носиш бікіні чи боксерки?
- Я невпевнений, що під час нашої першої справжньої розмови по телефону можна говорити про подібні речі. Це занадто інтимно. І я ніколи не вимірював себе... Ніколи!
Саме в цей момент він розстібнув собі ширінку і виміряв свого Гулівера. Принаймні, приклав до нього свого пальця. І занотував в своєму записнику, який знаходиться в мозку на сторінці "22 день без сексу" - виміряти довжину другої фаланги середнього пальця.
- Що ж, промовивши тобі на добраніч, я йду в своє ліжечко. Одномісне ліжечко... Спати до самого ранку. То ж можеш мені позаздрити. Згода? - і не чекаючи відповіді - Тоді баай!
- Ні, стривай, я хочу тебе побачити, хочу ще раз запросити тебе до танцю. Пам’ятаєш, мелодію нашого знайомства? Наш перший і єдиний танок?
Я пам’ятаю все - мелодію знайомства, обличчя прибиральниць, смак його вуст під час поцілунку. До того ж, памятаю настільки добре, що повторювати все це ще раз не маю бажання. Нехай собі тішиться згадками та своїм Гулівером, який, маю надію, скоро опиниться в країні ліліпутів.
- І смак майонезу я до цих пір відчуваю в своєму роті... Це так романтично! Сидіти і намащувати майонез на скибку хліба. Цілий вечір. А наступного дня годувати усіх бажаючих і думати - чи залишиться мені щось, чи вони все зїдять? Навіщо ці дурні розмови... Ти не розумієш, що я сміюся над тобою? Тебе треба лицем засунути в це багно, яке називається іронією і чекати, поки ти замастишся в неї як тоді в майонез? Тобі скільки років? Чи разом зі цнотою ти втратив і здоровий глузд?
Зірвалася. Не витримала хвилинної телефонної розмови. Втомилася чи навпаки - дуже багато відпочивала?
- Не треба було мені тобі це казати. Та знай - я тебе бачити не хочу і ти мене теж не шукай... Навіщо? Щоб ще раз почути від мене слова, які принижують тебе та твою гідність? Чи зможеш ти пережити подібне ще раз? Чи зможеш ти після цих слів прокинутися з гарним настроєм? Ти ж чоловік, ти людина, ти повинен бути сильнішим за слова якогось дурного дівчиська? Хай вони і жалять тебе в саме серце...
Гарна промова. Шкода, що ніхто не зможе прочитати її в одній з цих дурнуватих книжок про сучасну молодь, я знаю, ці слова б запам’яталися. Принаймні, я б запам’ятала, якби в книзі, в мемуарах якоїсь путани, була моя цитата. Звичайно, з моїм підписом... Де там телефонна адреса, за якою приховується "potvora z problemami"?
- Зате моя подруга в захваті від твоєї мужності та чутливості. Ти зрозумів, чого хоче дівчина і їй аж кортить познайомитися з тобою. Тільки те й робить, що розпитує про тебе. Дати тобі її номер?
- А вона симпатична?
Добре, що хоч так. Він міг запитати, хто у неї батьки, де вона навчається, як любить кохатися і чи ковтає сперму. І не забути коронне запитання - "Вона залізе в ліжко вже на першому побаченні?".
- Так, вона розумна і з радістю з тобою зустрінеться. Записуй!
Я продиктувала йому сім Тетяниних цифр. Цікаво, він висолопує язика, коли щось ретельно записує? І чи длубається в носі, коли над чимось задумується? Маю надію, відповіді на ці запитання я не знатиму...
- Я їй обов’язково передзвоню. І тобі теж, навіть якщо у нас нічого не вийде. Цілую. До побачення. Я біжу, бо мені потрібно працювати.
І, щоб не затягувати розмову, відключився. Поспішає передзвонити?
Повертатися в аудиторії жодного бажання не було. Я спробувала побачити щось крізь вікно, але, окрім грат, на ньому був такий шар пилюки та мертих мух, що можна було лише гадати, що діється в світі...
А що буде, якщо набрати свій номер телефону. І натиснути виклик? Через кілька хвилин мовчання почуєш в трубці:
- Привіт, ти так довго не дзвонила. Я вже скучила за тобою, хочеш, сьогодні побачимося? Тільки приходь одна. Нам так добре вдвох, але й поодинці непогано!
І ти перериваєш розмову, відкладаючи зустріч з собою в черговий раз на завтра
