Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46389
Рецензій: 90539

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Альтернативна історія

Симулянтка

© Наталка Воля, 11-03-2010
У понеділок в її житті починалося все. Перші відбитки власних пальців, які вона зробила на парті, вмочивши руку в чорнило, вона отримала в понеділок. Перший порнографічний фільм її найкраща подруга принесла подивитися в понеділок і вона довідалась про те, як створюються діти, про творчий процес. Перший блокнот із папірців, вирваних із зошита, з власним зображенням на обкладинці, вона виготовила в понеділок. Цей блокнот став водночас першою симуляцією власної особистості і поклав початок безкінечній шерезі симуляцій, які бігли в єдиному можливому керунку - у керунку до ще одного вирішального понеділка. В понеділок вона здійснила першу спробу самогубства, причиною для якої стало те, що вона не відповідала власному ідеалу. Це також призвело до наступного понеділка, який настав через багато-багато років, коли вона здійснила ще одну спробу самогубства через безмежну втому від життя.
В той понеділок вона збагнула дві речі. Спершу вона збагнула, що люди, які довго сплять, просто не мають задля чого прокидатися. А потім вона зрозуміла, що вона якраз із тих довгосплячих людей. Їй не хотілось прокидатися. Ніколи. "От би було чудово заснути на вічно", - подумала вона, потягнулася, розбила склянний торшер  і скалкою з люстри розрізала вени.
В понеділок її виписали з лікарні і вона довго стояла під будинком, чекаючи, доки хтось її забере, прибіжить з квітами та радістю в усмішці. Однак в той день було вітряно, падав дощ і вона застудилась і поїхала до дому із чудовою, як вона гадала, хворобою - нижнім запаленням легень.  У понеділок цю хворобу у ній виявив дільничний терапевт, переглядаючи ренгенівські знимки і її знову поклали в лікарню. У понеділок.
У понеділок почалася весна. Весна прийшла у її долю несподівано і депресивно - крізь незашторені вікна лікарняної палати пронизливим березневим сонцем. Його проміння оминало голі гілки дерев і чорні перекопані газони, не мало де осісти, не мало за що зачепитись, тому жбурляло їй просто в очі свої шалені промені і вона, прикута до ліжка крапельницею, не мала де сховатися. І навіть коли заплющувалася, сонце гарячими зеленими плямами проникало під повіки.
У понеділок вона вийшла на роботу, бо треба було повернути борги за лікування - вийшла кельнеркою літнього кафе під парасольками в одному з центральних парків - це була ще одна симуляція власної особистості.
Вона була симулянткою. До цього її спонукало безліч речей. Спершу ім'я. Її звали Іриною. У її класі було чотири Ірини, у її під'їзді мешкало три Іри і дві Яринки, на її подвір'ї бавилося вісім дівчаток, які звались так само - дві Іруськи, одна Ярка, дві Яриськи, дві Іринки і одна Руля. Спершу Руля хотіла видаватися Русланою, але виявилося, що і вона Іра, просто це приховує.
Отже, її перша симуляція - Руля, яка хоче видаватись Русланою, хоч насправді зветься так само, як і всі - Іринкою. Друга симуляція - Орнела. Орнела Луб'янчук - ось як вона підписувала свої зошити, і вчительки, у класному журналі яких значилось, що вона Іра, Іра, Іра і ніхто інший, виправляли це вигадане ім'я на Іру. Але вона замальовувала спершу білим гуашем, потім - коректором, це ненависне ім'я як у всіх і знову писала Орнела. Писала і писала, що аж вчительки, стурбовані її наполегливістю і обурені непослухом, попросили матусю відвести її до психолога.
Однак був хлопчик, маленький милий білявий хлопчисько, який повірив у те, що вона Орнела, відразу, відколи вона написала це прекрасне з її точки зору ім'я на обкладинці зошита. Милий білявий хлопчик за сусідньою партою, погляд якого був свавільним і непередбачувано висковзав із зошита, випурхував з підручника, як пташеня, що вперше навчилось літати, і осідав на її орнелівських повіках із довгими-предовгими чорними віями.
У сьомому класі вона симулювала біле волосся. У дев'ятому - подарувала однокласникам блокноти із власним зображенням. До того часу її звали Хіона, що в перекладі з грецького значить - сніжна. Вона розповіла однокласникам, про продюсера, який захопився її талантом і тепер вона записує свій альбом із піснями, які сама ж написала, і її довге біляве волосся спадало сніговим пухом на плечі. Найгіршим у цій брехні було те, що вона зовсім не вміла співати, навіть підспівувати вже заспіваний мотив, навіть мугикати у ванні, навіть казати ла-ла-ла-ла, коли ставала на пальці і підтанцьовувала у такт новій сукні.. Її голос був неслухняним, як дика качка, і щойно вона намагалась поцілити в якусь ноту, голос пролітав мимо. Вона полювала на ноти ретельно і наполегливо, однак музика це не тир, у якому рано чи пізно навчишся стріляти.
Про те, що Іринка, вона ж Орнела, вона ж співачка Хіона, що в перекладі з грецької значить снігова, дізналася вся школа. І на вечір, присвячений пам'яті якогось поета, їй запропонували заспівати.
Хіона була симулянткою. Тому вона розмовляла без звуку кілька днів, щоб всі зрозуміли - вона не співатиме. Співачка Хіона надірвала голос. Співачка Хіона не співатиме ніколи - ось про що не знали її шкільні подруги і однокласники, отримавши в подарунок блокноти із її ім'ям, а вже потім, коли після дев'ятого класу, вона пішла вчитися на куховарку, однак симулювала свій відхід у шоу-бізнес, подарувала своїм однокласникам футболки із власним зображенням.
Їй дуже хотілося в шоу-бізнес. Десь в глибині душі вона відчувала, що там її симуляції стануть в пригоді. Однак як туди потрапити не мала ні найменшого уявлення. Вона вчилась куховарити і у неї непогано виходило. Щодалі частіше їй пропонували після практики у ресторані залишитись працювати назавжди, щодалі смаковитіше облизували пальці шанувальники її таланту. Однак лише вона, Хіона, здогадувалась, що найважливіший її талант не в куховарстві. А для того, щоб хтось зауважив її талант, потрібні були гроші.
У її житті знову з'явився милий білявий хлопчик, який підріс, порудів і став привозити партії польських троянд та продавати у милому затишному магазинчику на центральному ринку. І Хіона симулювала вагітність.
Починаючи з понеділка вона вважалась вагітною.
Вона казала замість "я" - "ми" і багатозначно вказувала пальцем на свій живіт. Вона при кожній нагоді робила знудьговане личко і бігла в туалет. Вона поїдала банки квашених огірків і домалювала одну зайву паличку у тесті на вагітність. Вона зробила все, щоб поруділий хлопчисько на колінах просив стати його дружиною - вона, сніжна білявка, сиділа зі своїм домальованим тестом на канапі, за вікном періщив весняний град, на плиті закипали чудові страви куховарки, яка понад усе не хотіла бути куховаркою, і він, рудий-прищавий-закоханий стояв на колінах та тримав у чудовій оксамитовій мушельці чудовий перстеник із діамантом.
Але це також була симуляція - діамант. Коли через кілька місяців він вийшов із її квартири, щоб ніколи більше не повернутись, бо знайшов справжню Орнелу-співачку-білявку,  яка справді від нього завагітніла, Хіона віднесла свій діамант у ломбард і там їй сказали, що симулянткою на цьому світі була не лише вона. Але вона була дурепою, бо не розрізнила звичайнісінького скла, такого звичайного, як те, що ним склять вікна, від діаманту.
І тоді, під закипання найсмачнішого в світі борщу, під шкварчання найвишуканіших м'ясних рулетів Хіона розрізала свої вени, щоб більше ніколи не жити. Бо вона не була співачкою. Бо вона не була білявкою. Бо вона звалась просто і банально Іра. Бо самоцвіт виявився підробкою. Бо поруділий продавець троянд її покинув.
І коли збігав по плиті червоними пульсаціями борщ, коли пригорали рулети,  Хіона-Орнела-Іра-Руля міцно перев'язала свій лівий зап'ясток рушником і постукала до сусідки у двері.
- Викличте мені швидку, - шепотіла Хіона.
Вдруге, коли це трапилось, вона не хотіла викликати швидку.
Її наступна симуляція була такою чудовою, що ніхто б не запідозрив це миле дівчатко, солоденьку квіточку, у симуляції.
Вона симулювала щастя. Це було так чудово - симулювати щастя, що навіть на якийсь момент вона повірила у це щастя. Хіона облаштувала собі квітучу рожеву кімнатку і наростила довге чорне волосся, воно плуталось між її лопатками і так вдало відтіняло білосніжну усмішку. Їй щодалі сильніше хотілося усміхатись. Вона приводила у свою рожеву кімнатку зграї липневих веселих друзів, і один з них, найкращий друг, із такою ж білою щасливою усмішкою і сверблячкою на кінчиках пальців, яка змушувалоа його постійно торкатись до її сухої-пресухої оксамитової шкіри, лишався ночувати. Вночі вони сиділи на підвіконні разом із розквітлими у горщиках квітами, дивилися на зорі і слухали як далеко у висоті струмує вітер.
Хіона майже його покохала. Вона майже полюбила своє ім'я і роботу шеф-повара у одному милому ресторанчику на околиці міста. Під час обідньої перерви вона любила поблукати на пагорбах, що розкинулися навколо, між кущами глоду і терну, любила виринути із розпеченої кухні, наповненої запахами їжі, розтерти свої руки, просяклі цибулею, запашним полином, розпустити своє волосся, зібране у щільну гульку, на вітрі і уявляти собі інше життя, у якому вона могла б жити. Жити-жити-жити...
Однак про цю обідню мрію про інше життя вона нікому не зізнавалася. Навпаки. Зустрівши десь дорогою однокласницю, любила стати у мальовничій позі, підперти рукою стегно і розповісти, як прекрасно, коли знаєш мову спецій та вмієш дати раду овочам.
- Я могла б бути поганенькою співачкою, однак вчасно це все покинула, щоб стати найкращою в світі куховаркою. Хіба ж не чудово?
І її усмішка, вдало відтінена чорним волосся, так радісно сяяла, що всі знову повірили у ще одну симуляцію - Хіона щаслива.
Хіона майже повірила у своє щасливе життя. Вона майже полюбила чорне волосся і рожеву кімнату, і майже відчувала кохання до найкращого друга, який любив сидіти на підвіконні поруч із розквітлими у горщиках квітами, і майже насолоджувалась куховарством, що непристойно добре їй давалося. І все було б чудово. Якби одного разу у їхній ресторанчик не завітав один дрібний відвідувач, бізнесмен на старій тарадайці із молодою дружиною. Все було б чудово, якби цей рудуватий мужчина чи то з прищами, чи з порізами на обличчі одного ранку не зупинився в їхньому ресторанчику пообідати разом із дружиною, молодою гарною білявкою. Вони зробили дрібненьке дешевеньке замовлення, що свідчило про не надто великий бюджет. Сіли за столик у кутку, що свідчило, що дружина не настільки молода та білява, щоб сидіти навпроти вікна. І через той куток пролягала дорога із кухні на пагорби, якою щоразу в обідню пору ходила Хіона. Вона пройшла повз їхній столик і жоден спогад не виринув на обличчі рудого чоловіка. Можливо тому, що він не любив чорнявок, можливо ще чогось.
І тоді, на пагорбах, Хіона відчула втому. Вона зрозуміла, що втомилась бути щасливою. Вона не була щасливою. Вона наче й зовсім не була. Було багато якихось інших жінок, що не мали з нею нічого спільного - співачка, чиє обличчя вона видрукувала на сторінках блокнота, щаслива чорнява куховарка, яка любить рожеве. Не те, щоб вона кохала того рудого - вона давно забула його ім'я. Але спогад про все, що в її житті не здійснилось, вибив Хіону із щасливого ритму.
Коли вона прийшла до дому, їй схотілось заснути і ніколи не прокидатись. Вона проспала два дні без перерви, а коли в понеділок будильник продзвенів о восьмій, Хіона пішла вмиватись, випадково розбила пляшку із хвойним концентратом, який додавала до ранкової ванни для бадьорості, потім підняла скалку з підлоги і якось випадково, нехотя, розрізала рівнесенько по лінії давнього шраму, зап'ясток.
Потім, щоб не забризкати кров'ю своєї пухнастої рожевої ванної кімнати, спустила руку у ванну, сама сіла поруч і замугикала фальшивим голосом якусь пісню.
Каналізаційна труба у сусідчиній ванні від старості дала тріщину і кров, що текла з Хіони, витікала на сусідчині білі махрові капці поверхом нижче. Спершу перелякана жінка викликала собі швидку, вирішивши, що в неї почався викидень. Але потім, коли лікарі її обстежили і обстежили труби, виявилось, що викидень почався у когось поверхом вище.
Хіону два роки не випускали з лікарні. Вона спершу лежала в реанімації, потім у лікарні для психічно хворих, потім їй лікували легені.
У понеділок Хіона вийшла заміж. Білосніжні фальбанки її плаття сунулись по калюжах,   чіплялись за кущі, коли вона втікала з власного весілля, усвідомивши, що зробила помилку. У понеділок Хіона усвідомила, що зробила страшну помилку, вийшовши заміж за рудявого бізнесмена, який продавав ковбаси і приходив у кав'ярню, у якій вона працювала офіціанткою, випити гальбу пива. Він був схожим на іншого бізнесмена, який торгував трояндами - у нього був той самий вираз обличчя і той самий фальшивий діамант, любов до білявок і незрозуміло звідки випірнулі прищі на обличчі. Але він мав одну ваду - він був не тим рудявим бізнесменом, за якого охоче вийшла би заміж Хіона.
Вона симулювала дурненьку біляву кельнерку. Це була ще одна симуляція, яка досі всім приносила щастя, отже мала щастя принести і їй. Погано профарбоване волосся, малий словниковий запас - Хіона навчилась користуватись найнеобхіднішими словами, а всі інші забула, бо язикаті кельнерки нікому не подобаються. Хіона симулювала захоплення від підробного діаманту, який відвідувач їй подарував на третьому побаченні, бо на другому, вона сказала, що вагітна, а на першому завагітніла. Вона симулювала щастя, коли вони відвідували його родичів, і симулювала любов до куховарства, коли вони з його мамою ліпили разом вареники. І симулювала задоволення, коли опинялася з ним в ліжку. І симулювала розчулення, коли казала "Так" під час розписування у загсі. А потім вони мали б піти повінчатись. Хіона вийшла в туалет, потім вийшла з загсу, потім, коли дощ - а в той день дощ лив, як з відра - розмочив її вроду і врода потекла потічками справжніх сліз по її обличчі, вона побігла до найближчої зупинки маршруток, залізла у найповнішу і поїхала світ за очі.
У понеділок Хіона прокинулась на сімферопольському вокзалі - її будила провідниця і розтуливши очі, Хіона зрозуміла, що вона вже не Хіона, а Наталка, що значить у перекладі з грецької - природня.
Природня дівчина із русявим довгим волоссям, схожа на випускницю школи, у спідниці до колін та білій кофтинці, що дісталась їй в спадок від бабці, влаштувалась секретаркою у туристичну фірму, яка продавала чай. Іноді в житті таке трапляється, що туристичні фірми продають чай. А ще трапляється, що власники туристичних фірм закохуються у сором'язливих секретарок, які не раз звуться простим і зрозумілим ім'ям Наталка, тобто природня. Іноді ці власники туристичних фірм ладні зробити дуже багато, щоб отримати таку бажану любов природніх дівчат.
Одного разу, коли Наталка завершувала свою щоденну порцію телефонних розмов і збиралась іти до дому, він притиснув її у кутку біля стола, вперся діафрагмою у її груди і сказав:
- Завтра субота. Чом би нам не поїхати за місто у милий будиночок в скелях. Вдвох.
- Я хочу стати співачкою Навіть псевдонім собі придумала - Хіона, - сказала наївна дівчинка Наталя.
- Без проблем. Співачкою то співачкою. Мій знайомий продюсер записує альбом нашій попередній секретарці. Гадаю не буде особливої різниці, якщо ми її замінимо тобою.
І в понеділок після пристрасних вихідних обгортку альбому замінили - замість обличчя спокусливої блявки з'явилось обличчя сором'язливої шатенки, що зветься Хіона. Так Хіона стала співачкою. Їй не доводилося більше старатись поцілити у ноту, - ноти збивала до купи вміло і невимушено якась студентка культурноосвітнього училища, яка в такий спосіб заробляла на навчання. Наталці не доводилось робити майже нічого - вивчити тексти пісень і вчасно ворушити губами під фонограму на її першому і останньому концерті.
Життя налагоджувалось. Хіона мала блокноти із власним зображенням, футболки із власною усмішкою, коханця, який обіцяв розлучитись і одружитись з нею, будиночок на березі моря, який той коханець винаймав для своєї пасії. Все, чого ще хотіла Хіона, це побачити одного разу зайву рисочку на тесті для вагітних. Однак цієї рисочки не було і ніколи не мало бути.  
Починаючи з понеділка розпочався ще один етап у житті Хіони, який називався нудьга.
Одного разу Хіона вийшла позасмагати на пляж і взяла з собою трохи спеченого власноруч печива - вона досі куховарила. На печиво збіглися пляжні чорні від сонця діти і слідом за одним милим хлопчиком прийшов його тато - рудявий мужчина із порізами на обличчі після гоління. Він забрав малого, подякував Хіоні за печиво і пішов геть. Вона дивилась на його трохи зашироку талію і вируділі сліди білявості, на чорну спину і розслаблену ностальгічну ходу.   І коли його постать зникла із поля її зору, згубилась серед розпластаних розслаблених тіл, Хіона зайшла у воду і поплила. Вона плила довго, як риба, далеко, як яхта, відчайдушно, як морська піна. Вона плила до безсилля, до виснаження і коли не лишилося сили вертатись назад, лягла на воду обличчям догори.
Це трапилось у понеділок. Рибалка, який заробляв на тому, що продавав рапанів та крабів у прибережні ресторанчики, витягнув напівмертву дівчину у свій човен. Вона була не з простих - її груди були холодні і нагадували гумові кульки і рибалка здогадався, що їх підпирали вдало вшиті подушки силікону. Її нігті вилискували довгі і товсті, як у птахів. Її волосся відірвалося, коли він витягав її в човен і повисло на його руці русявим природнім хвостом випускниці школи. Її вії залишись на його пальцях, коли він витирав обличчя красуні від солоної води. На посинілому обличчі чітко вимальовувались лінії татуювання на губах - щоб губи виглядали більшими і чіткішими.
Він викачав з її легень солону воду, а коли дівчина прийшла до тями, дав їй випити міцного, мутного чаю.
- Як тебе звати?, - запитав татарин.
- Ельжбета, - відповіла дівчина, - а друге ім'я - Хіона.
І вони стали жити разом. Їй подобався татарин. І подобалося ловити рапанів. На його вимогу вона вийняла з губ і грудей силікон.
- На дотик це просто огидно, - сказав татарин.
І вона вийняла.
На його вимогу вона підстригла волосся коротко і стала рудявкою.
- Мені подобаються руді, - сказав татарин.
- Мені теж, - відповіла Хіона.
Одного разу татарин ішов містом і побачив милу руду дівчину. Вона продавала морозиво і він тричі підходив його купувати. Врешті подолав сором'язливість і запитав:
- Як тебе звуть, красуне?
- Єлизавета, Ліза, - відповіла дівчина.
І ось одного разу в понеділок татарин покинув Ельжбету-Хіону задля справжньої рудої Лізи.  
Хіона стояла на пероні вокзалу, руда і стрижена, поверталась у рідне місто. Починаючи з цього понеділка вона зрозуміла, що від себе нікуди не втечеш і пообіцяла собі більше ніколи нічого не симулювати. У потязі разом з нею в купе їхав рудявий чоловік із хлопчиком, який вірив симулянткам.
- Ці жінки вічно щось симулюють. Моя колишня дружина симулювала кохання. Зрештою, вона втекла у столицю, щоб стати співачкою. Навіть псевдонім собі придумала - Феофілакта.
- Ти ба. А мене звуть Іра і я безплідна куховарка, - відповіла йому Хіона.
- Чекай-чекай, то не та сама Іра-Хіона, з якою ми колись у школі зустрічались?
- Мабуть. І ти подарував мені штучний діамант.
- Штучний діамант.
Вони розмовляли майже пошепки, коли його син заснув і за вікном пропливали картини їхніх спільних спогадів. Вони обоє були руді і покинуті, мали спільне минуле і єдину дитину, якої йому було забагато, а їй якраз бракувало. І приїхавши у рідне місто, вони оселилися разом. Вона працювала куховаркою у ресторанчику, який він відкрив, покінчивши з квітковим бізнесом. А він і далі закохувався у білявих співачок, що не можуть поцілити в жодну ноту, однак жив з Ірою, що в перекладі з грецької значить мир.
Ваппі ЛАХМАНЧИК

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Усі ми в житті симулянти,

© Юрій Кирик, 12-03-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 11-03-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.34610104560852 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …