Маленьке кольорове щастя...Вона тримала його у руках так, ніби це було все її життя...Вона боялася не те, що поворушитися, вона намагалася не дихати, аби тільки не втратити цю захоплюючу мить.
З-за рога виглянуло сонце і здивованим променем освітило дивну картину: занесши ногу над першою сходинкою будівлі Секретаріата президента, нерухомо застигла молода жінка, виронивши офісного портфеля, та збенетежено дивилася на випростані вперед долоні. А на долонях було воно - її щастя...
Жінка дуже органічно вписувалась в оточуючий її урбаністичний пейзаж: високі підбори, дорогий дизайнерський костюм, волосся, затягнуте у тугий вузол. В портфелі, який вона п*ять хвилин тому тримала наманікюреними музичними пальцями лежав закордонний паспорт з десятками штампів та папка офіційних державних документів. Вона недаремно підіймалася до Секретаріата; вона там працювала.
Але зараз ці матеріально-буденні цінності були неважливі, бо вона стояла без руху вже хвилин п*ять, насолоджуючись своїм щастям...Весь довколишній світ перестав існувати для цих двох - неї та її щастя...
Вона обережно нахилилась до власних долонь і ледь відчутно тркнулась губами тго чуда. Щастя ледь помітно поворушилося. Вона посміхнулася. Так щиро і відкрито, як не посміхалася з часів закінчення університету, коли чоловіча половина групи качала на руках юних дипломаток.
Вирішивши взяти від цієї миті все, вона знову поцілувала своє щастя. Щастя обурилося від такої нахабності і ...
Змахнувши великими мохнатими помаранчевими зі стркатим візерунком крильцями, метелик злетів вгору з долоней, описавши прощальне коло над її головою.
