64 кг. 660 гр.
Тепер упаковку аскорбінки в руку і...
64 кг. 666 гр.
Диявольське число! Варто мені впіймати якусь думку і поворухнутися... Ба, навіть глибоко вдихнути, як цифри починають стрибати вверх та донизу. Ніби вони в чомусь винні переді мною... Думки цікаві, але мені кортить в туалет. І стовбичити кілька годин на маленькому шматочку пластика мені не подобається. Ніби я на кілька годин стала пам’ятником. Собі ж. І своєму невгамовному апетиту. І своєму переповненому сечовому міхуру. А ви десь бачили пам’ятник, який обмочився? Законам жанру потрібно ж відповідати!
64 кг. 500 гр.
Саме в туалеті зі мною сталася біда. Справжня жіноча біда... Без набухлих грудей, болю в животі та спині у мене розпочалися місячні (і без пакунка з прокладками в сумочці). Критичні дні просто прийшли, навіть не потурбувавшись про те, що потрібно сказати "Доброго дня", постукати у вхідні двері, або ж попередити про свій прихід телефонним дзвіночком. Такого у мене ще не було... Два дні на місяць я втрачала свідомість, пила "Но-шпу" і лежала в позі ембріона. 7500 грамів врятували мене від болю, подарувавши плями крові на підлозі, взутті та білизні. Хіба можна назвати цей обмін рівноцінним?
65 кг.
Що мені одягнути сьогодні? Сині джинси - занадто вузькі для мене, в білі я не поміщаюся, чорні порвалися після того, як я їх на себе все ж таки натягнула... Добре, що хоч спідниці мають здатність до розтягування на стегнах та на сідницях. І сорочки я купувала завжди на розмір більші, то ж є, принаймні, що натягнути на своє пухкеньке тіло. Щоправда, довелося купувати нову білизну. Ще на один розмір більшу. Я думала узяти більшу на два розміри - на виріст, але місячні мене дещо вибили з колії, розмивши чіткі цілі цівочкою крові. Добре, що целюліт відкладається на стегнах, а не на п’ятах! Купити без матеріальної допомоги батьків нове взуття я б не змогла...
65 кг. 600 гр.
Дивно, чому, я з’їла 200 грамів йогурта (300 ккал)і 500 грамів макарон (350 ккал)з 170 грамами кетчупу (близько 120 ккал.), а моя вага зросла лише на 600 грамів. Де ще 270? Я почала пошук в лабіринтах пам’яті останньої схованки для калькулятора, як почула підзабуту вже 40-голосну поліфонічну мелодію "самсунгу" (принаймні телефон я можу похвалити? Може мені за рекламу фірми щось заплатять?).
Телефон вібрував від радості, що про мене хтось згадав і він може прислужитися. Якби він зміг, він би застрибав, розмахуючи червоним прапором - "Я тут. І ти можеш мене взяти і почути дурні думки дурної істоти, яка думає, що воно (він, або вона), тобі потрібна. Мені усе одно, але ця клята батарея перестане мене тіпати і дасть кілька хвилин полежати спокійно. То ж дивися - я тут!". Телефон - це він. А відмовляти чоловікам взагалі не в моїх правилах...
Ці мачо з ретельно вибритим на грудях волоссям усе одно ніколи не зізнаються, що хочуть дізнатися, чи ти така ж приваблива зсередини, як і ззовні. Вони краще розкажуть, про сотню інших жінок, які їм віддавалися в трамваях, тролейбусах, ліфтах та туалетах, в усьому, що рухається, крім марсоходів та "запорожців" (чомусь усі трахаються в "мерсах"), ніж розстібнуть свою ширінку. А задля того, щоб вони дістали щось звідти, бодай кролика, як це роблять факіри, доводиться платити сексуальними стенаннями, рухами та порваними колготками. Чи не завелика ціна того, що в будь-якому секс-шопі коштує усього 30 доларів? А на батарейках - 50?
"Що ж, якщо дзвонитиме дівчина - запрошу на танець найогиднішого хлопця, який зустрінеться мені сьогодні. Якщо хлопець... То на танець мене поведе якесь створіння чоловічої статі, якому я не відмовлю!" - і, заплющивши очі, натискаю кнопочку з намальвоаною зеленим телефонною трубкою. На екрані пробігають сім цифр, наздоганяючи одна одну. Що вони зможуть розповісти мені сьогодні?
- Я прийняла найважливіше рішення в моєму житті. І ти - поки що єдина людина, яка про це знає...
Даю на відсіч ніготь мізинця правої руки (на ньому усе одно робити манікюр найважче), до інших подруг Світлана просто не змогла додзвонитися!
- Тепер у мене є мета. Я вирішила випити усі ліки бабусі. І стрибнути з балкону. Да, пов’язавши перед цим на моїй шиї довгу вірьовку...
Вона зробила паузу, очікуючи на те, що я розпочну розпитувати її, вигукувати щось на кшталт - "О Боже! Яка ти! Я би ніколи не змогла так!". Цікава дівчинка... Вона впевнена, що мої слова допоможуть сказати до побачення навчанню, батькам та місячним...
- А перед цим вени перерізати не хочеш? В ванній з гарячою водою?
На жаль, на своє жартівливе запитання я отримала серйозну відповідь...
- Ні, мені буде жаль матір, якій доведеться відмивати кахель від патьоків крові. До того ж, червоний колір не підходить до мого волосся. Як я виглядатиму на фотографіях?
Цікаво, а вивернута на 90 градусів шия підходить під форму її грудей? Чи ні?
- То чого ж це тебе потягнуло не на солодке. І не на груповий секс... Ти ж навіть не дізнаєшся, чим закінчиться "Секс і місто"? І хто отримає "Золотий глобус" цього року?
- Так, доведеться трохи зачекати... Я можу звичайно відкласти цю справу усього мого життя на кілька місяців. А раптом, розпочнеться якийсь новий телесеріал? Або батьки нарешті подарують мені комп’ютер? Ні, я зроблю це завтра... Або ж післязавтра....
- Може тобі просто потрібен вібратор? Або кілька коктейлів з "Мартіні" та горілкою? Щоб я не робила тобі дурних порад, може ти мені поясниш, що ж з тобою сталося?
- Ти ж усе одно не зрозумієш... Хоча, у мене все дуже просто. Так, як показують в кіно. Розумієш? Я за три роки схудла на дієтах до 55 кілограм. З вихідних 85! Але вагу утримати не змогла і пішло-поїхало. Замкнуте коло: їжа - проносні, їжа - проносні. Моя вага зараз - 72 кг. І, знаєш, від цього НЕ худнуть! Зате бувають зовсім інші наслідки. Найважчі - психологічні, це коли після шматка торта під будь-яким приводом біжиш в аптеку за проносним. (Звичайно, адже інакше набереш кількасот грамів!). Коли змінюєш аптеки, тому що вже соромно дивитися в очі фармацевту, купуючи через день кінські дози ліків. Я стала напівлюдиною. А коли відкриваю упаковку проносних, руки трясуться як у наркомана, який прагне отримати нову дозу кайфу...
Її понесло... Що ж, ні таблетки, ні петлі на шию їй були не потрібні. І дійсно - а раптом допомога прийде невчасно? Мати затримається на роботі, вірьовка не порветься, а замість 3-го поверху вона випадково стрибне з 12-го? Краще скаржитися, очікувати, що тебе зрозуміють. А зрозумівши - пожаліють. І тоді можна буде сказати собі - "Бачиш, ти правильно робиш! Подруга тебе розуміє, отже, все що ти робиш - нормально!" І відсвяткуєш мою дружню пораду шоколадним тортом і тістечками. Потім вип’єш кілька пігулок проносного і почимчикуєш в туалет. Ділитися з унітазом солодощами... Мені було потрібно сказати їй щось. Придумати слова про те, як огидно відчувати себе товстою, як добре те, що вона слідкує за собою, що хтось придумав проносні засоби і вона не приймає наркотики завдяки ним. Й усе, розмова би скінчилася.
- Може зустрінемося в кафе "На Парижі"? Вип’ємо молочного коктейлю, з’їмо по тістечку?
"На Парижі" - єдине кафе в місті без туалету.
- Фізичні наслідки не менш жахливі. Варикозне розширення вен, проблеми із судинами, серцебиття. Я знаю, якщо я не зупинюся, то на мене очікує зупинка серця внаслідок порушення електролітного балансу.
Але... я поки що не змогла собі допомогти, домовитися із собою. Пережити "ламку". Так, у мене виходило вирватися на місяць, півтора, а потім я знову зривалася, коли ставала на вагу і бачила ті кляті цифри... Єдине, чого я хочу зараз, це підійти до зяючої безодні, заглянути у неї востаннє і відійти назавжди.
- Або, принаймні на кілька хвилин, щоб подзвонити найкращій подрузі... Так?
- Дааааа. У мене більше нікого немає крім тебе та акваріумних рибок!
Добре, що мене хоч поставили на перше місце...
- Допоможи мені!
Її голос зірвався на крик.
- Ти хочеш щоб я стрибнула разом з тобою? Чи перерізала твої вени?
- Ні, у тебе не має такого благородного мотиву як у мене! Тобі не можна стрибати! Ти можеш тільки розповісти усім, що мені погано. І не говори чому! Скажи - я вагітна. Або ні - у мене був викидень. І тепер мені задля того, щоб мати змогу народити дитину доведеться все життя пити пігулки... Тоді мене усі жалітимуть і я не полізу в петлю. Ти ж хочеш щоб я жила і далі?
Я чесно відповіла:
- Ні!
- А щоб була твоєю найкращою подругою і ділилася усіма своїми секретами?
Це чим - проносними, чи тим, що вони з організму видаляють? Я знову чесно відповіла: - Ні!
- Якщо хочеш, я навіть пересплю з тобою. Я ж тобі подобаюся?
Якщо я відповім "Ні!", вона буде й далі завдавати мені дурні запитання... Якщо "Да" - приїде до мене додому залізе у ліжко і використає весь багаж знань отриманих в німецьких "порнухах". Що мені залишалося?
- Я ще не вирішила...
- Тоді я тебе ще щось спитаю і приїду до тебе. Це буде дас іс фантастіш! Я?
Я навіть допоможу тобі схуднути... Це секретна дієта, але якщо ми сидітимемо на ній удвох, то ніхто не здогадається, що вона секретна. Ми скажемо що перехворіли і схудли. То ти згодна?
- Давай, краще, ми будемо разом з тобою набирати вагу? Хто швидше набере 90 кілограмів? У нас з тобою буде мета, ми насолоджуватимемося життям, будемо їсти усе, що пропонуватимуть нам вітрини кондитерських магазинів... удвох - тільки ти і я. А там і до сексу справа дійде...
- 90 кілограмів! Я буду жирною коровою!
- А зараз ти худа корова...
- Ти божевільна. Ти хочеш не подобатися чоловікам і залишитися дівчиною назавжди. Хто ж хотітиме повну жінку? Чи може ти лесбіянка? Зізнавайся!
Коли вона хотіла покінчити з собою, вона була більш привабливою та привітною...
- Я не приїду до тебе. Я не матиму з тобою справ і іншим розповім, до чого ти скотилася. То ж до побачення, моя люба!
Я була впевнена, що вона скаже "Муууу". Але у неї не було часу, потрібно було розповісти усім подругам, у яких телефон був зайнятий кілька хвилин назад, про те, до чого я докотилася...
О шостій ранку, поряд з чоловічою спиною, яка належить людині, з якою ти познайомилася тільки шість годин тому, стає дуже одиноко (навіть роздивитися його як слід не встигла!). Так хочеться подзвонити татові. Згадувати номер не потрібно, він викарбуваний в згадках про дитинство та мріях про доросле життя.
Все - номер набрано, виклик пішов і ти чуєш знайому мелодію - дзвонить телефон, який твій новий знайомий так дбайливо вийняв з кишені перед тим, як лягти з тобою у ліжко...
67 кг.
Торт на честь свята я вирішила не купувати - відсвяткую тоді, коли зможу перетнути рубіж в 20 000 набраних грамів. Оце буде свято! Найбільший здобуток в моєму свідомому житті (нудне у мене життя). Хоча, саме ці грами - єдине, що я здобула власноруч... Але відмовити собі в солодощах я не змогла...
"Купуй майонез - затанцюєш полонез!" - змучений відсутністю уваги людей, які проходили повз столик, на якому проводилася семплингова акція одного з виробників майонезу. Хлопчина, який мав модну назву “промоутер”, відробляючи свій долар за годину роботи, ладен був за руки хапати бажаючих відвідати густий білий соус. В проміжках між видаленням з-під нігтів шматочків недоїденого зранку хліба...
"Майонезу їж багато - зможеш біди подолати" - маленькі шматочки чорного хліба, на які намащували продукцію, виглядали навдивовижу огидно. Проте - калорійно.
- Кожному! Хто купить пакетик нашого майонезу - отримає безкоштовну мірну пластикову ложку або, якщо виграє у моментальній лотереї - дві пластикових ложки! А ще є супергра!
- Суперпропозиція від супермайонезу, чи ж не так? Суперприз - чотири пластикових ложки? - я, швидше за все, була першою клієнткою на першому в його житті робочому місці. Чого б тоді юнак так злякався?
- Так! В нашому продукті використовуються лише натуральні інгредієнти - яйця, молоко, сіль.
- Так! В вашому продукті використовуються тільки натуральні продукти - глутамат натрію? Сорбенти? Яєчна шкарлупа? Так?
- Так! - закричав радісним голосом хлопчина, зрадівши тому, що він, нарешті, зумів продати свій товар і себе - звичайно, так!
Маленьке обличчя чи то з погано побритим чи то добре підстриженим підборіддям, маленький носик, піднятий угору, майже до двох маленьких оченят. Якого вони кольору? Зелені? Ні, вони жовті... Так, жовті. Я вперше бачила людину з жовтими очима. І вперше - людину якій би жовтий колір би так не пасував. Зачіска приховувала чоло під волоссям з добрячою порцією гелю, який нависав на кінчиках маленькими сопельками. Його голова - такий собі ватний тампончик, який засунув собі в ніздрі якийсь велетень. Використав - і викинув посередині торгівельної зали.
Огидний - так! Чоловік - так! Що ж, принаймні потанцювати з ним я можу.
Щоб не передумати, я, вхопивши його під руки, потягнула на середину торгівельного залу. З колонок бринів голос якогось здобувача жіночих сердець та грошей їх чоловіків , виспівуючого давно знайомі рими : "любов - кров, роза - мімоза, ГАЗ - БЄЛАЗ" на пару з рекламними роликами. Та сумний попсовий настрій супермаркету легко подолати - веселою полькою, яку я й почала наспівувати, закружлявши юнака в фартуці по колу. Щось вилітало з його кишень (маю надію, що гроші), люди відводили погляди і намагалися швидше проскочити наш імпровізований танцпол, касири почали робити помилки вибиваючи чеки і, навіть прибиральниці, які ніколи в житті не відводили поглядів від одягнутих в ошатні ганчірки швабр, ковзаючих підлогою, подивилися на нас.
Спочатку парубок опирався, але зрозумів, що якщо я його відпущу, він полетить в гори пляшок з горілкою та шампанським і хліб з шматочками застиглого майонезу буде його єдиними харчами на кілька довгих місяців виплати боргу за розбиті напої. Тому, він вчепився в мої руки і почав підспівувати... Тільки замість традиційного "Чоботи, чоботи з бугая", з його вуст лунала пісня нового часу "Майонезом намастила - ніби мати народила". Кліп на цю пісню знімали б у пологовому будинку. Кліпмейкер би особисто намащував новонароджених майонезом. З ніг до голови в білий соус з яєчного порошку, солі та ще Бог його зна скількох компонентів.
Діти б кричали. Випльовуючи на підлогу майонез, вони б дарували дорослим фон для виступу головної зірки вечора - в жовтій сорочці (на спині реклама майонезу) та синіх боксерських трусах.
- Уа-уа-уа-уа - кричать діти.
- "Майонезом намастила, ніби мати народила
- Краще б вона мене била, щоб була вона кобила"
Саме в цей час, коли потрібно співати приспів, кліпмейкер помічає, що одне немовля весь майонез на собі обтерло. Більше його немає (залишки вкрали санітарки для вечері на нічному чергуванні). Та геніальність знайде вихід - доки співак повторює слова, єдина симпатична краля з поміж його помічниць, починає робити усім чоловікам в залі мінєт. Сперму вона спльовує на дитину...
Словом, кліп продали якомусь порнографічному журналу, заробили на ньому купу грошей. Такий собі хепі-енд для парубка, який би міг стати співаком, якби я була кліпмейкером. Та це в майбутньому... А, поки що, я тягнула його по колу під чутну лишу для мене мелодію.
Жаль, що не бачили його представники фірми в цей момент духовного єднання з рекламуємо продуктом. Фізичне відбулося дещо пізніше, коли під ноги нам з чергової кишені, яка намагалася позбавитися від свого вмісту за допомогою відцентрової сили, випав і розтікся по підлозі пакетик майонезу. "Салатного", рідкого і дуже слизького. Принаймні, нас на повороті добряче занесло. Слова замерли на висоті польоту в глибині рота, десь там, де розпочинаються болі під час місячних... І заховалися, щоб дати можливість народитися кільком нецензурним виразам. Мало того, що боліли коліна, які й прийняли на себе весь удар вкритої плиткою підлоги, так ще й весь одяг був вкритий маленькими біленькими цяточками. Там, де цяточок не було, виднілися цілі плями соусу. Така собі мапа мого тіла...
- Вам сподобався наш політ? То дайте трохи грошей на хімчистку! - ці слова налякали навіть тих небагатьох сміливців, які кинулися чи то на допомогу мені, чи то на вилизування підлоги. Все було так, ніби нічого й не відбулося - супермаркет, парубок з майонезом в руках (на чолі, на губах, черевиках та сідницях), кілька охоронців в різних кутках зали, які й надалі стежили за порядком. Єдине "но" - мій настрій добряче зіпсувався. А апетит залежить від того, чи почуває себе людина щасливою чи ні. То ж, довелося використати заборонений прийом.
Піднявшись, не без допомоги задоволеного мінімальними масштабами руїн юнака, я оглянула вдячних Богові за безкоштовний концерт глядачів. Обличчя сховалися в пітьмі думок - "Навіщо це їй?", "Що вона за це отримає?". Хай собі думають...
В розриваючу запавшу тишу мелодію шлягера вплелися ледь чутні голоси мого "самсунга". Мені хотілося роздивитися спотворених думками випадкових свідків мого духовного злету та фізичного падіння, та телефон не подарував навіть кількох секунд. "Якщо хлопець - завтра піду на всі пари. А якщо дівчина? То я поцілую мого партнера. В губи. Міцно..." і з заплющеними від передчуття відповіді на запитання очима піднесла трубу до вуха:
- Ти хто?
- Я на парі. А ти де? Тобі не поставили залік, то ж будеш відробляти! - Світланин голос аж бринів від задоволення. Ще б пак - вона і залік отримала і мені настрій погіршила та ще й буде про що поговорити з подругами.
- Який залік?
- Сонечко (як я не люблю коли мене так називають!). Через два тижні кінець семестру! То ж тобі доведеться відробляти цю нещасну соціальну психологію якнайшвидше - а то не допустять до екзаменів.
- Так швидко? - я й справді втратила лік часу. Якби вона сказала - десь 3600 грамів тому...
- Да. Так швидко... Та не хвилюйся, викладач розуміє студентів. І студенток... Ти лише не вір тому що він може сказати. Згода? А то він не зовсім... Добре я біжу. А тобі щасливо потрахатися. Цьом-цьом...
- Стривай, а чому не зовсім? Що з ним таке? - телефон відповідав гудками. Може й справді, не варто цікавитися? Скоро познайомлюся. Може й справді цей професор, людина, яка заслуговує на увагу? Краще б пояснила мені, звідки вона взяла, що я зараз займаюся сексом? Ніби це єдина важлива причина, яка не дозволяє піти на пару. А про ковзання на майонезі вона чому не подумала?
Пишу есемеску - "прв. взнай кли прфеср приматме. 4о лбить. 4о вдгнути. склки лв трба". Шукаю останній телефон в папці "Дзвінки", вибираю даний номер телефону. "Окей" - кнопка, яка відправляє моє послання в небуття. Все що залишиться мені - повідомлення "Ваше сообщение доставлено" та час, який залишився до отримання відповіді. Негусто, чесно кажучи...
Глядачі навколо вже розійшлися. Сумні прибиральниці, матюкаючись про себе, витирала майонез з підлоги, а юнак, зайнявши своє місце за столом, приводив себе до тями. Він перечитував цидулку з якимись приписами. Даю скальп на відсіч - рекламні слогани, які він повинен вигукувати. Та йому дещо заважало втупитися в цей листок паперу. А саме - моя фігура, яка так і завмерла з телефоном в руках. Він скоса позирав на мене і знову намагався повторити написану якимось недолугим рекламістом фразу... Дивний хлопчак. Мені стало цікаво, про що він зараз думає? Про мене? Про майонез? Про вечерю? Дізнатися це було напрочуд легко. І енергію було потрібно витратити лише на те, щоб зробити кілька кроків:
- Про що ти думаєш? - я підійшла до нього.
- Кожному! Хто купить пакетик нашого майонезу - отримає безкоштовну мірну пластикову ложку або, якщо виграє у моментальній лотереї - дві пластикових ложки!
- Чому ти це сказав? Ти ж думаєш про зовсім інші речі? Скажи, про що?
- Купуй майонез - затанцюєш полонез! - він, як знавець бойових мистецтв уникає ударів відпрацьованими на тренуваннях блоками, ховався від моїх слів за завченими фразами. Ще трохи і я б вислухала цілу розповідь про переваги майонезу, який він пропонує.
- Слухай, навіщо тобі все це - я вирвала з його рук листок паперу, пробігла очима кілька перших абзаців. Так і є - мілкий шрифт, затерті рекламні ходи.
- Вийди за межі. Запропонуй щось інше - наприклад, майонез, який легко відмивається і не залишає жирних плям на одязі. Спробуй! Це ж щось нове і цікаве. Ти ж ще можеш імпровізувати! Все, що можна втратити промоутеру - бакс на годину. А, якщо ти зможеш зрозуміти, що є межі, про які навіть не здогадуються інші, в яких немає конкуренції для твого продукту, ти станеш найкращим...
Він дивився на мене сумним поглядом, в якому не залишилося нічого, крім закладених на тренінгах істин:
- Кожному! Хто купить пакетик нашого майонезу - отримає безкоштовну мірну пластикову ложку або, якщо виграє у моментальній лотереї - дві пластикових ложки!
- Ні! Наш майонез для дам - він не залишає плям! Або - "Майонез, який не залишається - він легко відмивається!". Тобі подобається?
Він міг промовчати, міг сказати щось зовсім дурне, на зразок - "Я тебе кохаю! Це кохання з першого погляду, першого доторку і першої ложки майонезу!". Він міг мене навіть вдарити (тільки несильно, щоб не залишилися синця). Та думки такого плану повинні ще народитися, а життєвого простору для них у нього між звивинами сірої речовини явно не було.
- Хто купить пакетик нашого майонезу - отримає безкоштовну мірну пластикову ложку або, якщо виграє у моментальній лотереї - дві пластикових ложки! - ця фраза - єдиний місток між здоровим глуздом (себто, тим, що він повинен робити) і моїми дурними пропозиціями. І здавати його без бою він не збирався...
Ну, той чорт з ним. Я, як чесна людина, написала на листку свій номер телефону фірмовою ручкою, яку не забулася сховати в кишеню. На пам’ять, як компенсацію за моральні збитки. І, обійнявши завмерлого парубка, поцілувала його, в губи, міцно, заплющивши очі (боялася розсміятися). Провела язиком по верхній губі, відчула м’яку чотириденну щетину юнака, який лише почав бритися і спробувала проникнути до його рота. Жорстко - просто розсунувши руками губи і ввівши межи ними свого язика. Будь-яких приємних відчуттів. Втім і неприємних теж - просто водиш язиком по чужим зубам. Здійснюючи рухи по колу, відчуваєш його язик, який від доторку зменшується в розмірах і ховається десь в глибині горла. Перерахувавши таким чином усі його зуби кілька разів (здається, кількох не вистачало) вирішила - досить з нього. І широко розплющила очі.
Другий "пентіум", який замінював йому мізки, перезавантажувався. Тому, його зіниці, хоча й втупилися в мене, ніякої корисної інформації через зорові аналізатори не передавали. Просто дивилися й усе, очікуючи команди від свого процесора. Я б з радістю дізналася, що робитиме мій герой в найближчі години, та мені кортіло почистити зуби. Занадто вже відчувався в роті смак майонезу...
До того ж, я боялася, що він зависне. І що я тоді робитиму з хлопцем, з яким провела останні півгодини? З яким цілувалася, танцювала? Якому, врешті-решт, залишила свій номер телефону?
Втім, мої переживання були марними. Виходячи з супермаркету я вирішила озирнутися, щоб надіслати йому повітряний поцілунок. Хоча його він би не отримав, адже вся його увага була зосереджена не на стегнах зникаючої в нетрях міста дівчини, а на власному ланчі. Він, стоячи поблизу стола, щось рахував. Швидше за все - шматочки хліба. Складні математичні розрахунки завершилися повною перемогою почуття голоду і хлопчина, який не звертав жодної уваги на пролітаючих повз нього людей, намастив собі кілька шматочків виданого для реклами хліба майонезом. Щоправда, якщо я не помиляюся, виробництва іншої фірми...
67 кг.
Прийшла есемеска з вичерпною відповіддю - "Groshey ne bere. sex-ni. lubit sluhati. v subotu z 10/kiss".
- Вау! Ти не взнаєш свого котика! Завдяки тобі я ходжу з ручкою "паркер" та мобілкою за 400 "зелених"! Якщо ще два тижні тому я хотів тебе лише вбити, то зараз можу погодитися навіть трахнути твоє зголодніле за успішними чоловіками тіло (а це ще що за вібратор з зародком штучного мозку?). І все це, завдяки твоєму бажанню мене... Коли ти закохалася в мене з першого погляду (він що - мій улюблений шоколадний батончик з кокосом?), не спитавши в мене дозволу на те, щоб доторкнутися до людини, яка з учорашнього дня заробляє двісті "баксів", я навіть не думав, що саме ти зробиш мене ідолом усіх студенток першокурсниць економічних факультетів. Особливо, коли ковзав по купі схожого на сперму бика виглядом та смаком майонезу (звідки він знає, яка на смак сперма бика?). Вгадай, хто я? Підказка – хто вміє цілуватися краще за інших? Нууу… Серденько, ти ж ще памятаєш смак моїх губ?
- То ти той промоутер з магазину, з яким я танцювала самбу?
- Що?
- Бразильську польку.
- Що?
- Ну, той парубок в якого закохалася з першого погляду і зачарована вмістом передніх кишень його джинсів вирішила відтрахати це мачо прямо в торговому залі?
- Так... Якби ти була такою розумною як я, ти б раніше здогадалася. Та я вдячний тобі. Уявляєш - коли ми з тобою ковзали по підлозі. Тобто, коли ти намагалася залізти в мої сімейні труси з маленькими зайчиками та ведмедиками, подарунок мами на моє десяте "хеппі бездей", відвідувачі магазину з’їли весь майонез і весь хліб.
- І що я відкрила крім блискавки твоїх джинсів?
- Те, що більшість промоутерських акцій є неефективними, тому що люди стидаються покласти собі межі зуби шматочок хлібу з якоюсь синтетичною фігнею, в присутності промоутерів. Або заглядаються на груди дівчат чи на сідниці хлопців, які і працюють промоутерами. А, може, бояться не зупинитися після першого шматочка... І тут, бац, промоутер зник з поля зору, опинився на підлозі, пішов трахатися чи займатися онанізмом в туалеті... Словом, скорив дівчину і вирішив відірватися. Дозволивши відірватися усім бажаючим скуштувати шматочок сухарика з майонезом. Такі результати не пройшли повз моїх керівників! І вони, дай Боже їм менше життя, щоб я зайняв їх місце, підвищили мене. Крива продажу майонезу різко пішла угору. Втім, як і отруєнь сальмонельозом... Але це вже не моя проблема. І не твоя! Ти просто повинна сказати, куди запросиш мене, щоб оволодіти моїм Гулівером.
- Ким?
- Свій член я називаю Гулівером. А сперматозоїди - ліліпутами. А...
- А піхву?
- Ліліпутоловкою. До речі, я не користуюся кондомами, то ж збирай гроші на аборт. Гаразд?
- Вибач, але у мене місячні...
- Нічого, на анальний секс я теж згоден.
Мені закортіло зайнятися з ним коханням. Взяти номер телефону і, якось, через кілька днів після ковзання його Гулівера в моїй ліліпутоловці і дурних запитань - "Чого ти не можеш кінчити" , подзвонити. Без привітань та нагадувань... Просто подзвонити і сказати - "Привіт крутий чувак з "паркером"! Трахайся, купуй дорогі мобіли і їж багато майонезу, бо тобі вже залишилося недовго. Це не тому, що ти найкращий і тебе забирають в США вчити Білі Гейтса продавати операційні системи... Просто ти хворий на СНІД. І на гепатит "С". І на коросту. Хочеш підхопити ще сифіліс? Давай зустрінемося... А то мені потрібен постійний партнер. Це ж погано мати по чотири чоловіка на день, правда?". Сказати і відключитися... Цікаво, чи шукатиме він мене, щоб спробувати підхопити сифіліс?
- То коли? А то у мене дуже щільний графік...
- Сьогодні ввечері я вільна... Скажімо, о 19:00.
- Ні, я ще буду на побаченні. Мені однієї години не вистачить... Давай пізніше?
- Ніяких ні - або о сьомій вечора, або ж ніколи!
- Гаразд. Який у тебе зріст?
- Метр сімдесят п’ять.
- А вага?
- 72 кілограми.
- Вираховуємо масово-ростовий коефіцієнт... Так, ділимо і дізнаємося що ти... Слухай, а твої розміри які?
- Які розміри?
- Ну, там груди, стегна, талія як балія?
Сказати правду? Чи збрехати? А може взагалі кинути трубку?
- Не знаю, ніколи не вимірювала...
- Брешеш! Ти просто плоска. І товстозада. І масово-ростовий коефіцієнт (де це він про нього чув?) в тебе поганий... Навіть з жалю до тебе прийти на побачення не можу - перенось ти його на годину раніше, чи на годину пізніше... То ж щасливого тобі онанізму на ніч! Бааай.
- А тобі гарного сексу! Все ж таки прийшов час позбутися цноти? Так?
Мені відповіли гудки. Телефон завмер і приготувався стрибнути в свій чохол, як чиєсь бажання почути мій голос змусило його прокинутися і завібрувати від ненависті на людину, яка позбавила його заслуженого сну. Цікаво, хто телефонує? Якщо дзвінок корисний для мене, з’їм дві сигарети, якщо ні... З’їм тістечко з кремом. Відповідаю:
- Да, я вас слухаю?
- Вау! Ти не взнаєш свого котика! А цноти я позбувся вже дуже давно, ще минулого року! Так що можеш мені позаздрити! Щасливого тобі онанізму на ніч! Бааай.
Класна розмова! Стільки нових вражень... Якби ж то я могла сама з собою побитися об заклад, що він мені передзвонить. Ой, скільки б я виграла шоколадних батончиків...
А що далі? Сиджу на кухні, їм тістечко з двома сигаретами вприкуску і думаю про дзвінок... Не варто більше загадувати такі дурні бажання. Можливо, тоді я й їстиму щось смачніше...
69 кг. 990 гр.
Сьогодні зранку, під час першої пари я зробила дві важливі речі. Перша - я відвідала Кеша в лікарні. І друга - я дозволила викладачеві провести пару баз проблем. Думаю, що він сповна скористався виданим йому долею шансом у вигляді моєї відсутності...
В лікарні відвідувача зустрічають не медсестри з квітами і не лікарі з шампанським та цукерками. Немає при вході і білих халатів та стерильних бахіл. Зате, разом зі специфічним запахом палат та ліків, з-за відчинених дверей відділення, завжди з’являється санітарка, запакована в щось безформне зеленого чи синього кольору (щоб не так забруднювалося).
Саме вона є головною в відділення - лікарі зайняті хворими, медсестри - лікарями, а відвідувачі залишаються в повному розпорядженні санітарок. Саме на родичах та друзях пацієнтів і зганяють свою злість та незадоволення життям, заробітною платнею і програною ставкою на перемогу “Барселони” в першості Іспанії (це вже я занадто) робітниці "швабри та віника".
- Чого ви прийшли? Відвідування хворих лише з 17:00!
- У мене тут знайомий лежить...
Я могла сказати, що він хворий на СНІД. Або, що він наркоман, який потребує дозу, інакше розпочне громити все навколо. Можна було натякнути, що я родичка головного лікаря, або нова пацієнтка, яка добралася до стаціонару на своїх двох.
- У мене знайомий потрапив в ваше відділення. Минулого тижня його привезла "Швидка допомога", в критичному стані, після того, як йому вкололи сильнодіючий наркотик для того, щоб пограбувати його квартиру. Та як можна вилікуватися, якщо в кишені немає ні центу? Ні ліки не купиш, ні утку не винесеш... А за... Скажімо за десять гривень, можна і білизну міняти щодня і отримувати сигарети та порожні шприці, або снодійні під час "ломки". Ви згодні?
У неї між звивинами сірої речовини почав вибудовуватися асоціативний ряд: дівчина - пацієнт - гроші - зміна білизни - догляд за хворим. Вгадайте, що зіграло головну роль в зміні її поведінки? Маю надію, що зміна білизни.
- Добре, заходьте...
- Може я прийду вже ввечері? Після того, як на роботу прийде нова зміна?
- Ні, я бачу у вас чисте взуття і ви не будете занадто шуміти.
- Але ж мене побачити завідуючий і у вас будуть проблеми?
- Скажете, що ви моя родичка... Мене звати Тереза Петрівна. А в якій палаті лежить ваш знайомий? - запитання застало мене в момент, коли я пролітала поряд з її огрядними тілесами в широкий коридор. Ми на мить доторкнулися одна до одної, але стримати мою переможну ходу вона не змогла - я в відділеня потрапила...
- Хоч як його звати? Я зараз зайду до нього змінити білизну та винести утку?
Скажімо, це запитання, кинуте мені навздогін, я вже не почула...
Кеш лежав один в палаті. Блідий, сумний і дуже втомлений. Таке враження, ніби він провів добу з двома сестрами-близнятками, у яких був останнім в житті чоловіком, або ж, його вже кілька вечорів підряд заспокоювали дебелі санітари, у яких він намагався випросити щось заспокійливе. Яка версія більш вірогідна? Щось мене сьогодні потягнуло на запитання…
- Привіт Кеш! Я принесла тобі кілька сардельок і заморожену піццу. Що ти їстимеш?
- Я на дієті - його губи розпухли, ніби всю ніч працювали. Хоча, можливо, працювали і над ними.
- То я зїм і твою порцію... А де можна розігріти піцу?
Кеш посміхнувся:
- Вдома. Я усе одно нічого не можу їсти. Та я тебе дуже радий бачити. Мені так сумно, немає моїх друзів - ані рожевих хмарок у вигляді мобільних телефонів, ні камінчиків, над якими можна посміятися, коли вони розпочинають дихати...
- А де ж твої одноханщики? Хіба вони не можуть підняти тобі настрій, завітавши на кілька хвилин з пакетиком якоїсь смачної травички до супу, який рівно о 14:00 приносять тобі на обід?
- Ти що, маєш мене за дурника? У мене немає нікого. Я залишився один...
- А як же твої хмаринки та камінчики?
- Не глузуй, хіба ти не знаєш, що врятувала мені життя?
- Так, коли дала тобі в підвалі... Ти хоч зрозумів, що був у мене першим?
- Головне, щоб не останнім. Ти знову хочеш зі мною зустрічатися?
- Ні. Навіщо? Але ти зробив одну дуже гарну річ - ти мене нічим не заразив. Принаймні, я про це не знаю. І я від тебе не завагітніла...
- То чого ти принесла сюди свою товсту дупу?
- Я хочу зробити тобі подарунок. Я виконаю одне твоє бажання. Але тільки одне, щоб ти мене не попросив.
- Все що завгодно - переспати з моїм лікарем, роздягнутися на парі, лишитися в мене на ніч, прокукурікати в вікно 10 разів?
Цікаво, чого він хоче в дійсності? Сексу? Навряд чи... Грошей на ліки? Та ні, йому прокапають глюкозу та фізрозчин і до нього знову почнуть приходити рожеві хмаринки та камінчики, які розмовляють вже після однієї дози... Замороженої піци з сардельками? Приколу він не зрозумів. Що залишається?
- Так, тільки одне.
- Добре... Знаєш, мені потрібно щоб ти купила одну річ. У тебе є гроші?
- А скільки тобі потрібно? І чого? Адже я не розбираюся в усіх цих препаратах. Скажеш мені де взяти, то я візьму. Тільки щоб без ментів.
- Ні, це продається в кожній аптеці. Без рецепту.
- Дивно. А що це за наркотик?
- Вага. Звичайна електронна вага. Широка, зручна, пластикова, словом, звичайна електронна вага. Тільки чутлива, щоб зміни до сотих граму можна було побачити. Згода?
70 кг. 400 гр.
Шкода, привід для свята у вигляді позначки "70 кілограмів" майнув повз мене. Може схуднути і відсвяткувати? Тортом, тістечками та шампанським?
