Починаючи перечитувати альманах, я ще не знав, що він мене так захопить. Жаль, що на сайті важкувато знайти одразу таку кількість авторів – читав по критеріях або „радимо прочитати”, або „нові надходження”. Тож вдавалося прочитати небагатьох, або тільки улюблених літераторів, або випадкових. Прозу читав небагатьох. Стосовано „Digital Романтизм”: Цікаво було читати все, найбільш виразні, а саме по „моїй” тематиці, підкреслював(це вже ввійшло в звичку, роблю так завше, перечитуючи будь яку книгу). Отже, на мій погляд, найкраще:
АВТЕНТИЧНЕ: Вдалий початок, особливо це тому, що саме ця тема починається з твору Сергія Татчина „Автентичне(третє, а може й більше моє читання цього твору, але в книзі це навіть цікавіше.)”. Вражають такі рядки:
„Цвяхи зірок позабивані в чорну стелю.
Пальці у Бога до крові збиті.
Не до мене Йому.
Клич – не клич.
Я собі, мамо, на вулиці стелю –
Розчинити у небі очі підпиті,
Дивитися у ніч...”
Далі”...опівночі з Божої партитури ноти
Капають оловом на лице...”
Прекрасний вірш і уГалини Бокшань(Ксенки) „Керамічний спогад”. Тут підкреслено все, бо кожен рядок має свою міцність.
Сподобався вірш і у Мирослави Василів „Без спаса”. Цікавенький образ – об’єктивний.
А от у Коки Черкаського велике майбутнє, як у прозаїка. Прикольно вийшло про Макарія. В хлопчини з гумором все впорядку.
ОРІЄНТАЛЬНЕ: Один наш сільський хлопак саме відкрив на творі „Читаючи Конфуція” Його слова: „ Якщо Кока буде продовжувати в цьому ж руслі, його твори перетворяться на бестелери!” Підтвержую його слова, читачів буде багацько, тобто його книги з шаленною швидкістю будуть розкуповуватися(або вже розкуповуються!).
Цікавенький твір і в Юрія Камаєва „Останній бойовик”.
КАЗКОВЕ: „Снігова королева” і „12 місяців” – суперово. Саме в пригніченому стані їхав електричкою, і саме тоді „дійшов” до Михайла Зіпунова(Зіпа). Дякую тобі, хлопче, за гарний настрій! Ці твори теж варті окремих книг.
Файний розклад в Івана Городиського „Dream”. Дракони в сучасності, порівняння... Супер. Принаймі тут не відчувається сморід екранного мила, все так як є.
СУБ’ЄКТИВНЕ: „Спалах” Юлії Петрусенко-Левківської. Ніби щось неформальне відчувається в її рядках. Гарне порівняння:
„...вапном, і ціанідом, й „Фейрі”.
Такий ось склад – доволі калорійний,
Як в швидковарному бульйоні,
Усі інгредієнти...”
За ворон особливо сподобалось:
„...Сполохнулися ворони,
що мною милувались,
Сидячи на самій чорній гілці.
Я теж вся чорна –
Колготки в стрілках та дірках,
Шузи із тракторним піднебенням,
Нігті і очі змиті лаком,...”
Вражає булгаківська тема, покладена на сьогочасся... Досить сильно сказано:
„Сплативши всі податки – я можу
Відірватись від землі,
Залитої асфальтом,
Кудись там полетіти,
Як тітка Маргарита.
Та в небі літаки...”
І звичайно ж завершальна частина підкреслює сама думку:
„...Ти посміхнися охороні
І вкради щось
Третьою рукою-рудиментом,
Наприклад пива і горішків
І пішли звідси...
Я – спалах,
Я зникну в кілька митей,
Візьми ж мій подих
З вологої підлоги...”
Все на своїх місцях, як і повинно бути.
Образи Вікторії Власенко, особливо 002, 003( не буду запостювати, бо повністю від а до я підкреслено) язкраво розширюють будь який кругозір.
Сильно сказано вже з самого початку в Жанни Левицької(Валер’янки) в вірші „Забудь, або думки з присмаком кориці”
„...Зупинись.
Покидай ті противні лабети,
Щоб вони не зчавили тебе,
Просто треба із пам’яті стерти,
Просто клацнути на „Делете”.
Твій неспокій цього вже не терпить,
Тільки бачиш – щось мозок
Завис..”
Рядки з вірша Оксани Куценко „Фрідоманія” -
„...Дух міста відкорковує щоніч
Розпитих снів озонову діру –
Порань мене суцвіттям протиріч,
Загой мене – і я у ній помру.
Аби не загубилося земне –
Розлитися астральностю весни –
Промчи повз мене, обірви мене.
І горлом в кров, і пам’ять зупини...”
І
„...лиш коли пересипле годинник
гарячі піски
опечешся і звариш
з моїх пелюсток повидло...”
зачитував багатьом друзям. Хто може сказати на цю тему краще, хай перший жбурне в мене каменем!
ЛАНШАФТНЕ:Богдан-Олег Горобчук(Сволоч Киць). Так хотілося хоч до чогось причипитися(звичка в мене дурна до рекомендованих класиків чіплятися), не знайшов. Єдине, що скажу, що риби, це „фішка” С. Жадана.
Але його рядки:
„...він хапає гнилими зубами
зграї горобців і ворон з неба...”
А ще:
„...риба йоговоди облизує душі втоплених кошенят
що вдячно нявчать і граються її яскравими плавниками...”
„...теплі гризуни злизують дорогою
пролите комбайнерами молоко...”
Це ніби подих моря з іншого боку. І степу також. Гарно написано – подобається.
НЕБЕСНЕ: Таня Мельник завше в своєму амплуа. Ще не бачив в неї жодного кепського тексту. Колись у „Винограді(назва „Стара”)” заплутався, а так більше не було ніяких казусів. В „Містерії” літери крокують врівноважено, повноцінно, а її фраза:
„...Заклинаю тебе
ЖИВИ!
Заклинаю себе...
НА ПОВЕРНЕННЯ...”
Це зовсім сказано суперово.
Сергій Татчин. На мій погляд „Вихідні” навіть кращий чим „Автнтичне” . підкреслив ввесь.
В „Фосфоричних янголах” Тані Мельник особливо сподобалось:
„...Тож спочатку ти маєш статися....
Тож спочатку ти маєш відбути –
Надгрібково-скорботним написом.
Надчасово-сакральним згустком...”
Як у Мері Флоуерс: „Була людина – залишилася табличка”
І таке:
„...Щоби вовк, та людину прикопував –
Щоби вовк у жалобі корчився
Проростав білотілою шкірою
І читав молитви по-вовчому
Щоби душі у небо злетіти...”
„...Заплету-но вінок твоїм іменем
та й піду...до води
позапалюю свічі на небі...”
За „Автобіографію” Serga погоджуюся з Олесем Бережним. Дійсно „Осінній бог”, дійсно велібр стопроцентовий від початку до кінця.
ЗЕМНЕ: В Олега Тимошенко класні такі роздуми в творі „Життя та сміття”. Прикольно таки вийшло, хоча й тема „занадто серйозна”.
Сама назва Анастасії Шиманської говорить сама за себе. Як класно сказано „Палац безробітних”!. Та й тему розкрито актуальну.
Непогана серія творів Андрія Мудрого. Найбільше вражає „Гардеробщиці”. Чого тільки коштують слова на початку:
„...Кожен день вони сидять у клітці
З фігурним гратуванням
І хоч прорубане вікно
Воно ані полегшує дихання
Ані спонукає утекти
І стара пані все більше
Прикипає до крісла...”
А ось на творі Василя Грозіва(Федорова) „Аборт” зупинюся надовго. Висуну і свою точку зору. В цілому я не є противником абортів – навпаки. Якщо зі мною не згодні поясніть мені такі ситуації: Чи ви бачили хоч раз в житті дитячі притулки? Молодці жінки(якщо таких можна назвати жінками) – народили, викинули най інші дбають про них. Діти, які просять копійчину на горілку горе-батькам... Приречені діти. А матері, які залишають дітей одразу після полгів? Матері, які живцем спалюють вже народжених дітей, або викидають в сорокаградусний мороз на смітник... Бо, бач, раніше не думали за те, що дітки будуть заважати. Є окремий прошарок чоловіків і жінок, яких вішати треба... Тож чому закон мовчить прти тих, яких просто позбавляють батьківських прав? Справа написана, хай народжують ще! Чому ж закон саме очікує вбивства? Багато хто з жінок, читаючи цей твір згадає про свій недавній „домашній” аборт. Знаєте як? Елементарно. 100 грамм горілки і гаряча ванна. Та жінки можуть розповізти більше. Далі. Схід. Там дітей( в войовничій Азії) змалку зомбують, дівчаток здебільшого вбивають, а хлопчаків з дитинства навчають вбивати. Знаєте що. Думаю краще застосовувати аборт, ще коли цього дитина не розуміє, ніж вбивати її, коли вона вже бачить світ своїми маленькими оченятами. Не вчить дітей зарано ненавидіти. Вносю в біблію 11 заповідь: „Не швиди – подумай!” Це до нас, чоловіки. Не зомбуйте, заради задоволення, майбутнє!
ФАНТАСТИЧНЕ: Прикольна і водночас філософська штука Олексія Спейцера Кацая „Поляроїди”. Супер сказано:
„...Кай став полярником
(він ще хлопчисько – не Каїн)...”
„...смерть від безсмертя: на нас, гуманоїдів замах...”
„...Ми вже не люди. Хоча і нелюдь, я певен.
Бо ж вимирають дракони – лишається птаство....”
А „Людина епіцентру(автор той самий)” ніби нагадує „Після нас хоч потоп”.
Олексій Петік „Майбутнє”. Не думав ніколи, що фантастика так вразить. Хоча й тема ця розглядалася різними авторами по-своєму, але в нього відчутний індвідуалізм.
Про Коки Черкаського тексти вже казав. Сподобалося все. „Я ж „замовляв” Яжину(вибач за перефразування)” нагадує Київ після остаточного вибуху останньої Революції. Недайбіг щоб таке здійснилося, адже фантасти по-своєму пророки.
ВІЗУАЛЬНЕ; „Свічка” Вяцефа Славова суперовий текст! Його фішка – ліфт.
ГОТИЧНЕ: Жінки, чому ви частіше, ніж ми згадуєте про смерть? Хоча сам твір Вікторії Левицької сподобався. Ніби „Сповідь зомбі”. Єгор Лєтов сказав на цю тему так:
„Вы боитесь все умереть,
Но я вам открою один секрет –
Что вы давно все сдохли…»
Може й так, бо людина без духовності – мертва людина. Суспільство(принаймі так відбувається в індустріалізованій частині країни) забруднена бульварами гордона та порнографією американців. Незнаючи жодного твору ні Шевченка, ні Пушкіна називають їх найулюбленішими. А модернізуватися (хоча я сам модернізувався завдяки інет поезії).Тож можливо пора людям бачити правду?
І все ж таки в мене якийсь нездоровий потяг до „Сміття”(Не в образу сказано). Принаймі Юлії Петрусенко-Левківській не варто ображати твір цією назвою. Але такою є уява автора, тож їй ї вирішувати як і що робити. Сам твір мені сподобався, особливо про калюжі – нагадало дитинство(воно ще не закінчилось, але вбовачку доводиться купляти вже давно самому).
У Мар’яни Максимяк „Сім” нагадуються сюжети до фільмів жахів. Навіть „ляльки” доповнено в своєму стилі. Принаймі я полюбляю такі темки, ніби продовження казочок(куди америці до наших казок 50-х? Як тоді гобліни досконало виконували ролі!)
П’єса „Знову завтра” Вікторії Власенко, ніби розрядка готичного жаху.
І навмстно, на останок, для розрядки, цікавенький вірш Ірини Рудзинської „Стара шафа”. Може варто виправити один рядок так: „Старий жирафа смокче хрін?”. Прикольніше ж буде.
Дякую редакції за цю прекрасну книгу. Дякую всім класикам(а саме впевнено можу так сказати, адже багатьом літераторам СПУ далеко до вас!!!) Гаку за прекрасний настрій і недаремно витрачений час, а ще за нерозбавлені різними єресями твори. Спасибі всім. З повагою – Вакуленко-К. Володимир.
