60 кг.
Спати, після гучної музики та сліпучих вогнів не хотілося, незважаючи на те, що ніч вже добігала свого кінця... Зате, з’явилася можливість трохи поринути у світ високих технологій...
Батьки спали, холодний душ мене підбадьорив, а інтернет в такий час завжди просто "літав". Та всесвітня мережа мені була потрібна не для того, щоб "чатитися" чи шукати новітні засоби набирання ваги. На одному з чисельних форумів, я вивісила свою об'яву - "Що мені робити? Я здорова молода дівчина з правильною орієнтацією та розмірами 90 - 60 - 90. У мене є секс, є навчання, є подруги та друзі, є здорові, розумні та люблячі мене батьки, є мобільний телефон з поліфонією та кольоровим екраном... Мені не вистачає лише одного - ваги. Як набрати вагу тіла? Хто підкаже?". І з чистою совістю лягла спати...
61 кг. 500 гр.
Вже наступного ранку в папці "Coming in" висів лист без зворотної адреси - "Vo pervih u tebya yavniy priznak peretrenirovanosti'.. tebe nado vot chto, ti poka ostav na vremya sex, vmesto sexa poidi v zal і nachinai kachatsya a kak kachatsya? eto tvoi problemi pаdruga, і hodi v zal 5 raz v nedeliy, і ne bolee 5 uprajnenie na kajdoi trenirovke, і ne bolee 45 min, ne bolee 6-7 povtoreniy, і rabotai superbolshimi vesami, geineri obiazatelno pei po 2 raza v den, і ochen skoro ti zametish kak stanovishsya silnoi і bolshoi v razmere, і ne slushai drugih chto oni govoriat ya "ne imeyu vidu professionalov"."
63 кг.
Ранок я розпочала з молитви - щоб мені нічого не було від омлету з семи яєць із сиром, трьох тостів з олією, двох великих склянок апельсинового соку, трьох чашок незбираного молока - я не знаю що таке протеїновий коктейль, тому спочатку буду обходитися без нього і половинки яйця, яке поміщатися всередині мене не хотіло і просилося назовні. Це все називалося смачним словом сніданок і викликало в мене відразу не тільки до їжі, а й до самої себе... Хтозна, чим би завершилося самогвалтування власного почуття комфорту, якби не мій телефон. Хоча, все ж таки варто змінити мелодію дзвінка на "самсунгові" - я вже перестала реагувати на марш Мендельсона виконаний 40-голосною поліфонією. Добре ще, що екран з голубуватою підсвіткою в напівтемряві кімнати був добре помітним...
"Якщо дзвонить жінка - ввечері слухатиму, що робитимуть сусіди за стінкою. Якщо ж чоловік - робитиму щось таке, щоб їм закортіло послухати, чого я там так викаблучуюся". Натискаю "ОК"...
- Я рада чути твій голос. Тим більше, що ми вже давно не бачилися?
Чому я не впізнаю володарку цього голосу?
- Тобі, мабуть, мої препарати так допомогли, що ти вирішила ними більше не користуватися? Але їх потрібно приймати постійно, інакше ти одразу ж розпочнеш набирати вагу!
Тетяна, завжди трималася впевнено, дзвонила усім своїм знайомим принаймні один раз на місяць, вважала себе бізнес-леді і займалася розповсюдженням біологічно-активних добавок. І завжди розпочинала розмову зі слів - "Я рада чути твій голос"...
- Коли ти востаннє робила очистку свого організму від шлаків?
Ця пані щиро вважала, що вона покликана врятувати себе від бідності за допомогою своїх знайомих, тому, намагалася, усіх, хто мав нещастя потрапити до її оточення, зробити розповсюджувачами "жовчі акул" та "ведмежих хрящів".
- Якщо ти з'їси червоний бурячок, сеча в тебе почервоніє! Пояснюю - усі пори твого організм закриті, він не може себе очистити сам! Жири не виводяться з організму, а осідають на стінках артерій. І ти повнішаєш...
- Ти де? - принаймні, я спромоглася встряти до її монологу.
- Я на складі і спеціально для тебе можу узяти партію "суперспалювача жиру" за оптовою ціною. Ти завжди зможеш купувати за ці невеликі гроші здоровя, якщо станеш розповсюджувачем. То тобі дві упаковки чи п'ять?
- Я більше не буду худнути. Ніколи... Мені набридло псувати свій настрій черговою порцією китайської гидоти розлитої в підвалах. Я не каналізаційна труба, яка забивається відходами щомісяця і потребує появи асенізатора з упаковкою нових тайських таблеток.
- Тобі погано? Я привезу ліки через годину - вони допоможуть тобі відновити енергію організму і зупинити руйнівні думки. Усього два рази на добу по пакетику - і сумніви тебе більше не будуть мучити. Такого в нашому місті ще немає - ексклюзивний товар - лікує усі психічні захворювання! Неврози, стани, в яких ти відчуваєш себе невизначеною, катуєш себе сумнівами....
- Я ще ніколи не почувалася так добре. Але я знаю, що ти можеш зробити, щоб мені допомогти. Хочеш?
- Я рада, що ми порозумілися... Зараз викличу таксі і за 10 хвилин буду у тебе. Гроші за ліки віддаси потім.
- Ні, я не про це... То ти хочеш, щоб я відчувала себе здоровою людиною?
- Так! Я - єдина людина, яка здатна тобі допомогти в усьому - в красі твого волосся, в вивченні англійської мови, в проблемах з батьками. В бажанні схуднути врешті-решт!
Така собі месія зростом метр шістдесят з кепкою. Кепку шановна пані носила не задля того, щоб віддати данину моді чи "підрости" на чотири сантиметри. Просто розпатлане волосся кольору "дуже гнилої вишні" постійно потребувало невеликого хірургічного втручання. Принаймні, миття гарячою водою та розчісування...
Піти на такий крок Тетяна не могла, оскільки, внаслідок постійних сварок з батьками знімала окрему кімнату в приватному будинку. Без гарячої води, з 23:00 до 7:00 без холодної води і зі зручностями на вулиці....
- Я можу відключити батарею, послати тебе під три чорти або на три букви, поскаржитися батькам на те, що ти хочеш мене зґвалтувати, написати в спілку споживачів та усі обласні газети про те, що твої препарати перетворили мене на фригідну лесбіянку. Я можу перестріти тебе ввечері і добряче побити позиченою в тата бейсбольною битою (звідки би він її узяв?). А замість цього, я хочу запросити тебе на вечерю. Сьогодні ввечері, о дев'ятій в піцерії "Великий піст" (точніше, як ми її називали про себе, такий собі, маленький пістець).
- Я не їм піци!
- А ми будемо їсти твої препарати. Я жмутик травички, ти - жмутик травички. Я пакетик препарату - ти пакетик препарату... Хто перший побіжить в туалет очищати свій організм від товарів на суму в кількасот доларів, той і платить за вечерю. Домовилися?
- Ні, мої препарати варті більшого! Вони здатні врятувати життя людині, а ти хочеш віддати їх на поталу бактеріям, якими так і кишать стічні води...
- Гаразд, той хто перший буде блювати платитиме в подвійному розмірі!
- Ні! (вона була невпевнена в можливостях свого шлунку)
- В потрійному!
- Так, але стане моїм розповсюджувачем і нестиме здоров'я в наше знедолене суспільство. Я згодна. До побачення!
І відключилася. Я уявила собі, як вона закружляла з телефоном в руках в уявному вальсі, наспівуючи "Я згодна, я згодна, я згодна, згодна, згодна" на мотив якоїсь латиноамериканської пісні. Пісня вже скінчилася, а вона все ще кружляла, уявляючи собі мене з купою грошей в руках, яку я вручатиму їй щомісяця у великій каструлі з широкою голубою каймою (на маленькому блюдечку потрібна їй сума поміститися не могла)...
63 кг. 200 гр.
До вечері з сумнівними трав'яними приправами в якості основного блюда залишалося ще досить багато часу, а в мене залишилося ще як мінімум дві невідкладних справи - обід та інтернет. Півкілограму пісної яловичини, одна маленька печена картоплина з олією, дві великих склянки незбираного молока, десерт (я його пропустила) і своє задоволене обличчя в дзеркалі - ось результат мого майже сорокахвилинного сидіння за столом. Тепер кілька годин посидіти за монітором - і кілька міліметрів моєї талії відвойовано у зовнішнього простору. Тим більше, що справ і дійсно було багато - переглянути останні новини, пошту, знайти кілька цікавих фотографій, залізти в чат під чоловічим іменем, пограти в якусь онлайнову гру. І дізнатися усе, що можна, про протиблювотні засоби...
63 кг. 300 гр.
Тетяна з'явилася рівно о пів на десяту. Така собі чарівна краля з великими очима, гарним носиком та повними губами. Принаймні, так здавалося в напівтемряві нової кепки зеленого кольору, які не йшла ні до взуття, ні до сумочки, ні до одягу, ні до лаку на нігтях. Втім, це я просто придиралася, сидячи за столиком, який сховався від людських очей і вух в глибині порожнього приміщення піцерії.
- Я рада чути твій голос не по телефону, а вживу. Тим більше, в цей урочистий день, який змінить усе твоє життя. Ти відкриєш для себе новий світ - незалежності, здоровя, багатства...
Тут Тетяна збилася з ритму.
- Вибач, можна я розпочну з самого початку? Не хотілося б псувати тобі настрій невиразною промовою. Тим більше, що я рада чути твій голос не по телефону, а вживу...
Є два шляхи для того, щоб Тетяна замовкла. Перший - попросити її замовкнути, спрацьовує не завжди. Другий - спробувати заговорити самій, не спрацьовує взагалі ніколи. Якби я була мазохісткою, я б дослухала її промову до завершального слова, але у мене б не залишилося сил ні для її препаратів, ні для нормальної вечері. До того ж, швидше за все, вже було б потрібно йти на пари... Перемикаємо дівчинку! І з моїх вуст залунало:
- Гав. Гав-гав-гав-гав...
Тетяна знову збилася, перелякано озирнулася спочатку в пошуку котів, на які б я могла так загавкати, потім - лікарів в білих халатах, зазирнула мені в вічі і стомлено присіла на стілець.
- Я запізнилася. У мене немає ліків які б могли тобі допомогти... З собою немає, але ж я можу замовити на складі!
Але її час вийшов. Залита в її мізки рекламна промова не змогла ввірватися в м'яке, але не таке вже й цнотливе лоно моїх бажань і, образливо згорнувшись в клубок, впало в довгу сплячку. Цікаво, чи смоктала вона лапу?
- Вибач, що я спізнилася. Просто довго не ходили трамваї, а йти пішки одній по темній вулиці я не ризикнула. У мене ж в сумці товару на...
Вона нахилилася до мене і прошепотіла в вухо
- Товару на багато-багато-багато...
- Доларів? Гривень?
- Ні. Ти вже повинна вчитися говорити правильно - немає ні доларів, ні гривень... Є лише набрані очки, які й дають тобі змогу заволодіти потрібними для тебе матеріальними цінностями. Бонуси - за якими приховуються дорогі мобільні телефони, гарні чоловіки, мартіні в великих келихах з плаваючими в лікері оливками, море, великі будинки з добрими собаками - сторожами, в яких живуть голлівудські кінозірки, які вітатимуться з тобою, коли ти йтимеш на ринок за свіжою цибулею для салату з крабових паличок.
Я дивуюся, як легко дізнатися в людини її дитячі мрії, контрабандним шляхом пронесені в доросле життя. Варто лише послухати те, що вона пропонує іншим...
- Так, але ти ще забула про бойлер, в якому постійно можна гріти гарячу воду, власного перукаря та косметолога і таку кількість біологічно-активних добавок, яка дозволить тобі жити довго і щасливо. Спостерігаючи за тим, як вештають і їдуть в підземні склепи на плечах гробових справ майстрів Арнольди Шварцнегери,
Квентіни Тарантіно та Памели Андерсон. Хоча, останню б несли шанувальники, які б хоча таким шляхом, прагнули доторкнутися до її грудей...
- Так, у мене є крем, який збільшує об'єм грудей! Тобі більше не доведеться червоніти в ванній перед дзеркалом та підкладати "пуш-ап" в бюстгальтер!
- Може й доведеться... Ти пам'ятаєш, навіщо ми з тобою зібралися в цьому чудернацькому місці для задоволення одного з смертних гріхів?
Тетяна озирнулася
- Боже, це ж не схоже на бордель?
- Так, на бордель ні, якщо не брати до уваги двох шльондр, які сидять за одним столиком в глибині зали, патякаючи про свої травоїдні справи, але у тебе в сумці товару на кілька сотень... бонусів. Зараз ти його викладеш на стіл, ми замовимо кип'яток і поки твій чай з домішками якоїсь життєдайної трави настоюватиметься, почнемо потроху їсти все те, що ховається в пакетах з незрозумілими написами китайською мовою. Окей?
- Можна не замовляти, я з дому термос взяла!
На столі з'явилася велика коробочка з маленькими пакуночками чаю і маленький пластиковий пакет з великим термосом. Даю ніготь на мізинці лівої руки на відсіч (мені усе одно час робити манікюр), що усі ці засоби від усіх хвороб, які існують на землі (крім лоховства звичайного, хвороби, яка передається статевим шляхом) були простроченими. Отже, збути їх кому-небудь, крім якоїсь незрозумілої дурепи з маніакальним бажанням набрати вагу було важко.
Поки кілька пакетиків чаю ділилися з кип'ятком своїм смаком та запахом, ми почали їсти таблетки. Усі підряд - від гикавки та імпотенції, старечого маразму та енурезу, нічних страхів та геморою, безсоння, сонливості, нетримання сечі, карієсу та поганої пам'яті... Ні, від поганої пам'яті - це вже був порошок з дивним запахом, який повертав у дитинство, нагадуючи зубний порошок або м'ятні цукерки. Хоча Тетяні, судячи з її вигляду, він нагадав лимонний лікер, яким вона вперше в житті напилася. Після того знайомства з алкоголем, леді на дух не переносила лимонний запах, який викликав у неї відразу та бажання виблюватися... Але, своє бажанням вона подолала (можу посперечатися, що намалювавши в своїй уяві ту кількість грошей, на яку ми спромоглися повечеряти). Хтозна, скільки б ще ми просиділи за столом, поїдаючи корінці та листочки невідомих рослин, якби не напої здоровя.
Перша ж кружка з підозрілого синього кольору настойкою, поклала край дуелі наших шлунків. Запах цього дивного продукту розпочав, а смак завершив розпочату китайськими верблюжими колючками та чортополохами справу. Тетянин шлунок, розтягнений вечерею, вирішив врятувати організм від такої дози лікарських рослин... Навіть рукам допомагати не довелося! Є лише один мінус - крім певної кількості “у. о.”, в які одразу ж перевелися аморфні бонуси, бізнес - вумен, якій так і не вдалося отримати в свою власність найманого робітника, доведеться заплатити ще баксів з десять за сплюндровану скатертину...
Втім, я зрозуміла ще дві речі. Перша - якби я не вколола собі два куба метоклопраміду (протиблювотного препарату), я б здалася ще на енурезі. І друга - нарешті, в Тетяниному образі з'явилося щось, що пасувало кольору її каптурика - колір обличчя...
63 кг. 500 гр.
Панельні стіни ідеально підходять для підслуховування. Особливо, якщо є скляний стакан, який потрібно прикласти до стіни, бажання ловити звуки, які долітатимуть крізь кількасантиметровий шар бетону та сусіди, які ввечері не лягають спати, а роблять різні чудернацькі речі. Наприклад, замість того, щоб зайнятися сексом чи покурити травичку (знову ця флора!), поки спить малий, пересувають диван з місця на місце, вирішуючи, де потрібно спати відповідно до законів фєн-шуй. Добре, що я живу не під цими незграбами, у яких принаймні тричі нерухоме майно, яке шукало нове місце проживання, висковзувало з рук і падало на підлогу.
Коли господар квартири почав матюкатися вчетверте, диван, вочевидь, знайшов, де йому слід провести наступні півстоліття, щоб не викликати своїм розташуванням бажання нових перебудов...
На щастя, для моїх, спраглих за скандалами та нецензурними виразами вух, під його ніжки потрапив великий палець чоловіка. Вдале завершення вечора... Я хоча б новий вислів вивчила - ну то й що, що нецензурний? Зате, сказаний від щирого - рука не підіймається написати, серця...
З'їсти на ніч бодай одну плитку шоколаду я не змогла. Не лізло...
Набираєш телефон Бога - сім загадкових цифр. Очікуєш на його голос, на його слова, на його мудрість, а в телефонній трубці лише гудки виклику... І раптом відповідь:
- З Вами говорить автовідповідач Бога. Бога немає, бога немає, бога немає...
64 кг.
- Доброго ранку донечко! (судячи з тону, ще можна поспати хвилин тридцять).
Знову… - Доню, вставай! (максимум - п'ять!) І mother зняла з мене ковдру... - ВСТАВАЙ! А-а-а-а-а-а-а-а! (може, mother згадала скільки їй років?) - Ти жива? Доню, ти дихаєш? (чи зрозуміла, скільки років мені?) - Шкода. Ти сьогодні не підеш на навчання...
- Що сталося врешті решт? (ось це вже страшно...)?
Я розплющила очі. Що відбувалося? Можливо, замість авокадової маски мати намастилася настоянкою червоного перцю? Чи у мене випадково з’явиться братик? Або ж у мене несподівано розпочалися місячні? Остання версія мене добряче налякала - своєю природністю та відсутністю будь-якої утаємниченості.
Відповідь була поряд. В дзеркалі. Там, де замість заспаного обличчя з кількома вуграми на лискучій шкірі поблизу носа, ховалося щось від протверезівшого вперше в житті алкоголіка. З світло-червоною шкірою, набряклими повіками та безліччю темно-червоних плям на шкірі. Данина апетиту та впертості - у мене проявилася алергія на одну з тисячі складових, випитих вчора натще біологічно - активних добавок. Чи не занадто висока ціна за те, щоб мене просто залишила в спокої?
Зате, вперше в житі я відчула кожен м'яз, кожну клітину власного тіла. Все пекло і свербіло... Дуже свербіло!
Я не могла ходити - на моїх п'ятах теж з'явилися пухирі. Не могла сходити в туалет - слизова піхви були розбухлою, болючою і дуже пекучою, особливо, після потрапляння на неї сечі. І я не могла засунути до свого рота бодай шматок чогось поживного...
Проте ліки ковтала - незважаючи на відразу, блювотний рефлекс і відчуття самозгвалтування. Самозгвалтування - це щось таке, ніби ти собою оволодіваєш, знаючи, що, куди і як тобі потрібно, а жодних приємних відчуттів це не дає. Хочеться, щоб все швидше скінчилося, адже ти знаєш цей шлях досконало до приторності, але ковтнути те, що відкриє ворота до оргазму несила. Щоправда, варто було мамі заїкнутися про уколи, як все й одразу пройшло - і думки в голові і таблетки крізь горло.
Mother гарно обтерла мене спиртом - "Щоб крізь пухирі жодна інфекція до тебе не причепилася" і зварила мені вівсянку. На молоці. Точніше, підсмажила, оскільки каша добрче підгоріла...
Втім, полежати спокійно не вдалося. Шкіра свербіла. Точніше, свербіло десь там, під шкірою, куди так хотілося дістатися своїми нігтями. Якби було не так боляче, може це б й вдалося... А так, легесенько я себе погладжувала і розмовляла з малесенькими тріщинами на стелі - "Невже і на моєму обличчі розбіжиться сітка таких зморшок?". Стеля мовчала, а супрастин (хімічна сполука, яка повинна зменшувати прояви алергії) діяв. Принаймні, спати хотілося...
Скільки я важу?
Я прокинулася через 12 годин. Дихати стало легше та й рухатися вже було можна - хвороба потроху залишала моє тіло. Та про те, щоб встати, навіть мова не йшла - пухирці почали зменшуватися, але ще не пройшли. Я навіть не могла дістатися до ваги! До того ж, я знала, що, якщо я зараз піднімуся, то не ходитиму ще довго. А мені так хотілося купити собі з десяток шоколадних батончиків! Все одно я більше двох за раз в свій шлунок засунути не зможу, хоча й буду намагатися подолати свій блювотний рефлекс... Просто приємно відчувати в кишені запас їжі. Можливо, просто прийшов час кинути палити? Без останньої в житті цигарки?
Ось так подумаєш про себе - до чого ти докотилася... Думаєш лише про те, як набити шлунок та дихнути кілька сотих грам нікотину, настрій котиться донизу і ти, зі сльозами на очах та великою ложкою в руці, розпочинаєш їсти холодну вівсянку. Потім випиваєш кілька таблеток супрастину (для сну після обіду) і хропеш собі, себто, відсипаєшся перед майбутніми перемогами...
Я все ще не знаю, скільки я важу!
Вівсянка, сон, супрастин, вівсянка, вівсянка, чай. Знову супрастин, знову сон. Десь в той же час я ближче знайомлюся з емальованим тазиком, справляючи свої фізіологічні відправлення.
Потім сплю, їм, бачу безліч дурних снів і лише один добрий та цікавий. Саме його і перервала mother. Своєю появою в моїй кімнаті. В руках у неї був жмут брудної білизни. З неї все й розпочалося...
- Ти вагітна - для того, щоб надати трагічності цим словам, mother сплеснула долонями і впала на стілець (нишком озирнувшись, чи не летить вона повз нього). - У тебе вся нова білизна стала більшою на розмір. А це вже більше 12 тижнів... І ти не просила у мене знеболюючі! У тебе не було місячних. Ти ж доросла, ти ж знаєш, про що це свідчить? Не могла одразу все мамі розповісти - як, коли, з ким. Ми б допомогли тобі... У нас є знайомі гінекологи. А! А може тебе зґвалтували? Ти ж могла заразитися чимось страшним - гонореєю чи... Чи сифілісом, наприклад. Дівчатка, які перехворіли цими захворюваннями, вже не можуть мати дітей. Ти ж хочеш подарувати своїй мамі онучку?
Цікаво, що було б, якби я сказала, що вагітна від сина однієї з її чисельних подруг? Такого собі кар’єриста з великим майбутнім та маленьким членом? Він сидить і вчить англійську, читає Декарта в оригіналі і вважає себе пупом землі, бо у нього батько - директор швейної фабрики. А тут пупок узяв і розв’язався... Одруження з 18-річною дівчиною в кар’єрні та сексуальні плани парубка якось не вписується. Його заспокоює мати - "Зате завжди буде секс, тепло і чиста квартира!", тато - "Зробив дитину і можеш гуляти скільки захочеш, а їй ми знайдемо місце у сімейному бізнесі і вона буде єдиною, хто тебе не кине!", бабуся - "Зробив мені онука, то ж я можу спокійно помирати і залишати тобі спадок у вигляді чотирикімнатної квартири в центрі міста!" і навіть породистий ротвейлер. Собака прогавкає йому щось схоже на "Тепер зі мною гулятиме вона і ти зможеш гратися в свої дурні комп’ютерні ігри стільки, скільки заманеться" і піде на коврик під двері, очікувати на весілля та на ту купу кісток, яка урізноманітнить його "педігріпалівський" раціон.
Задоволені і мої батьки - "З нашої дитини будуть люди!" і дівчата з двору, яких тато моєї майбутньої Есмеральди (і чого усім не подобається – гарне імя!) перестане зажимати в темних кутках. Всі щасливі - крім мене...
Тому, я від такого як він і не завагітніла. А, може, й тому, що можливості не було.
Mother продовжувала свій діалог з собою:
- А як ти будеш вчитися з немовлям? Закинеш навчання, підеш нічним сторожем і ніколи не вийдеш заміж! Тебе, мою донечку, яку я власним молоком вигодувала, будуть вважати поганою матір’ю і врешті решт, позбавлять батьківських прав. Хіба про таке я мріяла коли співала тобі українською безсмертні хіти "Бітлз" з надією, що ти станеш відомою співачкою!
Дивно, мати збилася зі свого виправного курсу!
- Яка б співала англійською мовою.
Ні, вона все ж таки виправилася...
- А так, за кілька секунд запливу сперматозоїдів, ти, з людини, яка подавала такі надії стала ніким. І не проси мене про помилування. Ти - ніхто! Вагітне ніхто! Щоправда, може з твого сина буде користь...
І він співатиме англійською мовою?
- Mother, я не вагітна. Я не спала ні з ким - ледь не зірвалося з язика - "останні півроку" - ще ніколи і завагітніти просто не могла. Я - дівчина. А розмір "плюс" - наслідок того, що я набрала кілька кілограмів ваги. Просто поправилася. Потовстішала. Розповніла... Як хочеш так і називай, але онука у тебе зараз не буде. І незабаром на світ білий він не з’явиться, то ж можеш і надалі пильнувати свою доньку і ритися в її брудній білизні.
- А місячні? Твої болючі та криваві місячні? Де вони?
- Я їх вивісила на дошці "Їх розшукує міліція", але ще ніхто мені не дзвонив... Просто затримка у мене. Може проблеми з яєчниками, а може стреси чи ця клята алергія? Коли я вже зможу пересуватися, принаймні, кімнатою?
- Затримка? Це вже скільки у тебе затримка? Скажи мені, скільки?
- Я не знаю, оскільки не записала, коли місячні були у мене востаннє.
- Як не записала? Ти ж доросла дівчина і повинна знати, коли у тебе востаннє були місячні!
- Мамо! Я! Не! Знаю! У мене свербить все тіло, я не можу їсти, ходити в туалет, вчити англійську мову, а ти мене питаєш за місячні? Так, у мене не болять груди і не ниє поперек, як буває завжди за кілька днів до початку. Так, вони у мене ще не розпочалися... Та хіба це привід кричати на мене? Я ж ні в чому не винна! Я ж не вагітна, розумієш? Я просто хвора... Хвора...
- То ти ще дівчина? В свої 18 років?
- Так, я ще дівчина!
Можу ж я збрехати хоча б раз за всю розмову?
- То тобі просто не вистачає вітамінів! Так би й зразу сказала - просто організм усі сили кидає на боротьбу з захворюванням, тому й місячних немає. Піду, мабуть, приготую тобі щось смачненьке...
Акуратно зібравши мої "стрінги" та "танго", mother тихенько виходить з кімнати. Навіть не грюкає дверима.
Я залишаюся один на один з таблетками та сном, який вони мені обіцяють... І я сповна користуюся їх пропозицією...
63 кг. 200 гр.
Тільки-но я змогла ходити - одразу ж встала на вагу. Як і очікувалось - нічого хорошого. Навіть вівсянка допомогти мені не змогла. Нічого, часу ще багато, а я ще не снідала. Цікаво, що там у мами на обід? Чи на сніданок? Щоб зорієнтуватися в часі я витягнула з під ліжка свій телефон. Як виявилося, вчасно...
"Не торкатися вб'є трахне " - я вже напам'ять знала все, що написано над моїм лобком. Або під моїм пупком - дивлячись з якої сторони дивитися... Або - на дисплеї мого телефону, який принизливо довго для себе прагнув прикувати мою увагу пародією на "Вальс квітів" з "Лускунчика". "Якщо мене будуть намагатися змусити щось придбати - зроблю собі манікюр, якщо ні - педикюр"...
- Люба моя, ти де? Не слід забувати людей, які знають тебе зсередини. Глибоко зсередини... Коли ти востаннє приходила на процедуру?
Дивно, мною зацікавилася людина, в якої я не бачила жодного прояву будь-якої зацікавленості саме моєю особою - мій гідроколонотерапевт Олександра Євгеніївна. Що цікаво, її батька звали Олег, Євгенією ж - матір... Вона взагалі нічим не цікавилася окрім своїх клізм та кружок Есмарха. Клієнтів, точніше, клієнтш, знала добре - тільки не в обличчя. Зате слово "дупа" в її пожмаканих часом та спогляданням геморою вустах звучало просто чарівно!
- Ти ж пам'ятаєш, у чому полягає очищення кишківника? Через пряму кишку вводиться кілька літрів рідини, куди входять кава, трави, пшениця й інші компоненти, які я тобі з радістю підберу. Під час звичайної ж клізми обсяг рідини набагато менше і вливається тільки в пряму кишку.
Навіщо мені ця лекція? Я ж її вже напам’ять знаю?
- Але ж введення трубки для промивання здатне викликати судоми і біль. Якщо інструменти не дуже добре простерилізовані, можлива передача через них інфекцій? Ви хочете щоб я на це пішла?
- Я обіцяю тобі повне виведення застарілих калових мас. А це від 5 до 25 кілограм шлаків, які отруюють твій організм! Ти одразу ж схуднеш - за півгодини.
Що ж, посперечаємося...
- Насправді ж, при нормальній роботі кишківника їжа проходить від ротової порожнини до анального отвору, в середньому, протягом 36 - 48 годин. Застрягти екскременти попросту не встигають. Крім того, мені не зовсім зрозуміло, як у 2,5 - 3 метрах товстої кишки можна помістити 25 кг калових мас?
Вона навіть не взяла рекомендованого тренінг-менеджерами перепочинку.
- Велика клізма дозволить тобі відновити всмоктування з товстого кишечнику живильних речовин і вітамінів!
І на це у мене була непогана відповідь...
- Насправді ж, Олександра Євгеніївна, в товстій кишці всмоктується лише вода. Мікроелементи, білки і вуглеводи - тільки в незначних кількостях. 95% вітамінів і живильних речовин всмоктуються винятково в тонкій кишці, куди вода з апарата проникнути ніяк не може, тому що між товстою і тонкою кишкою є спеціальна заслінка. Навпаки, деякі необхідні вітаміни синтезуються мікробами, що живуть саме в кишці, і промивання їх просто видалить.
Швидкість нашої розмови зростала, а гальма поступово відмовляли...
- Ти не хочеш позбавитися від отрути, вироблених патогенною флорою кишківника?
- Це не так, в процесі травлення в кишківнику й дійсно утворюються отруйні речовини, але вони всмоктуються в кров і попадають в печінку, де 100% "кишкових отрут" знешкоджується... Якщо тільки людина не хронічний алкоголік і не хворіє на цироз? Я ж не алкоголік?
- Ти не хочеш позбутися всіх паразитів, які живуть у твоєму кишечнику, починаючи від малесеньких і закінчуючи метровими?
- Деякі з цих паразитів, мають гачки, якими чіпляються за стінки кишечнику, і їх не те що водою не вимиєш, але і руками не відірвеш!
- Відірвеш, відірвеш... Але ж це профілактика багатьох захворювань, зокрема раку товстого кишечнику, дивер... (моя співбесідниця відірвалася на хвилинку від розмови - підглянути, як же правильно читається це слово)ди-вер-ти-ку-літа, виразкового коліту, геморою?
- Основна причина раку товстої кишки - режим і харчування. Розвиток геморою клізма не попередить, тому що його виникнення обумовлено спадковістю, важким фізичним навантаженням і сидячою роботою, наприклад, перед телефоном з трубкою в руках...
І тут вона нанесли мені удар нижче пояса (добре, що я не чоловік!).
- А навіщо ж ти ходила до мене на протязі двох років? Поспілкуватися зі старою дурепою чи отримати сумнівне задоволення від клізми в власному попці - цієї вдалої імітації анального сексу?
Я порахувала про себе до десяти.
- Ви знаєте, що я зараз буду робити? Я буду розмовляти... Довго розмовляти. А кожна секунда - це дві копійки. Одне слово - п'ять секунд або десять копійок. Десять слів - один шоколадний батончик. Ви ж не хочете всю свою пенсію витратити на дурну та повну дівчину, яка не розуміє, що забирає в єдиної людини, яка піклується про неї, останній апельсин чи мандарин (у Олександри Євгеніївни алергія на цитрусові). Втім, вони б усе одно перетворилися б на шлаки та калове каміння... Забили б усі пори вашого організму. А хто його чиститиме? Ще чотири слова - ще сорок копійок... У вас до грошей, відкладених на похорони, скільки ще залишилося? П'ятдесят гривень? Сорок?
У неї почали здавати нерви.
- Йди до дупи, чого ти до мене ходила?
Коли у цієї бабусі був гарний настрій, вона відкривала свого беззубого ротика і починала розповідати. Не про революції, ціни і пенсії, а про дупи. У кого які вони були і що потім з ними було...
Загалом, нічого оригінального, щось на зразок історії про одного парубка нетрадиційної для післявоєнних років орієнтації, якого доставили в лікарню зі стаканом в задньому проході. Ділдо в той час ще не було, то ж люди користувалися швабрами, пляшками і іншими предметами продовгуватої форми...
Так от, привезли хлопця в лікарню, над ним усі посміялися, а потім все ж таки вирішили лікувати. Тільки як? Щипцями захопити не вдавалося, дістати рукою - теж. Ще й пацієнт заважав, волаючи від задоволення. Та оргазми оргазмами, а стакан треба було дістати... Ось постраждалий сказав, що подарує свого золотого годинника тому, хто все ж таки зможе це зробити! Погодилася лише одна людина - почесна дупознавка Олександра Євгеніївна. Що вона там примовляла, невідомо, але від відчуття інородного тіла в задньому проході чоловіка звільнили... Розбивши стакан і діставши його по шматочкам. Як мені здається, дуже гострим шматочкам. До речі, цей годинник Олександра Євгеніївна носила і досі, така собі своєрідна відзнака - "За мужність при звільненні заднього проходу".
Я відволіклася... А мені ще так багато потрібно було сказати!
- Це мій секрет - я хочу стати вашою наступницею. Лікувати людей, рятувати їм життя, полегшуючи вміст кишківника та портмоне!
Колись, я наливала в презервативи кілька літрів води, щоб кинути з шістнадцятитиповерхового будинку. Більше трьох літрів резиновий виріб № 2 не витримував. Цікаво, а скільки витримає такий-собі поважний дядечко з сексуальної більшості (гетеросексуалів вже давно менше, ніж гомо та бісексуалів),якщо я заливатиму в нього 5 літрів теплої води кожних п'ятнадцять хвилин? Він лусне? Чи стане схожим на фонтан? Скажемо, на фігурку чи то "Хлопчика, який мочиться" чи то "Слоненятка, яке п'є"...
І тут, нарешті, вона викинула білий прапор (підозріло схожий на сімейні труси).
- У мене закінчуються гроші на рахунку. Я передзвоню тобі дещо пізніше, згода?
І, не чекаючи моєї відповіді, поставила трубку. Хоча, я впевнена, що ненадовго...
64 кг.
В під’їзді завжди було світло. Головна заслуга цього - скромний, худенький та сумний парубок. На імя Кєш... Він не боявся темряви і не хворів на чудернацьку хворобу "вкрутилампочкуабоздохнешвідвугрів". У нього було два недоліки - саме йому пощастило стати моїм першим чоловіком і він був наркоманом. Справжнім. Таким, як показують в американському кіно - він вирощував коноплю, кактуси і гриби, шляхом складних хімічних перетворень випаровував з "Колдфлю" кодеїн, варив ханку, купував "трамадол" по фальшивим рецептам і постійно смоктав аскорбінову кислоту. Він ніколи не користувався презервативами і ніколи не кінчав під час сексу. Зате у нього був свій, цікавий погляд на оточуючий світ. Можливо, завдяки звуженим зіницям?
Широкі штани. Кросівки та байка з капюшоном. Фарбоване волосся розкидане за допомогою гелю в різні сторони. Ніби картинка з журналу для дівчаток, яку передивилося кілька десяток семикласниць, внаслідок чого вона стала затертою та вкритою відбитками жирних пальців. Щоб повністю відповідати створеній в уяві школярок картинці, Кєш усі обновки для свого гардеробу купував в "секонд-хенді".
- Хай, бейбі.
Він вже встиг закинутися. На його обличчі поселилася посмішка, душа старанно вимальовувала гарний, добрий світ, в якому все було в рожевих кольорах, а гарний настрій хотілося подарувати усім бажаючим. Принаймні тим, у кого теж були амфетаміни...
- Класнючо виглядаєш. Ти можеш мене кісснути. Я сьогодні добрий і дозволяю доторкнутися до себе усім бажаючим...
Як мене колись збуджувала його самовпевненість!
- Летс гоу, не соромся. Я не буду тебе факати, для цього є гопники. Я просто поділюся з тобою своєю добротою.
- Ти сьогодні ранувато... Вже не можеш без дози?
- Це я ще єстидей - він облизнув знекровлені губи
- То ти вже на системі, чи так, на шару дали затягнутися?
- У мене знову виникли трабли. А на шару зараз тільки дівчата дають... Я знову поправився...
- Що?
Завдяки своїм 184 сантиметрам зросту, він виглядав високим. А його худоба робила його дуже високим. Будь-який одяг - від зимових курток до обтягуючих футболок висів на ньому мішком, руки здавалися худими-худими, на них навіть можна було перерахувати усі вени (коловся Кєш в пах). Таке собі страхопудало з великими голубими очима...
- Ти переварив молочко? Чи твої кактуси перецвіли? Може ти давно не трахався і сперма зірвала тобі кришу - приблизно так потрібно було мені звернутися до нього. Після цих слів, відштовхнути його і, похитуючи стегнами, піти додому. А вночі, маструбувати, уявляючи, як його гвалтують за несплату боргу два здоровані. Тобто, вчинити так, як вчинила би будь-яка шляхетна дівчина. Натомість, я сіла на вичовгані випадковими і не зовсім випадковими перехожими сходи і взяла Кєша за руку (вона була теплою і м’якою на дотик).
- Ти що, збожеволів? Що з тобою?
- Я набрав дві тисячі грамів... Прикинь. Дві тисячі грамів!
- Ти що збожеволів? Що з тобою? (на тон голосніше)
- Я почав поправлятися!
Звичайні засоби впливу на зламану психіку героя моїх дитячих еротичних фантазій не подіяли.
- Почекай... Ти ж не дівчина, яка переживає, що на неї стануть малими усі бюстгальтери придбані на розпродажі в єдиному на все місто бутику? Твої речі виглядатимуть природно, якщо ти схуднеш, набереш двадцять кілограмів, або вирішиш, що в твоїх штанях житиме ще один Кєш. Чого тобі переживати? Чекай собі чергового врожаю, виписуй щось на зразок "Дім. Сад. Город" і зваблюй дванадцятилітніх дівчат. І користуйся "нафтізіном", а то ти занадто схожий на обкуреного молодика, який вже зранку або ще уночі пограбував жінку на вулиці. Ну то й що, що він низький, товстий і накульгував? У нього були такі ж зіниці як й у тебе зараз, а це ніби відбитки пальців... Загребуть тебе по ним і усі твої кактуси засохнуть...
- Ти розмовляєш ніби якийсь місіонер, який перестрів мене на вулиці. Тільки "Євангеліє" чи "Біблію" не даєш. Може це й роад для слабака, а я не здамся... Я ніколи не підніму руки вгору і завжди буду воювати.
- Тільки в комп’ютерні ігри...
- Ноу. Я ж з дитинства повний. Жиртрест. Кабан. Сало. Як мене тільки не називали... Мене навіть не били. Я був ніким... Ще в 9 класі, коли статеве дозрівання добралося і до мого, заплилого жиром серця, я вирішив схуднути, зкинути вагу, зменшити свої об’єми. Називай як хочеш, та війна розпочалася.
Я уявила собі ринг - в правому куті Кєш в білих в синю стрічку трусах, в лівому - велетенська біла маса з невеликими прожилками м’яса та сухожилків - в трусах кольору "металлік". Удар гонга і Кєш починає її метелити руками, ногами, поясами для зхуднення і великими книжками з дієтами великих людей. Не витримує навіть резинка у "металліка", але, маса, навіть впавши на ринг, не здається, просто розтікаючись велетенською жирною плямою по лінолеуму.
- Я качався. Бігав. Грав у футбол. Ковтав таблетки від схуднення і натирався мазями від целюліту. Фантастіш - я їв лише моркву та листки салату. Мене почали боятися після того, як я зламав щелепу вчителю фізкультури, який звільнив мене від спорту до кінця 11-го класу - з-за надлишкової маси тіла. Я робив собі клізми. Та не міг зхуднути... Тоді я спробував закінчити свій роад по долі екзітусом. На щастя, не розрахував дозу ліків на масу тіла і в лікарні мене відкачали. І вдруге теж. І втретє - вже після знайомства з психіатром. Вчетверте мене рятували вже від наркотиків.
- А що ж було в цьому проміжку - між твоїм третім та четвертим роадом в хоспіс? - може так, він зрозуміє мене краще?
- Мені принесли чотири таблетки. Маленькі, білі ключики від раю. Перша змусила мене бігати по кімнаті 8 годин без спочинку, друга - залишила мене без сну на добу. Третя - сховала апетит в моїх кохонес. Четверта - відправила мене на пошуки пятої, шостої сьомої, восьмої (цікаво, до скількох він навчився рахувати?).
- Амфетаміни?
- Так - 50 доларів на два тижні, 100 на місяць. Або мінус 10 000 грам за 14 діб, 25 000 грам за 40 діб. Я схуд! Моя шкіра обвисла, я став схожим на гіпопотама... На дуже щасливого гіпопотама. Я не хотів їсти, спати. В мене було стільки енерджі, що я міг не спати тижнями! Єдине "но" - я почав скреготіти зубами, ніби в моєму кишківнику поселилися глисти. А так - все було просто супер, поки мені не почали ввижатися маленькі кролики в кутках запльованих ліфтів, батьки сказали, що не дадуть ні копійки на "стімороли" та презервативи, поки я не поступлю в ВУЗ, зовнішній борг моєї внутрішньої країни не сягнув 2000 американських "тугриків" і мені замість 1 таблетки на добу стало потрібно п’ять.
- І ти пішов в у лікарню добровільно? Сам? - можливо, це й справді було так, якщо не брати до уваги батьківського газового пістолета прикладеного до рота...
- Сам. Для себе. Курси лікування, курс неоргачніної хемістрі в медуніверситеті та 7000 набраних грамів за 52 доби вказали мені правильний шлях в напрямку здорового кайфа та відсутності кілограмів. З тих пір, на протязі 1325 діб я тільки втрачав вагу... А тепер - знову набрав! Може мені слід пролікуватися?
Його рука в моїй долоні стала холодною та злою - ніби маленький їжачок згорнувся в клубочок вперше в житті.
- Якщо я піду в лікарню, я знову почну худнути? І перестану повнішати? Я пив "Метаболайф", незважаючи на те, що у мене від нього билося серце. Я стікав потом, не спав уночі, але їсти не хотів... Хотів вижити. Коли препарат скінчився, я шукав будь-який препарат з ефедрином. Знайшов у качків - "Ксенадрин". Потім - "субітрамін". А там, я вперше спробував "екстазі", прочитавши в іннеті, що його використовувала америкоси, на початку ери амфетафінів, для зхуднення. Все було "гуд", поки я не спробував "кокс". Це - найкращий засіб від складок жиру на талії...
Так, і від грощей в задній кишені джинсів у тих, хто не користується гаманцем, і від здорового глузду у тих, кому він ще знадобиться для розгадування кросвордів, і від ранкової ерекції і від відсутності причин для сварок з батьками...
- І від нестачі грошей. Щоправда, постійно з носа йде кров. А так - не лайф, а кайф... І підзаробити можна і спробувати щось нове. І їсти усе підряд - йогурти, сметану, шоколад, торти. Тістечка з кремом...
Одного разу, я побачила як Кєш снідав. Чи то обідав? А, можливо, це була його вечеря? Словом, він розламував руками і жадібно запихав до рота шматки вареної соєвої ковбаси, щедро политої кетчупом, хліб, майонез, картоплю в мундирах та невідомо звідки видобуті рогалики з кремом. Незважаючи на те, що його очі сльозилися, а руки тряслися, на підлогу не впало жодної крихти. Все залишалося на столі, з якого рештки їжі одразу ж направлялися в напрямку шлунка за допомогою язика.
- Зараз мені цього найбільше не вистачає - звичайних тістечок з кремом. А так, я нормальна людина. І ніколи не спав з чоловіками... Принаймні, не під кайфом (а під кайфом він був постійно)... Я не бив жінок, навіть, ходив за сигаретами для сусідки, коли у неї був інсульт і вона не могла рухатися. За що ж мене карають цими набраними грамами? Я ж добрий син, який слухається батьків і не матюкається? Правда ж, мамо?
Так от воно що... Я думала він став на шлях відбуття моральних покарань та катування себе залишками совісті! А у нього просто галюцинації сімейно орієнтовані. Такі собі зелені крокодильчики в піжамах та зі сніданками в ліжко і поцілунками в щічку на ніч.
Чи то розчулення від згадки про матір, чи то викид в кров якихось гормонів розслабили Кєша, давши змогу маленьким молекулам диєтиламінлізергінової кислоти дістатися до сірої речовини мозку. І там розпочалася вечірка - з ді-джеями зі спогадів, дівчатами з обкладинок журналів та космічними монстрами з комп’ютерних ігор.
Звичайній дівчині, запльованим сходам та секонхендівським кросівкам місця на цій вечірці не було. Втім, здоровий глузд туди теж не запрошували...
З нижньої губи Кєша на підлогу стікала слина, але витирати її мені аж ніяк не хотілося. Все, на що я спромоглася, це підняти "колоса на ногах з соломки" і спробувати потягнути його до його ж власної квартири (відповідно до законів жанру - на останньому поверсі). Важив він небагато, проте поміститися на моїх руках міг тільки будучи складеним в два рази. Такого ні закони фізики ні моя совість дозволити не могли. То ж, довелося тягнути 60 кілограм людського м’яса другого сорту сходами, схопившись за його фірмову куртку "Reebok". Те, що вона була фірмовою, підтверджує те, що двадцять сім сходинок вона витримала, надірвавшись лише на двадцять восьмій. Втім, це особливого значення вже не мало, оскільки до його хором ми вже дісталися. Щоправда, двері було замкнено... Дивно, раніше він завше втримав їх відкритими? Ключі повинні були бути десь поряд - в одній з його кишень, або в шкарпетках чи на ланцюжку на шиї. І дійсно - серед обгорток від жувальних гумок та цукерок, розкритої упаковки аскорбінової кислоти та пивної пляшки з літерою "Л" були його ключі. Ключі від хатини "де люди лежать" - оскільки на кухні, в кімнатах, в ванній, лежало щонайменше двадцять осіб невизначеної статі та віку. Всі - в стані, який виключає статеві контакти та спілкування.
Навіть при затягування того, що ще кілька хвилин тому було Кєшем в коридор і, обережній ході, по руках, ногах й усьому, що вивалювалося з кишень та рукавів на підлогу, тіла втрачених навіть для трансплантації людей, на втручання в їх особисте життя не реагували. Я могла б кинути його й у коридорі, та хотілося поглянути, чи в порядку славнозвісна ялинка. О, це таке собі самотнє опудало - боксерська груша з ввіткнутими в неї одноразовими штрикавками та голками. Коли ми розсталися, вона була схожа на стару, висохлу облізлу ялинку. Тепер, зі стелу вверх ногами висів такий собі симпатичний їжачок, прикрашений замість яблук використаними презервативами, фольгою та півлітровими пластиковими пляшками. Замість подарунків, під символом нового року лежало все, що могло б стати приємним сюрпризом для будь-якого прихильника втечі від дійсності - жгути, упаковки штрикавок, якісь пігулки та складні пристрої, серед яких єдиним, знайомим мені був кальян. І тут сталося непередбачуване - один з чисельних гостей затишної оселі Кєша прийшов до тями. Хоча, назвати це поверненням в світ живих важко - якась краля, яка б за наявності косметики та одягу виглядала б звичайною жінкою, на свою біду вирішила звестися на ноги. Для здійснення цього дійства, їй потрібно було зробити принаймні, дві речі - знайти точку опори і, спробувати встати. Точкою опори, на свою біду став мій багаж - леді схопилася за одяг Кєша і випросталася... Єдине "но" - одна нога дівчини виявилася коротшою - сантиметрів на 12. Або, друга довшою, це вже дивлячись з якої сторони дивитися на єдину натягнуту туфлю на прозорій підошві та високому каблуці...
Втративши рівновагу, дівчина захиталася, шукаючи в оточуючому просторі щось схоже на поручні метро.
Я закричала їй щось на зразок - чи то "Стій!" чи то "Падай швидше!", але загальної картини хаосу це не змінило.
Краля розвернулася навколо своєї осі і впала на підлогу, зачепивши на своєму шляху гомілку Кєша та мою сумочку. Результат - заюшене кров’ю обличчя дівчини, обірвана сумочка та вивернута на 90 % нога мого першого коханця. Операцію "рятуйтещонайважливішедлятебе" я розпочала з сумочки. Та надати їй допомогу без хірургічного втручання було неможливо, то ж, я перейшла до Кєша. Завдяки широким холошам, я трішечки закотила штанці. Під коліном його худа нога розширилася, посиніла, а кістки змінили своє розташування в просторі.
- Що ж, оскільки суглоби не пошкоджено. Я вітаю вас - це перелом! Тепер можна буде відпочити на лікарняному ліжку...
За таку промову, проголошену на врученні "Оскару" чи "Шнобелівської" премії мене б нагородили аплодисментами. Кєш відповів лише мугиканням та маленькими крапельками поту на верхній губі. На нього чекала "Швидка допомога", курс дезінтоксикації організму та кілька пакуночків з бананами та яблуками від мене. Якщо я додзвонюся...
Набираю відомі з дитинства цифри "03". Кілька гудків і сонний жіночий голос:
- Добрий вечір. "Швидка допомога". Що сталося?
- Хлопчина підковзнувся катаючись на ковзанах і зламав ногу...
- Які ковзани? На вулиці "+ 20"!
- Він перевернув холодильник, щоб дістати трішечки льоду. У нього з дитинства не все гаразд з головою, то ж допомогу слід надати негайно...
- То висилати психіатричну бригаду чи звичайну? А, можливо, ви самі його доставите? Чи це у вас не все гаразд з головою?
- У мене проблеми з шлунком, а от з головою все занадто добре. Хочеться навіть стати донором мозку. А поки ви приїдете, щоб допомогти молодому юнаку, він може стекти кров’ю!
- Нічого страшного. Станете донором крові... То у нього відкритий перелом?
- Ще ні, але ж холодильник з його ноги ще не знято!
Ми поговорили про подібні смішні речі ще хвилин з десять, дещо розвіявши нудьгу чергової. Вона заздрила мені, тому, що я не сиділа 8 годин перед телефоном і не слухала сумні, страждаючі, благаючі і просто п’яні голоси, тому, що у мене не було місячних. Тому, що я могла вибирати з ким говорити, а кому відмовити - "Вільних машин немає. Може вам сказати телефон кладовища?". Моєму "самсунгу Х - 100". І тату над пупком...
Я ж, хотіла спокійно посидіти і просто поговорити з людьми, які думають не про себе, а про інших. Що там у них на думці? Щоб він швидше здох? Чи - "Не помирай, як же я без тебе?"... Яка різниця?
Можливо, зустрічалися й такі люди, які економили на "сексі по телефону". "03" - безкоштовно. І голос жіночий. А кому він там належить? Молодій кралі з великими волохатими вушками чи старій діві з маленьким, але не менш волохатим носиком? Хіба це має значення, коли ти кінчаєш, а в трубці чути "Алло! Я можу вам ще чимось допомогти?".
А потім у неї закипів чайник, а мені закортіло з їсти кілька шоколадок, то ж наше бажання завершити розмову на обговоренні недоліків Брітні Спірс виявилося обопільним. Правда, я передзвонила ще раз - назвала адресу, за якою можна було забрати потерпілого. За дивним збігом обставин, ця адреса збіглася з моєю - все ж таки бути героїнею, яка врятувала наркомана краще, ніж свідком при розкритті притону. Проте, моя співрозмовниця мене вже не впізнала...
Наступною в списку допомоги Чіпа, Дейла та Гаєчки, роль якої на півставки виконувала я, була симпатична дівчина, у якої раптово розпочалися місячні. Щоправда, кров пішла з носа, але ж надати першу допомогу чимось крім щоденної прокладки, я усе одно не могла... Краса значення не мала, все що я зробила - просто запакувала її носові ходи якоюсь гігроскопічною речовиною з розірваною заради такого випадку прокладкою.
То ж відеоряд фільму "Порятунок рядового Кєша", довелося перекрутити в зворотному напрямку. Я знову підняла головного героя блокбастера ціною, максимум, в 1 грам жирової клітковини (20 доз кокаїну або 12 ккал.) і, прихопивши на пам’ять пакуночок аскорбінової кислоти, передбачливо запропонованої мені якоюсь леді, (шкода, що вона не змогла почути слова моєї подяки), обережно наступаючи лише на долоні правих рук, попрямувала до виходу. У компанії з Кєшем, якого я вела добре знайомим мені методом - за куртку. Щоправда, тепер, коли його нога торкалася особливо виступаючих над поверхнею підлоги тіл, його тіло здригалося. А так, все як і було кілька хвилин тому... Майже ті ж самі 28 сходинок, тільки донизу і нервові пошуки ключів, серед обгорток від жувальних гумок та цукерок, тільки вже в моїх кишенях. Та відчинити вхідні двері я вже не встигла - з’явився підтоптаний фельдшер та медсестра з портфелем в руках.
- Ми дещо забарилися... Куди ви зібралися? Зараз ми заберемо хворого...
- Хворого? Це наш сусід наркоман, якому стало погано. Що з ним я не знаю, але таке буває майже щодня. Хочете забирайте, хочете - залишайте тут... Але у нього ані грошей, ані документів. І йому дуже погано...
- А у нього СНІДу немає?
Медсестра доторкнулася до його обличчя й одразу ж відвела руку.
- Або ще чогось такого ж огидного?
- Колись були якісь мандивошки, а так - немає нічого... Ні здорового глузду, ні пам’яті, ні чутливості... То ви його заберете чи залишите тут на сходах помирати?
- Нас викликали до хворого зі зламаною ногою. Це не ви зробили?
Старий був розумнішим. І значно втомленішим від життя. Йому не було жаль ні Кєша, ні мене, ні тих людей, які гинули під час цієї розмови, оскільки не змогли викликати допомогу. Братися за якогось наркомана без батьків, родичів та відкладених на лікування кількох сотень доларів, йому не хотілося. Втім, шляху назад не було.
- Якщо у нього все гаразд з кінцівками, то вам слід викликати психіатрів та міліцію - може його просто побили? Черешенька, перевір у нього пульс - може він вже відкинув коньки на яких так невдало катався?
Дівчина, одягнувши на руки латексні рукавички, притримала Кєша за руку, піднявши віко оглянула зіниці і, важко зітхнувши, закотила штанину над ушкодженою ногою. Гомілка в місці перелому стала лілового кольору. Настрій у неї одразу погіршився.
- Яка я вам черешенька! У нього перелом і його треба забрати. В лікарню. Викликати чергового травматолога, нарколога, повідомити головного лікаря, міліцію... Може ви його родичка? Гей, дівчино! Я до вас звертаюся - ви не його дружина? Сестра? Mother?
Мені було байдуже, до кого він звертався. Мені кортіло побачити як Кєша забирають. В дверну шпаринку. Тим більше, що мене налякали дві речі. Перша - я кілька разів згадувала про місячні. І друга - якщо лампочку не вимкнути, вона швидко перегорить. А хто її змінить, якщо Кєш у лікарні?
- Вибачте, останнім часом я почала погано чути і задихатися.
- Менше треба курити!
- Кинула, відколи з’явився нічний піт. Він такий сильний, що я схудла за останні три місяці на 12 кілограмів.
- Треба було не на дієті сидіти, а на чомусь довшому, міцнішому та чоловічому!
- Я й сиділа, а потім повернувся до себе в Америку.
- Вони усі ці іноземці такі - приїхали сюди, натрахалися з нашими дурними дівчатами і назад, розповідати в барах, з якими бабами спали. Слов’янками, високими, гарними...
- Його вислали... Він так не хотів їхати! Я - єдина людина, яка його зрозуміла.
- Бо він бандит. Мафіозо. Гангстер. Капоне. Бо ви вдвох розкрадали країну! Організовували піраміди чи наших дівчат вивозили? А, може, в якусь секту православних збирали?
- Він не бандит. Він хворий... Тому. Тому, наша дитина загинула.
- А що ти хотіла? Американці - вироджуються. Жиріють. Воюють. Ось й народився у вас цей... Як його, вишенька?
- Даун. Даун - завчено і від того моторошно повторила дівчина.
- Так, чорненький. Маленький. Двоголовий даун.
- Ні, ви що? У дитини просто був СНІД. І він помер. Я його заразила коли кашляла - я легенько кашлянула. - Ось так кашляла. І він за тиждень помер. І медсестра з пологового померла. І лікар. І фельдшер "Швидкої допомоги", який мене привіз у лікарню.
Що б я говорила далі, якби перелякана дівчина (якраз її то й мені було шкода), схопивши Кєша не потягнула його донизу сходами? Фельдшер побіг за нею, матюкаючись чи то від ненависті, чи то від того, що медсестра з хворим не давали йому бігти швидше. А, може, він просто хотів прочитати написи на стінах? Чому б йому не дослухати? Потім би загинула конячка яка мене везла? А потім собачка, маленький охоронець конячки? А там, черга б дійшла до...
Внизу ляснули вхідні двері. Кєш поїхав у відпустку. Все, що від нього залишилося - темна пляма сечі на підлозі і пакетик аскорбінки в руці. Так, все ж я залишила собі найцінніше.
64 кг. 500 гр.
Беру в кишеню 100-грамову гирьку.
64 кг. 600 гр.
Ще одну 50-грамову і одну 10-грамову.
