20 тисяч грам життя
Ми усі ненормальні... Просто прояви шизофренії різні – їх можна помітити вже під час першого поцілунку або ж, відчувши на шкірі дотик подиху незнайомця, який, можливо, зазіхатиме на твою душу, серце та пульт від телебачення у вільний від самолюбування час. Є люди, яких видає погляд. А мене... Смачного!
57 кг.
""Не торкатися, вб'є трахне"
Під написом на шкірі - два перехрещених фалоімітатори. Все це диво, витатуйоване синьою фарбою, якраз помістилося між пупком та лобком, допомагаючи займатися медитацією. А часу на те, щоб заглиблюватися у всесвіт, споглядаючи на низ свого живота було вдосталь. Чоловіки, помітивши гарне татуювання, одразу ж згадували про покинутих дітей, дружин і залишене в холодильнику тепле пиво. Жінки ж, згадували про чоловіків, коханців, велике прання і пиво, яке можуть випити до їх появи вдома… І ані білизна від "Diora", ні шість рівних квадратиків м'язів на "моїй улюбленій домашній тваринці" - пузику, не могли змусити їх залишитися зі мною та з моїм татуюванням наодинці.
Принаймні, я вірила в це... Легше списати відсутність знайомих, друзів та коханців на татуювання, зроблене синьою фарбою і ображатися на цей дурний колір і на ці розумні літери, аніж на власний характер, відсутність почуття гумору і наявність ще двох рівних квадратиків м'язів вище пресу... Хоча, нульовий розмір грудей не має жодного значення, особливо для його щасливих володарок, які можуть вільно плавати, стрибати і не боятися, що через 10 років у них дещо буде звисати до самісінького пупка. І допомагати займатися медитацією, коли з'явиться вдосталь часу саме на таке переведення часу. Для мене медитація ніби м'ясорубка - запихаєш у неї чисті, гарні хвилини та години, а отримуєш затерті кавалки брудного, використаного на дрібниці часу. Час від часу медитацію чистиш, виймаючи шматочки тканини з пупка, ставиш на ніч в шафу, а зранку дістаєш - щоб знову працювати над нею годин з двадцять на добу. І так щодня, поки тебе не переведуть на штучну нирку чи на штучне дихання, тим самим переключивши власну м'ясорубку для часу в режим постійної роботи."
Ось таке у мене вітання на старенькому Х-100 "самсунгу". Тому я й не встигла відповісти на дзвінок, в черговий раз захопившись читанням вітання свого апарату для мобільних розмов зі своєю "пані начальницею", себто зі мною. Так буде розпочинатися моя книга мемуарів, роман про моє гарне життя, в якому я зроблю все, чого прагну, тобто зруйную усі мрії, які у мене є. Але це у майбутньому, а поки що, мені потрібно відповісти на це набридливе дзижчання. Я навмисне не заводжу нічиї імена в телефонну книгу…
Щоб кожен дзвінок був для мене несподіванкою і своєрідною лотереєю - "Хто ж дзвонить?". Урізноманітнюю життя... Дивлячись на номер, який біжить рядком внизу дисплею, загадую про себе - "Якщо хлопець - піду в бібліотеку, якщо дівчина, нехай бібліотека приходить до мене...".
Сім заповітних цифр - і коротке запитання:
- Ти хто?
- Я на шейпінгу, а ти чому не прийшла? (більшість щасливих володарів мобільних розпочинають розмову стандартним запитанням - "Ти де?", або ж відповіддю на це стандартне запитання)
- Так хто ти сьогодні? (насправді, я вже здогадалася, хто це - тільки не пам'ятаю, як її звуть і звідки у цього рудого повного дівчиська мій номер телефону).
- Може ти захворіла? Я принесу тобі фруктів, дисків чи ще якоїсь гидоти, яка допоможе тобі вбити час?
Я навіть не запитую, ким вона була учора і ким буде завтра. Вона не зміниться... Вона не впізнає змінену мене, не привітається, не...
- Чого ти мовчиш? Ти в лікарні?
Я розумію її. Вона - товста, гладка, жирна, тільна. Як її тільки не називають лише за те, що вона не схожа на намальовану в своїх антисексуальних снах, якимось збоченцем, модель з розмірами 90-60-90. Я - перша людина, яка не звернула увагу на її жирну шкіру, товсті губи. На її сідниці врешті-решт. І я - перша людина, яка вирішила стати такою, як вона. Сьогодні - перший день моєї дієти для душі. Я хочу стати товстою і незгарбною, такою, яку зможуть покохати лише за ніжність, ласку та чуйність. І не будуть під час знайомства дивитися на мої стегна і думати, чи погоджуся я на секс без презерватива, вирішувати, що б мені сказати такого огидного - чи те що я схудла, чи те, що я набрала вагу. Все буде ясно! Я матиму жирну шкіру, товсті губи, але не ходитиму на шейпінг для того, щоб скинути 10 - 15 зайвих кілограм, їстиму те, що хотітиму і тоді, коли мені цього заманеться... І головне - в моєму житті з'явилася мета!
- Так, мене забрали в психіатричну лікарню. Я на швидкості 120 кілометрів на годину з їхала з глузду, а ремінь безпеки не спрацював. То ж я з чисельними переломами думок, струсом уяви та забиттям голови різними дурницями чекаю чи то на електрошок, чи то на електричний стілець - лікарі ще не вирішили, що мені допоможе стати здоровою, навчатися в університеті, народжувати дітей і ходити на шейпінг.
- То тобі принести бананів? І у мене є кілька дисків? І журнали… І колекція кришечок від пластикових пляшок…
На щастя, батарея, яку я судомливо намагалася навпомацки витягнути з телефону, нарешті залишила усі контакти "самсунга" без енергії. "Бііііб" - телефончик помер. Можливо, його потрібно поховати? Чи зробити йому операцію - видалити пухлину звукової плати, вивести назовні пряму кишку дисплея? Втім, є рішення простіше. Замість кисневої маски накладаю на оголене тіло телефону батарею і він оживає. Оживає, щоб знову померти, коли до мене подзвонить людина, з якою я не спілкуватися не захочу. Якби ж то і я так могла! Померти на шість найближчих неповних тижні. І прокинутися оновленою, з зарядженою батареєю та збереженою пам'яттю... І товстою!
На набирання ваги, операцію під кодовою назвою "Роздільне харчування та дієта лікаря Аткінса - не для мене", я виділила своє майбутнє в межах трьох-чотирьох місяців. Нічого жахливого не сталося - перший день мого добровільно-примусового ожиріння (добровільного, адже я сама погодилася, примусового - доводиться примушувати себе їсти), добігав свого кінця. Вечоріло... Інтернет вже став дешевшим, маршрутки - забитими, в магазинах закінчився свіжий хліб і в аптеки почали заходити лише за презервативами. Я ще вагалися, чи варто мені взагалі вставати, чи так і пролежати перший день мого духовного очищення, як в кімнату увірвалася моя mother. Без привітання і стандартного запитання - "Як у тебе справи?".
- Що це таке? - в руках вона тримала рахунок за телефонні розмови. Велику розпечатку, на якій залишилися фрази, слова, впіймані співбесідником емоції. - Що це таке? Ти знову дзвонила в "Секс по телефону"? Чи грала в ті дурні ігри по телебаченню?
Я могла заплакати, накрившись ковдрою з головою, сказати, що дзвонив тато і все одно заплакати... Проте я зізналася:
- Mother, я дзвонила в "Любов без кордонів". Розмовляючи по телефону, уявляла себе в ліжку з Томом Крузом та Робі Уільямсом, які б кохалися собі удвох і дозволили б мені гарно виспатися. Я грала в ці дурні ігри по телебаченню, щоб виграти гроші на телефонні розмови (гарні слова, шкода, що я цього й справді не зробила). І ще - я б придбала собі нову "мобілку", зробила пластичну операцію і пересадку волосся.
На жаль, закінчити свою революційну промову мені не дали. Це добре, чого б ще я могла забажати? Пластичну операцію для батьків і пересадку волосся на мобільний телефон?
- Як ти смієш обманювати свою маму... Це ж старий рахунок! Невже, не могла сказати правду хоча б сьогодні? Мені все розповів сам тато. А ти... У мене в твоєму віці вже був наречений, диплом про закінчення училища (і викидень і аборт і невдала втеча від солдат-гвалтівників і постійні сварки з моєю бабусею і провалені екзамени в інститут). А ти лежиш в ліжку цілий день замість того, щоб піти на прогулянку чи повчити англійську!
Це вже було зайвим, адже я вивчаю німецьку.
- Мамо, просто я себе сьогодні погано почуваю. У мене болить голова, у мене ниє серце. Я навіть на шейпінг не пішла! - вочевидь, останній аргумент переконав mother в тому, що зі мною, вочевидь, все гаразд.
- Добре, я тобі принесу аспірин і вечерю. Ти будеш їсти смажену картоплю? - і не чекаючи відповіді, людина, яка 18 років тому дала мені життя, втекла на кухню від подальшої розмови. А я взяла шоколадний батончик (7 батончиків за добу - це 1400 ккал.) і почала вечірню медитацію. М'ясорубка часу запрацювала на повну силу...
Не дивно, що мені усі ці індійські штучки не допомагають! Варто було лише заплющити очі, як в кімнату увірвався батько з тим же рахунком за телефонні розмови в руках.
- Ти знаєш, що це таке? Ти знову дзвонила в... - на цьому місці тато завжди зупинявся. Звинуватити мене в телефонних дзвінках - легко. Але пояснити, чому це я роблю - неможливо. Якби я приймала наркотики, була активним членом якоїсь секти чи фашистської організації, мала б дівчину - коханку і щомісяця робила тату на своїй, вкритій маленькими вуграми шкірі - йому б було легше жити. Він знав би ворога в обличчя, відчував в собі сили його здолати (якщо не перемогти - то загнати в такий куток моєї свідомості, з якої йому вдалося виповзти лише років в 40, але це би були проблеми не його, а мого чоловіка)
- Тату, це я дзвонила в службу смачних рецептів. Нам викладач-маркетолог дав завдання - написати бізнес - план прибуткової довідкової служби. Я й вирішила, що це спілкування допоможе мені здати екзамен на "відмінно" – згадування про університет завжди підіймало настрій моїм батькам, ніби нагадуючи їм про те, що я, все ж таки, займаюся чимось корисним. А ще, я б могла заплакати і зізнатися, що дзвонила mother...
- А чому ти не подзвонила - (я продовжую татову думку, перебиту навпіл поверненням матері з тацею, на якій сховалася в тарілках моя вечеря - в "Секс по телефону"?) - батько виглядає пригніченим, адже розмова, яка мала зробити з мене іншу людину не вдалася. В мої роки, у нього вже був диплом про закінчення технікуму, наречена (яку він покинув) та постійні сварки з батьками, які намагалися його перевиховати.
- Любий - в кімнаті з'являється mother, таця з кількома тарілками з ніжністю ставиться на письмово-компютерний стіл - я вже переговорила з нашим сонечком про цей рахунок і ми усі питання вирішили - мої біологічні батьки розпочинають боротьбу в "доброго та злого" - то ж, проблем більше немає. Тим більше, що вона себе дуже погано почуває (я й дійсно, почувала себе зле - ще б пак - після семи шоколадних батончиків з арахісом!). То ж, нехай собі спокійно повечеряє, а цього злодюжку, який підключився до нашої лінії і дзвонив в якісь довідкові служби - маю надію, що в щось, на зразок "Смачних рецептів", будемо шукати разом з телефонною компанією. Смачного - і двері тихенько зачиняються, забираючи з собою останні слова - і не забудь випити таблетку ацетилсаліцилової кислоти та валеріани...
Я залишаюся одна і починаю виконувати бажання батьків - випиваю ліки, потім, бажання телефону - ставлю його на підзарядку, а там і до мого бажання дійшла черга - я з'їдаю вечерю і лягаю спати. Сплю я на животі, підібгавши ноги та вкриваючись з головою ковдрою так, щоб жодна розумна думка подарована мені в-ві сні не змогла далеко втекти…
56 кг. 600 г.
Вночі я двічі прокидалася - відповідно до складеного плану набирання ваги та манірного дзижчання заздалегідь заведеного будильника і їла батончики... Ці нещасні батончики з арахісом. Врешті-решт, коли я прокинулася о третій ночі для того, щоб ще раз повечеряти солодким, мене занудило. І нудило до самого ранку. Після того, як я вранці стала на електронні ваги, шлунку стало легше, зате почало нудити душу (чи що там знаходиться за довгастим мозком?)! Адже я схудла - це раз. І я зовсім не могла їсти - це два... Зате в мене раптом виявилося вдосталь часу для того, щоб зібратися на пари. Два зошити, жувальна гумка, презервативи, сигарети "Sobranie" для мене та "Bond" для усіх інших, олівець, залікова книжка, лак для нігтів, якщо не буде чим зайнятися. Все, що треба для того, щоб відкусити здоровий шмат пирога знань. Ось тільки чи зможу я його перетравити? Варто мені було глянути на батончик, який я збиралася узяти з собою, як мені знову стало погано... А якщо знання на смак як смажений арахіс? Вкритий шоколадом... І разом з тобою в нього вгризаються сотні молодиків з великими зубами, які прагнуть поласувати чимось смачненьким на халяву (тисяча доларів на рік за непотрібний нікому без практичних знань диплом - це ж майже халява?). Ось чому у науковців погані зуби - вони їли занадто багато солодкого під час навчання...
Ці роздуми втішили мене, відволікли від думок про їжу і про сніданок, який вже чекав мене на столі, мамину посмішку (вона вже вигадує мені покарання за незїдену вівсянку з шоколадною стружкою) та зниклий в бруді забуття сон.
- Доброго ранку сонечко, сідай снідати. Тільки швидко і ретельно! Але, розпочни з аспірину, тобі ж учора було погано. І поспішай - перша пара у тебе сьогодні міжнародний маркетинг - білий халат зовсім не пасував бігудям та ранковій авокадовій масці, накладеній на шкіру лискучим шаром нездійсненних бажань. Мother на роботу йшла пізніше за нас з татом. Тому, вона мала час приготувати сніданок, дати цінні вказівки татові та вивчити мій навчальний розклад. Догляд за шкірою був невеликим доповненням до щоденної програми "Гарного вигляду" мами. У тата програма називалася - "Схудни і помолодшай", а у мене, нагадаю, "Роздільне харчування та дієта лікаря Аткінса - не для мене". Добре, що у нас не було собаки - їй, заманулося б змінити сексуальну орієнтацію або породу. Що б ми робили зі спанієлем, який би вважав що він бульдог і мріяв бути згвалтованим сусідською таксою?
- Доброго ранку, коханий, сідай снідати. Тільки швидко і ретельно! Але, розпочни з активованого вугілля, тобі ж учора було погано. І поспішай - у тебе важлива зустріч через 43 хвилини - з ранкової пробіжки повернувся тато. Стомлений, сумний і зовсім не впевнений в тому, що йому хочеться йти на важливі переговори саме сьогодні вранці. Але, відповідальність змушує його їсти вівсянку (частину моєї порції, побачивши мій прохальний погляд, тато теж з'їв) і, вдягнувшись в добряче витертий на рукавах костюм, бігти на роботу. Я ж, в свою чергу, біжу на навчання, а mother біжить до телефону. Розповісти подругам, як діє на шкіру нова авокадова маска...
В кіоску під будинком я все ж таки купую шоколадку і без задоволення з'їдаю її (250 ккал). Ранок розпочався вдало - якби ж то увесь день так...
Між парами я двічі обідаю (один раз - великою піццою) і відмовляюся йти на фізкультуру (щоб нічого не скинути!). На парах не нервую, не сварюся з викладачами і намагаюся не рухатися. Потім приходжу додому, стаю на вагу і...
56 кг. 400 г.
З істерики мене вивела mother. З роботи вона поверталася раніше мене та тата, тому у неї був час приготувати вечерю. Саме її вона принесла разом з великою книгою "Тайм - менеджмент: мистецтво планувати", яку mother вирішила прочитати. Але, перед цим цей талмуд повинна прочитати я - щоб сказати чи цікава вона чи ні? Чи є в ній зерно істини чи це зерно вже хтось з'їв (дивно - я постійно думаю про їжу)!
- Моя шкільна подруга сьогодні розповіла, що її син відкриває спільне підприємство. Він випускатиме товари для лівшів... Ти не уявляєш - який це ринок! Це в 28 років - і він ще не одружений.
- Хороший. Гарний. Розумний. Тактовний. Пацан - чомусь мені на думку спадає картинка з музичного кліпу - лунає реп і моя mother в білому халаті та авокадовій масці проводить начитку, а тисячі слухняних слухачів підспівують, вигукуючи "Йо!" - Не п'є. Не курить. Не нюхає. Не хуліган.
- Тобі лише треба з ним переспати.
- І ти будеш все в житті мати!
Тут на баках для сміття повинні з'явитися напівголі негритянки і влаштувати стриптиз, а глядачі натягнути великі золоті ланцюги і піти грати в баскетбол. Перед mother залишуся лише я та велика таця зі смаженою картоплею (я ж просила смажити її на смальці, а не на рослинній олії!). Та mother не потрібні слухачі, їй потрібне моє влаштоване майбутнє, вона навіть ладна стати лівшою, для того щоб робити свою доньку багатшою. Але кліпмейкер з камерою просить маму повернутися в профіль, а тут виникають проблеми, адже мати впевнена, що в неї занадто довгий ніс, тому вона вирішує шукати нового кліпмейкера, а я - нового реп-гуру (в мене алергія на авокадо і я не люблю холодну смажену картоплю)
- То ж, можливо, ви сходите разом в нічний клуб? Я дам тобі гроші! Чи в кінотеатр? На останніх рядах так зручно цілуватися - в маминому голосі звучить туга за тими роками, коли вона це робила власноруч (точніше, власногуб)- особливо, якщо фільм нудний... Хочеш, батько придбає квитки, я подзвоню і сама домовлюся про побачення. Ми вже все вирішили...
Ось в цьому я впевнена - принаймні раз на тиждень мене знайомлять з сином шкільної подруги (я не думаю, що у мами в класі було стільки подруг!), домовляються про весілля, спільний бізнес, заручини, імена для доньки та сина, розподіляють, хто буде дивитися за близнюками, коли я захищатиму кандидатську і допомагатиме мені готувати борщ, коли обранець моїх батьків буде обиратися президентом країни. Одразу ж переді мною з'являється картина - мамина подруга в білому халаті та в масці з авокадо (вона ж допомогла моїй мамі позбутися зморшок?)розповідає про свої бажання єдиному сину, якого відірвали від інтернету, футболу, порножурналів чи розмови по телефону з коханою дівчиною або хлопцем. Вона не схожа на МС і не начитує реп. Проповідники ж говорять тихим голосом, співають тиху музику і через слово говорять "Амінь":
- Вона гарна дівчина з дуже гарної сімї
- Вона краща за усіх на Землі
- Прибирає, готує, дві квартири
- Одружіться і живіть собі в мирі
І тисячі фігур в білому з авокадовими масками на обличчі затягують "Амінь!". Кліпмейкерів тут немає - це пряма трансляція у супроводі інструментального оркестру, яка настільки популярна, що повторюється щотижня в багатьох квартирах багатьох міст країни. І її не вимкнеш - мусиш дослухати, щоб отримати приз - смачну (хоч і холодну) вечерю на самоті…
Наберу вночі телефон столичної фірми з автовідповідачем. Почую в телефонній трубці механічний чоловічий голос "Зараз, на жаль, ми не можемо відповісти на ваш дзвінок. Залиште ваше повідомлення після звукового сигналу і наш офіс-менеджер зателефонує вам завтра" і, залишу телефон, на старій шафі зі знятою трубкою. Про старий рахунок вже всі забулися... Чи не прийшов час відновити наші щирі сімейні розмови з рахунком за міжміський телефонний зв’язок в руках?
56 кг. 400 гр.
За ніч відбулося дуже багато цікавого. По-перше, я перестала худнути, по-друге - я з'їла всю картоплю, по-третє, книга виявилася дуже цікавою. Щоправда, для того, щоб використати планування для досягнення своєї цілі, потрібно перечитати кілька книг, в яких описане усе, що потрібно для зменшення ваги тіла. Тому, з'ївши сніданок і все, що було залишено татові в холодильнику на обід, я вирушаю на пари у всеозброєнні – кілька книжок про дієти, розпечатки з інтернету і гроші на обід, позичені у батьків - ось моя зброя масового знищення у боротьбі з нормальною вагою тіла!
Виходжу з квартири - дзвонить телефон. Сім цифр на дисплеї... Хто це? Якщо знайомий - прийму вечері ванну, якщо незнайомий - душ (я пишу свій номер телефону на чисельних об'явах на стовпах та стінах будинків, на кшталт - "Тобі весело? Подзвони мені і тобі теж стане сумно"). ""Не торкатися, вб'є трахне" - швиденько закриваю, на те, щоб читати сховані в полові слів думки немає ні часу ні бажання...
- Ти хто? - кричу в трубку, пригадуючи, яка ж у мене перша пара.
- Я на шейпінгу - там, де повинна бути й ти, для того, щоб проходячи повз представника чоловічої статі, з його роззявленого рота, потекла масна слинка, очі закотилися, а рука в кишені почала шукати залишки чоловічого достоїнства - Ольга, мій тренер чи то з шейпінгу, чи то зі степ-аеробіки, чоловіків ніколи не любила, брутальних виразів на їх адресу не шкодувала і в перший ж вечір, після тренування, намагалася затягнути мене в своє ліжко - Ти знову не прийшла на тренування! Форму постійно потрібно підтримувати, а то, одного разу вранці, ти, прокинувшись, побачиш свої груди нижче пупка (невже вона читала все, що записано на моєму телефоні?), а твоє загадкове тату буде розміром з мою долоню, але його і так не буде видно, бо воно сховається між складками жиру. Тобі вже й так доведеться відпрацьовувати всі ті чіпси та цукерки, які ти ковтала, очікуючи поки якийсь чолов'яга накине на тебе око!
- Ольго, вибач, я зараз не можу розмовляти - моє намагання завершити розмову наткнулося на стіну непорозуміння зі слів та звинувачень - у мене зараз зайнятий рот.
- Я ж кажу - ти смокчеш ці цукерки, які руйнують твої зуби, твій шлунок, твій прес...
- Ні, ніяких цукерок. Я роблю мінєт, у мене в роті великий статевий орган - зауваж, чоловічий і я смокчу його. Я відчуваю масну слину, яка капає з його роззявленого рота, я дивлюся на його вирячені очі. І це мене дуже збуджує! Хочеш послухати - просто не вимикай свій телефон
Такого Ольга стерпіти не могла. Втративши будь-яку надію направити мене на путь істинний цього разу, вона пообіцяла мені, що передзвонить завтра і кинула трубку. Маю надію, що об підлогу...
62 кг.
В одязі зважуватися набагато простіше і приємніше. Одягнула замість пуховика дублянку, замість босоніжок - чобітки, взяла в руки кілька томів "Великої радянської енциклопедії" - і одразу ж такий стрибок назустріч мрії! Якби все можна було зробити так само швидко, мене б могли винести з квартири лише за допомогою крану та розширення пройми вхідних дверей, вже за кілька тижнів. І варто було б лише взяти в руки бейсбольну біту, і я би вже була зіркою шахів (спробував би мені хтось заперечити). Чи одягнула білий халат - і вже дипломований лікар, прописуєш ліки від гонореї та депресії, для набирання ваги та від схуднення. Так просто було б стати щасливим, що щастя б перестали цінувати, постійно б дарували один одному, залишали вдома і клали б в банки на рахунки. На вулицях стояли б банкомати, в яких можна завжди було б дізнатися - скільки щастя залишилося в тебе на рахунку за допомогою звичайнісінької пластикової картки, схожої на плитку шоколаду. Хочеш відчути себе нещасним - віддав картку жебраку - він усе одно скоро її тобі поверне, адже чуже щастя нічого ліпшого ніж чужі проблеми не принесе. Уявіть - я щаслива від того, що набираю вагу. А яка - небудь модель вже б влаштувала істерику, розсердила свого коханця, він - свою дружину, а дружина б продала своє шоколадне виробництво. І я б сиділа без шоколаду, нещасна і замріяна, лише завдяки тому, що вирішила зробити іншу людину щасливішою...
Дзвонить телефон. ""Не торкатися, вб'є трахне"
Під написом - два перехрещених фалоімітатори. Все це диво, витатуюване синьою фарбою, якраз помістилося між пупком та лобком, допомагаючи під час занять медітацією. А часу на те, щоб заглиблюватися у всесвіт, споглядаючи на низ свого живота було вдосталь. Чоловіки, помітивши гарне татуювання, одразу ж згадували про дітей, дружин і залишених один на один з відчиненими холодильниками котів. Жінки ж, згадували про чоловіків, які не можуть навіть погодувати кота власними руками та зачинити холодильник". Цей уривок подобається мені найбільше - адже в ньому є слово холодильник. Якби я жила в ньому, я б могла "відморозитися" від розмови, а так доводиться загадувати - "Якщо це хлопець - сьогодні вечері влаштую істерику, якщо дівчина, істерику мені влаштують батьки". Дзвонила Ольга...
- Ти де? Він вже кінчив? Тобі потрібно йти на тренування - дивні люди тренери, вони вважають, що мають владу над своїми учнями і показують своє справжнє обличчя лише тоді, коли втрачають її - півтори години стрибків і ти знову зможеш займатися чим хочеш і з ким хочеш. - Це потрібно лише тобі... Хочеш, походиш на заняття безкоштовно - потім розрахуєшся!
- Так, я розраховуватимуся за ці пробіжки розхитаними міжхребцевими зв'язками, за ці стрибки - скаліченими колінами, за перевантаження - безсонними ночами, стресами, передчасним старінням та інсультом або інфарктом! За недоїдений пончик чи пиріжок - виразкою шлунку! - я могла би ще щось розповісти, але більше нічого придумати не могла, то ж просто дала своїй співбесідниці 30 секунд на те, щоб висловити свою точку зору.
- Ти що! Тивжечерезмісяцьвирішишстатитакоюякбула - від хвилювання її голос злився в єдиний потік, - алевжебудепізноітиназавждизалишишсянесексуальн…
Тридцять секунд скінчилося, то ж я, з легким серцем перебила Ольгу:
- Все - я більше не буду такою ніколи! Але в спортзал прийду обов'язково - в мене виникла маленька, але дуже цікава ідея - так що стрибайте собі по підлозі і вимірюйте талію. У вас буде на це час, якщо ви до мене більше не дзвонитимете... У відповідь - тиша в трубці, яка дозволяє мені залишити поле телефонної розмови переможцем. І йти додому, очікувати на істерику батьків. Цікаво, чим вона буде викликана?
57 кг.
У мене дві проблеми:
1. - я не набираю вагу
2. - я не хочу їсти
Як я зможу їх здолати? Спочатку потрібно щось зробити з моїм відчуттям голоду, схованим під шаром шоколаду та арахісу. Я лежу на підлозі, дивлюся на пупок і пропускаю крізь м'ясорубку часу свої хвилини, очікуючи на результат. Але м'ясорубка швидко забивається хрящиками справ, занесених у органайзер телефону. Втім, щось корисне мені все ж вдалося зробити - я вирішила кинути палити (це збуджує апетит), почати їсти все гостре (це збуджує апетит), не снідати (це збуджує апетит в другій половині доби) і двічі їсти вночі (це збуджує апетит в другій половині доби). Щоб не відкладати справу на завтра, одразу ж викидаю усі сигарети з сумки в відро для сміття. Там їх знаходить мати і робить мені велику "промивку" мозку за те, що я палю... Потім їх знаходить тато і робить промивку мізків мами... Чому - не знаю, але сварилися вони години зо дві, поки тато не зрозумів, що сигарети викинула я. За розбазарювання сімейних коштів, мене на тиждень позбавили кишенькових грошей, прогулянок ввечері та сніданків. Я спробувала заїкнутися й про вечерю, то ж батькам довелося змусити мене щовечора з'їдати подвійну порцію. Я довго і істерично опиралася, то ж їм довелося трішечки зменшити покарання - повернути кишенькові гроші, прогулянки ввечері та сніданки. За моральну шкоду, завдану моїй дитячій психіці, батьки пообіцяли мені навіть новий мобільний телефон і сплату телефонних рахунків... Щоправда, розбитий посуд та обірвані шпалери довелося прибирати мені, а один зі зламаних нігтиків відремонтувати так і не вдалося...
57 кг. 200 гр.
Вранці я прокинулася новою людиною. Зелений візерунок на стінах мені більше не набридав, нігті стали вдвічі коротшими, а шлунок був приємно переповнений. 12 грінок з малиновим джемом та двома стаканами молока ще раз засвідчили батькам, що криза подолана, а мені просто підказали - я стала на правильний шлях! Ще п'ять літрових банок варення, 1200 грінок та 202 стакани молока і моя мрія здійсниться, якщо я не помру від алергії на молочний білок або не вдавлюся шматочком підсмаженого хліба. Або мене не вб'ють батьки за те, що я занадто багато їм...
Перша пара - маркетинг. Якщо замість похмурого п'ятдесятирічного викладача з легкою бритістю на лівій щоці та легкою небритістю на правій уявляти собі курчатко, підсмажене на грилі (ну то й що, що не обпатране?), то вчитися стає набагато цікавіше. Навіть розмови з Олесею, сусідкою по парті, відходять на другий план. Звичайно, відповідаєш, на її запитання - "А ти дивилася вчора новий кліп Робі Вільямса?" коротким "Так" чи "Ні", заглядаєш їй у декольте, щоб схвально вигукнути - "Вау, яка у тебе нова чудова білизна?" і в сотий раз розповідаєш про те, як вперше поцілувала хлопця. Але, звичайного перемивання кісточок, і деяких, дещо м'якших речей, одногрупників, не було. Курка жваво перевертається на всі боки поблизу дошки, щоб гарненько підрум'янитися, розповідаючи про сильні та слабкі сторони конкурентів, до перерви на другий сніданок залишалося ще хвилин тридцять, Олеся шукає дірочку в використаному презервативі, щоб дізнатися, чи потрібно їй купувати тест на вагітність. Словом - звичайна пара. Все так би й закінчилося, якби не прищик. Перший маленький, червоний і дуже гарний прищик з білою голівкою, який нарешті виріс на моєму, спотвореному кремами обличчі. Шоколад та жирна, смачна їжа нарешті зробили свою справу - я почала набирати вагу! І в мене з'явилися прищі!
Це привід для маленького свята - пятнадцятихвилинної відпустки в туалет і великого шоколадного батончика. Свято продовжилося на перерві в столовій. Уявіть собі - чотири манірні студентки сидять за столиком...
Я і мої дві тарілки, на яких ледве помістилося п'ять великих піц являли собою динамічну систему, одна частина якої поступово переходила в другу. Мої подруги (буцімто я не знаю, що вони мене називають шльондрою), відповідно до правил хорошого тону, не звертали на це уваги, втупившись поглядом в свої тарілки з вівсяною кашею моментального приготування. Їх спроби завести розмову переривалися ритмічними рухами моїх щелеп і думками - "Що вона робить?". Хто ж запитає мене першою - Олеся? Оксана, яка не їсть м'яса? Воно їй і не потрібне, вчені вже доказали, що в спермі білка цілком достатньо, але ж хизуватися своєю схильністю до шпинату - це вже занадто! Чи Світлана, міс Анус, яка задля того, щоб не набрати вагу, щоразу після їжі п'є проносне? Судячи з постійних відпрошувань з пар, їсть вона часто...
- У тебе великий прищ на лобі - спитала Олеся
- А ти його не видавлюєш - підтримала розмову Світлана
- То ж, може ми його видавимо? І допоможемо тобі сховати залишки піц, щоб погодувати бездомних котів під столовою? Ми ж розуміємо, що ти просто дещо не розрахувала і змушена давитися цим рештками вбитих корів, мух, мишей та туалетного паперу? Але ми тобі допоможемо... Щоб ти не виглядала дурепою в очах поварів та інших студентів! - Оксана стримати своїх почуттів не могла - Ти ж переїдаєш, твій шлунок розбухає, артерії забиваються холестерином, жирові клітини ростуть і для того, щоб не дати їм стати занадто великими, тобі потрібно довіритися подругам. Не нароби дурниць! - на нас почали оглядатися люди за сусідніми столиками - Ми ж одна команда? Хто допоміг тобі списати контрольну з англійської мови наприкінці першого семестру? (це нічого, що я вивчаю німецьку?)
Насправді, вони просто бояться, що я змінюся. Зараз вони мене розуміють - я слідкую за своєю фігурою, щоб сподобатися або багатому коханцю, або гарному парубку, або ж обом одразу; навчаюся в університеті, не отримуючи майже ніяких потрібних знань, для того, щоб отримати "корочку"; скаржуся на батьків, за те, що вони, не відпускають мене на ніч до подруги, чи не випускають в мороз на вулицю у короткій спідниці; розумію, що усі представники чоловічої статі хочуть лише одного і з усіх сил намагаюся показати, що я прагну чогось іншого; я слухаю Робі Вільямса і захоплююся Муракамі лише через те, що ними захоплюються усі; я палю маріхуану на вечірках і користуюся "тампаксами", тому що усі мої подруги так роблять і в кінці кінців, я не завдаю ні собі, ні їм запитань, чому я це роблю. Якщо ж я їстиму все підряд, читатиму Пікуля, слухатиму Моцарта, користуватимуся звичайними прокладками з крильцями та питиму на вечірках мінеральну воду, їм доведеться спробувати зрозуміти мене, мої вчинки. А навіщо, сушити собі мізки, якщо можна думати про нову сукню чи останні надходження в єдиний нормальний міський "бутик"? Вони не знатимуть, чи це я виглядатиму придуркуватою на їх фоні, чи вони - на моєму, тому й перестраховуються. Вони завчасно будують собі шляхи для відступу - "Ми ж її попереджували, що саме так і буде" і дають відповідь самі собі - "Вона не прислухається до наших порад. Вона просто з глузду з'їхала...".
- А я, позичила тобі презерватив на минулий Новий рік! - Світлана, закривши очі, загинала пальці, - тампон на Різдво, кулькову ручку "Паркер" на зустріч з американцями, жувальну гумку "Стіморол", здається зі смаком грейпфруту, коли ми понапідпитку поверталися додому з нічного клубу на Івана Купала, а тебе чекала вдома mother...
- А я допомагала тобі нести торт на День народження і не пішла на побачення 14 лютого, щоб піти на дискотеку з тобою (і, познайомитися з кимсь "достойнішим", ніж 25-річний одружений викладач історії, спеціальності, яку ми вже здали), розповіла тобі про те, як займатися онанізмом в ванній кімнаті за допомогою струменю води - Олесі й дійсно було про що згадувати, тому я запропонувала викласти усі свої приємні згадки на папері і читати вголос на "сон прийдешній".
- Щоразу, коли ти повторюватимеш про себе усі свої добрі вчинки, ти зможеш ставати чистішою перед собою! Ти зможеш оцінювати себе реально і вилікуєш усі свої комплекси! - моїй промові міг би позаздрити і ....
- Дійсно? Я так і зроблю - Олеся почала шукати в своїй сумочці свій записник, щоб записати цю, досить непогану, з її точки зору, ідею.
Виключивши з бою одного суперника, я добила іншого
- Світлано, ти знаєш, що поживні речовини з їжі розпочинають всмоктуватися в кров одразу після того, як з'їдена страва потрапляє в кишківник - а це 15, ти чуєш? П'Ятнадцять хвилин, а не півгодини, як ти думала раніше!
Зойкнувши, Світлана висипала в свою чашечку з холодним чаєм без цукру півсолонки і побігла в напрямку туалету. Там на неї очікувала непроста боротьба зі з'їденою вівсянкою та блювотним рефлексом. Цікаво - хто переможе?
Олеся залишилася наодинці зі мною і моїм апетитом. Але витримати картину мого переповненого роту, в який я намагалася запхнути нові порції щедро политої кетчупом та майонезом піци, їй було не під силу. Схопивши зі столу серветку (вона навіть не помітила, що я її частково використала), моя "однопартниця", ніби загіпнотизований удавом кролик, не відводячи погляду від моїх щелеп, які робили зі шматочків ковбаси, анчоусів, томатів та занадто товстого, як на мою думку, коржа, однорідну масу, почимчикувала у напрямку туалету
- Я допоможу Світлані. Раптом їй погано? Може вона отруїлася? - схопившись за цю думку, ніби за руку рятувальника, Олеся біжить до клозету... Добре знаючи свою найближчу подругу, я впевнена, що вона з задоволенням блюватиме на пару з Світланою, не забувши підглянути - "А що вона таке сьогодні їла на сніданок?". І розповідатиме про це потім всім бажаючим, хизуючись тим, що здійснила вчинок, на який би зважився далеко не кожен...
Галас в їдальні стих - усі присутні з цікавістю, яка ледве стримувалася правилами етикету, спостерігали за подіями, які відбувалися за нашим столиком. Цікавість перемогла відчуття голоду і тарілки з борщем та таці з салатами одразу ж перемістилися на другий план. "Що сталося?" – поглядами запитував зал...
- В вівсянці - мишачий послід, то ж дівчині просто стало погано - здавалося б, просто слова, а ефект такий, ніби була виголошена ціла промова. Студенти та викладачі почали вдивлятися в свої тарілки, вишукуючи сліди тих, хто до цих страв вже торкався. Голодних слід було заспокоїти, повернути в реальне життя, яке розпочалося після дзвінка, сповістившого, що пара вже розпочалася.
- Не шукайте залишків гризунів та тарганів чи волосся кухарів у власних тарілках - все це в мене в піцці, то ж ви можете спокійно жувати ваші парові котлети з учорашнім хлібом та червоний борщ - щоб додати моїм словам ваги, я відкусила від піци величезний шматок і спробувала його проковтнути не пережовуючи. Кашель та маленькі шматочки їжі, які ненароком вилетіли з мого рота запустили ланцюгову реакцію - люди почали тікати з-за заставлених тарілками столів. Найбільш вразливі, прикрившись серветками, влаштували невеликі перегони - "Хто перший до туалету", в яких, усі, крім володаря головного призу, були змушені прибирати за собою в коридорі...
Квапливо збираючись, вони намагалися щось узяти з собою, але, поглянувши на те, що відбувалося зі мною, без жалю ставили назад. Принаймні, щось добре я вже сьогодні зробили - чисельним поросятам та собакам кухарів сьогодні буде що їсти. Але бути настільки хорошою я не змогла - проходячи повз спустілі столики, прихопила з собою ще кілька піц. І мені здалося, що кухарі та касири, свідки усього, що відбулося в столовій, які проводили мене поглядом, за цими шматочками тіста з майонезом, кетчупом та ковбасою анітрохи не сумували. Тим більше, що коржі були занадто товстими...
57 кг. 800 гр.
Вечір я присвятила спорту. Точніше, ґвалтуванню усього, що мене раніше приваблювало в цьому потовижимаючому засобі для проведення часу. Прихопивши з собою кілька шоколадних батончиків та пляшечку солодкої води - якщо вірити пресі, саме від газованих солодких напоїв американці і стали набирати вагу, я відвідала спортзал... Але не ту частину, де на кілька годин пізніше, збиралися підстаркуваті "секс-символи" та молоді символічні "секс-стар", які знаходяться в авангарді армії, наспіх зібраної для боротьби з надлишковою вагою. Хоча ніхто ще, крім виробників засобів для схуднення, не розповів - що таке норма? Розуміючи важливість покладеної на них місії, ці жінки, жіночки та ті, хто ними колись були, постійно озброювалися новими методиками та вправами, та в усьому слухалися свого великого полководця - Ольгу, мого колишнього тренера чи то з шейпінгу, чи то зі степ-аеробіки. Першим дезертиром зі струнких лав цієї армії, була я, тому, думаю, що, якби вони могли мене відправити в штрафний батальйон чи розстріляти струменями протицелюлітного крему, вони б це зробили...
Береженого Бог береже, тим більше, що зайві хвилювання спалюють кілокалорії, з боєм вирвані у цілого залу голодних студентів та викладачів. То ж, розуміючи, що на все про все мені відведено лише дві години, я, перевдягнувшись в трико, попрямувала одразу ж до "качзалу". В приміщення, з якого лунав рок, скрегіт металу та запах повного чоловічих гормонів поту, з якого виходили могутні колоси з глиняною печінкою та півметровими біцепсами…
Як правило, туди потрапляли або дуже схожі на чоловіків дівчата, або ж ті представниці чарівної статі, кому заманулося переспати з людиною схожою на Арнольда Шварценегера. Оскільки, я до числа подібних представниць чарівної статі аж ніяк не потрапляю, то в цій "святая святих" сталевих м'язів мені ще не доводилося бувати... Але, це в перший раз боляче, та й то - не завжди, то ж крок крізь напіввідчинені двері - і я потрапляю в зовсім інший світ.
Тренажери одразу ж запрацювали інтенсивніше, культуристи зарухалися в новому ритмі і музика відійшли на другий план. Ще б пак - принаймні, відсотків 50 % з них, й надалі залишалися б маленькими непомітними хлоп'ятами, на яких зрідка б звертали увагу жінки віком "за 30", якби не ці гори металу, які дозволяють мати щодня стільки дівчат, скільки хочеш. І на появу чергової жертви, роль якої я завдяки вродженій відсутності акторських здібностей, зіграла на "відмінно", вони відреагували скороченням ікроножних, трапецієвидних та великих і малих грудних м'язів. Мене це б мало вразити, змусити зняти білизну та стати у позу "доггі-стайл" і дякувати кожному, хто б захотів у мене ввійти, щоб втамувати моє бажання кохання зі справжніми чоловіками. Та я просто підійшла до найближчого вільного тренажера, дістала зі спортивної сумки воду та шоколадні батончики, присіла на сидіння і, підібгавши ноги, почала вечеряти. Підсмажений та схований у шоколаді арахіс хрумкотів під губами, пухирці вуглекислого газу (сприяє всмоктуванню поживних речовин!), лоскотали горло і весь цей світ здавався таким же далеким, як і чоловічий голос, який вихопив мене з цієї країни мрій. І повернув на грішний лінолеум, витертий тисячами кросівок сотень людей, які приходили сюди щодня.
- Ти. На моєму тренажері. Сидиш. І їси. - коли чолов'яга, ростом ледве з метр сімдесят починає качатися, він стає схожим на діжку. А коли ця діжка розмовляє, повільно, оскільки мозок давить на верхню губу і заважає їй підійматися, то стає смішно. "Але ж я сюди не сміятися прийшла!" - подумки я приводжу себе в норму...
- Гей, хлопчина, я завжди хотіла доторкнутися до таких м'язів, як у тебе. Тим більше, говорять, що вони, у таких як ти ростуть усюди?
- Так. Але ти. Сидиш. На моєму тре. Нажері. І їси.
Вінілову платівку, яка оберталася в його мозку зі швидкістю 2 об/хв. заїло, тому й довелося встати з обтягнутої шкірзамом дошки (все одно сидіти було твердо). Так ми й завмерли: я - з солодощами в руках та посмішкою на обличчі, він - в давно відпрацьованій на подіумі позі. Можливо, якби були юпітери та грим на обличчі, який би приховав косметичні дефекти шкіри, культурист би й почув аплодисменти на свою адресу. А так, довелося обмежити його бажання поглядом та словами...
- Ти мені потрібен на кілька хвилин, підемо вийдемо, поговоримо?
- Я. Тренуюся.
- Так, але ти мені потрібен зараз, я тільки тебе побачила і зрозуміла, що ти єдина людина, яка допоможе мені. Ти ж - професіонал?
"Да, я вже давно займаюся цим спортом" або "Ні, мені ще потрібно наростити 5 см. на лівий біцепс" - ось яку відповідь можна було б отримати у відповідь. Принаймні, моєї фантазії на більшу кількість варіантів не вистачило. А жаль, адже "качок" відповів саме так, як мені й було потрібно.
- Розумієш. Я перед змаганнями. Сексом не займаюся. Не витрачаю. Енергію. Є Ігор. У нього. М'язи менші. Але він. Теж. Мужик хоч. Куди. Я його. Зараз. Покличу.
- Мені не потрібне секс. Мені потрібна порада людини, яка не хоче витрачати енергію, а хоче її набирати.
- Не треба. Жінці. Качатися. Йди собі на шейпінг. Він через. Годину. Стрибай. Вчися. З тебе вийде. Гарна стрип-ти-зерка.
- Я не хочу займатися спортом, я хочу набрати вагу. Погладшати чи потовстішати, тобто, стати іншою. Ти їси - і качаєшся, я - просто їм. І ми змінюємося. А для того, щоб змінюватися швидше, нам потрібно спілкуватися, обмінюватися досвідом. Все що мені потрібно - кілька порад про те, як швидко набрати вагу. Адже ти - професіонал?
Спочатку атлет погодився поговорити зі мною, потім - записати свої поради на листку паперу (я думала, що пише він швидше, ніж говорить, але помилилася), а вже потім - і на те, щоб я пішла з зали, навіть не поспілкувавшись з Ігорем. Приємно, маленька, але перемога...
Таким чином, за годину наруги над собою, я стала володарем кількох порад по набиранню ваги, 900 невитрачених кілокалорій (три батончики та солодка вода) і номера телефону постійного відвідувача спортзалу. Звичайно, якщо пригадати, що Біл Гейтс за цей же час став багатшим на кілька мільйонів доларів, а чемпіонка світу з сексу австрійка Енні Ральські зуміла переспати з 92 чоловіками, мої досягнення видадуться смішними. Але, таких енергійних людей як вони - одиниці, а тих, хто взагалі нічого не встиг зробити - набагато більше. Потішивши своє самолюбство подібним чином, я переписала усі поради мого нового друга і порозклеювала їх по усій кімнаті. Тепер, на мене дивилося з усіх кутків дивилося безліч маленьких жовтих папірців зі словами:
"Культурист з вагою 100 кг. повинен споживати 4-8 грама вуглеводів на кожен кілограм ваги тіла, тобто, близько 400-600 грам на добу. Наведу тобі приклад дієти, подібної до тієї, якою користувався, коли був таким маленьким та слабким:
Сніданок:
Омлет із семи яєць із сиром,
Три тости з цільного зерна з олією і консервованими фруктами,
Дві великих склянки апельсинового соку.
Протеїновий коктейль (2-3 рази на добу):
Дві чашки незбираного молока,
Одне яйце,
Два черпаки протеїну,
Один банан,
Два черпаки морозива.
Обід:
Півкілограму пісної яловичини,
Одна велика печена картоплина з олією,
Рис і овочі,
Дві великих склянки незбираного молока,
Десерт (ніколи його не пропускай!).
Перед сном (з’їдається в ресторані пізно ввечері):
Омлет із сиром і шинкою,
Два тости з цільного зерна з олією і консервованими фруктами,
Один великий коржик з олією і джемом,
Один шоколадний коктейль з бананом,
Рисовий пудинг.
На цьому етапі я постійно споживав висококалорійну їжу, з'їдаючи шість великих порцій на добу, навіть тоді, коли зовсім не хотів їсти. Це був єдиний шлях справитися з моїм метаболізмом і почати набирати вагу. Стартував я з 93 кг, а закінчив на 105 через шість місяців. Звичайно не рекомендують харчуватися жирною, висококалорійною їжею, але при занадто швидкому метаболізмі, такому як у дівчаток в період статевого дозрівання, доводиться йти на екстремальні заходи. Якщо це твій випадок, то зверни увагу на чізбургери, молочні коктейлі і морозиво. Чи, на крайній випадок, на сметану з пивом...
Маса росте при дотриманні декількох умов:
1) на кожному тренуванні потрібно навантажувати не менш 1/3 усього м'язового масиву тіла
2) працювати в базових вправах
3) за рахунок харчування і добавок забезпечити достатня кількість білка
5) добре відпочивати (не менш 8-9 годин сну, і, найкраще, ще півгодини вдень)". Текст я не дочитала, сховавшись в порятунку сну, але він, швидше за все, закінчувався, саме так…
59 кг.
Ранок вихідного дня - це щось особливе. Не потрібно вставати при першій ж спробі будильника зіграти щось схоже на "Supreme" Робі Вільямса, стояти під дверима туалету, очікуючи своєї черги та нудитися на першій парі, гадаючи, хто ж засне першим - ти чи викладач. Але, за право поніжитися в ліжку та пообіймати подушку, потрібно дорого заплатити. І цього разу плата виявилася надмірно високою. Моя улюблена бабуся, яка кожної неділі проводила зі мною виховні бесіди на тему "Коли я була молодою", знайшла старі рахунки за телефонні розмови. Її вразила не сума, а те, що вона нічого не знала про схильність бодай кого з нашої сімї до дуже довгих розмов по телефону. Принаймні, з нею усі спілкувалися дуже швидко, прагнучи завершити розмову одразу ж після слів - "У нас теж все добре", посилаючись на одвічну зайнятість. І те, що міжміські розмови могли займати стільки часу - було для неї справжнім відкриттям, про яке вона мені намагалася розповісти.
- Телефон забирає у людини найдорожче - спілкування. Ми ховаємося за трубкою від проблем, які хвилюють співбесідника, від його погляду, ми вирішуємо лише ті питання, які хвилюють нас. Тебе хвилює те, що я не пам'ятаю, коли востаннє була в театрі?
Автоматично занотовую - придбати бабусі квитки в театр.
- А міжміські розмови вбивають в людині жагу пошуку, їй не хочеться подорожувати, шукати своє щастя. Вона сидить вдома, гризе нігті, спить до одинадцяти в вихідний день, обіймає подушку і зовсім не хоче, щоб до неї хтось приходив. Людина ладна зробити все - подарувати квиток в театр, годину свого часу чи все своє життя незнайомцю, навіть витатуювати над лобком дурне татуювання (невже вона читала заставку на моєму телефоні?), лише щоб її не турбували.
Що ж, моя бабуся була на диво близькою до істини. Принаймні, більше ніж тато, який думав, що проводячи зі мною виховну бесіду, він допомагає мені, відриваючи від дурних думок та бажань. А оскільки я вже доросла дівчинка для того, щоб розуміти, що таке добре і що для мене зле, то я й буду йому вдячна за те, що він лякає моїх дияволів своїми богами. А йому й на думку не спадало, що його боги і мої дияволи - це одні й ті ж самі істоти...
- Ти мене не слухаєш... І правильно робиш. Я - стара, дурна і єдине що в мене є - це любов до моїх дітей та онуки. Ти все зрозумієш лише тоді, коли станеш такою ж як і я. Ти також ходитимеш до своїх дітей - я ж тебе правильно виховала? У тебе будуть діти? Ти ж не будеш жити з якоюсь дурепою, яку зробиш найщасливішою жінкою на землі?
Мати мені якось зізналася, що бабусі подобалися жінки... І, що найстрашніше, вона жінкам теж подобалася. То ж, я, поглянувши на годинник потягнулася за першою на сьогодні шоколадкою. І, судячи з усього останньою. Такою мати моєї мати - як звучить, га? - я ще не бачила. Нещасний батончик було вирвано з рук і кинуто на землю ніби отруйну змію.
- Ти що! Це ж шоколад! Це ж кілокалорії, які зіпсують твою фігуру, змусять твої жирові клітини роздатися? Я у свої 75 років слідкую за своєю фігурою, а ти не думаєш, що... Що... Що... Що за цей нещасний батончик тобі доведеться скніти на дієті майже тиждень... Хіба він вартий цього? - якби на бабусі не були одягнуті білі капці (про всяк випадок?), вона б розтоптала мої ранкові 250 ккал.. А так, просто підібрала їх, і розсерджено грюкнувши дверима, понесла разом з рахунком на кухню. Але побути на самоті мені не довелося.
- Привіт, донечко - я вже давно не бачила тата таким усміхненим. Востаннє - коли здохла бабусина кішка... Але це було так давно! Можливо, він би ще щось розповів, а то й подарував, якби не бабуся, яка ніби привид виникла з-за його спини.
- Ти знаєш, що вона зробила? Вона забулася, що вона жінка! Її потрібно покарати - залишити без обіду...
Вона ще щось кричала, щось говорила, когось вмовляла, але я не чула її слів, які вилітала з роззявленого рота з залишками штучних зубів. Зубів, на яких темнів шоколад...
60 кг.
Я згадувала подробиці ранку, спостерігаючи за тим, як офіціант, позіхаючи, ліниво ніс нам замовлення. Ні, я не дивилася на те, що він тримався рукою за бутерброди і ледве не вивернув салат на голову поважного бритоголового пана, похмуро промайнувшого залою своїми широкими яскравими штанцями. Мені було все одно, скільки людей до мене пили горілку, яка плескалася в графині і чому кубики льоду в мисочці були жовтими. Втім, це не цікавило і його. У нього ж не було бабусі, яка б з'їла бажану шоколадку вранці? І подруг, які нібито взяли мене з собою на дискотеку, щоб вибачитися за все, що сталося в столовій кімнаті, а насправді, щоб ще раз спробувати доторкнутися до чогось брудного для них - до моїх бажань. У нього навіть не було телефонних рахунків за міжміські розмови, які б лежали на столику в прихожій ніби запал, очікуючи, яку ж бомбу їм сьогодні вдасться підірвати...
І не буде чайових - оскільки на руках, які так ввічливо притискали бутерброди до тарілки, нігті благали - "Підстрижи мене...". Літр соку, який чомусь помістився в 750 - грамовій посудині, бутерброди з прозорими шматочками салямі та сиру, горілка, салат для дівчат та картопля-фрі з двома відбивними для мене відпрацьованими рухами вляглися на столі.
- Вам ще щось буде потрібно?
Його погляд говорив про його бажання посидіти з якоюсь пані-стриптизеркою в темному кутку кухні, шукаючи її перса серед купюр, захованих збудженими чоловіками в бюстгальтері, смакуючи пиво, подивитися музичний канал з новими кліпами, плюючи в порції картоплі для клієнтів, коли шеф-повар відвертався. І я для нього, зі своїми бажаннями, була просто перепоною на шляху до його щастя.
- Ні, давайте рахунок.
- Будь-ласка - непривітно посміхаючись, офіціант протягнув мені шматок паперу з кількома цифрами. Дописати до рахунку кілька зайвих порцій він ще не встиг і безсила злість душила посмішку на його обличчі. Позбавити себе такого задоволення я не могла, розрахувавшись з ним точно по рахунку - до копійки!
- А чайові - мені потрібно сходити в перукарню, зробити манікюр - на його обличчі блазня, ховалися тіні помираючих променів світломузики. Це добре - я не хотіла бачити його очей...
- У мене більше немає грошей.
- То мені пані дозволить узяти один бутерброд - їй усе одно не можна їсти багато, щоб не потовстішати?
- Це тобі не можна їсти на ніч, адже так рознесе, що між столиками ходити буде несила. Тим більше, що бутерброди учорашні, сухі - їх без чаю не можна. І з чаєм не можна - після того, як на них всю ніч гарцювали під музику пацюки. То ж я бажаю вам, завжди залишатися таким же сексуальним. Мені так хочеться, щоб тебе трахнув адміністратор...
- Та я вже з ним якось сам домовлюся. А вам бажаю - стати жирною і товстою!
Принаймні, хоч хтось за день побажав мені щось приємне...
- У тебе проблеми з пані клієнткою? У вас проблеми з офіціантом?
Мені навіть здалося, що адміністратор нас підслуховував, так зненацька він втрутився в нашу розмову.
- Ні, я намагаюся звабити вашого працівника, а він каже, що у нього є хлопець...
Не хоче брати чайові, відмовляється від бутербродів. Вам це не здається дивним? Адміністратор псує імідж закладу. Його випрасувана сорочка з краваткою, натерті до блиску черевики, доглянуті руки та парфуми "ХЗШ" (хрін зна що), але в пляшечці з написом "Dolce Gabanna", аж ніяк не підходять до аромату спаленої картоплі-фрі, спітнілих тіл та сигаретного диму, які панують навколо.
Я дала адміністратору кілька хвилин на те, щоб він принюхався до своєї сорочки, поглянув на руки, сховав черевики від променів світла і, похнюпившись, промовив.
- Ні, ви що! У нас заклад зовсім інший... Не можна по одному недолугому працівнику судити про рівень нашого нічного клубу. Ми врахуємо усі зауваження і виправимо усі недоліки негайно!
І, задоволений виголошеною промовою, попрямував у напрямку кухні - палити на пательні картоплю, м'яти сорочки і змушувати працівників брати в клієнтів бутерброди... Офіціант же хотів лише одного - зникнути з моїх очей в невідомому напрямку. І для нього було б на краще, якби цей напрямок не пересікався з шляхами його боса...
Запізнившись усього на годину, в залу, ніби метелики, впурхнули мої подруги. Ледве пересуваючи ноги на височенних каблуках, вони, озирнувшись, попрямували до мого столика. Точніше, нашого столика, незважаючи на те, що він був майже повністю заставлений стравами, замовленими для мене.
- Смачного! Ти запросила кількох хлопців?
Світлана або мала відмінне почуття гумору, або зовсім не мала здорового глузду.
- А чому ти так вирішила?
- Так тут же сім порцій, а нас лише четверо. Так хто вони - ось ті, в білих светрах, що витанцьовують поблизу дзеркал? Чи та трійця в ділових костюмах? Ну, давай, розповідай?
На жаль, не склалося саме зі здоровим глуздом...
- Ні, це я для нас. Що ж - пити одну горілку і не закусювати? Так не можна, швидко сп'янієш. А ми прийшли сюди відпочити... Чи ж не так?
Особисто я прийшла поїсти. Світлана - зняти парубка, який би хотів від неї лише сексу. Олеся - напитися і відірватися так, щоб на ранок нічого не пам'ятати. В такому випадку буде і не соромно, й про що поговорити з подругами. Оксана ж прагнула отримати в свої руки жертву, яку можна буде виховати у відповідності до законів вегетаріанства. Оскільки бажаючих робити це за власним бажанням не було, вона намагалася завагітніти, вийти заміж, а там - куди дітися з підводного човна? Тим більше, знесиленому від шпинату чоловікові...
- Звичайно так - в один голос промовили мої подруги. Вони навіть не переглянулися перед цим! І, старанно піднявши спідниці, сіли за стіл...
Пили за нас, потім за жінок, третій тост - за чоловіків, сьомий - за гомосексуалістів, двадцять перший - за асексуалів... Коли графинчик спорожнів, а ми випили чотири літри розведеного водою з під крану соку, я захотіла їсти, Світлана побігла до туалету, а Олеся та Оксана, підтримуючи одна одну, попрямували на танцювальний майданчик.
Смачно не було, але, перетворюючи ці шматки смаженої картоплі та м'яса в необхідну мені енергію, яку я не збиралася витрачати, я ніби ставала сама собою незважаючи на гармидер навколо. Я робила те, що хотіла і так, як хотіла. І подруги мої робили те що хотіли і так, як хотіли. Щоправда, в цьому їм допомагала добряча доза алкоголю в крові... Але, у напівтемряві дискотеки цього можна було не помітити. Танцюють три дівчини - то ж, нехай собі танцюють і далі. А те, що вони вже роздягнулися до бюстгальтерів...
На подіумі - дві абсолютно голі стриптизерки. На них, виховані на закордонних порнофільмах з "золотим дощем" та проститутках за 10 доларів, чоловіки теж не звертали уваги. Дійде черга і до тих і до тих, коли прийде час йти додому, а зараз можна було ще посидіти, поговорити про сумнівні справи і надіслати пляшку "мартіні" якій - небудь симпатичній безвідмовній кралі. Яка сидить за столиком і їсть салати, закуски, бутерброди, щедро запиваючи їх горілкою (спирт - це кілокалорії). Принаймні, мені "мартіні" принесли. Від напою я відмовилася - солодке чомусь не приваблювало...
Хоча, можливо й зробила помилку. Не було жодного бажання потанцювати, пофліртувати з випадковими знайомими чи зайнятися "клубним" сексом з якимось незайманим парубком в туалеті. І так кохатися, щоб під зачиненими дверима волали не своїм голосом чоловіки або жінки, яким раптом захотілося відправити свої природні потреби. Їх голоси, благально-лайливі слова та методичне постукування італійських черевиків об двері добряче заводило мене. Завжди, але не сьогодні...
Принаймні, зранку не потрібно буде ґвалтувати свою пам'ять, пригадуючи чи був презерватив. І відчуття використаності та нікчемності від отриманого задоволення, не переповнюватиме свідомість. Я не прагнутиму прогулянок під місяцем та віршів в "есемесках", надісланих з невідомого телефону. Тобто, я просто - напросто йду на нечесну оборудку з власним сумлінням, не залишаючи йому жодних шансів на вранішнє пробудження.
Зате, можна буде зіграти роль праведниці перед своїми подругами. Принаймні, вони намагалися отримати від сьогоднішнього вечора максимум можливого, відкриваючи шлях до вранішнього головного болю, смаку спалених гумових покришок між 32 зубами, саме в тому місці, в якому після холодного душу та кави з'явиться язик. Симптомів у похмілля дуже багато, особливо, якщо поряд сидітиме людина, яка зі смаком їстиме бутерброд з шинкою (слід не забути її взяти з собою), посміхається та пахне парфумами "Happy heart". І цією людиною буду я!
Якщо відмовлю цьому парубку, який, з пітьми натовпу з'явився прямо переді мною...
- Мені подобається твій телефон. Чомусь, він каже мені про те, що ти одинока... А дівчина з такою формою хребта повинна відчувати на своїй шкірі чоловічі руки (потягнув же ж мене нечистий одягнути блузку з голою спиною). Тим більше, що від сексу, зменшується вага тіла. Ти ж хочеш схуднути таким, приємним чином, а не з таблеткою сечогінного в тонкому кишківнику?
Його рука поступово перемістилася з столу на моє коліно, пробіглася по стегну доверху і гарячково почала шукати шлях всередину трусиків.
- Навіть 10 хвилин пристрасного поцілунку спалюють 100 кілокалорій - його обличчя наблизилося до мого, між білими зубами, з погано зробленими фотопломбами, внаслідок чого різці здавалися поламаними, з'явився чорний від молдавського коньяку розлитого в гаражах, язик - ми ж можемо цілуватися дуже довго... Я часто тут буваю і знаю - сексом можна зайнятися навіть тут, за столом. У тебе ніколи не було такого бажання?
- По-перше, я ненавиджу чоловіків, які звертають увагу на мій телефон... По - друге - я ненавиджу чоловіків, які лізуть під спідницю дівчині, у якої розпочалися місячні. І, по - третє, я ненавиджу чоловіків, у яких член менший 12 сантиметрів!
Його обличчя змінило колір та форму, очі звузилися, а рука під спідницею враз спітніла.
- Baby (навіть так – baaaaby!), ти знаєш що верзеш? (від переляку з його пам'яті навіть зникли нецензурні вирази)
- Мені сказала Оксана... А, да - це ось та дівчина в червоному топіку та високих чорних черевиках на прозорій підошві - я показала йому на свою подругу, яка витанцьовувала під лунаючу з динаміків музику. І я його не обманювала - Оксана встигла переспати з усіма постійними відвідувачами цього (і не лише цього клубу). І про їх сексуальні можливості була напрочуд невисокої думки...
- Вона не могла цього сказати - з під його маски мачо проглянуло справжнє обличчя заляканого батьками, друзями та політиками юнака - їй було добре зі мною... Вона голосно кричала, стенала. Ні!
Сурогатний мачо, побачений хлопцем в рекламі пива та низькобюджетних голлівудських бойовиках, знову визирнув назовні. Але його мужні риси вже були розмитими сумнівами в найбільш важливих для нього речах.
- А ти в школі з друзями ніколи не сміявся над найменшим членом, який бачив в загальній душовій кабіні? Ти ж заливався сміхом, голосно кричав щось, щоб звернути на себе увагу? Тобі було так добре тоді, коли ти знаходив людину, яку вважав нижчою за себе лише з-за того, що хтось почав дозрівати на рік пізніше?
Він не міг зрозуміти, повірити, осягнути мої думки. Йому потрібно було розжувати слова - цю їжу для мозку.
- Вона кричала, тому що сміялася, стенала від сміху... Вона не змогла промовчати, коли помітила те, що ти витягнув зі своїх широких штанців.
Що ж, одним потенціальним гомосексуалістом після цих слів стало більше. Якщо йому зараз трапиться розумний чолов'яга, який зможе розповісти і показати, що лише чоловік може зрозуміти і (або) задовольнити чоловіка, то, з жодною жінкою у нього ніколи нічого не вийде. Щоразу, коли він буде близьким до сексу з представником протилежної статі, перед його очима з'являтимуся я. І мої слова лунатимуть в його пам'яті...
Але, швидше за все, він одразу ж затягне в туалет яку-небудь кралю і вона переконає його в тому, що він найкращий світі чоловік. Принаймні, своє сумління я зуміла в цьому переконати.
- Ти що? Чого це парубки з-за твого столу розбігаються, неначе ти їм пропонуєш свій номер телефону? - Олеся, геть спітніла від ритмічного погойдування стегнами на сцені, вирішила допомогти мені позбутися поганого настрою - Пішли потанцюємо? А то, ти сидиш тут у депресії і, журячись, потроху з'їдаєш все, що знаходиться на столі.
Ледве не впавши, вона все ж змогла підняти наповнений на три чверті сумішшю з соку, горілки оливок та "мартіні" бокал і випити його одним ковтком.
- А я, все що знаходиться на столі - зможу випити. Навіть, якщо це буде звичайна вода з під крану...
І, всівшись за стіл, Олеся почала виконувати свою обіцянку, зливаючи в свій бокал недопиті рештки з напівпорожньої тари інших дівчат.
- У тебе є прокладки? - Оксана, притримуючи за талію поважного чоловіка (без обручального кільця на руці), шепотіла мені на вухо - Уявляєш, він неодружений! І хоче стати вегетаріанцем. Я навіть приготую йому сніданок зі шпинату та листків маринованої капусти, якщо зможу з ним поїхати. Тобто, якщо перекрию відкритий гормонами на повну потужність краник...
Що мені в ній не подобалося, так це її вульгарність. Тим більше, в таких суто інтимних жіночих питаннях...
- То у тебе є ці маленькі штучки з ниточками? Тільки не треба давати мені хлопавки?
Їй так сподобався жарт, що вона навіть відпустила свого кавалера, який, скориставшись наданою можливістю, одразу ж зник в напрямку прихильниць смаженого м'яса.
- Все одно, треба йти додому... А то, стечу кров'ю і носовий платок, який знаходиться у мене між ногами, не можна буде відіпрати. Ви зі мною?
Олеся, оглянувши зачищений її та моїми зусиллями стіл, сумно захитала головою в на знак згоди. Потрібно було лише знайти Світлану. Оскільки її не було на танцювальному майданчику, вона не цілувалася в з якимось хлопцем за одним зі столиків і не підходила до мене, щоб забрати сумку, знайти цю неординарну дівчину можна було лише в одному місці... Куди вона досить часто себе заганяла, випиваючи надмірну дозу проносного препарату.
З туалету Світлана погодилася вийти лише за умови негайного роз'їзду по домам. Довго нас вмовляти не довелося, хоча... Я б все-таки з'їла ще одну відбивну.
Коли ми виходили, мені здалося, що я побачила в гардеробі моїх старих знайомих - офіціанта та адміністратора, які, зриваючи з себе одяг, цілувалися...
Телефонний дзвінок ідеальному партнеру. Людині, поряд з якою я б могла провести усе життя, а не лише вечерю в ресторані та сніданок вранці у нього вдома. Словом - сім чарівних цифр за якими приховується моє майбутнє, сповнене кохання, ніжності та взаєморозуміння. Виклик пішов, намалювавши на екрані телефону низку маленьких кольорових кульок. Мені відповіли...
- Ти хто?
- Чого тобі треба!
- Приїзди сьогодні до мене...
- Я вже під під'їздом, виходь!
- Ми прийдемо вдвох, тому приведи з собою якусь подругу
- Я кохаю тебе, але не можу піти від неї...
- Може ти зробиш аборт? Я знаю доброго лікаря, він недорого візьме?
Чоловічі і жіночі, тонкі та грубі, веселі та сумні голоси - скільки їх? Я не знаю... І в володаря кожного голосу є щось необхідне мені - чуйність, сексуальність, розум, почуття гумору, бажання (добре, що я хоч не почула мявкання котів чи дзижчання вібратора).
