"Плечима Своїми Він захистить тебе, і під тінню крил Його ти надійно спочиватимеш. Обороною тобі буде правда Його. Не побоїшся страху вночі, ані стріли, що летить удень. Ані пошести, що ходить у темряві, ані напасти духа зла опівдні. Впаде біля тебе тисяча, і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизиться. Тільки очима твоїми будеш дивитися і помсту над беззаконними бачити."
З Псалому 90-го.
Коранд Блек шепотів ці слова, заціпенівши в ложементі свого винищувача, поки той пронизував підпростір. Закінчувалися останні секунди перед боєм, комп’ютер розпочав процедуру виходу, залишалося ще трохи часу, щоб привести до ладу думки й почуття.
Останній бій, остання смерть – і не стане у Всесвіті народу крейденів, народу вільних, мужніх, сильних людей, уся коротка історія яких була історією неперервної боротьби – спершу за звільнення від рабства у землян, від яких походили генетично, потім – за свій край обітований, рідний суворий Крейден.
Попереду – спалах і морок. Помста й смерть.
Їх зосталося п’ятеро – Блек, Торн, Вігген, Рован та Бейтс. П’ятеро з п’яти мільйонів. Вони зробили свій вибір, єдиний, який їх навчили робити. Тепер залишалось тільки здійснити задумане.
Яскраво спалахнувши, зорі повернулись на небо. Замерехтів широкий пояс Чумацького шляху. Попереду помаранчево сяяла зоря Амар, оточена густою хмарою комет. Трохи згодом на екрані сканера проступили зелені засвітки загону устарганських крейсерів.
Того самого загону, який три доби тому перетворив Крейден на радіоактивну пустелю.
- Варіант три-сім. – передав Блек. – Напад!
Вони розлетілися в різні боки, щоб зійтися знову на позиції для узгодженої атаки.
Устаргани вийшли в звичайний простір для поповнення витратних матеріалів та корекції курсу. Про цю базу доскоку Коранд знав ще з часів служби в розвідгрупі, тому не мав жодного сумніву, де можна було перехопити штурмовий загін. П’ять винищувачів проти двадцяти крейсерів – то був акт відчаю. Проте корветтен-капітан Коранд Блек не думав про це. Жадання помсти заповнило усю його душу, витіснивши страх і обережність. Вони хотіли цього, і не думали про те, що буде потім.
Зіграв фактор раптовості. Устаргани почали реагувати із запізненням, явно не розраховуючи, що хтось із мешканців непокірної планети залишився живий. Блек миттєво відшукав кілька мертвих зон у захисному порядку, який усе ще мляво формувався, і передав корекцію тактики решті членів крила. Бейтс перший кинувся в одну з них, і секунди потекли смолою з соснового стовбура.
Простір наповнили ракети, розряди імпульсних лазерів, белькотання радіоперешкод. Короткі спалахи феєрверком пробіглися всередині захисного порядку устарганів, один з крейсерів раптом розсипався на дрібні уламки, примусивши решту змішатися в хаотичний рій. Тоді крейденці атакували всі разом, накинувшись на ворога вовчою зграєю.
Блек вів корабель, перемкнувши станцію прицілювання на автомат. Тепер, як тільки в приціл потрапляв борт устарганського корабля, уся зброя винищувача відкривали вогонь.
Однак перевага розтанула майже миттєво. Протаранивши один з крейсерів, згорів у спалаху ядерного вогню Бейтс. Слідом за ним збили Рована та Віггена, і в навушниках Блек почув, як проказує молитву Торн, прощаючись з побратимами. Наступної миті він прорвався просто в центр строю, закрутившись на місці, поливаючи вогнем усе навколо. Коранд, скориставшись створеною Торном бучею, випустив пару ракет просто в холодні горловини ефірних дюз. У нього ледь вистачило часу натиснути на акселератор, перш ніж ядерне полум’я поглинуло крейсери, проте ударна хвиля не забарилась.
Великий уламок ворожого корабля наздогнав його, розколов корму винищувача, одночасно вивівши з ладу гравітаційний стабілізатор та систему життєзабезпечення. Космос проковтнув вогонь, немов море – жменю піску. На місці недавнього бою зосталися тільки вистигаючі уламки. Із задньої півсфери не долинало жодного сигналу. Він переміг.
Коранд довго сидів перед темними екранами, перш ніж зрозумів, що сталося. Він залишився один в розбитому кораблі. Останній, кого обминула смерть. Останній із свого народу.
Рішення було єдиним. Так їх учили. До цього їх готували.
Рятувальна капсула, вистрелена з потрощеного корпусу, понесла його тіло й душу в чорну безодню, де вони мали возз’єднатися з тілами й душами співплемінників, і знайти вічний спокій. Через кілька хвилин Коранд уже нічого не бачив і не чув. Життя повільно витікало з нього разом із теплом капсули, в якій він так і не ввімкнув обігрів. Зрештою, невдовзі настала мить, коли він вже не відрізнявся від решти мільярдів комет, що мляво дрейфували на підступах до системи Амару, зорі, названої щезлими й забутими Всесвітом прадавніми космічними мандрівниками "Оком Зла".
Однак, на відміну від решти комет, початковий імпульс відносив капсулу до центру, туди, де впритул до свого тьмяного сонця оберталася планета Аодан.
В перекладі з давно забутої мови раси дарнів – "Останній Притулок".
