Сирі, недовершені (чи незавершені - чи то пак по-простолюдинськи: "недороблені") речі читач не любить - він їх просто не сприймає. Йому краще подавай отак: як малій дитині - все зварене (найкраще "усм´ятку"), гарно насервіроване на блюдечку. Tут же виникає питання - чи ще не переджоване перед проковтнуттям? Ні-ні, до такого ще не дійшло, дякуючи долі - проковтувати і пережовувати треба все самому. Але от поскладану гарненько-докупки (розумій - "гармонійно-мозаїчно та римічно") - от, тоді це вже Поезія! Поезія, де все підвладне техніці та формі - як лад та гармонія - суто чиста математика, суто чиста з погляду ідеалу пропорція мистецтва і життя - чиста краса! Як благородно! Як шляхетно! Ти ба! Дозволю собі висказати одне особисте зауваження: тяжіння до класичних, досконалих та ідеальних форм абстрактності (себто літератури, мистецтва загалом) має переважання в тих фазах культурного розвитку, коли практично сам культурно-цивілізаційний розвиток є або у стані стаґнації, або взагалі на відступі - втім і вперте настоювання на "класичній гармонії форми" хоча би в уявному, поверхово-припудрено-вершково-прикрашеному, коли неможливо це зреалізувати у реальному - такому брудному, болісно-трагічному, проте все ж таки живому світі.
