- Тепер ти повинна захищати мене, не шкодуючи крові і життя. Я також - завжди прийду на допомогу і врятую від пожежі чи звільню з полону, коли тебе викрадуть терористи і будуть вимагати викуп. Згодна?
У відповідь вона тільки скривилася і покивала головою, не сказавши ні слова, а тільки глянула на свіжий поріз і кров, яка ще сочилася з рани.
Хлопчик витягнув із кишені заготовлені заздалегідь вату і пластир, і, витерши кров, заклеїв рану. У Інни весь час наверталися на очі сльози і дівчинка витирала їх кулачком неушкодженої руки.
-Ти плачеш? - спитав він.
Вона, заперечуючи, замотала головою. Її величезний рожевий бант затрусився на голові, як дві гарні рибки в акваріумі.
- Я знаю, трошки боляче. Навіть мені, але по-іншому не стають кровними братом і сестрою. Ти ж бачила, як стають кровними друзями по телевізору?
Вона кивнула у відповідь, але засумнівалася:
- Руслан, а якщо мама запитає чи дядя Толя? - вона показала на наклеєний пластир.
- Скажемо , що подряпалися об ці трояндові кущі.
- Обманювати не можна.
-Але ж це наша таємниця, а таємниці не можна говорити навіть мамі.
-А якщо у мене дуже болітиме потім, я можу тобі подзвонити по телефону?
- Ні, по телефону можна тільки викликати на поміч, а не скаржитись. Якщо ти не зможеш терпіти, тільки тоді дзвони.
- А коли дядя Толя дозволить мені гратися на комп’ютері – теж не можна?
- Можна, бо я буду тобі допоможу правильно навчитись гратися – значить дзвони.
Руслан заховав до кишені пластир разом із загорнутим лезом для гоління, узяв свою кровну сестричку за праву руку, і вони разом пішли до хати, де святкували день народження Інни.
Дорослі помітили пластир, коли діти знову сіли за стіл.
Кінчилось тим, що Руслана за руку потягли додому. Батько чи не вперше в житті взяв пасок і відлупцював дитину. Правда, шмагав несильно, зате приказував голосно:
- Як ти міг додуматися порізати руку 6-річній дівчинці у день її народження!? Ти ж старший за неї на цілих три місяці! Ти повинен був захищати її! Допомагати їй! А ти її порізав!
Увечері батько знов зайшов до його кімнати:
- Завтра ми не поїдемо разом з Інною її мамою і дядею Толею на річку. Будеш цілий день читати книжки.
Вранці батьки поїхали, не сказавши куди, на своєму новенькому BMW.
Комп’ютер заборонили включати , як і виходити з дому.
А Інна разом з мамою та дядею Толею поїхали на річку.
...Руслан прокинувся серед ночі. За вікном лютувала злива. Здавалося ось-ось задзвенять шибки і вода лине в його кімнату. Спалахували блискавки і їх наздоганяв грім.
Кілька днів тому татко розповідав мамі, як блискавка убила чоловіка і жінку на полі під копицею сіна, коли вони сховалися від дощу. Побачивши, що Руслан нашорошив вуха, батько заговорив про інше. Однак цього ж дня цю історію Руслан почув і по маленькому радіо, яке йому подарувала мама навесні, коли йому виповнилося 6 років.
З кожним ударом грому йому задавалося, що якийсь велетенський кулак ось-ось розіб’є їх будинок і потім, уже кревна сестричка, Інна знайде його мертвим на ліжку.
Раптом майже не чутно в шумі дощу задзвонив телефон. Руслан очікував, що татко чи мама встануть і підійдуть та візьмуть слухавку. Та кроків не чулося. А телефон у вітальні слабенько дзвенів, неначе благав про поміч.
Руслан піднявся, увімкнув світло і відкрив двері у вітальню.
- Алло!
- Руслане, - почулося в слухавці і далі - плач.
- Інно, - упізнав він, - чому ти плачеш?
Хлипання не припинялося.
- Ти чому плачеш?
Нарешті після того, як хлипання трошки вщухло, дівчинка вимовила:
- Я –одна. Мама пішла купатися ще увечері з дядею Толею. Вони не повернулися. Я боюся, а їх нема. Я боюся , - знову повторила вона і заплакала.
- Інно, де ти?
- Я біля річки, на горбку, в машині, - крізь схлипування відповіла дівчинка.
- Не плач, я зараз приїду і врятую тебе.
Хлопчик обережно поклав трубку на апарат. Батьки, певно, міцно спали і нічого не чули.
Удари грому раз у раз погрожували рознести хату на друзки. По металевому навісу за вікном стукотів дощ.
Руслан повернувся до кімнати і став одягатися. Він дістав із шафи гумові чобітки, які подарував татко, щоб разом їздити на риболовлю. Вдягнув курточку з капюшоном. Дістав свій великий іграшковий пістолет і сховав у верхній кишені. Маленький китайський ліхтарик він поклав у ліву кишеню.
Ключі від гаража і BMW лежали у татковій барсетці на столику вітальні біля дзеркала. Хлопчик поклав їх до правої кишені і причинив за собою хатні двері.
На вулиці було темно і холодно. Руслан дістав ліхтарик і увімкнув. Тоненька цівочка світла обірвалась за кілька кроків у мерехтінні дощових крапель. Йому захотілося говорити вголос.
-Я зараз приїду. Я знаю де ми всі разом біля верби відпочивали і ловили рибу. Татко навчив мене їздити. Головне – правильно рушити з місця, - і він ступив під дощ.
Найважчим було відкрити великий замок на гаражі. Руслан ніяк не міг направити світло ліхтарика лівою і повернути ключ правою рукою. Довелося покласти ліхтарик до кишені. Нарешті замок піддався.
- Я вже скоро приїду. Відкрив замок. Тепер розкрию двері і можна буде їхати. Інно, я вже скоро приїду.
BMW завівся тихесенько, майже нечутно. Дощ шумів голосніше.
- Головне – правильно рушити з місця і виїхати з гаража.
Руслан увімкнув фари. Татко навчив його, коли вони рибалили на річці і хотіли ловити увечері, щоб було видно поплавці.
Виїхавши на дорогу, хлопчик натиснув на газ. Машина норовисто рвонула і почала миттєво набирати швидкість на мокрому асфальті. Яскрава блискавка вдарила, йому здалося, в очі. Хлопчик злякався і рвонув кермо на себе.
Машина на шаленій швидкості ковзнула вправо з дороги і врізалася в дерево.
Вистрілив грім.
...Вона плакала. За вікнами машини було темно. Дощ безжально шмагав своїми мокрими руками чорне Audi. Інні здавалося, що він хоче вигнати її з машини, а потім схопити і кинути в річку, звідки довго-довго не поверталися мама і дядя Толя.
Коли спалахувала блискавка, вона бачила, як велетенська верба також погрожувала їй і дівчинка ще голосніше плакала, аби заглушити і страх, і дощ.
Мобільний телефон більше не вмикався. Він намагався спалахнути і одразу затухав. Може вона довго гралася з ним, коли пішли мама і дядя Толя. Тоді їй було сумно одній і вона знала, як вмикати ігри на телефоні. Дядя Толя в таких випадках не ображався. Він був добрим, коли з мамою ходив ловити рибу чи купатися.
Інна ще раз спробувала подзвонити Руслану. Він обіцяв скоро приїхати, але його чомусь не було. Телефон уже навіть не блимав і не пікав, коли вона вмикала клавіші. Дядя Толя навчив її телефонувати додому мамі і Руслану, коли вони усі разом їздили у Мс’Donalds.
Коли вітер знову починав шмагати машину, вона думала про те, що Audi може покотитися і заїхати в річку. Тоді вона потоне і ніколи більше не пробачить маму і дядю Толю. А Руслан не зможе її не знайти, коли сюди приїде. Вона бачила, як гарно він їздить на машині. Коли вони відпочивали тут, його татко вчив Руслана їздити на BMW.
...Хлопчика знайшли під ранок. Офіцер повертався на машині додому і наткнувся на розбите BMW. Він витяг скривавленого хлопчика. У дитини була розбита голова, а на лівій руці наклеєний пластир. Підполковник вірив, що діти не помирають. Та, напевне, і дорослі також.
Кожного ранку, голячи щоки та підборіддя, він чомусь згадував себе маленьким, коли він дивився у дзеркало, і копіюючи татка малював собі білою піною підборіддя і вуса. Повернувшись уранці додому, підполковник уже був переконаний, що зможе знову повернутися в дитинство і прожити кожен день знову – з ранку до вечора.
...Інну знайшли чоловік і жінка близько 10-ої ранку. Вони працювали разом із дядею Толею і поїхали його шукати, коли він не з’явився на роботі. Дівчинка сиділа біля машини, трусилася, не зважаючи на ранкове сонце і не могла спинити схлипування. Вона нічого не говорила. Поруч із машиною стояв намет. У ньому був одяг Інниної мами і дяді Толі. Залишки вечері валялися забризкані піском і наполовину змиті у річку.
Позираючи на Інну, уже в лікарні якийсь товстий дядя з краваткою, що зайшов до палати і щось тихенько нашіптував лікарю, часто казав слово «сирітка».
Інна не знала цього слова. Воно знала інше – сироватка. Коли разом з мамою вона м’яла тісто для свої маленької паски, мама весь час бідкалася на сироватку.
Руслан так і не приїхав за нею. Але вона знала, що він хороший, він завжди грався з нею і захищав у дитсадку, коли хтось хотів її образити. Він ще приїде, просто він не знайшов її.
Коли вона засинала, то їй снилося, як з мамою і Русланом вони ходили до церкви святити паски. Там горіли свічки. Багато свічок.
