Кожному з нас потрібна влада. Влада над собою для досягнення певної мети чи у скрутній ситуації. Влада над обставинами, які так часто виявляються сильнішими за нас. Влада над часом, який непідвладний нікому. Влада над життям.
Та декому і цього виявляється замало. Ті, хто своє дитинство так і не реалізували за призначенням, полюбляють грати. Особливо в ляльки. Керувати іншими, їх думками, почуттями, емоціями.
Таким був Він. Кукловод. Людина, яка хотіла влади та розумової гри так сильно, що у своєму авантюризмі перевершила всіх. Крім Неї.
Вона була однією з його ляльок. На вигляд трохи гірша за інших – з потертим серцем та втомленим виразом обличчя… Звичайна лялька для вистави. Дещо страшніша ніж звичайні. З людським ім'ям – Майя.
Кукловод рідко згадував про неї, і досить часто вона просто лежала в пильній старій скрині, в якій тхнуло цвіллю і самотністю. Стара, потерта виставою під назвою життя, лялька була аж ніяк не фавориткою. Не улюбленицею. Не найкращою. Вона просто була. А цього вже було досить для її власної гри.
Їй подобалось спостерігати його вистави. Дивитись як ляльки під його впливом виконували найрізноманітніші дії, грали кожного разу нові ролі.
Кукловод був майстром своєї справи: смикаючи за тоненькі мотузочки він створював ілюзію і здавалось, що ляльки рухаються самі по собі, за власною волею. Він грав свої постановки не для публіки, в першу чергу цей театр був створений, щоб розважати його.
Та дивувало Майю не це. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому інші ляльки не бачать своїх ниток? Чому не розуміють, що саме Кукловод керує їхніми вчинками, що їх незалежне життя – всього лише його примха, його гра, його воля…
Лялька намагалася пояснити іншим, відкрити їм очі, та пихаті і самовпевнені, засліплені тріумфом спектаклів маріонетки, просто сміялись їй в обличчя. Ляльки були впевнені, що саме вони творять свою долю, тому так і жили у світлі власних ілюзій.
А Майя боялась. Пізньої темної ночі страх тихо, навшпиньки прокрадався в її скриню і сковував горло своїми кістяними холодними руками. Було моторошно від того, що її життя – як найважливіший скарб – в руках того, хто не усвідомлює його цінність і може легко зламати. Взагалі ляльки не плачуть. Але в таких ситуаціях Майя дозволяла собі зробити виняток.
Пізніше вона зробила для себе ще одне відкриття – виявляється, мотузки, як єдиний спосіб впливу Кукловода на її життя, мають дві сторони. І якщо смикаючи за одну сторону Кукловод маніпулює діями ляльки, то чому вона не може керувати ним, смикаючи з іншого боку?
Сцена. Завіса. Аплодисменти. Її власна вистава почалась.
С того часу Майя почала керувати Кукловодом, його вчинками, виставами, життям. Це виявилося набагато простіше, ніж вона собі уявляла. Просто треба було у відповідний момент смикнути за відповідну нитку. Забавна була гра. Ось тільки влада часом паморочила її голову, відчуття всевладності було настільки сильним, що інколи встояти було практично неможливо.
Її дуже забавляла його поведінка. Самозакоханий та зарозумілий, Кукловод був впевнений, що саме він керує ситуацією, не допускаючи навіть думки про те, що тепер він – лише маріонетка в руках ляльки…
Колись вона обов’язково скаже йому правду.
Візьме ножиці, які лежать в гримерці на першій полиці, відріже мотузки, як єдине, що зв’язує її з тим, хто став її власною іграшкою. А потім… потім погляне йому в обличчя, засміється з його бездарного пафосу та ілюзії влади і …розповість усе.
Так і буде.
Обов’язково.
От тільки…Не звикла вона ще до думки, що буде жити без нього. Не може творити свою власну виставу, де для нього немає навіть найпаршивішої ролі.
Але колись… Обов’язково.
А зараз…ще треба трохи пограти з тим, хто вважає себе всевладним.
P.S. Якщо ти думаєш, що в твоїх руках весь світ, а вчинки людей – лише частина твого власного спектаклю, що хтось залежить від тебе, тоді мені тебе шкода. Не обманюй себе. Не задирай носа. Не корч з себе Бога… Можливо, ти всього-на-всього маріонетка в руках того, кого ти вважаєш лялькою.
