Ніч прийшла раптово, а з нею завітали всі страхи і болі, які покидають людей вдень. Сьогодні особлива ніч. Вона зветься Вальпургієвою. Сьогодні на бал до Сатани з’являється вся нечесть. Але мене це мало хвилює, я більше переживаю через моє нове завдання. Саме сьогодні мені прийшло дивне попередження, написане на шматку пергаменту рівним і красивим почерком. Досить короткий лаконічний лист:
„Будь обережна. Я слідкую за кожним твоїм кроком”
Белоал
Я знаю того, хто це написав, а ви постарайтесь здогадатись.
Мене відіслали до старого монастиря, який знаходився серед гір, далеко від міста. А хто може жити в монастирі крім монахів? У мене опустились руки. Але треба йти вперед. Кінець кінців, ченці також люди і їм також потрібно помирати. Проходивши через старі іржаві ворота, я, як завжди, старалася вгадати як виглядатимете мій „клієнт”.
Невеличкі двері біля сходів на другому поверсі прочинилися і я побачила… Мені дуже важко описати те, що я побачила. На ліжку серед кімнати сидів той, хто сьогодні прислав мені попередження.
Перш ніж я встигла щось відчути він заговорив:
– Ну що? Здивована?
– Я не вмію дивуватись. Якщо ти забув, я – смерть.
– Як таке забути? Просто…
– Як ти тут опинився? Це – монастир. Тут живуть ті, хто служить богу, – я його перебила і тому очікувала вибуху злоби. Його спокій не віщував нічого доброго.
– Розумієш, не всі священики святі. Цей, у якому я зараз знаходжусь, зґвалтував парафіянку.
Я отетеріла. Він говорив таким буденним тоном, ніби таких ченців у кожному монастирі уйма.
– Навіщо тут я?
Сміх Белоала заставив трястись тіло бідного ченця. Він був настільки гучний, що розбудив монастир.
– Ти тут для того, щоб забрати душу цього недоумка, в якому я зараз сиджу. Зараз сюди завітає вся монастирська рать на чолі з настоятелем. – Промовляючи це скоромовкою, демон взяв стілець і підпер ним двері. Сів на ліжко і продовжив: – Сьогодні моя ніч, я повинен бути не тут. Я маю звільнитися зараз.
– Яким чином ти збираєшся це зробити? – запитала я, відходячи від дверей, в які старались вдертися ззовні.
– Все просто. Ці хлопці, – він вказав на двері, – спробують мене вигнати, а особа з якою я зараз ділю тіло, дуже слабка. Його серце не витримає!
Двері піддались, і в келію влетіли священики. І тут почалось. Белоал, побачивши їх, зашипів, як змія, і вискочив з ногами на ліжко. Один отець, з вигляду найстарший, виступив наперед, витягнув з ряси хруст і, поцілувавши його, виставив перед собою неначе захищаючись. Демон заревів і люто глянув на сміливця. На це священик не зреагував і почав читати молитву.
Я ні разу не була присутня на такому обряді, але дещо розумілась на молитвах. І те, що читав отець не було екзорцизмом. Це була проста молитва!
Те, що було далі скидалось на кошмар. Тіло, в якому сидів диявол, скорчилось, а з вуст виривалась брудна лайка, яка переривалась глибоким стоном. Я бачила те, чого не могли побачити священики. Я бачила як на підлозі з’явилась людська тінь: демон покидав хлопця помирати. І враз у цій келії все змішалось. Істота, яка виросла з тіні сміялась сміхом божевільного, і через цей сміх я вже не чула молитов.
Через деякий час все заспокоїлось. Белоал перестав сміятись і, ставши поруч зі мною, спостерігав за муками цього нещасного. Молодий монах кричав від болю, з його очей лились сльози. А диявол тихенько шепнув мені на вухо:
– Ти можеш припинити його страждання.
Я мовчки кивнула головою і підійшла до ліжка помираючого. Сіла на край зім’ятої ковдри і, простягнувши свою руку до очей хлопця, назавжди закрила їх.
Коли хлопець востаннє видихнув, хаос навколо ліжка вщух. Святі отці почали заспокоювати один одного тим, що хлопець відправився до „отця небесного”. Піднявшись, я попрямувала до Белоала, який радісно почав розказувати, що не все пішло за планом.
– Він читав просту молитву. Я навіть не думав, що вона так на мене подіє.
– А куди відправиться цей хлопець?
– Як куди? Ти що нічого не зрозуміла? Звичайно в пекло.
Я мовчки розвернулась і вийшла з келії, яка вже вся пропахла сіркою.
* * *
Я не вмію плакати, бо інакше неодмінно плакала би. Розуміння того, що не вся святість є святою розривало мене зсередини. Невже добро настільки слабке, що завжди програє? Невже ще десь є такі священики або монахи, як цей?
