В Ольки з малювання завжди дванадцять балів. Ні, з інших предметів вона також непогано навчається, але малює вона справді дуже добре. А вже крейдою принцес на асфальті – найкраще за всіх у дворі.
Тільки її подруги чомусь із цим незгодні.
Он, справжнє змагання влаштували: у кого принцеса вийде найгарнішою. Поприсідали навпочіпки, вовтузять кольоровими шматочками крейди по асфальту. Дехто аж сопе від старанності і намагається прикрити своє малювання лівою рукою. Аби суперниці завчасно не побачили і не скопіювали якусь вдалу деталь.
Горка нудиться на лавці, відкручуючи колеса у старої машинки. Знайомих хлопців у дворі зараз немає. Тільки старші бемкають бичем в іншому кінці двору. Так для них Горка зовсім малий.
А додому Олька не квапиться. І Горку відвести до квартири й перед телевізором посадити, а самій - знову до подруг, не хоче.
Бо вже зробила так минулого тижня, а мультики Горці видалися нудними. Так він вирішив мило пофарбувати, аби було не білим, а гарним, як у магазині. А фарбувати взявся татковими чорнилами…
Ні, мило стало фіолетовим. Але хіба тільки мило?!
Ольці дуже влетіло, бо старша. Горці трохи менше, так зате мама його тричі за вечір скупала, аби трохи відтерти з нього фіолетові плями. Тож він сам тепер не хоче дивитися ні на мило, ні на півпорожню пляшку із чорнилами.
Тож тепер нудьгує на лавці. Стежити за дівчачим малюванням ще гірше. Тому він час від часу поглядає на Таньку з першого під’їзду. Танька не малює з усіма, бо кольорової крейди в неї немає.
А якби й була, то все одно дівчата не схотіли б із нею гратися. Бо Танька брудна. Не завжди і сам Горка так забрьохується восени, коли у дворі найглибші калюжі. А Танька брудна завжди. Й одяг у неї теж завжди сірий-сірий.
А ще Катя, та, що з Олею за однією партою сидить, сказала, що їй мама забороняє і підходити до Таньки. Бо у тої можуть бути воші. Горка так зрозумів, що то хвороба така. Він тоді ще поспівчував Таньці, бо знає, як то погано – хворіти.
Хоч Таньці співчувати нелегко. Вона капосна. От як дівчата підуть додому, так вона візьме уламок цеглини і почне рудуватими смугами псувати усе малювання. Якійсь принцесі бороду домалює, якійсь – довгі вуха…
Ту Таньку вже якось побити хотіли. Олька відмовила. Сказала, не треба зв’язуватися.
А потім Олька забула коробочку, в якій зберігала крейду, на вулиці. Згадала, як уже двері квартири відчиняла, то попросила Горку принести. Принести не вдалося: коробочку перехопила Танька і віддати не захотіла.
А як Горка поскаржився на це Ольці, та чогось не обурилася:
- Тата попрохаю, він мені нову крейду купить. А в Таньці батьки точно нічого не куплять, мама каже, вони - п’яниці… - тут вона затнулася, бо згадала: вчителька казала, що не можна казати погано про дорослих, та ще й при молодших. Бо ті, як виростуть, нікого слухати не будуть.
Так-от, зараз Танька теж малювала на баці для сміття, подалі від дівчат. Крихітним шматочком крейди, мабуть, тим, що колись був Ольчиним, а потім зовсім списався.
Горка якраз намагався розібрати, що в неї виходить: кіт чи кролик. Але вже точно не принцеса. Мабуть, Таньці принцеси не подобаються.
Аж тут хлопця гукнула Олька:
- Ігорю, а сходи купи мені пиріжок із яблуками.
Брат невдоволено насупився: робити мені більше нема чого, як для тебе пиріжки з яблуками купувати! Тоді дівчинка вирішила його підкупити:
- Це ж зовсім близько! А собі половину візьмеш. Он, глянь: тільки-но нові пиріжки привезли, ще гарячі.
Звісно, кроків до пиріжків було не два. Олька колись підрахувала: від їх під’їзду до кіоску – тридцять дев’ять кроків. Від лавки – удвічі менше. Ну, це для неї, Горка поки що ступає не так широко. Та все одно, кіоск знаходився тут же, у дворі.
І пиріжки справді привезли свіжі. Он, ще машина стоїть і продавщиця тьотя Женя про щось сперечається із водієм. А мама хоч часто купує їм ті пиріжки, але під вечір, коли з роботи йде, тоді вони вже вистиглі.
Ольці ж не стільки того печеного тіста з яблуками хочеться, як подругам показати, що брат її дуже слухається. І що в неї власні гроші є: хрещена нещодавно подарувала кілька гривень.
А Горці подобається купувати щось, ніби дорослому. Тільки до прилавку не дотягнутися, хоч як пнися навшпиньки. І в машини колеса невідкручені закінчилися. А прикрутити їх назад самому без татка - то вже не розвага, а тяжка робота. Тож він пішов по пиріжок для Ольки.
Тьотя Женя завжди привітно всміхалася й Ольці, і йому: помічники мамині завітали. І справді вибрала для них найбільший пиріжок чи найсвіжішу хлібину.
Але зараз навіть не помітила Горку: на прилавку стояв великий лоток із пиріжками, не видно, що там унизу відбувається. Сама ж продавщиця відбирала деякі пиріжки, сердито виговорюючи водію:
- Оцей бракований, аж навпіл розірваний, і цей, і цей… Що мені ними, птахів годувати?! Хто із покупців таке брати захоче?!
Горка раптом помітив, що біля самої стінки кіоску блиснула монетка. Тепер у нього будуть свої гроші, і хай Олька не задається!
Аж раптом хлопець помітив, що поблизу кіоску крутить і Танька. Горка злякався, що вона побачить його знахідку: ще відбере, бо ж старша і сильніша. Томцу не став кликати тьотю Женю, а швиденько нагнувся за копійкою.
Танька ж ту монетку не помітила: вона дивилася на ті, «браковані» пиріжки, що продавщиця нахвалялася годувати птахів.
Потім раптом шмигонула до самого кіоску, бо ж дорослі за сваркою не звернули на неї уваги, і схопила поламаний пиріжок. Може, вона встигла б втекти, але не втрималася, на мить зупинилася, аби запустити зуби у тепле тісто.
- Ти що робиш, злодійко малолітня?! Як батько твій, до в’язниці захотіла?! От міліцію покличу…
Горка ще не бачив тьотю Женю такою розлюченою. А він же і так застиг, вражений, що от просто поруч, а не в кіно відбулася крадіжка.
Танька не могла втекти, бо водій вже міцно схопив її за руку. Тож тільки зіщулилася, але при цьому встигла ще раз відкусити від пиріжка, поки не відібрали. Сама Танька худа, а щоки в неї зараз виглядали, мов у хом’ячка, що живе у Васька.
От чомусь, як Горка подумав про хом’яка того, раптом йому стало не страшно.
- Тьотю Женю, то не вона. То я, - він спробував здертися навшпиньки, хоч лоток все одно заважав дотягтися до продавщиця. – От глоші, я пиліжок хотів купити, а сам глоші впустив. От, а вона взяла тлохи ланіше… - у Горки вже майже виходило правильно говорити «р». Але зараз чомусь важка літера його не слухалася.
- То ти для неї пиріжок купити хотів? – уточнив водій. – І додав раптом незрозуміло: - Ех ти, лицар… - і відпустив приголомшену Таньку.
- А чим ти кращий за неї?! – напустилася на Горку продавщиця. – Вона краде, а ти покриваєш!
Але Олька вже встигла підійти до кіоску.
- Тьотю Женю, - ввічливо, як завжди, звернулася вона до продавщиці. – Не кричіть, будь-ласка, на мого брата. Кожен може впустити гроші. От, він же заплатив уже за той пиріжок. Он гроші. А Таня голодна, от і вхопила завчасно. Таню, не давися ти так, тож твій пиріжок, ніхто не відбере. Хочеш, ще один тобі куплю?
- Сама їж свої пиріжки! – раптом крикнула Танька дзвінко-дзвінко і побігла кудись із двору.
Олька взяла Горку за руку і пішла з ним додому, не відповівши тьоті Жені, яка нахвалялася усе мамі розповісти. І принцесу свою домальовувати не стала.
- Оль, от, - Горка простягнув свою знахідку – монетку - сестрі. –А як хлещена мені подалує, так я тобі усі глоші віддам, чи сам тобі пиріжок куплю.
- Дурний ти, Горко, обійдуся без пиріжка твого…
Хлопець подумав, чи слід ображатися, але вирішив, що поки що не треба. Це й так їх сьогодні батьки сваритимуть.
Мама прийшла ввечері справді схвильована. Сказала таткові, що із чим треба щось робити, і батьки довго шепотілися на кухні.
Олька була у поганому настрої і вперто читала підручник. З братом вона не хотіла розмовляти.
Дорослих інколи зрозуміти важко. Батько не став їх карати, а покликав Горку «поговорити, як справжні чоловіки».
Довго мовчав, потім усе ж сказав:
- Ігорю, ти ж сам розумієш… Звісно, погано, що Танька голодна бігає і недоглянута. І погано, що продавщиця на неї кричати почала і перелякала дівчину остаточно. Але ж і Таня погано вчинила, бо красти то завжди погано…
Горка замотав головою, розповів про «браковані» пиріжки. А потім рішуче додав:
- Батьки Таньки теж погано роблять! Ще гілше!
Тато змовчав, не став казати, що так не годиться про дорослих. Завів мову про інше: Таню, певно, віддадуть до притулку. Ти ж знаєш, що таке притулок? Там діти живуть, у яких батьків немає… чи яким отак погано вдома.
Так краще буде і для самої Таньки. Бо там вчитимуть і годуватимуть. Бо, може, той пиріжок і справді був бракований, але ж наступного разу дівчина може щось вкрасти, а як попадеться, то ще й відлупцюють її…
Горка слухав і супився. Ніби його не лаяли. А як тато не свариться, то, значить, він вчинив правильно. І для Таньки у притулку, схоже, буде краще. Але щось у цій розмові було неправильне.
У татка теж ніби настрій зіпсувався. Нелегко ото, розмовляти, як справжні чоловіки.
Наступного дня Олька мовчала, як вела брата до садочку. Потім їй набридло сердитися, і все стало, як раніше. Тільки хліб Олька вперто покупала у крамниці, хоч до неї йти вдвічі довше, ніж до того кіоску.
Принцеса та Ольчина залишилася недомальованою. І Горка не хотів у той куток двору кілька днів ходити. А потім усе якось забулося.
А Таньку у дворі більше не видно було. Казали, що її забрали до того притулку.
В Ольки кудись її лялька зникла. Велика лялька, гарна, навіть красивіша, ніж сама Олька. І мама чомусь не стала питати, куди та іграшка поділася.
А вже зовсім потім, через кілька місяців, Катька прибігла із вулиці дуже схвильована. І відразу до Ольки, хоч перед тим вони майже не розмовляли. Чи Катьці її мама заборонила і з Олею дружити після того випадку?
Так-от, підбігла Катя до Ольки й заторохтіла про те, що бачила Таньку на вулиці. Тільки не в такому одязі, що у притулку носять, у новій білій суконці. А поруч з нею – незнайомі тітонька та дядечко, і вже немолоді... І тітонька тримає Таньку за руку, як маленьку, і щось їй каже та посміхається. А в іншій руці у Таньки – лялька. Ну, та, твоя лялька, пам’ятаєш?..
- Ти щось плутаєш, - рішуче урвала знайому Олька. – Ясно ж: в руках у Таньки – її власна лялька. Мабуть, то їй бабуся подарувала. Вони раніше в іншому місті жили, а тепер захотіли забрати Таню із собою... Ігорю, нам ще мама сказала хліба купити, допоможеш нести.
І підійшла просто до хлібного кіоску, того, що у дворі. Правда, там давно вже продавщицею не тьотя Женя, а якась нова продавщиця.
