Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2574
Творів: 46731
Рецензій: 91114

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авантюрна проза

Пирогове (Лабораторна робота)

© Людмила, 22-02-2010
     Так, жити в Києві і жодного разу не побувати у Пирогові – це нонсенс. Я погодилася зі словами подруги, і от ми вже в суботу їдемо до музею.
З самого початку йшло якось не так. Як ми змогли величезний бетонний  покажчик, що бачили не раз, проїхати – незрозуміло... І дві повні машини людей були, і наче всі дивилися уважно...Опам’яталися, коли село закінчилося... Розвернулися і поїхали назад. І майже через п’ять хвилин над нами нависло бетонне „дерево”, що вказувало на Пирогове.
Залишивши машини на стоянці, ми пішли без усякого плану гуляти по музею. Несподівано для нас територія, яку він займав, виявилася занадто великою. Компанія наша розділилася на декілька груп: одні хотіли просто погуляти і шли повільно, а інші хотіли побачити, як можна більше, кругом заглядали і крокували досить енергійно. В результаті всі розгубилися - хто де. Підходив час обідати, а ми все галділи по мобільним і не могли зорієнтуватися, де ж нам всім зібратися. Плутанина виникла через вітряки. Їх було так багато, і вони були такі різні, що ми спантеличилися. Через півгодини всі, нарешті, зібралися біля церкви Параскеви і вирушили разом до корчми.
Після обіду ми помандрували до Полісся. Цей регіон був не такий прибраний, як інші; тут росло менше квіток, а кругом було повно розрісшихся кущів, бараболі. Перед хатою, перене-сеною із села Бехи, стояла несподівано величезна рекламна пачка „Мальборо” і на табличці було написано, що ця хата перевезена і відреставрована на кошти фірми. Цікаво, хто із все-світньо відомої фірми мав відношення до глухого поліського села? На краю була невеличка дерев’яна діюча церква. У відкриті двері було видно свічки і лампадки біля темних ікон, щось монотонно поволі читав священик. Всі наші вже зайшли, а я стояла і роздумувала – чи варто мені туди йти – я ж атеїстка. Потім я все ж таки вирішила піднятися і вже зробила пару кроків по хитким східцям, і в той момент мене хтось покликав... Я обернулася – була темна ніч без жодної зірочки на небі... Я стою на вулиці у тітчиному селі і не можу зрозуміти – хто і звідки мене кличе. Як раптом щось чи хтось впивається гострими кігтями в литки моїх ніг. Від жаху в мене в середині все затерпає, і я вже чую більш виразно моторошний старечий голос:
- Донечко, миленька, допоможи мені... Я сліпа...  
- Чим же я Вам допоможу? Я сама тут в гостюю у тітки...
- А ти відведи мене на Межиричі...
Це сусіднє село, до нього йти шість кілометрів лісом, та ще й повз цвинтаря... Все ще у переляку я нахиляюсь до неї, і сліпа хватає мене під лікоть якоюсь звірячою хваткою... Я веду її до краю села. По дорозі вона щось розповідає мені, та я її не слухаю – у мене у голові тільки одна думка – як мені її позбутися. А не то поза селом, біля цвинтаря або у лісі, стара зробить зі мною щось жахливе – може задушить і вип’є кров, чи вирве серце...
Коли ми підходимо до останньої хати, то на небі з’являється повний місяць. Якось відразу стає все видно навкруги, невідомо звідкіля виникають зірки, і я бачу біля себе страшну стару жінку з нечесаним розтріпаним волоссям в лахміттях. Очі її дійсно дивляться бездумно, як у сліпої, але з якимось дивним фосфоричним відблиском... Ми наближаємося до автобусної зупинки і виходимо на твердий шлях, відсипаний жорствою. Я питаю її, чи відчуває вона ногами, що дорога стала твердою... Вона відповідає, що так.
-  От тепер і йдіть по цій дорозі, тоді вийдете прямо на Межиричі. А я далі з Вами йти не можу. Мене вже, мабуть, зачекались  і шукають...(Їй-то однаково – чи день, чи ніч...)
   Та вона не хоче мене відпускати, чіпко тримає мене за руку. Я вже не прошу, а намагаюсь що сили розчепити її закорузлі пальці, і мені страшно, що вона зараз учепиться мені у волосся... Аж раптом стає чутним намагання якогось півника заспівати... Нарешті він прочи-щає горло і горланить на все село. Стара від несподіванки здригається, і її пальці слабшають. Я з останніх сил штовхаю жінку, кидаюсь до кущів біля дороги і кудись провалююсь...                                                   Приходжу я до свідомості на лавці під калиною, біля церкви в колі своїх друзів. Я запитую, що зі мною було. Та всі були в церкві і нічого не бачили. І тільки старенька на другому кінці лавки, бурмоче щось незрозуміле... Я ненароком глянула на ноги – на литках були подряпини: чи то від кішки, чи то від гілок...
   І тільки  вдома я виявила гулю на голові і зникнення банківської картки...        

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

цікаво

© , 02-03-2010

Таємна містична історія...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Саня Сакура (Чучаєв), 23-02-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.86536192893982 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …