Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51005
Рецензій: 95752

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 21370, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.200.27.215')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Сторінки життя авантюриста

Великий обман

© Юрій Кирик, 20-02-2010


Вдивлявся у стареньке свічадо, у срібній рамі, що висіло в погано освітленому коридорі. Власне обличчя видавалось якимсь розмитим, але й у ньому міг роздивитись, що змінився до невпізнанності: схуд, зблід, а, краще  вицвів, мов стара світлина. Погляд розфокусований, мов в олігофрена. Вчинив потугу заглянути у душу, ту потаємну кімнату, там - павутиння. Давно ніхто не живе, а й сам не пригадаю коли заглядав...
Приваблений метушнею вулиці, прочиняю вікно - гурт із транспарантами чвалає на парад з нагоди  750 річчя міста. Війнуло холодком тривоги - з дитинства боявся загубитись, саме у натовпі. Згодом, переживав, що виберу не те місце, й не побачу, опущу найголовніше…
Дитяче передчуття недаремним було, таки опустив - усе головне у житті відбувалось зовсім поруч, за рогом, часами перед очима, та погляд мій того вперто  не вловлював.
Кепський у мене вигляд. Збираюсь до лікаря. Віднаходжу медичну карту, читаю виписки з історії хвороби, розглядаю рентгенівські знімки, згадую, що я все ще тіло. Скільки ескулапів оглядало мене за життя! Терапевти, урологи, хірурги, невропатологи, дерматологи, окулісти, стоматологи, нині фахівці що мають справу з моїм тілом, звужують профіль, судинні хірурги, а тепер іще й флеболог, який лікує виключно вени…Який я все ж складний біологічний механізм! Кожен окремий орган у віданні окремого ескулапа, окремий людський розум не годен осягнути той надзвичайно складний механізм, яким є людина…
Хоча й зрозумів, що в закамарки власної душі мені не пробитись,  лиш тілом, себе все ж не відчуваю, адже увесь цей довколишній світ сприймаю за допомогою складних, комбінованих відчуттів і асоціацій. Чи хто вивчав, скажімо, вплив на наше життя запахів? Бо ж огром світу сприймаю й через них - запах стиглої груші, найсмачнішої в житті! (її подарув дідусь), – то моє дитинство - добре, трепетне, і ніжне відчуття. Різкі пахощі польських парфум “Вyc moze” асоціюються з еротичною сценою пережитою у юності. Цей запах, де б його не вчув, доводить єство до шалу – очі гарячково перемацують натовп – де вона?! Та, яка уперше подарувала розкіш жіночої близькості…
А звуки? Наспів, навіть мотив тюремного фольклору, перебір гітарних струн, несе з собою повів юності… Не сидів, ніколи, та юність проминула чомусь під звуки тюремного фольклору. Не було іще Івасюка, Висоцький теж не звучав, Цой, Тальков з’явились іще пізніше, то ж, співали те, що бодай якось зачіпало душу, якщо воно й паскудство. Чомусь вульгарне, непристойне, засідає у голову на усеньке життя, бо «Я» - це ще й пам’ять… Забуваються світлі спогади, а гидота тримається мов реп’ях. Стільки усього треба б викинути, а – ні, тримається мов жуйка, яку відчистити, як уже прилипла, в принципі не можливо… Хоча, спогади ті нікому не потрібні, й викривлюють обличчя у страшну гримасу, що у відчаї гатиш по столу кулаком, розлітаються на друзки тарілки, розплюскується вино, а, спогади залишаються… Їх не прогнати силою свого відчаю, навіть психопатичний напад не змете їх із кривих завулків пам’яті. Скільки було тих спроб вирватись із задушливої атмосфери свого «Я»?! Та не здолати  перешкоду, яка Я САМ, не вирватись в такий жаданий простір...
Борсаюсь у пеклі, яке створив собі сам, своїм власним життям. Непрохані гості - візитери із юності, приходять коли їм заманеться, ні згоди, ні мого бажання, їм не потрібно. Справджую засув на дверях, аби який випадковий гість не став свідком наших сходин. Уже не потребую склянки, ковтаю вино прямо з пляшки, зараз безглуздо намагатись будь-що контролювати - не господар я у своєму домі, мушу терпіти непроханих гостей. До мене приходить моє безпутне життя, без плюмажу, без пудри, без прикрас. Мушу на якийсь час стати асенізатором, перебрати, перелопатити увесь той бруд. Завзято, похапцем гребу замашною лопатою, аби відшукати бодай одну світлу сторінку - дарма! Невже не залишилось нічого, окрім бруду? Може й не було ніколи?
Подумки проїжджаю усі станції свого безпутного життя - немає місцини, де б захотів зупинитись, пристати, придивитись чомусь уважніше. Верне від клятої жижі, - ніде й ногу поставити, аби не замаратись. Яких там замаратись! Нехай був би уже бруд, а то якесь липке, клейке болото, з якого й кроку ступити не годен! Це - моя брехня. То чого ж хочу? Аби обман став ґрунтом? Не вийде! Це субстанція, яка годна лишень розповзатись, а іще зассати, мов трясовина. Від неї не відштовхнутись, її й не обійти, не перестрибнути. Тому й не має в мене щонайменшої опори – ніде, ні в чому, ні у кому. Трясовина не відпускає...
Працюю у підприємницьких структурах, які, що гриби-гнойовики повиростали побіля гнилих пнів наших колишніх колосів-підприємств: концерн “Електрон”, Автобусний, Автонавантажувач, Кінескоп, “Іскра”, “Прогрес”, “Весна”… Іще спекулюють своїми акціями, перетворюються у закриті чи відкриті акціонерні товариства, дурять людям голови, якимись неіснуючими спонсорами, інвесторами, від яких отримають вливання, і… попливуть…
Продається усе, що іще можна продати, заключають контракти, за які директор одноосібно отримує бодай якийсь відсоток. Колись штучно створений індустріальний центр у столиці Галичини розвалився, як розвалився Союз – ураз - умер натуральною смертю. Скільки іще зможуть укривати небіжчика?  Отримувати якусь мізерну пенсію, як на живого?
Іще перебуваючи в Канаді, визнав себе “гомосовєтікусом” - уламком старої системи, тому, нічого навіть дивного немає, що підігрую “колишнім”, прикидаюсь підприємцем, багачем, розповідаю про свої статки, які десь там, в офшорних зонах…Авантюрист, що не має найменшої змоги стати аферистом, бо, немає у мене таки нічого, навіть розкладеного трупика якоїсь фабрички. Мої партнери по підприємницьких спілках і лігах прекрасно це усвідомлюють, та надалі висувають мене на керівні посади. Які не які козирі у мене все ж є…, місцевий, не комуняка, ніби й не з їхньої когорти, зате до мене в нинішніх умовах більше довіри. Що милостиво дозволяв маніпулювати собою, допетрав лиш згодом.
Великі авантюри закручуються надзвичайно просто: “Лігу підприємців” збирав колишній партійний функціонер, заступник Голови Міської Ради, а згодом ректор сільськогосподарського інституту Байбак. Ходили у нього в дружбанах декілька директорів агрофірм, хутряної фабрика, та іще пари підприємств, які створив він сам на базі підсобних господарств інституту. Усі зібрання проводились чомусь підпільно, у моїй мацюпусінькій творчій майстерні, де гейби я і був господарем. З серйозним виглядом варганили статут, затверджували, реєстрували. Згодом шукали місце під офіс. У Байбака намагався випитати - яку ж мету ми переслідуємо?
- Невже не пойняв? Будуємо підприємницьку структуру! Підсміхнувся лиш – в області жодного діючого підприємства, а ми вибудовуємо підприємницьку структуру… Тоді мене «заспокоїли»: наша структура іще найпотужніша, поряд створювалась «Господарська спілка», яка узагалі існувала лише на папері.
Коли десь за півроку у Львівській Політехніці зібрали перші збори підприємців Львівщини я уже сидів у президії з грубими рибами - директорським корпусом, який очолював президент колись потужного “Електрону”. Сидів я, бо Байбак був для них надто дрібною рибою, та й зневажали його за якісь старі прогріхи. Там ми й утворили Об’єднання Підприємницьких Організацій Львівщини, - ОПОЛ. Коли назвав іще декілька «підприємницьких організацій», що їх представляв окрім «Ліги підприємців», поважне зібрання рекомендувало мене на посаду виконавчого директора ОПОЛ. Зоряна хвилина авантюриста! Створену ілюзію тисячі людей годні були сприйняти за абсолютну реальність. “Пан Ніхто” й “Нізвідки” нараз відчув під собою цілком реальний ґрунт.

Далі буде.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

"Авантюра - шлях до успіху"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 24-02-2010

Повінь думок

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 23-02-2010

З повагою

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© , 22-02-2010

Цікаво, як піде оповідь далі,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 22-02-2010

:)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дана Рудик, 21-02-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© NATALKA DOLIAK, 21-02-2010

Чи авантюрист?

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Микола Цибенко, 20-02-2010

Безсмертні "Рога і копита"

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Залєвський Петро, 20-02-2010

І понеслася душа в рай...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Саня Сакура (Чучаєв), 20-02-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.86891388893127 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …