Не залишай мене взимку й восени...
Адже саме тоді помирає природа. Я не хочу, щоб наше з тобою "ми" померло разом з природою. Це буде для мене занадто складно. Мені завжди боляче бачити, що літо перетворюється на осінь. Що осінь вбиває літо. Наше з тобою літо.
Не залишай мене восени.
Я не зможу спокійно дивитися, як вітер зриває з дерева останній жовтий лист - єдиний слід від нашого кохання - і жбурляє його в брудну калюжу.
Не залишай мене взимку.
Ти ж знаєш моє ставлення до зими... Ти знаєш, що в цей період мені важко. Не ускладнюй все. Не позбавляй мене можливості відчувати твоє тепле тіло.
Не залишай мене опівночі і вранці.
Саме опівночі і вранці я найбільше тебе потребую. Скільки ж було цих "опівночі" і "вранці"... Я пам'ятаю кожне.
Не залишай мене опівночі.
Коли годинник пробиває 12 раз, моє серце пробиває 24. І вслухається в стукіт твого.
Не залишай мене вранці.
Вранішня роса може змити твої сліди. І я не зможу тебе віднайти.
Не залишай мене недільного вечора.
Не мені тобі казати, що в цей час я найбільше вразлива. Саме недільного вечора наступає якась межа. Я знову тебе потребую.
Не залишай мене взимку й восени...
