- І от стою я змучений до німагу, бо натаскався тих книжок (в нас новий завіз) – хто їх пише? Нафіга? Так от: дістаю з кишені носовичок, шоб протерти пику від поту (смердить десь від мене, думаю собі на ничку) аж тут ввалюється цілий табун мордоворотів - всє качкі, как на падбор.
- Чорномор з ними був?
- Шо?
- Ну: «і с німі дядька Чєрнамор».
- Та слухай, - влітають з якоюсь арматурою, шось кричать, думаю, - грабують. Вони як притиснуть мене до вікна, то я ледь шибку не прогриз. І тут я весь такий прижатий, як бабульками в тролєйбусі вимальовую вільним мізинцем SOS, а зубами пробую той ж SOS відморзячити…
- Як воно там: три крапки три крапки тире?
- Нє, - три крапки, три тире, три крапки. Так про шо я? А – спасіння випрошую чим можу аж тут, бачу через вікно ідуть ці – сестри, ну, як їх?
- Зайцеви?
- Ну – ці.
- Бондаренки? Симиренки?
- Та не спротсменші. Однакові такі мужики.
- Мужики-сестри?
- Та які сестри – брати. Жінки в них тоже однакові.
- Ти знов вчора вдягав костюм агента Малдера?
- Та прі чьом тут Малдер? Ну вони ше той – зеленого пса мають!
- О, дядьку, хтось явно зловживає галюциногенами.
- Ти мені не віриш?
- Це ти зараз як : «слиш, братан, ти вєдь меня уважаєш,да?»
- Та яке. Ну – вони письменники! Однакові.
- Як Павло Губенко і Остап Вишня?
- Не то. Однакові, але їх двоє. Яких братів-письменників знаєш?
- Грімм! Брати Грімм! Точно. На «Арені» трейлер фільму йшов? О, тепер понятно.
- Та які в бабині панталони Грімм? Наші брати – українські.
- Брати. Наші. Укрїанські. Може, Іздрик?
- А Іздрик має брата?
- Ая – аж два: Ургант і Григорій.
- Та йоклмн, я ж серйозно. В них прізвище таке, ну, з банками зв’язане.
- Як Овсов?
- Який Овсов?
- Ну, - «Лошадиная фамилия».
- Та нє – точно тобі кажу. О-еврика!!! Згадав! Капранови!
- А банки тут до чого?
- Ну, як ж – кришки то капронові. Так от – я ж розказував. Йдуть Капранови і махають такі довольні мені рукою, а я з-за вітрини маю явно вигляд пса, шо скаче за фрісбі – пащека відкрита, всі 32 наверха, очі вилазять з орбіт, як фарш з м’ясомолки . І тут мене придавили ше сильніше, шо з такої позиції я вже бачити Капранових не можу, але чую їхній сміх. І радісно, знаєш, так стало від того. Вже потім, як все скінчилося, я підійшов до вітрини знадвору і побачив виведений чорним маркером напис: «Частіше усміхаймося просто так! Брати Капранови.»
- А з «Сяйвом» що?
- Поки відвоювали.
