4
В кімнаті вже зібралось чоловік сім - вісім, що жваво обговорювали події, які сталися навколо війни Речі Посполитої та Гетьманщини - держави козаків. Всіх турбувала доля Львова, так як військові дії проходили безпосередньо коло цього міста. Львів належав Польщі і козаки не раз намагалися захопити це важливе місто. Кирило та Ян приєдналися до гурту в той момент, коли один з присутніх, який тільки но прибув зі Львова розповідав всім присутнім подробиці.
Такі зустрічі проходили в невимушених умовах, для того щоб присутні відчували себе в комфорті. Хазяїн накривав стіл з різноманітними яствами та напоями і кожен міг не запитуючи поласувати різними стравами.
Як тільки Ян зайшов до кімнати та побачив стіл з їжею, він відчув такий голод, що міг би й сам все з'їсти. Тому він потихеньку наблизився до столу та почав тягати звідти все, до чого міг дотянутися.
Та ця обережність була зайвою, присутні так захопилися розмовами, що нічого не помічали довкола. Саме зараз йшла мова про наступ угорського князя Дьєрдя Ракоці на Краків.
- Та й гетьман Хмельницький послав на допомогу Ракоці козацький корпус - декілька полків, правда, не реєстрових а добровольчих, які ще не були в боях, але повів їх полковник Богун, - розповідав високий чоловік з вусами, які більше б підійшли козаку, а ні ж городянину.
- А правда, що Ракоці оголосив себе протектором (намісником) Польщі, - запитав його купець, що стояв поряд з Кирилом, і почувши ствердну відповідь голосно видихнув з себе повітря.
Всі присутні раптово замовкли переварюючи почуту звістку.
- А я вам навіть більше скажу, — втрутився чоловік, що сидів на стільці в кутку кімнати, - Ракоці підійшов зі своїм військом до Львова запропонував місту свою протекцію.
- І що! - з нетерпінням вигукнули декілька чоловік.
- А нічого, він побачив місто з зачиненими воротами та відійшов.
- Слава Богу! - полегшено видавили з себе почергово братчики.
- Після чого угорець пішов з своїми військами та трьома козацькими полками до Кракова не залишаючи після себе нічого і нікого, - відчеканюючи кожне слово закінчив розповідь чоловік.
З цими словами в кімнаті знову запанувала тиша — кожен намагався усвідомити почуте. Кожен знав, що з півночі в Польщу вторгся шведський король Карл X і в разі їх узгоджених дій а бо й об'єднаня Річ Посполита могла зазнати краху.
- Кажуть, гетьман Богдан Хмельницький послав до Львова свого гінця, до речі львівянина, мого знайомого, Томашевича, з листом до магістрату, - мовив Кирило.
- І що в тому листі, - зірвалося з вуст майже у всіх.
- Важко сказати, але ще гінець має усне доручення гетьмана, більш за всевін приєднається до військ Ракоці, - завершив вою розповідь Кирило.
- Дехто пов'язує цього Томашевича з писарем Виговським, - додав чоловік в кутку.
На цьому розмова перервалася і учасники товариства розбившись на групи почали обговорювати свої справи. До загального гурту приєдналися ще декілька чоловік і також приняли участь в розмовах.
Як ми можемо побачити на Яна мало хто зважав, що дало йому можливість вгамувати свій голод після доволі активного дня. Проте, він не пропустив ні одного слова сказаного в кімнаті. Він уже помалу почав розбиратися в політичних подіях, що відбувалися в той час. Тим більше, що він також мав дуже поважного знайомого, про якого ми згодом дізнаємося.
Весь цей час Ян сидів біля дверей, не забуваючи час від часу підходити до столу з частуванням. Його місце давало можливість бачити всіх присутніх. Декого він уже знав, декого він бачив вперше. Також, він помітив, що Кирило постійно стояв біля вікна, яке виходило на вулицю, та раз за разом поглядав у нього, немов чекаючи на когось, а потім приєднався до гурту купців.
В цей момент до кімнати зайшов чоловік, якого напевне чекав Кирило, та й всі інші зустріли його вкрай привітно — виявляється він тільки-но прибув зі Львова. Кирило підійшов до нього та обняв як старого товариша.
Всі одразу закінчивши свої розмови, прєдналися до привітань і стали жадібно слухати його розповідь. Він загалом підтвердив все сказане в цій кімнаті, але запевнив, що у Львові наразі панує відносний спокій.
- Лише одне сколихнуло жителів міста, - продовжував подорожній, - це несподівана та доволі загадкова смерть старого аптекаря, якого знайшли всебе вдома якраз перед моїм від'їздом, так що, вибачайте, - звернувся він до знайомого нам чоловіка, що сидів у кутку, - але настоянку, яку ви мене просили привезти я не добув, так як її робив саме цей аптекар.
- Як, Юджин помер,- з подивом озвався той, - як це сталося?
- Його знайшли у власному будинку померлим від удару ножа прямо в серце. Єврейська громада вимагала в магістрату розслідування смерті аптекаря, та чим все закінчилося я не знаю - час було від'їзжати.
Всі далі продовжували свої розмови і ніхто не помітив молодого хлопця, обличчя якого враз побіліло, руки опустилися, а сам він майже впав на підлогу, та стіна стала йому опорою. Це був Ян. В ту ж мить він непевним рухом відкрив двері та вибіг геть з будинку.
Померлий аптекар-єврей був його названим батьком.
