Здавалося, все… Порятунку немає… Жити далі просто неможливо… Як?.. Адже ж ця потвора не сьогодні, то завтра з’їсть тебе й не запитає ім’я, віку, ваги, зарплатні… Скоро Воно прийде, вирве твої двері, розтрощить усе в будинку та повечеряє тобою… Адже Воно – страшне; воно – незвичайне; Воно – надзвичайно сильне; Воно – бридке; Воно – огидне і голодне…
Коли моя молодша сестричка про появу в селі таємного Воно, життя в нашій сім’ї значно оживилося. З’явилася спільна тема для розмов. По всьому селі про Воно на ім’я Чупачарка, котре йому дав місцевий мудрець, затятий поборник прав бомжів та алкоголів, тричі п’яний за день Вася. Перша частина імені взята із загальновідомого бренду «Чупа-чупс», адже Воно, за словами місцевих жителів, ссало кров, а друга…
Так от, до чого це я. З появою Чупачарки село охопив жах… Вийти на вулицю боялися абсолютно всі, навіть в туалет. Тож доводилося в горщик…
Піар компанію Чупачарки проводила місцева інтелігенція на чолі з вчителькою початкових класів Інесою Сергіївною. Як же правдиво вона все розповідала.
- …Та…та…та… Воно вчора прийшло до нашого сараю й виссало всю кров у Івана…
- У Івана? – із жахом скрикнули всі вчителі. – Боже, яке ж горе… Твого Івана Чупачарка того? – перепитали вони у бідолашки.
- Так… - із сумом в очах та горем у голосі відповіла постраждала.
- Божечки… - всі вхопилися за голови. – Що ж на нас чекає?
- Не знаю… - покивала Інеса Сергіївна.
- Бідний чоловік.
- Який чоловік? – не зрозуміла Інеса.
- Іван твій. Помер, бідолаха. Ще такий молодий…
- Тю-ю… - викрикнула бідолаха. – Та мій Іван зараз боки пролежує за теликом. Все з ним добре, хай би його грець взяв. Іван, цап мій, сьогодні життя позбувся… - капля сльози ковзнула щокою.
Однак не встигла жіночка до кінця пояснити всім, що Чупачарка випив кров не її чоловіка, а цапа, коли вже все село говорило про героїчну смерть Івана Скляренка. Всі готувалися до похорон. Інеса намагалася переконати всіх, що Іван живий та й Чупачарка – лише вигадка її уяви. Адже ж ніхто, окрім неї, Воно не бачив. Але ж вірити у це, подумайте самі, не хотілося – не цікаво.
А от, коли тричі п’яний за день Вася, гуляючи вночі біля сільського кладовища, ненароком помітив Івана Скляренка, котрий повертався від матері, селом промчалася нова хвиля розмов…
Тепер селом бродить дух Івана Скляренка, який бажає помститися всім, хто йому не вгодив за життя і розпочав з Васі… Той відважно оборонявся, але втік від духа, але той обіцяв його піймати…
А про Чупачарку забули до кращих часів…
