це писалося як шматочок твору навіяний оповіданням, та в чомусь може розглядатися, як окреме творіння.
- Ще кави, пане? - Офіціант зацікавлено глянув, на добре вдягненого чоловіка, що вже з годину сидів за столиком тільки з кавою та сигаретами. - Чи можливо бажаєте ще чогось?
Чоловік відвів погляд від вікна, куди він дивися весь цей час і поглянув на офіціанта. - Ви не вважаєте, що життя занадто прісне?
- Еее...Вибачте, Ви про що?
Дивний відвідувач здається навіть не помітив питання, знову повернув голову до вікна і продовжив. - Скільки людей я там бачу. - Він кивнув у сторону вулиці. - І всі вони витрачають життя дарма.
Старий музикальний центр, що вже довгий час стояв не працюючим, раптово увімкнувся і залунала якась спокійна музика. Хлопець міг би побожитися, що це було неможливо. Але це відбувалося. Поломаний центр грав, а відвідувач говорив далі.
- Заздрість, зневага, байдужість та ненавість. Стільки ж в людях ненависті. Весь свій потенціал, всю свою енергію та можливості вони витрачають тільки на себе, на задоволення своїх примітивних бажаннь, на свої амбіції...і на ненависть. Напевне найбільше на ненависть.
Він замовк і задумливо дивився кудись вдаль, ніби бачив там щось особливе, недосяжне простим людям.
Офіціант тихо, майже пошепки, хоч і сам не знав чому так, прошепотів: - Пане, Ви не будете проти, якщо я налью вам кави і відійду?
Пісня здається закінчувалась. Динаміки тихо наспівували:
***
I'd love to change the world
but I don't know what to do
So I'll leave it up to you
***
- Не потрібно більше. - Чоловік поклав на стіл кілька зім*ятих купюр, і звівся на ноги. Вже біля виходу він повернувся і промовив до хлопця:
- А ти ніколи не хотів змінити світ? Не чекати доки це зробить хтось інший, а зробити це самому, почати.
Ті кілька відвідувачів, що сиділи в кафе, повернули голови і зацікавлено подивилися на хлопця.
- Інколи хотілося, але що я можу? Я простий офіціант...
Відвідувач усміхнувся. - Перш за все, ти людина.
З цими словами він розвернувся і відчинив двері. Ступивши крок, він прошепотів, але чомусь це почули всі хто був у закладі:
- Я зміню світ...
Коли двері зачинилися, музика стихла і панель музикального центру потемніла, офіціант стер невідомо звідки з*явившийся піт і глянув у вікно.
- О, Боже! Дивіться, дивіться всі!
За вікном йшов сніг. Густий, багряний сніг. А десь вдалі, майже зникнувши у цій диковинці йшла фігура. Чомусь ніхто не засумнівався, що то був недавній знайомець.
І дивлячись на його силует, чомусь нікого не покидала думка, що настав час змін...великих змін.
