Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47675
Рецензій: 92540

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Записки смерті

© vovchicja, 13-02-2010
Пролог

Нічний ліс вражав своєю холодною красою. Скроні темних дерев-велетнів легенько похитувались від вітру. Дивина чаруючого лісного озера притягувала до себе. Здалека здавалось наче темне озеро горіло яскравим вогнем. Коли підходиш ближче,  то вигляд озера шокує ще більше. Це дивина! Озеро повністю наповнене великими свічками, які яскраво горять. Вони різних форм і кольорів: великі і маленькі, темні та світлі, червоні, сині, білі, зелені. Кожна свічка, як хамелеон, змінювала колір під час горіння. Згораючи свічки просто тонули, а замість них із-під води виринали інші, вже запалені.
Але де-не-де по озеру віднілась інша дивина: майже не згорівши, свічки тонули самі-собою, залишаючи бурий слід на воді.
Холодна ніч у цьому непростому лісі тривала вже тисячоліттями, а свічки і далі змінювали одна одну. Вогонь абсолютно не прогрівав повітря, і в лісі стояв страшний холод. Але він, здається, не заважав істотам, які обступили озеро зі всіх сторін. Чорні постаті мовчки стояли і розглядали озеро. Час від часу вони наче розчинялись у густому тумані. По одній зникали, а потім по одній з‘являлись. Прибуваючи, вони підходили до озера і своїми руками гасилди одну із свічок, яка негайно зникала і замінялась іншою.
У цей дивний світ хемер ніколи не заглядали цікаві погляди людей. Тут живуть своїм життям.
Я, одна із істот цього світу, хочу розповісти вам вашу ж історію, над якою ви ніколи не задумувались. Я буду розказувати і сподіватись, що ви мене зрозумієте, а себе не осудете.
* * *
Почати завжди важко, особливо якщо розказуєш про кінець. Кінець однієї людини, кінець однієї історії. Хоча смерть – це тільки початок.
Сьогоднішній, не по-осінньому теплий, ранок обливав своїм світлом стандартні коробки будинків. Місто повільно прокидалось від довгої, спокійної ночі. У кожному будинку, у кожній квартирі прокидались люди, готувались до нового дня.
У стандартному пятиповерховому будинку світилось вже багато вікон. Дім гудів, наче вулик. В ньому відчувався рух, а отже, і життя.
Ми з вами сьогодні будемо гостями у однієї цікавої молодої особи. Ця мила дівчина у близькому майбутньому має зробити величезну дурницю.
Моє завдання – просто бути поруч з нею і ні в якому разі не пробувати їй допомогти. Я – сторож, який слідкуватиме, щоб доля звершилась.
І
Легенько штовхнувши привідкрите вікно, я зайшла всередину. Темна кімната освітлювалась тільки слабким світлом, який потрапляв знадвору. Кімната була схожа на дно каламутного озера. Старенька шафа стояла біля стіни і здавалась велетенським чудовиськом, яке нахилилось над благеньким диванчиком, на якому лежала та особа, до якої ми сьогодні завітали. Вона вже не спала, просто лежала на дивані з відкритими очима.
«О, Небо, у неї навіть немає сил піднятися. Шось мені підсказує, що я з нею намучусь», - промайнуло в мене в голові. Та й справді, з цими самогубцями стільки проблем. Суїцид – це найважча робота.
Але я помилилась… Продзвенів будильник, що стояв на кріслі, і дівчина піднялась на ліктях, взяла годинник, щоб його виключити, і мовчки піднялась з дивана. Така хвороблива на вигляд, бліда, з темними колами під очима. А стільки сили у цієї худенької, маленької дівчини!
У цю секунду я вже почала сподіватися, що те, заради чого мене сюди покликали, не відбудеться. Я почала вірити, що вона витримає!
Але дуже скоро зрозуміла, що її надії даремні. Дитина, піднявшись з ліжка, зразу попрямувала до шафи, в якій заздалегідь сховала пляшечку воли і кульочок, в якому лежали якісь пігулки. Швидко сховавши в кульок і пляшку, мала почала збиратись. Дівчика зробила все це за 5 хвилин, її сіренька одежина була пом‘ята, а волосся розпатлане. Проте це, здвється, їй аж ніяк не заважало. Вона вхопила майже порожню сумку і помаленьку побрела до дверей кімнати, відкрила їх і вийшла.
Зовсім скоро вона востаннє покине свою домівку. Але ми не будемо відволікатися, а краще попрямуємо за нею.
За дверима тісний коридор, який веде надвір. У квартирі пусто, тільки десь у кутку бурчить домовик, який явно не радий моїй присутності. Спокій, що панує у цьому домі, додає сил цій дивній дівчинці.
Уже вдягнена, вона стояла біля вхідних дверей і розглядала себе у дзеркалі, яке висіло на стіні. Глибокий вдих і видих наповнили її рішучістю. Різким рухом вона відчинила двері, вийшла на площадку і тільки зараз почала шукати ключ, щоб закрити квартиру. Впоравшись із замком, який ніяк не хотів закриватись, вона почала спускатись сходами донизу. Здається, вона не розуміє, чи не хоче розуміти, що кожен її крок, кожна її сходинка, наближає її кінець!
На вулиці не було ні однієї живої душі. Тільки великий рудий кіт гордо походжав між деревами, які росли праворуч від під‘їзду. Було досить темно, але сонце відчайдушно боролося за право розпочати новий день.
Не роблячи ніяких зупинок, не оглядаючи воістинно прекрасну природу осені, дівчина помчала у бік невеличкого парку, який зручно вмостився між двома дворами. Зупинившись біля найближчої лавки, мала знесилено впала на неї. Декілька хвилин збиралась з думками, а потім вийняла з кишені цигарки і закурила. Дим витісняв з голови усі думки і наповнював серце чимось схожим на щастя. Але все це закінчилось, лише догоріла цигарка. Впевнено дістала приготовлену воду і пігулки. Тремтячими руками насилу розв‘язала кульок і швидко висипала увесь вміст в рот, запила водою. Чесно кажучи, вона просто боїться передумати, передумати вмерти… Звучить трохи дивно, правда?
Мала похитнулась, подумала, знову витягнула цигарку і запалила. Вона навіть не помітила, що я сіла поруч з нею. Нарешті, обернувшись в мій бік, вона мене побачила. Двчина декілька разів відкривала рот, очевидно, намагаючись щось сказати, але вже через декілька хвилин передумала.
- Навіщо? – запитала я про те, що мене найбільше цікавило. Декілька довгих митей тривала мовчанка, але вона все-таки відповіла, намагаючись приборкати сльози.
- Я нікому не потрібна… Мене ніхто не любить… Якщо мене не стану, вони мене зрозуміють… зрозуміють!!! – На останніх словах вона зірвалась на крик, і знову заридала.
- Я ще ніколи не чула такої дурниці. Що ти несеш? Ти так довго себе жаліла, що тобі просто не вистачило часу, чи розуму, подумати про інших, про твоїх рідних. – Дівчина підняла голову, глянула на мене і знову відвернулась.
- Але зараз не час розмовляти про них. Давай поговоримо про тебе. Невже ти справді віриш, що їхнє розуміння та навіть покаяння принесуть тобі – мертвій – задоволення. – Почувши останню мою репліку, дівчина стривожено встала з лавки.
- Я не помру… Мене знайдуть і врятують, - промовила вона собі під ніс. – Зараз тут будуть проходити люди на роботу, і вони мене знайдуть і врятують, - це вона вже сказала голосніше і значно впевненіше.
Але, коли піднялась я, вона швиденько присіла на місце.
- Тебе ніхто не знайде… - це все, що я встигла сказати, так як дівчина просто впала на лавку.
«От і все», - хотілося би ва мсказати.
Але, на жаль, це тільки середина цієї історії…
ІІ
А далі плач матері, горе рідних, відчай друзів. Похорон супроводжувався виттям убитої горем матері. Нарешті була закопана та, що могла би ще жити. Але на цвинтарі все ж залишились рідні померлої. Вони не повинні бути тут, вони повинні жити далі.
В лічені хвилини сонце сховалось за хмари і зразу ж стало холодно. Дикий вітер бився об пам‘ятники і хрести, розкидав пластикові квіти. А тоді пішов дощ. Холодні, великі краплі розбивались об землю і вмить перетворювали твердий грунт на болото. Родичі похованої вирішили забиратись з цього місця скорботи.
А далі найцікавіше… Підійшовши ближче до могили, можна почути крик розпачу із-під землі…
* * *
В очікуванні чогось неймовірного вона відкрила очі і побачила перед собою тільки темряву.
«Напевно, вже ніч» - пронеслось у її голові. І тільки через декілька хвилин вона відчула тісноту і незатишність її місця перебування. Відчула запах оцту і тирси перемішаний з духом землі. І тільки тоді вона зрозуміла, що сталось. Її закопали! Її ЖИВЦЕМ закопали! Паніка вхопила її за горло і почала душити. Повітря не вистачало, і дівчина як риба, хапала ротом повітря, яке потроху закінчивалось. Сльози лились по обличчю, а мала зі всієї сили лупила по кришці. Але у відповідь чула тільки гул великоїтовщі землі, якій було байдуже до своєї молодої полонянки.
* * *
Чимось стривожений вітер гуляв кладовищем, погойдуючи пластмасові квіти на могилах. Ось-ось почнеться дощ. Він вкотре змиватиме з землі біль і страждання, яке приносять люди. Нарешті завершила свою дрсить коротку розмову з життям бідолашка дурненька дівчинка, яка не хотіла жити і не вміла померти. Її останній подих підхопив вітер і поніс кудись за обрій. А душа цієї юної особи залишиться тут, на землі. Вона ще не раз пожаліє про те, що вчинила, але уже нічого не зможе змінити.
Епілог
Темінь проковтнула лісну галявину. Місяць закрився хмарами і поховав цсі свої зорі. Агресивний вітер рвав листя з дерев і розсипав його у різні боки. Як завжди світилось тільки зачакловане озеро. Підійшовши до краю води, я оглянула всю цю красу і ступила на воду. Так звана вода зразу загусла і стала більше схожою на смолу. Я зробила ще один крок, і смола загусла, а я спокійно дійти до потрібної свічки. Груба, велика, темно-синя свічка ледве жевріла і тихенько плакала воском. А зараз я повинна прийняти рішення… Якщо я загашу свічку, то душа відлетить у потойбічний світ, у вічний спокій. А якщо залишу її жевріти, то її душазалишиться на землі спостерігати, як хворіють, плачуть і помирають її рідні. Вона буде змушена блукати землею, не знаючм спокою і відпочинку. Довго думати не буду. Просто візьму і обережно торкнусь двома пальцями вогника. Він погасне, і свічка спуститься під воду. А густа смола знову почне розтікатись хвильками води. А я вийду на берег і чекатиму нових завдань. Чекатиму і згадуватиму дивну дівчинку, яка не хотіла жими і не вміла вмерти.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

дуже сподобалося

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Роман, 14-02-2010

психологія смерті

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ден Комізі, 14-02-2010

Неймовірно!!!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© authorina, 13-02-2010

повний вперед

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Ирэна Тигрина, 13-02-2010

Було б непогано,

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 13-02-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.5684449672699 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …