У неділю, 7 лютого цього року, після закінчення Святої Літургії у Греко-католицькому храмі в Зеленій Горі парох нашої парохії отець мітрат Юліян Гойняк привітав достойного гостя нашої зеленогірської громади Пана Степана Семенка від усіх парафіян і прихожан з Його чудовим ювілеєм, а саме – з дев’яностими роковинами з дня народження, які здійснилися у Свято Йордану – 19 січня поточного року. Всі присутні відспівали Вельми Шановному Ювілярові мелодійно і голосно Многая Літа !
З цієї нагоди отець мітрат від імені Гуртків Об’єднання Українців у Польщі та Об’єднання Лемків запросив до світлиці, яка під церквою, на почастунок і лекцію з історії, яку проведе Вельмишановний Пан Степан. Жінки з Сестрицтва святої Ольги, яке діє при зеленогірській парафії, приготовили для всіх присутніх каву, чай та солодке тісто. Коли присутні засіли за столами, Голова Любуського Об’єднання Українців Пані Стефанія Явірницька вдруге привітала дорогого усім нам Ювіляра Пана Степана з Його святом, а дальше нагадала усім Його багату історію. Зеленоргірщани вручили Йому квіти і подарок. Потім підійшла до Ювіляра делегація від Гуртка Об’єднання Українців з міста Міендзижеч, яке також на Любуській Землі і привітала Його гарним словом і букетом квітів.
Опісля привітання дівчата з гуртка навчання української мови, який діє в Зеленій Горі, а його вчителькою є власне Пані Стефанія Явірницька, зачитали два моїх віршів.
Всі оплесками прийняли вірші, знову заспівали Ювілярові тричі Многая Літа.
Тепер настав час, коли повним спокою голосом взяв слово Пан Степан. Стало тихо, а присутні свій зір звели на нашого дорогого гостя. І так Пан Степан Семенюк почав давати доповідь про Валявську Конституцію, проголошену і прийняту на Синоді 26 травня 1780 року, тобто якій у поточному році буде 230 років. Ця Конституція – єпархіяльні постанови Перемиських владик греко-католицької церкви, які в ті часи мали свій осередок – палату в місцевості Валява, яка біля Перемишля. Згадана Конституція була видана трьома владиками: Антоном Ангеловичем, Михайлом Левицьким (той же владика став пізніше львівським митрополитом) і Максимільяном Рилою. Тут нагадав Пан Степан, що тодішня Єпархія обіймала своєю територією всі західні окраї руських земель. Своєю величчю сягала від міста Самбора, що тепер в Україні, аж по Краків і Оломунець, який нині в межах Чехії. Він вичислив, яка була тоді кількість священиків, церков, парохії. Чому це така важна подія. Отже, після поділу Польщі ці етнічні українські ( на той час руські) землі, про які згадано вище, увійшли під володіння Австрії. Ця же Конституція була написана польською мовою, бо ще з часів І Речі Посполитої владики і священики нашої церкви на території Єпархії мали обов’язок спілкуватися між собою польською мовою. Що такого важливого у тій же Конституції? Дев’ятий параграф тої Конституції говорить: „Примазується деканам спонукати парохіян ставити школи при церквах для бакаляра й учителя дітей української мови” ( в оригіналі – « w rusczyźnie» ), як вище було сказано, що всі ухвали були уложені в польській мові. В 10 точці є там сказано :” Преосв. Архиєпископ на поминає і приказує священикам, щоб навчали своїх синів насамперед української мови (ruszczyzny), а опісля давати їх до шкіл ”de liberis lumpie (!) In serwitutem” і щоб не множилася простота по попівствах, а тих, що не стараються про це, має Вч. Декан при наглити і упірнути, що такі неуки не тільки не будуть допущені до священства, але теж виженеться їх з духовних дібр”. А у пізніших пригадках до тих „єпархальних конституцій”подано дальше: Поручаємо і приказуємо, щоб в кожнім селі був бакаляр , здібний не до інших послуг і робіт, а тільки до церковної послуги, який міг би в школі, збудованій при церкві, навчати „ruszczyzny” не лише священичих дітей, але теж і тих, що зголосяться. Вч.оо. Декани мають в часі візитацій заохочувати так парохів, як і парохіян, ставити школи і держати доброго бакалавра та вчасно сповіщати, що нездібні будуть віддалені, щоб завчасу старалися о іншій спосіб життя”. Продовжуючи, Пан Степан нагадав, що Перемишль у тамті часи дуже плідно розвивався і випереджав Львів. На переломі XVIII – XIX століть в Перемишлі постали: „Товариство Священиків”, Дякоучительський Інститут”, якого статут уложив високоосвячений крилошанин отець Іван Могильницький, син пароха в Улючі. (Тут нагадати хочу, що це той самий Улюч, в якому я народився.) Також „ з благословенням і повелінням Преосв. Кир. М. Левицького отець Іван Могильницький видав у 1816 році перший український „Буквар” для народних парохіяльних шкіл в Галичині”. Все це могло здійснитися завдяки постанов нагаданої Валявської Конституції, що була проголошена 26 травня 1780 року.
Довершуючи свою доповідь, Вельмишановний Пан Степан Семенюк нагадав, що на українських землях під російською окупацією у той час також вже не було українських шкіл. Відродження українського народного шкільництва на Великій Україні треба пов’язати з недільними школами Христини Альчевської у другій половині ХІХ століття. Тоді також побачив світ „Буквар” Тараса Шевченка (1861р.) У тамті часи Православна Церква під російською окупацією була вповні зрусифікована. Духовенство у великій мірі було „виміняне”. Священики-українці були вислані в царську імперію, а в Україну наслано священиків - росіян. На відродження Української Православної Церкви в Україні народ мусив ждати ще більше ста років, поки появляться такі митці слова як Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Котляревський та інші діячі , які своє серце і душу віддадуть українській культурі. На закінчення Пан Степан сказав:
„Будемо сподіватися – хай це наше слово буде закликом, що 230 ліття Валявської Конституції не пройде поза увагою наших істориків і появляться не лише публікації, але відбудуться наукові конференції.”
