сьогодні важливий день. остаточний, бо я нарешті стану чорною дірою. я сам народив її, сам погодився на ці пологи... брудні і смердючі води відходили довго... потім я сам виховав її в собі, вигрів під серцем... і ось вона виросла в мені у цілого мене. нафарширувала собою, і тепер сиджу порожній нею по самі вінця. без думок, без емоцій, без іскри... без себе... всі вони вже там, в дірі. всі вони вже діра. я так бачу, мене в мені практично не лишилося... а я бачу? зранку в дзеркалі мого погляду вже не було. замість нього теж діра. чорна. якась решточка чогось живого ще промигує на дні підсвідомості, але це ненадовго. переді мною на столі горнятко, а в ньому чорна заварна тиша. кожного вечора я надсьорбую з неї по ковточку… міцна тобі вдалася цього разу! правда, давно вже холодна. вона місяцями настоювалася на твоїх поглядах, вичавлених з моєї пам’яті… на твоїх словах, дбайливо зібраних у моїх вушних раковинах… на м’яких дотиках, у яких ти нам відмовила... на ніжності, яку ти нам заборонила... пам’ятаю, перші ковтки були жахливими. вони з’їдали мій мозок і моє серце... палили мої дихальні шляхи і легені... паралізували органи травлення… нищили все підряд, ковток за ковтком. на дні горнятка лишилася тільки брудна рідина висотою в сантиметр, а під нею мертва гуща. її потім треба буде вилити в смітник, бо водостік заб’ється. чи може її також випити? допити до дна і з’їсти цю бридку піскоподібну субстанцію, що там на дні... жувати огидні на смак піщинки і усвідомлювати, що я їм самого себе. доїдаю свою порожнечу. своє ніщо. саме таким я є на смак – неприємним під зубами і гидким на язиці. чорним і потворним, порожнім до відрази... майже мертвим. але я навіть не можу померти, доки ця діра в мені живе. бо вона – це я. бо нею я став з власної волі. бо я сам вирішив пити те, що ти для мене настояла. чорну, міцну, заварну... цю бридку каву. я міг відмовитися. міг попросити замість неї зелений чай або компот... але зробив свій вибір, нема на кого нарікати крім самого себе. тепер треба чекати, поки моя діра не займе цілий всесвіт, щоб я зміг зникнути разом з нею. або знайти того, хто наповнить мене знову чимось білим. хто наллє мені в прозору склянку парного молока. теплого і свіжого. але молоко зараз не в моді. всі навколо п’ють каву, у крайньому випадку – чай, також чорний. був час, я думав що буду пити тебе... але по ходу з’ясувалося, що себе ти наллєш комусь іншому. словом, смачного нам на завтра! смачного молока, солодкого... неодмінно з пінкою. скучив я за молоком... з ранніх років ще не пив. а ти?
