Він уже залякав дружину зовсім. Жахи Господні, любив повторювати і писав про бісів і домовиків, монстрів та маніяків, жахи, убивства та іншу усіляку фантастику та містику.
У його творах оживало усе, що принципово не могло оживати, а потім починало вбивати і гризти людей, усяка гидота вилазила з ванної кімнати, із темних кутків, із шаф та розеток і він із садистським задоволенням давав їй усе це читати, бо ж кому бути першим читачем, як не найближчій людині на світі.
Вона читала сю базгранину та все запитувала звідки це все у нього береться і чи він не може написати щось добре або щоби там хоча б не вбивали.
Уночі, не маючи змоги заснути, вона тулилася до нього і просила написати для неї ахоч розказати щось таке, що би їй сподобалося. Він цілував її в носика і починав розповідати про вічне кохання і людське щастя, про райдугу і слоненяток, про сонячних зайчиків і барвистих метеликів, про те, що навіть серед суцільної темряви також є світло, і вона заспокоєна засинала у нього на плечі.
А він лежав у темряві, гладив її волосся, дякував Богові за неї, а потім засинав і сам.
І в його сни знову приходили усілякі жахливі й чудернацькі речі, попереплутувані з подіями дня і спогадами дитинства. Майже невловимими ідеями чи й уже готовими сюжетами вони тихо благали його, і він, не маючи сил їм відмовити, прокидався й записував усе на папір...
