Клямка завжди була холодною. Її холод рівноцінний зверхності, з якою вона споглядала на всіх , особливо на Мачулю . Вона була байдужа до постійних доторків, мертва та черства, немов змія прошивала морозом будь - які зазіхання на себе. Дехто з впертістю не випускав її із рук, що на якусь мить зігрівало металеве тіло. Це була мить, після якої вона знову мертво споглядала в очікуванні нового тепла яке вона поглинала у своїй бездонній ненажерливості.
Вона немов павук завжди була напоготові когось з’їсти, будучи цілковито впевненою у своїй перемозі. Їй не потрібно було кудись бігати, когось шукати, її завжди хтось знаходив. Дехто зависав на ній тоді Клямка перетворювалась у вішалку або гойдалку-причепу. Виконувати таку роль їй було недовподоби. Вона чекала чогось іншого. Їй хотілось миттєвого оргазму від нового дотику. Її приплюснутий мозок думав тільки про тепло нової жертви.
Клямка відчувала свою величну відповідальність перед входом. Зимові дотики до її промерзлого тіла всім нагадували хто тут є головний. Клямка щоранку отримувала порцію образ на свою адресу, проте вона не реагувала на слова, вони для неї були порожнім звуком. Тіло Клямки таїло в собі велику агресію та злобу зимою на всіх. Найбільше задоволення їй приносили дотики до її холодного тіла язиком. Це була квінтесенція її замерзлої сутності. Раптовий конілінгус давав такий великий імпульс в замерзлий мозок клямки, що вона наче блискавка кидала свої іскри на жертву. Жертва відскакувала і розлючено зализувала рану. Така неповторима радість буття для клямки могла трапитись раз в житті.
Відчуття які отримала клямка цього разу для неї були взагалі несподіванкою. Раптова мить і клямка була окута ніжним теплом, яке не було їй відоме. Клямку міцно затис в свої обіймах Мачуля. Мачо давно не давала спокою Клямка. Вона була для нього колючкою в оці. Він завжди думав, як подолати її холодну зверхність. Фортеця, що нависала над ним була неприступна.
Клямка для Мачулі виглядала простою закарлюкою, що стримувала його прагнення переступити поріг дозволеного. Він закипав від злості, кігті впинались в клямку дряпали її з несамовитістю дикого звіра, що сидів глибоко приховано всередині Мачулі.
Іскри, що сипались з очей Мачо холонули, розлюченість згасала, коли він покидав не підкорену ним фортецю.
І знову все спочатку, вона там – високо, він тут – надолі.
Його легка спритність давала впевненість легко подолати висоту на якій була Клямка. Мачо скоса зиркав, але переступити поріг ніяк не вагався.
Відчувши одного разу тепло Мачулі, Клямка чекала цього відчуття ще раз і ще, але її приплюснутий мозок шипів: «Нізащо. Ніколи. За жодні скарби світу. Не здамся! . »
Гаряче бажання одного і холодна впертість іншого залишала їхні стосунки непорушними. Нездійсненна мрія Мачулі давала тріщину, терпець вривався його внутрішнє бажання – підкорити затяту Клямку досягло апогею. Нервуючи він знову вмощувався на ребристий метал масажувати його дотиками лап та інтимним пушком свого тіла.
Клямка входила в транс, її приплющений мозок починав закипати, вона з ненажерливістю поглинала його тепло, напружено промовляючи: «Так. Так. Ще. Ще... Я тебе хочу мій ніжний котику.»
Мачуля падав вниз втомлений і знесилений, котився клубком, брів кудись на примурок грітися на сонці, щоб забути вперту Клямку.
Клямка – самозакохана нарцистична дурепа, залишалась на своєму місці непохитно. Отримуючи все та не віддаючи нічого, вона мазохістично очікувала Мачулю. Мачо з блискавками в очах знову нападав на непохитну закарлюку. Так тривало довго, можливо рік, може й більше. Мачуля масажував Клямку, тиснув на її тверду амбразуру, обнімав, драпав пазурами, немов хотів випустити кров з її металевого тіла.
Клямка була непохитною і з монашою святістю берегла свою цноту. Минав час, їхнє однобоке кохання тривало. Мачо не втрачав надії відчути смак забороненого плоду.
Якось пильність та непоступливість Клямки була приспана після напруженого рукостискання та біготні, приплюснутий мозок на якусь мить втратив пильність. Ненажерливе тіло було вщент переповнене теплом свої жертв.
Згідно внутрішнього кодексу приплюснутого мозку: доброго ніколи не буває забагато, ненажерливість перейшла в байдужість.
Кого? За що? Де? Коли і як?
Їй було добре. Засмальцьована, облапана, закоцана, спітніло-мокра дурепа була на вершині свого олімпу дрімаючи на лаврах.
Все і всіх.. «Хто ще мене хоче? Беріть », - думала вона, не думаючи.
Не дрімаюче око Мачо вмить засікло приспано-замусолену плоть.
Внутрішній голос імпульсивно гальмував Мачулю: «Не чіпай. Не треба. Бридка гидота. Не лізь. Не стрибай. Облиш дурепу в спокої.»
Сила природи переважила скритий внутрішній цензор . Блискавична мить. Тіло Мачо накрило тіло Клямки. Приспаний мозок не встиг зреагувати. Вона цього хотіла, чекала, і не чинила жодного супротиву. Розслаблена і приспана, обвисла, віддалась, настирливому Мачо. Їхнє однобоке кохання досягло свого апогею. Клямка не змогла втриматись і легенько цокнула. Двері на яких трималась не приступна фортеця відкрились подались всередину кухні. Мачуля висів на клямці, яка поверталася до свідомості після скоєного, але було пізно. Тіло Клямки здригнулось, нервово сіпнулась внутрішня пружина коли Мачо зіскочив на підлогу. Покорена Клямка клацнула повернувшись назад у свою ненажерливу позу в очікуванні нової жертви.
З розпушеним високо піднятим хвостом Мачуля гордо входив у кухню.
Тут пахло смаженим…
