-Тобто? – не міг доперти я.
-Зап’ястки Карманіча.
-А що з його зап’ястками не так?
-На них сліди від мотузки – пояснив Драго.
-Катування – припустив я .
Драго подивився на мене поглядом втраченої надії:
-Ти де вчився ,Захо?
-У Далмарському коледжі поліції – гордо відповів я.
-Ну тоді вмикай мізки: яке до біса катування? Де кляп? Де синюшні гематоми, вибиті очі і зламані руки? Навіть вирваних нігтів не має. Хіба це катування? От раніше було катування...
-Тоді в чому справа? – не міг я ще й досі второпати.Я списував все на надмірне хвилювання та елементарний брак досвіду.
-Він розважався з дівулею. І як вона повелась на довбня в помаранчевих шкарпетках? Хоча чого дивуватись – гроші вирішують все.
Наступним етапом нашого розслідування була перевірка авто Карманіча. Мертвий їздив на чорному БМВ. В автівці ми знайшли кілька пустив бляшанок з енергетиком, пусті бланки замовлень, музикальні CD з записом Адламії – популярної далмарської співачки та та коробки з помаранчевими шкарпетками. На етикетках було вибито логотип фірми «Карман» та місце виготовлення – Далмарія, місто Планіна.
- Виходить наш клієнт шкарпетковий магнат – мовив Драго, а потім зловтішно додав - мертвий шкарпетковий магнат.
- Виходить, що так – погодився я.
Ми знову піднялись на другий поверх готелю. Драго важко дався повторний вояж:
-От, курва, я вже занадто старий ходити по сходах.
-Йди на пенсію- запропонував я.
-Ти бач, який розумний, стипко.
Мушу трохи відволіктись і пояснити, що ж таке оте «стипко». «Стипко» з далмарської означає ніщо інакше, як кретин або недоумкуватий молодий чоловік. Драго використовує це слово дуже часто тому для загальної інформації та кращого розуміння того, що коїться я і поснюю.
- В мене диплом є про вищу освіту,– випалив я.
Драго прищурився і лише хитро посміхнувся у відповідь.
Ми зайшли до вже пустого номеру – поки ми оглядали машину Карманіча медики хутесенько забрали тіло до моргу. Результат експертизи обіцяли зробити завтра до обіду.
Готельний номер був якось по-домашньому теплим та затишним. Стіни поклеїні світлого кольору шпалерами. Вікна затуляли зелені штори з маленькими квіточками кольору морської хвилі. Біля стіни на столику стояв кольровий телевізор.
Я взяв до рук мобільний померлого і перевірив останні набрані номери. Карманіч за вчорашню добу дзвонив своїй дружині та на роботу.
Драго розглядав сумку. В ній залишились лежати всі документи: ділові папери по італійським партнерам, паспорт(вбитому було сорок три роки) та водійське посвідчення. Відкривши другий відділ мій старший напарник знайшов там гаманець доверху забитий грошми та банківськими картками. Маріч дав його мені:
- Порахуй скільки там?
Коли я відрахував останню купюру з моїх вуст вирвалось:
-Ух ти, йошат( нічого собі)!!! Тут сорок тисяч далмів.
-Моя платня за шість місяців – з захопленням вигукнув Драго
Інспектор забрав гаманець з грошима:
-Я думаю він не образиться якщо ми позичимо і не віддамо в нього десять тисяч?! Ти зі мною згоден, Захо? Врешті, вони вже йому не потрібні. Та й хто дізнається?
Я не знав, що відповісти. Може це була перевірка на «щура»? Стало якось ніяково. Ми дивились один одному в очі. Драго поглядом свердлив мене наскрізь, а я стояв перед ним, як школяр, що розбив скло в кабінеті хімії. Драго мене спіймав.
А можливо він і справді корупціонер?! І такі випадки не поодинокі?! Але ж хто тоді я? Співучасник чи жертва обставин? Не для того я вчився три роки щоб потім залетіти за грати. З ганьбою. А за гратами радісно приймуться шматувати лягавого на шматочки. А з іншого боку , Драго правий, – гроші мертвому вже точно не потрібні, а п’ять тисяч на брата це суттєва надбавка. Я б навіть сказав це друга заробітня платня помічника інспектора.
Драго посміхнувся:
-Ну то що жовторотий? Справа твоя. Якщо ти пасуєш я заберу десять штук собі і покінчимо з цим. Хоча я думаю гроші тобі не завадять. Сміливіше, Захо. Гроші не кусаються, вони приносять насолоду і купу проблем...
Бісової мами, як же гріють п’ять тисяча далмів кишеню.
В номері ми не знайшли більше нічого цікавого та коштовного(як прикро). Сумку ми забрали з собою, як речовий доказ. Наостанок Драго зайшов до ванної кімнати і щось довго розглядав, ніби вивчав все навкруги. Врешті ми залишили місце вбивства.
Поки я облаштовувся у номері хостелу «Пошті»(через дорогу з готелем Данки Здравкової) та намагався проаналізувати минувший день, Драго Маріч вже спав, як убитий – далася в знаки велика кількість випитої сьогодні горілки. Я допивав чергову пляшку «Жиждеця»(брендового далмарського пива, а-ля «хайнекен») і повільно занурювався в обитель Морфея.
