3
Майдан перед будинком колегії завжди був людним місцем. Від ранку до до пізнього вечора невгамовним потоком снували туди-сюди спудеї, викладачі та інший люд. Та чи міг Ян бачити кого-небудь, коли мчав, ледве не збивши з ніг пару-трійку торгівок, до колегії, пересвідчитись - чи є він у списках на виступи. Так звані конклюції — афіші про майбутні слухання вивішувались при центральному вході. На такі диспути допускалися всі бажаючі, і Ян неодноразово відвідував подібні заходи, та одне діло бути присутнім, зовсім інша річ — самому, перед поглядами своїх товаришів і, ой, леле, викладачів та запрошених, показати своє ораторське мистецтво, не запанікувати, відчуваючи, як давлять на плечі стіни альма-матер. В урочисто прибраних конгрегаціях (залах), чи зможе він хоч перевести дух, чи не зіб'ється, не зацепиніє від хвилювання — такі думки роїлися в голові молодого хлопця, аж поки продершись через натовп, побачив він своє ім'я серед інших небагатьох щасливчиків.
Враз повеселівши та відкинувши геть свої вранішні настрої, Яну закортіло поділитись своєю радістю, та озирнувшись довкола він побачив лишень спудеїв молоших класів, що з заздррістю заглядали йому в очі. Спокійно, тільки б не показати свого хвилювання, та ніби весь на голках Ян неспішно відійшов виглядаючи Ярему, та того вже й слід простив.
В такі моменти життя людина забуває про все, аж тут Яну прийшло в голову, що сааме зараз збирається львівське товариство, на яке він планував зайти. Ще раз озирнувшись, та нікого з знайомих не вгледівши він попрямував до торгової площі.
Зовсім недавно він познайомився з людьми, які були родом зі Львова, і для підтримки одне одного об'єдналися в таке собі товариство. Він чув, що у Львові існує набагато потужніше руське об'єднання, що навіть відкриває свої школи та лікарні. Опиняючись серед земляцтва, Ян нібито переносився в рідне місто. Товариство існувало вже досить довгий час, але не маючи окремого приміщення збиралося в будинках його членів. Сьогодні збори були призначені в будинку відомого міняли Кирила.
Вийшовши з колегії Ян обминув вже відомий нам Братський монастир, і далі просуваючись до центру Подолу, дійшов до Ратуші та торгових рядів. Ось де завжди було гамірно та вселюдно. На торговій площі Подолу можна зустріти будь-кого. Не затримуючись Ян дійшов до церкви Успіння Пресвятої Богородці і вийшов на дорогу, яка вела до Верхнього міста.
Київський подол або Нижнє місто було місцем проживання більшості киян. Торгова площа - центр Подолу, була і місцем зібрання населення і величезним базаром де можна було зустріти різних людей. Від площі відходили основні вулиці Подолу і вюнкими стрічками вели до воріт - Хрищатицьких на півдні, Духовських на сході, на півночі - Воскресеньких, та Київських на заході, за якими розпочиналося Верхнє місто.
Від Церкви Пресвятої Богородиці Ян піднявся вверх по вулиці, що вела до Київських Воріт та потрапив до кутку де мешкали подольські міняли. Відрахувавши третій будинок він несміливо відкрив дубові двері та увійшов.
З моменту його недавного знайомства з мінялою Кирилом, Ян зацікавився справою цього чоловяги. Хист міняли потребував швидкого розуму та обізнаності про події в навколишньому світі.
Кирило стояв за своїм прилавком і хмурив густі брови - це був знак його невдоволення.
- Доброго дня, Кириле Терентійовичу, - оптимістично розпочав Ян розмову, явно розраховуючи на подібне її продовження.
Кирило з професійною витримкою зміряв пронизуючим поглядом хлопчину і так ніби пропустивши крізь вуха звертання все ж мовив.
- І яку ж звістку ти нам приніс, - запитання більше зверталося до долі, а ніж до Яна.
- Поки що ніякого, - розгублено відповів Ян і відступив в сторону - бо саме в цеймомент двері скрипнули.
В крамницю валився здоровезний чоловік. Він був ще товстішим за Кирила, ще й
вдягнутий в товстий кожух. Оглянувшись, спучатку на Яна, та оцінивши його по
засугах, повернув бородату голову до Кирила.
- Здавія желаю, здесь битуєт мєняла Кіріла, - прогримів чоловік, аж стіни затряслися, - мнє нужно обмєнять деньгі.
В перший момент Кирило одарував незнайомця поглядом, подібним до того, якого удостоївся Ян, та враз його настрій змінився. Міняла підійшов до чоловіка та витримуючи стиль заохочуюче запросив до прилавка, де й почались торги.
Незнайомець виявився московським купцем і напрвлявся до Польщі. В Києві він вирішив розміняти частину своїх грошей.
Ян з цікавістю заглянув на прилавок де вже лежали монети московського карбування, де великою купою виділялися срібні копійки.
Треба сказати, що московські гроші — срібна копійка, дєньга та полушка вже почали частіше з'являтися на київских базарах. Вони були стабільними та досить якісними, на відміну від польських шелягів, трояків та грошів, в яких польська влада постійно зменшувала кількість золота та срібла, що стало наслідком безперервних воєн. Польські гроші обезцінювалися та на їхнє місце приходили московські.
- У вас много копєйки в сєрєбре, я могу поменять одну копєйку в пол польского гроша, - почав Кирило торг, примружуючи око, - ми можем помєнять их на польские талєри ілі же дукати, шелягі.
- Помілуйте, дорогой мой, в польском гроше серебра нємногім больше чем в копєйкє і слєдуєт менять копєйку на грош, - видно було, що купець в курсі справ і його так
запросто не проведеш.
В кінці кінців вони домовилися обміняти копійку на три чверті гроша. Купець вирішив отримати талери — монети, що були популярні у всій Європі та Туреччині, а один талер прирівнювався до сорока грошів, навіть злотий на той час коштував менше.
У купця ще були ще мідні полушки та деньги, та Кирило спочатку не мав наміру їх міняти, але подумавши обміняв їх на шеляги з тої ж міді. Польські монетні двори почали в великій кількості карувати мідні соліди або шеляги і вони заполонили Річ Посполиту.
- А вот ету монету я віжу впервиє, как же она називаєтся, - міняла тикнув пальцем на досить велику срібну монету тго ж московського карбування.
Ян глянув на Кирила і відчув певну гру в його словах — не кожен міняла визнає, що бачить якусь монету вперше. Явно, що Кирило знав цю монету, але затівав якусь хитрість.
- Ето же єфімка з прізнаком, - здивовано розвів руками купець, - за такую монету в Москве дают рубль.
”Та в Новгороді за цю монету дають набагато менше”- подумав Кирило.
Ян зтиха хмикнув, згадавши спудея Єфимку, що так безцеремонно розтурхав його зранку.
І купець, і міняла з подивом подивилися на Яна, і мабуть ця затримка дала змогу Кирилі вирішити подальші дії.
Кирило знову з недовірою глянув на монету, відкрив шафу, витягнув з неї ваги та почав зважувати монету.
Виявилось, що по вазі єфимка дорівнювала 64 копійкам і після недовгого обговорення сторони домовились обміняти одну єфимку з признаком на 60 копійок, тобто 45 польских грошей.
На цьому торги завершилися, купець з мінялою обмінямися останніми новинами та попрощалися.
Коли купець пішов, Кирило з явним незадоволенням порахував монети і сказав:
- Якщо ця війна ще продовжиться два - три роки мене пустять по миру або доведеться переїздити до Москви.
Дійсно, війна, що полька влада вела з козаками приводила краху та відчаю.
Тим часом в задній кімнаті, де мешкав сам Кирило, збиралися члени львівського товариства, тому Кирило залишивши за прилавком помічника і наказавши кликати його лише в крайній поребі, разом з Яном пройшли до неї.
