Розділ II
Відрядження до Жовтіпошті
У старенькому фольцвагені їхав я та мій старший напарник – інспектор Драго Маріч. Інспектор сидів за кермом чорного «гольфу» з двигуном потужністю в невідому кількість кінських сил.
Особливим сервісом та безпекою автівка не вирізнялась, але Драго тримав її виключно через повагу до німецького машинобудування. І навіть привселюдно називав її то крихіткою, то пантерою.
Ходили чутки, що «гольф» було конфісковано насильницьким шляхом, у якогось сербського командира ще під час громадянської війни.
Розповідали, що у «гольфі» возили полонених боснійців і, що машина оздоблена засобами для катування. Цим також пояснювали неймовірно високий відсоток розкриття злочинів її власника. Драго справді володів неймовірним вмінням, ні не катувати, а ловити злочинців. І все завдяки професійним навичкам та специфічним методам роботи. Подекуди не зовсім гуманними проте дієвими. І машина тут ні до чого.
Коли я вперше побачив Драго Маріча і мені сказали, що це мій інспектор і до того ж напарник я не повірив своїм очам. Вдягнений він був у потерті сині джинси, шкіряну коричневу куртку, під нею була різнобарвна сорочка в клітинку. Драго давно не голився і не стригся та скоріше нагадував хіппі аніж представника правопорядку. Єдине, що прийшло мені на думку: це повний абзацець(катастрофа). Як показала практика не все так погано. Все набагато гірше.
У комісаріаті Маріча тримали виключно через його заслуги перед суспільством, другою причиною були його зв’язки, точніше зв’язки його родичів, які працювали у міністерстві. Звідси лояльне відношення до його не зовсім гідного для поліцейського мундира способу життя.
Отже нас відрядили до Жовшіпошті де у місцевому готелі було вбито постояльця.
Рудоволоса господарка двоповерхового готелю на шістьнадцять номерів Дінка Здоброва відвела нас до кімнати під номером «11» де на ліжку в калюжі власної крові опинився труп середнього віку. Він лежав на животі, його обличчя було глибоко заховане у подушку. З одежі на ньому були лише помаранчеві шкарпетки. Із спини стирчав ніж.
-Я б сам його прикінчив його за ті помаранчеві шкарпетки – цинічно сказав Драго
На обличчі Здобрової було неприховане здивування. Вона ще не знала хто такий інспектор Драго Маріч.
Труп о восьмій годині ранку знайшла Марка Клімініч коли прибирала в готельних номерах. В «11» номері ніхто не відповідав, а коли Марка відчинила двері кімнати побачила тіло. Мертвим виявився Емір Карманіч, комівояжер з Планіни. Як виявилось потім він їхав на власній автівці до Моравічок і зупинився у Жовтіпошті на ніч. Зранку Емір планував вирушити далі. Звісно плани Карманіча були дещо підкоректовані.
Крім вбитого у готелі тієї ночі перебувала сімейна пара Мілонічів, які вже третій день знаходились у Жовтіпошті. Приїхали вони у відпустку - відпочити від столичної метюшні. Підозрювати в чомусь гостів з Далмару не було сенсу та й мотивів. До того ж свідки з них були нікудишні: щошочі спали після траху, як убитий Карманіч.
На вулиці Драго добряче виматюкався, потів запалив цигарку і продовжив:
- Він мусільманин! Знову будуть ці балачки про вбивство на релігійному підгрунті. До того ж він ще й голий і у рожевих шкарпетках.
- В помаранчевих – поправив я.
- Що?
- Я кажу: мертвий був у помаранчевих, а не у рожевих шкарпетках.
- Не має значення. Все одно проблем не оберешся через всі ці збочення. І куди котиться світ?
(далі буде-де)
