Я народилася, коли мені було дев’ятнадцять. Це сталося в переддосвітню годину, було тихо, догорали останні зорі… Розплющивши очі, я вперше побачила світ, він був зовсім не схожий на той, яким я його уявляла до народження, він був сповнений почуттями – щирими, сильними, всепоглинаючими та всемогутніми почуттями, котрі надавали крила, п’янили, доводили до запаморочення в голові, змушували серце вистрибувати з грудей…
Дивна то річ – народжуватися… А ще дивніше розуміти, що все, що було до народження – то лише сон, примара, і що не було нічого справжнього… Та і зовсім то не я була, а якесь дивне створіння, котре жахалось саме себе і не знало спокою. Що ж змінилося? Тепер є сенс життя, завдяки йому я і з’явилася на світ того ранку. Доки в твоєму існуванні немає сенсу – ти мертвий! Більшість людей так і живуть мертвими усе життя, що ж, не всім у цьому світі пощастило народитися…
Світ лежав на моїх долонях, займалася зоря, а серце розривалося від щастя – так починався перший день мого життя.
