- Срань! Води немає:(
- Що робити?
- Я не знаю!
- Як нам бути?
- Не журися. От на мене подивися: я навіть у скрутну хвилину знаю, де в цей час знайти людину, яка могла б допомогти з водою.
- Та невже ти...
- Так, рідненький, я про тітку Зою. Там, в її коморі СТІЛЬКИ гною, стільки хламу, всяких бляшок! Це ж вона нам перед кожним снігом робить "щастя" вже котору ЗИму, коли по цілій хаті світло, газ, обігрівання й воду відключають, а їй - пенсіонерці - залишають. Хоча всі знають, ХТО то все юЗАє!
- Але СТОП! Ну ХТО ж до неї ПІде? ХТО з нас хоче стати інвалідом?
- Ти про що таке трендиш? І до чого все це говоРИШ?
- Та бо мало хто з сусідів знає, що у тітки Зої у сараї є не просто хлам, а купа зброї, два мечі, шоломи та сувої, бо вона всю мудрість Сходу осягЛА, щоб давать нам всім тягЛА!
- О-о-о, то, бачу, я чогось не знав.
- Ну... так.
- А чому ж раніше мені ТОго не казав?
- Та я ж бо думав, що ти знаєш, коли бачив, як в під'ЇЗді, віТАючись, її миНАєш.
- От халепа! Що ж робить? Треба хоч би воду в туалеті змить.
- Ну... да. Бо газу в домі вже достатньо... за кілька днів його тут СТІЛЬКИ назбиралось, що можна тітку Зою підірвать:)
- А що - ІДЕЯ!
- Ладно-ладно - то я так, щоб обстановку розрядити.
- Блін, ну що ж робити? Мій живіт болить і каже, що хотілося б чогось ріденького попити...
- а може...
- ЩО?
- та ні, то тільки ДУмки вслух. Давай, можливо, віршики складати, щоб час скоріше пролетів? А раптом воду й світло включать? Тоді хоч легше буде, бо я сих рук вже тиждень десь не мив!
- Окей, ну а про що складати?
- Не знаю, може, вірші про любов! То єсть така одвічна тема, що у кожного згортається і стигне кров.
- Стоп-стоп-стоп, це до чого ти ведеш?
- Та не бійся: ти зі мною не помреш!:)
- Ок. Зачну тоді я перший, як би подобало мудрецю...
- але й смішний він! Я б сказав "вівцю":) - НЕ мудрецю.
- Раз такий дотепний і розумний, може, сам покажеш, як почати слід, а то з тобою про любов не поговориш і не напишиш жодних файних слів!
- Почав би віршик я не надто феєрично, щоб не розчарувати читача. Стоп! ЩО я чую! Це ж журкотіння рідини!
- Во-во, от тільки не вода це, а те, що було би у твого читача.
- Тоді замовкни і послухай трішки, як почати віршик слід: "як цвітуть каштани восени..."
- ага, а на деревах був солодкий плід...
- "...коли вона дивилася на них, у неї подих стих"
- ще б пак, то ж їй на голову упав горіх!
- ти можеш хоч дві хвильки автора не перебивати! Іди приляж на ліжко і можеш трішечки поспати.
- ну да, "...а потім дунув вітер, зашумів і решту всіх горіхів на дівЧИну збив":)
- "він так легенько й несподівано прокрався між дерев"
- мабуть, у нього туалетного паперу більш не було, раз він ходив поміж дерев:)
- йди в баню! Як не хочеш ти зі мнов писати, то краще хоч не заваджай, бо меНЕ щось так раптово надихнуло, що просто МУШУ десь це все занотувать. І так: "...коли він спробував обняти і в щічку ледь поцілувати, їх погляди якраз зійшлись. Вона всміхнулась спершу ТАК солодко, а потім соромливо опустила погляд свій..."
- "і тут побачила, що руки його брудні, що бідоласі треба лиш ПАПІР!!!". Ну що тут не ясно: папір йому був потрібний, П А П І Р!
- фу! Але й вульгарний ти, хіба тобі це не огидно, не те що говорити, а навіть уявлять?
- та то я по приколу, бо той папір потрібний був йому для того, щоб ПИСАТЬ. О!
адже "...він теж гуляв задумливо по лісу, але, побачивши дівЧИну, його немов перевернуло, бо МУза ЙОго пройняЛА. І він почав папір якийсь хоч десь шукати, щоб всі думки своЇ там записать."
- ну ладно, це хоч шось.
- бо я подумав: туалетний папір кращий - він як сувій, в якім немає сторіНОК, зате так класно там писати, коли щось тягне до зіРОК.
- ха! Так ти ще й під поета вирішив коСИти. Ну-ну, цікаво, що із цього буде?
- побачиш скоро, - тільки не спіши:)
- Але я знову чую дивний шуркіт, чи то журчання, або ЩО?
- Ага, так-так. То, мабуть, Зоя була в ванні, а потім злила геть усьо:(
- давай до неї ПІдемо ОБОЄ і ВІзьмемо хоч трішечки води. Покажемо їй наші віршики чудові і зробимо хоч щось вечеряти собі.
