Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45899
Рецензій: 89793

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Дивовижні пригоди Дмитрика та Марійки (розділ 10)

© Олексій Тимошенко, 07-02-2010
Розділ 10.  Зустріч із дивною дівчинкою. Друга іскорка Світлячка.

У салоні  Малюка-авторолера було комфортно і затишно. Дивно, але хоча  Малюк зовні був невеличким (не дарма ж його назвали Малюком!), та всі подорожуючи змогли не лише влізти всередину, але й досить зручно розміститися на  м’якеньких сидіннях.  Позаду сидів Світлячок  із  Марійкою та котиком  Мурком, попереду Дмитрик та Сірко.
Дмитрик здивовано роздивлявся місце, призначене для водія. Слід відмітити, що  Малюк значно відрізнявся від інших машин. І хлопчик одразу це помітив, адже в їхнього із Марійкою батька теж була машина, звалася  вона «Москвич», але тато говорив, що  машини в них немає. І мама теж казала те саме. Дмитрик і  Марійка довго не могли зрозуміти, як це воно так. Машини немає, але вона є! Стоїть у гаражі.  Пилюкою вкривається, бо ламається більше, аніж їздить. Дідусь Сава якось пояснив, що то така машина, якої можна сказати, що й немає. Якби там не було, але Малюк точно відрізнявся від того «Москвича». В ньому було багато ґудзиків - кнопочок, на спідометрі  були вказані якійсь складні цифри, були на панелі ще незрозумілі пристрої. Отож, дуже Дмитрику все це сподобалося. Раптом пролунав голос Малюка:
- Шановні друзі, вас вітає авторолер Малюк і ми розпочинаємо подорож до Королівства Співучих Хрущів! Прохання зручно  влаштуватися на місцях, пристегнути ремінці.
- Ой, як чудово! – заплескала в долоні Марійка
- Непогано-непогано,- схвалив поїздку песик Сірко.
- Шановні друзі, хвилиночку вашої уваги. Королівство Співучих Хрущів знаходиться в кінці цієї довгої вулиці, тож ми  з вами швиденько та весело доберемося до нього.
Дмитрик тільки усміхнувся у відповідь. Справа в тому, що  авторолер рухався так повільно, що  його напевно  і черепаха обігнала б. Звісно, це було перебільшення, однак,   дійсно, їхав   Малюк не дуже швидко. А от балакав багацько!  Тож наші друзі його майже не слухали.  Дмитрик продовжував вивчати  панель управління авто ролером,  Світлячок напевно дрімав, бо ледь-ледь блимав,  Марійка дивилась у віконце, за яким проносились нічні вогники. А песик Сірко та котик Мурко постійно мінялись місцями.  Їм по черзі здавалось, що краще місце було то в Сірка,то в Мурка. Отож, було і не дуже швидко, і не дуже весело. Так би напевно і продовжувалось, якби не сталась подія, яка трішки  розвеселила компанію. А сталося от що…          
    Малюк  раптом замовк. Дмитрик, який вже достатньо вивчив  панель управління, підняв очі і втупився поглядом в дорогу, яка бігла попереду. І одразу захвилювався.
- Обережно, Малюк! – закричав він щосили.
Від  цього крику  заметушився  Світлячок,  Марійка хутко повернулась до Дмитрика.  Сірко та Мурко заклякли на своїх місцях.
- Я чую! – пролунала  відповідь  Малюка.- Але зупинитись мені важко, я ще не  зовсім вмію це робити…
А попереду, вже не далеченько перед  просто по дорозі рухалась блискуча  пляма, схожа на Світлячка, але напевно менша за нього. Малюк дуже швидко наближався до неї, здавалось,ще трохи – і  друзі  потраплять у справжню аварію.
- Друже, давай швидше щось роби! – знову звернувся Дмитрик до Малюка. І поки  той збирався думками, він  знову глянув на панель управління. Ага! Десь тут були гальма. Дмитрик згадав, як його тато тиснув на гальма  у «Москвичі».  Чим-чим, а гальмами  у своїй машині тато пишався!  Дмитрик, не вагаючись, натиснув ногою на педаль ногою ( добре,що  був невеличкий, і хлопець зміг дотягнутись ногою до педалі без надмірних зусиль). Та такий героїчний вчинок  не тільки не врятував становище, а навпаки, ще більш його ускладнив.  Малюк тільки збільшив швидкість.
- Ой! – прошепотів Дмитрик. І заплющив очі.
- Рятуйся хто може! – закричав Сірко.
- Хто може, рятуйся! – закричав Мурко.  
  Неочікувано  Малюк  зупинився.  Добре, що пасажири  були пристебнуті до сидіння ремінцями, тому вони і  не постраждали від раптової зупинки авторолера. Звісно,окрім Сірка та Мурка, вони то і постраждали найбільше – підстрибнули до самого даху, та гепнулись на свої місця.
Коли Дмитрик розплющив очі,то побачив перед собою,за склом, злякану фігурку якоїсь дивної істоти. Це була невеличка дівчинка у жовтому платтячку та золотим волоссям,що стирчало в різні сторони. Найбільше вона нагадувала невеличке сонечко із жовтими промінцями різної довжини. Однак це сонечко було не таким вже яскравим, а тільки втомленим і змученим. І дуже зляканим. А ще у цього невеличкого сонечка були, так само як і в Дмитрика декілька секунд тому,  заплющені очі…
Дмитрик хутко вискочив з машини і сердито запитав:
- Я перепрошую, але  хіба ви не знаєте правил дорожнього руху?
-Ні-і-і! –злякано відповіла незвичайна дівчинка. -  Не знаю я ніяких правил, зовсім не знаю. І взагалі, я загубилась.
- Але хто ж так ходить по вулиці! Це ж можна і під колеса потрапити! – незадоволено  пробурчав Малюк - авторолер.
- Під колеса? А треба дивитись уважно! – відказала незнайомка.
Вслід за  Дмитриком із моторолера вибралися і всі подорожуючі. Вони здивовано слухали суперечку і тільки  Світлячок усміхався.
- Послухайте, а ви власне хто?
-Я? А хіба не видно? Я – Зірка.
- Пхе! Дивіться яка! Зірка! Знаємо таких. -  промовив песик Сірко.
- Нікого ви не знаєте, бо я єдина така. Незвичайна.
Ліхтарик Світлячок похитав головою, мовляв, не погоджуюся зі словами Зірки.
- Бачите, яке в мене платтячко яскраве! І волосся, як вогонь!
Насправді, вигляд у дівчинки був не зовсім гарний. Одяг був не дуже новим, а зачіска… ну, тобто, дівчинка була  не така, як про себе говорила.
- Я – найкраща в світі, найгарніша, найпривабливіша і ще дуже розумна.  
- Ну от що, - продовжив песик Сірко, - поїхали далі, бо ми не встигнемо дібратися до Королівства Співучих Хрущів.
Друзі подивилися один на одного. А що? Адже Сірко має рацію, треба їхати!
Раптом дівчинка –зірка  затурбувалася.
-Ой! Знаєте,  а ви дуже поспішаєте?
- Ти хочеш  іще що – небудь  розповісти про себе? – поцікавився Світлячок.
- Так. – з готовністю кивнула дівчинка. -  Тобто…
- Що?
Раптом дівчинка Зірка опустила голову.
- Вибачте, насправді, я дуже втомилася… і злякалася… і  зовсім не  те вам хотіла про себе розказати. Я …я… загубилась…
З її очей дощем полились жовті сльози. Краплинки світла почали падати на землю, вогненними кульками стрибали по асфальту  і зникали.
Нарешті озвалась Марійка.
- Ну чого стали, дивляться, як дівчинка плаче!
Вона підійшла до і Зірки, взяла її за руку і промовила:
- Не треба плакати, все гаразд. Можливо ми зможемо тобі допомогти?
- Ні! - похитала головою Зірка.  – Ніхто мені не може допомогти.
- А ти розкажи, де ти живеш, можливо ми допоможемо знайти  твою домівку? –запропонував Малюк.
-Ну, - усміхнулась крізь сльози дівчинка. -  Ви хоча їздите дуже швидко, але от не можете…
-Чого не можу? –здивувався Малюк.
- Звісно, літати.
Друзі знову подивились один на одного. Дійсно, дуже незвичайна дівчинка. Як можна зрозуміти її слова?
-Здається,  я починаю розуміти в чому справа. Напевно, твоя домівка розмішується дуже далеко, - промовив Світлячок. -  Давай розкажи нам все спочатку. І не бійся, у нас просто чудова компанія.
Світлячок по черзі познайомив Зірку із усіма подорожуючими.
- Отож, ми тебе слухаємо.
- Добре,- погодилась дівчинка. І вона розказала свою історію.
Друзі слухали оповідку  уважно і лише песик Сірко час від часу   шепотів:
- Неймовірно!
Як друзі дізнались із цікавої та дивовижної історії, дівчинка виявилась справжньою Зіркою і жила на зоряному небі, далеко - далеко. В неї була велика родина – сузір’я Зірок, брати і сестри. А Зірка була найменшою і дуже –дуже любила хизуватися собою і жартувати над іншими. І ось одного разу,  вона вирішила піти погуляти без дозволу, і як буває в таких випадках, заблукала. Мало того, так ще потрапила до Чорної Діри, які іноді трапляються у тій частині Всесвіту,  де жила дівчинка Зірка, і провалилась та полетіла  униз, невідомо куди. Від жаху вона заплющила очі, а коли розплющила побачила,що наближається до блакитної планети. Ще трішки – і вона опинилась на дорозі, де і зустріла – авторолера із друзями, що їхали до Королівства Співучих Хрущів. Ось такою була історія  цієї незвичайної дівчинки  у жовтому платтячку та золотим волоссям,що стирчало в різні сторони.
- Що ж робити? – хвилювався Дмитрик.
Ліхтарик  Світлячок  в цю мить про щось напружено  думав, від перенапруги він почав навіть блимати.
- Ти чого? – запитала у нього Марійка.
- Все гаразд. Я от про що думаю…
- Ну?
Всі уважно дивились на Світлячка.
- Послухай, Зірко, а якщо  в тебе зявиться трішки світла, напевно ти могла б повернутися додому?
- Напевно, але де ж я  зможу його знайти? Я тут нікого не знаю. Ну,  окрім вас звісно.
-А в мене є пропозиція, - промовив песик Сірко. – Давайте допоможемо Зірці, тим більше у нас є  Малюк-авторолер. Спробуємо дістатись до якогось місця і пошукати для нашої знайомої трішки світла.
- Правильно!  - підхопив пропозицію котик Мурко.
- Я не проти, – сказав  Малюк-моторолер, - щоправда, я не знаю, де шукати теє світло.
- Знаєте, - озвався Світлячок,- але ж нічого шукати і не потрібно!
- Що  ви маєте на увазі? – із надією подивилась на Світлячка дівчинка –зірка.
- Так, що ти маєш на увазі? –  затурбувались всі подорожуючі.
Світлячок у відповідь тихенько всміхнувся  і пояснив:
- Я можу допомогти.
Він підійшов до дівчинки, простягнув вперед свої довгі, як жердина, руки і розкрив долоні.
- Ой! – промовила дівчинка –Зірка.
-Ой! – повторили друзі Світлячка.
На долонях Світлячка лежала маленька   іскорка.  Це була друга іскорка Світлячка і він не ні краплини не жалкуючи, подарував її дівчинці. Ця іскорка була незвичайною, чарівною. Не дивлячись на те, що вона була невеличка, але світло від неї  щедро лилося навкруги і освітлювало обличчя кожного, хто стояв поряд із Світлячком.
- Не бійся, - промовив Світлячок, - це мій подарунок, я знаю, що тобі  дуже потрібно. Це моя друга іскорка.
- Дякую! –  посміхнулась дівчинка. Вона простягнула руки і іскорка впала на її  маленькі долоні.  Раптом  подорожуючі  побачила перед собою зовсім іншу дівчинку, не втомлену  і  стурбовану, а  дуже радісну. Волосся її запалало жовтим вогнем, а світла від неї стало так багацько, що жоден із присутніх не міг дивитись на неї, не закриваючи рукою очі.
- Дякую, друзі! – повторила Зірка. – Тепер я можу дістатись додому, світла мені вистачить…Дякую, Світлячку!
Дівчинка миттєво перетворилась на  іскорку, покружляла поміж друзями і полетіла вверх, до неба.
Тільки луною у повітрі звучали її слова:
- Прощав-а-а-айте!
Друзі проводжали поглядами Зірку, поки вона не зникла у далечині.
Світлячок опустив голову і тихенько зітхнув.   Марійка  уважно подивилася на нього,але нічого не сказала. Її дуже турбувало питання:
-А скільки ж тих іскорок у Світлячка?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Дитячі герої,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 07-02-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 3.6993551254272 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …