або Як маленькі українці мимоволі лишили
росіянина без трусів
Написав заголовок свого оповідання. а потім згадав. що таку назву має книжка нашого екс-президента Леоніда Кучми. А раптом. подумалось. він притягне мене до відповідальності за "плагіат"? Тож довелось назву розширити. А розповісти я хочу про смішний випадок. який трапився більш як півстоліття тому. в роки мого повоєнного дитинства.
Було це на початку п"ятдесятих років. У ті часи влітку до нашого райцентру. що на Житомирщині. багато батьків
з різних регіонів СРСР привозили своїх дітей на відпочинок (як тепер кажуть--"на оздоровлення"). Ми називали їх
"дачниками". Житлова проблема вирішувалась дуже просто; наймали кімнату. а інколи просто куточок в кімнаті у
місцевих жителів. Решта умов для відпочинку- поруч і безкоштовно, Річка- майже в центрі міста( з чистою
водою, не такою як зараз) ліс- довкола міста на відстані не більше 1 км, уздовж берегів річки- зелені трави,
А ще - міський парк, який заснувала родина Міклухо-Маклая, В парку - три ставки з чистою та прозорою водою,
Ну і, звичайно, повітря - чисте, не забруднене, з великим вмістом озону(навкруги хвойні ліси),
Питання харчування для "дачників"вирішувалось через базар та місцевих жителів, які частину врожаю овочів
зі своїх грядок продавали, А молоко в ті часи взагалі було буквально в кожній хаті, Наприклад, тільки на частині
нашої вулиці було дві череди по 30 корів, До речі, в свій час моя мама згадувала, що наша корова під час війни
врятувала нас від голоду, Згадувала мама й випадок, коли корову мало не забрали німці, Зайшли в двір четверо
солдат, один пішов у сарай і вигнав нашу корову з наміром забрати її (армію потрібно ж годувати!),
Тоді мама вивела на поріг мене і мого брата і заплакала, І що ви думаєте? Один з німців (можливо, старший
серед них) подивився на нас і сказав; "Цвай кіндер, найн!" (Двоє дітей, ні!"), і вони залишили нам корову,
Так що не всі німці були фашистами,
Повертаючись же до спогадів про початок п"ятдесятих років, пригадую, як одна із сімей "дачників"
(мати з сином) поселилась по сусідству з нашим будинком, Приїхали вони з Ленінграду, Хлопчина - мій ровесник,
років 14-15, Звичайно, йому, жителю великого міста, наше життя в "провінції" було цікавим та романтичним,
Він одразу напросився до нашої компанії, Разом з нами ходив на річку, в ліс, Не пропускали ми і нагоди
залізти в чужий садок, поласувати яблуками та грушами,
Тут необхідно зробити деякі пояснення, Справа в тому, що в ті роки фрукти дійсно були ласощами
і було їх зовсім не багато, Адже в роки війни ніхто дерев не садив, навпаки, рубали на дрова, Але найголовніша
причина крилася в податку на кожне фруктове дерево, Щороку тоді фінансовий інспектор обходив двори
й обліковував кожне фруктове дерево, старше 3-х років, за які господарі мали платити податок, Як, до речі,
і за домашню худобу, птицю,землю,будинок, який до того ж підлягав ще й обов"язковому страхуванню,
А додати сюди ще щорічні державні позики!.. Словом, не всім такий податковий тягар був під силу, тому чимало
фруктових дерев власники просто вирубували, Приміром, на моїй вулиці було всього декілька хат, господарі яких
мали садок, який, як правило, або охоронявся собаками, або був обгороджений колючим дротом,
Останній, до слова, у ті роки був основним будівельним матеріалом для огорожі - після війни його багато
валялось навкруги, Але навіть при такій охороні ми "умудрялись" зривати по кілька яблук, вигадуючи для
цього різні хитрощі; довгі палиці з гвіздком на кінці й т, п,
Було в місті й декілька великих фруктових садків, які належали або державі, або колгоспам й
охоронялись вони справжніми сторожами з рушницями та собаками, тому "навідувались" ми туди дуже рідко,
А ще був на нашій вулиці садок - на території дитячого садка (раніше і будинок, і сад належали пану),
Охороняла всю територію жінка, "зброєю" якої була палиця і не було навіть собаки, Рельєф місцевості
тут був горбистим; на одному пагорбі стояв будинок, на протилежному - ріс сад, між пагорбами протікав
рівчак, а ще з одного боку садок підступав прямо до міського парку, що давало нам змогу через парк
потрапляти до яблунь та груш, пильнуючи одночасно за місцезнаходженням сторожа, Обривали ми ті яблука
ще зеленими,не даючи їм навіть доспіти, Тільки на вершечках дерев, куди не було змоги дістатись, достигало
небагато плодів,
Якось наприкінці літа ми вирішили обтрусити в цьому саду достиглі яблука, Підійшли до нього--
сторожа не видно, але ж треба комусь лізти на дерево, І тут наш "дачник" сам запропонував: "Я ПОЛЕЗУ!",
на що ми ,звичайно, погодились, адже від сторожа втекти легше, знаходячись на землі, ніж на дереві,
Отож, поліз наш ленінградський "дачник"на дерево, але ми одразу помітили, що робить це він,
вочевидь, уперше в житті, З нашою допомогою та нашими порадами заліз майже на самий вершечок,
але до яблук все рівно не дістатись, висять на кінцях гілляк, Ми знизу кричимо; "Труси, труси!", тобто
пропонуємо йому трясти гілки, Та він нас явно не розуміє (росіянин!); "ЧТО? ЧТО?" Але після нашого чергового;
"Труси!" радо вигукує; "А! Я ПОНЯЛ!" Далі,,,,,знімає з себе труси--- єдину на собі вдяганку,і намагається,
розмахуючи ними дістатись до яблук, Ми, дивлячись на таку картину, звичайно, почали реготати, А коли
труси зачепились за сучок і залишились на кінці гілляки, від реготу попадали на землю, І тут чуємо, як з
протилежного пагорба кричить жінка-сторож; "Ах ви злодюги! Я вам зараз покажу!" і біжить до нас, тримаючи
в руках доброго дрючка, Ми, звичайно,навтьоки, сховались за кущами, спостерігаємо,
Тепер уявіть собі картину; прибігає жінка-сторож, на дереві сидить абсолютно голий хлопчина,
на гілляці висять його труси, Тут і вона розсміялась, дозволила нам підійти й допомогти нашому "Тарзану"
злізти з дерева й зняти його труси, Після цього нас з миром відпустили, але потім ми ще довго згадували
з реготом цю історію,
А згадав я її тому, що деякі наші політики час від часу піднімають питання мови в Україні
(особливо в період передвиборчих компаній), на що я хочу сказати; "Шановні, вивчайте і українську,
і російську, й інші мови, адже від цього ми будемо краще розуміти один одного!"
