Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2616
Творів: 47764
Рецензій: 92626

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза (лабораторна робота)

ДУРНА НІЧ (лабораторна робота)

© Анатолій, 05-02-2010
Це була найдурніша ніч. Найненормальніша. Ще ніколи не прокидався, лежучи серед поля в одних трусах. А на ногах галоші. Галоші щастя.
Я нічого не можу зрозуміти.
Все тупо і не нормально.
Памятаю тільки як ліг вчора, і мені приснивсь якийсь дурнуватий сон.
...
Я йшов по полю у великому зеленому плащі. Погода видалась хмарна. Довкола усе окутано густим туманом. Раптом побачив як в далині (в напрямку райцентра) так мигнуло, так засвітило, що на мить стало видно, як сонячного дня. А потім почувся страшний грім, що аж задзвеніло у вухах.
...
Отямившись і протерши очі, я побачив клуб диму, який, як грибок, виріс на місті райцентру. Звідти наближалось вогняне зло. Усе горіло: трава, дерева в лісосмузі, будівлі покинутої ферми. Все палало як свічка. Вогонь грізно наближався. Я злякався і побіг до ставка, що біля дороги. Я біг, спотикався і падав, підіймався і знову біг...
А вогонь наближається. Вже видно як десь за якихось сотню метрів загоряється трава. Вогонь вже поряд. Пече. Я стояв по коліна у воді. Робилось нестерпно гаряче. Пішов далі у воду і, якось вступивши у глибоку яму, відразу ж окунувся у воду з головою. В ніс попала вода, Загубився десь один чобіт. Вибрався.  Носоглотка щімить. Їдкий дим дере в горлі.
Навкруги пусто. А на місці села — згарище.
Так стало не по собі — страшно. Я залишився сам. Я побіг в село, а бігти так важко. Одна нога в чоботі з водою чвакає. Під ногами грузне багнюка.
Піт виступив на чолі. По спині забігали мурашки.
...
Забігаю в напівзгорену хату (чиясь навіть незнайома) і бачу декілька обгорених трупів. Моторошно.
Якийсь мертвий дядько лежить прямо біля вікна, а молода дівчина і хлопчик лежать в коридорчику на підлозі.
Раптом чую стогін. Зрадів, що хоч хтось живий лишився. Іду на звук.
Бачу людину біля стіни. Стіна обвалилась. Півтіла привалено кирпичем а півтіла скидалось на руки і голову. Все закривавлене. Здається це жінка. Щось кряхтить нерозбірливо. Повне горло крові. Мені стало дурно. Мене вирвало…
Мені здалося, що вона попросила води і я побіг шукати.
Перед очима все як у тумані. Голова паморочиться. В роті кисло і живіт вивертається.
Біжучи табуретку зачепив. Табурет з гуркотом покотилась по кімнаті. Задзвеніло побите скло на підлозі.
Вхопив якийсь черпак. На щастя тут поряд трапилось відро з водою. З водою повертаюсь. А вона дивиться на мене і не моргає. Бля.. померла а я не встиг допомогти. Я взяв її за руку, може ще ні..? А вона затверділая, як дерев’яшка.
Оглянувся. З покуті на мене дивились богі.
- Боже, шо ж це робиться? О господи, за що, за що ти їх так? - загукав я в нестямі, сумним образам.
...
Вибіг з хати і подався по пустій вулиці подалі від того страшного місця.
Там, в далині, виднілись постаті, і я побіг до них ще швидше. Навкруги мелькають руїни будинків і обгорілі паркани оповиті димом.
Їх було троє: наш вчитель історії і ще якісь дві жінки. Вони носили у хату (чудом вцілілу) поранених та недобитих. Я впізнав Марію Петрівну. Вона кивала мені здалеку рукою, певно кликала.
«Впізнала» - радію.
Підбігши ближче я трохи розгубився , бо то була не моя учителька а якась незнайомка. Та і не мене вона кликала, а просто розмотувала вірьовку якою прив’язувала шину.
Я запитав у вчителя:
– Що сталось?.
Він сказав – «Війна».
Стало якось страшно і жутко і моторошно. Неможу підібрати слів. Тільки рій думок і голова важка ніби під час грипу.
«А що з татом і мамою? Де тепер Марія? Що тепер буде? Що робити?»
Хотів запитати в учителя: "Чи не згоріла Підозерна?".
Але не встиг.
Над головою раптом почувся шум.
Вертольоти!!!
Вони винирнули зненацька з диму і почалась оглушлива стрілянина.
Стріляли по живих і недобитих.
В ногу впилась куля, як оса. Страх як боляче. Я впав і знепритомнів.

Отямивсь.
Живий. Сильно болить нога. Ліву руку трепає пропасниця.
Навколо не видно нікого живого. Поряд заснув навіки знайомий вчитель. З куточка рота в нього тече кров.
Я ввесь в багні повзу звідти. Нога не дає підвестись.
В далині гуркочуть двигуни. Сюди наближаються вороги. Треба втікати.
Повзти боляче. Схоплююсь руками за якісь дошки від парканів. В тумані бачу погріб. Треба туди.
А гул наближається.
Зачепивсь ногою за гвіздок, що стримів з дошки. Розпоров штани, оголилось тіло. Гвіздок роздер білу шкіру і з рани тече кров, а я болю не відчуваю.
Нарешті доліз. Я врятований.
Скотивсь як мішок по східцях на дно сховища. Все тіло болить. В погребі темно і тепло. Підлога застелена соломою.

Я думав, багато думав і нічого не міг зрозуміти. Де тепер мої батьки? Чи вони живі чи ні?  А Марія? Ні, Марія ж напевне поїхала. Так, вона  поїхала.
Гул двигунів уже зовсім поряд. Наближається.
В погріб прокралось світло від відчинених дверей. Хтось зайшов із свічкою. Вона була в зеленому плащі, такому ж як і в мене.
Коли зняла капюшон то я зрадів і здивувався - то була Марія Петрівна.
Я лежав дуже слабкий. Вона нахилилась надімною, подивилась мені в очі приязно і тепло. Я відчув її руку у своїй, таку тендітну і ніжну. Вона мені сказала, що батьки в безпеці і нам треба звідси втікати.
Надворі гули двигуни вже зовсім поряд. Було чути англіканські вигуки. Чутно як гупають чобітьми по землі вже біля входу. Стріляють. Мені страшно. Страшно.
- А як сюди зайдуть? Шо з нами буде?
- Не зайдуть, - сказала Марія Петрівна, - сиди тихо. Не крутись.
Двері відчинились.
«Чах»
...
Хтось вистрілив наосліп і закрив двері. Вона скрикнула - напевне злякалась.
- Не бійся, вони, здається, нас не помітили, - заспокоюю її.
Але Марія Петрівна чомусь випустила з рук свічку. Зайнялась на підлозі солома.
Я бачу як із зеленого плаща струменить кров. Вона впала. Я побачив її лице. Її сльози на очах. Уста тремтять. Вона хоче щось сказати, а чути тільки хрипіння.
Страшна туга мене охопила.
- Що з вами! Ви ляжте. Не бійтеся, воно заживе. Не вмирайте. – зірвався криком і плачем.
А вона мовчить. Не ворушиться.
Вогонь вже скрізь.
Я почав було підійматись, щоб загасити вогонь, але моє тіло не слухалось
...
Я прокинувся, десь знаходжусь на шоссе і з полегшенням розумію, що це був лише сон.
Мені здалося, що це продовжується сон. Але ні, це насправді.
По дорозі їде потяг. Страшно голосно гримить залізними колесами по асфальту. Я почав втікати, закрив руками обличчя і все минулось.
На мене вже не світить зле око потяга. На мене дивиться гордий повний місяць.
Правда, холодно було. І от мені стукнуло в голову. Чому я на полі а не вдома?
Чудно якось. Не можу повірити. Треба якось напевне лікуватись. Зі мною такого ще ніколи раніше не було.
Але ж поїзд був справжній і око в нього було дуже зле?
Попри все я був дуже радий. Я живий а війна лишилася у сні.
Війни нема.
І батько живий і мама жива і Марія Петрівна.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Сашко, 20-02-2011

"Треба якось напевне лікуватись".

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Галина Михайловська, 05-02-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Без, 05-02-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.65215611457825 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …