Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46476
Рецензій: 90675

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза лабораторна робота

Дівчина, яка не вміла кохати (ЛАБОРАТОРКА)

© Victor Artxauz, 02-02-2010
        Обличчям стікають крапельки холодного поту. Навколишня реальність тане в пелені мого раптового божевілля. Я нічого не чую, нічого не бачу, не можу бачити, не хочу бачити, крім неї.
Як тільки хустинка вислизне з її рук – в повітря злетить пів кварталу. Три будівлі праворуч і три ліворуч від міського РАГЦу. Чому ж вона так ненавидить любов?
        Певно до нестями закоханий в неї божевільний вже стиcкає в кишені своєї куртки пульт дистанційної активації вибухівки. Помах руки вверх, вниз.., наскільки багато залежить від її граційних рухів.
        Але звідки я знаю цю історію?...

*****
        У Степана Івановича сьогодні невдалий день. В його нагрудній кишені лежить зім’ята в жмут стрічка кардіограми. Цікаво чим зараз займається його серце, знову витанцьовує аритмічні візерунки, похрипуючи після кожного невдалого па лівим шлуночком?
        - І як таке могло трапитись? – директор Степан Іванович пронизав гнівним поглядом худорлявого інженера з дивним прізвищем Берц. Він ненавидів цього зарозумілого молодика з ознаками ранньої сивини. Можливо тому, що інженер інколи нехтував інтересами компанії в угоду науці, а можливо тому, що цей покидьок намагався крутити роман з дочкою директора Єленою. Спогад про дівчину відізвався гострим болем під серцем.
        - Я… я не знаю.. Це в принципі не можливо… Але я двічі перевірив… І дані вірні.., - Берц розмахував руками, демонструючи свою непричетність до випадку.
        - Досить! Мені начхати, що у вас там сходиться! Такого не може статися і не сталося! Де завгодно інде, але не на нашому заводі і не з тією партією продукції, яку ми вже продали! Ви розумієте натяк?! Нікому ані слова!
        - Але… може статися лихо…
        - Не хничте! Все.., геть звідси!

*****
        - Куди дивишся? Що там цікавого? – Андрій перехопив мій погляд і глузливо посміхнувся, - Ой братику, братику, докотився ти, ще диви закохаєшся…
        - Ха! Смішно! – я знітився, чи не помітив брат нічого зайвого, але раптом вирішив підіграти йому, - Але ж така краля! Ах, і як таку принцесу могли примусити цілими днями стояти у вітрині. За нею плачуть подіуми Парижу.
        - Маркетинговий хід, просто красива реклама… Недарма така коротенька юпочка, - Андрій знову зареготав, - Уявляєш, якийсь бовдур кілька днів назад прямо під магазином спалив себе живцем, тому що «ніколи не міг бути разом з нею»!
        - Бовдур… - підтвердив я, але давно забуте відчуття стиснуло мої легені.

*****
        Дівчина з пістрявою хустинкою в руці не протирала вітрину і не махала симпатичним незнайомцям, що нишком поглядали на неї. Дівчина з пістрявою хустинкою в руці, просто виконувала свою роботу, навіть не задумуючись над цим. Пан Крешко, її шеф, сказав би, що дівчина взагалі мало над чим задумувалась, але й на те вона просто виконувала свою роботу з незмінною посмішкою на лиці, щоб всілякі зарозумілі товстосуми ні про що не здогадувались. Стратегія проста: прикидайся дурепою, пластиковою лялькою, нехай інші довкола вважають себе твоїми володарями, а насправді виконують твої задуми. «Мудра людина подібно морю, ставить себе нижче інших людей, тому що всі гірські джерела та потічки, всі ріки впадають в море», - стародавні китайці знали, що говорили.
        Дівчина з пістрявою хустиною в руці не надто переймалась своїм блискучим синтетичним волоссям, силіконовими грудьми, кілограмами фарб на обличчі, ультракороткою спідницею, напівпрозорою блузою, що оголювала її спокусливі вигини. Дівчина, не надто розуміла голодні чоловічі та заздрісні жіночі погляди сотень перехожих щодня.
        Дівчина з пістрявою хустиною стояла у вітрині магазину фірмового одягу, демонструючи на собі нові тенденції світової моди. Щоранку її шеф власноруч, не довіряючи нікому почесну місію, з якоюсь таємничою ніжністю і турботою, що викликало насмішки підлеглих, передягав манекенницю в нову відверту сукню чи обтягуючі джинси. Щоранку він оголював її несправжні форми прямо у вітрині магазину, залишаючи дівчину на кілька хвилин беззахисною в своїй наготі перед безсоромними  поглядами десятків роззяв.
        Дівчина з пістрявою хустиною в руці не мріяла про Париж, не читала вечорами романтичних журнальних історій, і не ходила по вихідним в театр. Дівчина з пістрявою хустиною в руці лише виконувала свою роботу, спостерігаючи за перехожими. Щось невловиме, недоступне для неї читалось в їхніх поглядах. Їй подобалось розгадувати загадки на їхніх обличчях.
        Про що вони думають, що з ними трапиться? Симпатичний, гарно одягнений, з самозакоханою посмішкою на обличчі, поводиться так, ніби йому належить цілий світ – незабаром його коханка-білявка залишить його жебраком, вивідавши всі паролі до банківських рахунків; ота низенька, нічим непримітна молодиця, з сумним-романтичним поглядом, вірить, що колись прийде її пора, вона доб’ється всього в житті, лише потрібно вірити і бути чесною – повіситься в дешевій кухні орендованої квартири.
        Дівчина з пістрявою хустиною в руці ніколи не закохувалась, їй ніколи не розбивали серця, вона навіть ніколи не мріяла про принца на білому коні. Вона просто виконувала свою роботу, махаючи пістрявою хустиною з надписом «Ласкаво просимо!» під вивіскою магазину «Різдвяні знижки до кінця зими!!!». Дівчина сумлінно відробляла заплачені паном Крешко за неї штуку баксів, з ранку до вечора махаючи хустиною і рекламуючи одяг.
        - На сьогодні досить, сонце, - пан Крешко ніжно провів по спині дівчині, його рука ковзнула нижче, погладжуючи налиті силіконом сідниці, - Досить, відпочивай!
        Шеф натиснув кнопку на спині дівчини й електродвигун в її серці завмер.
        Дівчина з пістрявою хустиною в руці була лише рекламним роботом, що любила розгадувати загадки людських доль…

*****
        Певно дівчина з пістрявою хустиною в руці так і виконувала б надалі свою роботу, якби її електронний мозок якось не дав збій через помилку інженера Берца.
        Дівчині набридло просто спостерігати і вона вирішила сама творити людські долі. Вона хотіла закохуватись, розчаровуватись, сумувати, радіти, смішити, гнівити.., вона хотіла жити людським життям, позбавленим одноманітного бінарного коду комп’ютера в грудях.
        Все виявилось надзвичайно просто: підлаштовуєш магнітні імпульси вмонтованого процесора під частоту мозку потрібної людини, а потім транслюєш туди думки, видаючи їх за власні роздуми жертви. О, достатньо лише якогось натяку, щоб зірвати весілля, змусити зрадити чоловіка, продати всі акції по невигідній ціни, перестати лікуватись від наркозалежності. Можна стояти на місці, робити вигляд, що ти силіконова красива лялька, а в твоєму електронному мозку складаються тисячі життів.
        Можна навчитись навіть імітувати почуття, як з отим бовдуром, це ж треба було закохати його в своє пластикове тіло. Один сигнал кремнієвого процесора і бідолаха спалює себе прямо під вітриною. Цікаво, що в такі моменти відчувають їхні органічні серця?
        Дівчина – лише робот, але чи багато людей живіші за неї? Вона могла жити сотнями життів лише стоячи на місці в вітрині. Вона могла бути думками домогосподарки, смаглявої красуні, товстуватого олігарха, народного депутата чи прибиральниці. Дівчина могла бути всіма ними одночасно, насолоджуючись власною грою.
        Їхнє життя було театром, вони – актори, а вона –сценарист.
        І раптом дівчина, що ніколи не закохувалась, полюбила цих примітивних емоційних створінь, що з самозакоханість поглядали на своє відображення у вітрині, проходячи повз. Вона зрозуміла в чому їхня проблема – вони надто залежні від своїх почуттів, не довіряють мозку, прислухаючись лише до того гидкого відчуття нудоти десь між легенями і шлунком. Люди не вміють кохати по справжньому, покладаючись на зрадливі хімічні процеси свого організму.
        Що ж, цьому можна завадити, зруйнувавши найбільший осередок їхньої алогічності.

*****
        Генеральний директор Степан Іванович швидкими нервовими кроками промайнув пустий коридор адміністративної будівлі і зайшов в лабораторію.
        - Якого дідька, - директор незчувся, як його руки схопили за комір халату інженера Берці і притисли до стіни. Хворе серце було готове в будь-яку хвилину розірватись від гніву. – Ти з мої доньки вирішив зліпити робота? Виродок, я ж тебе, сучий сину, тут же об стіну розітру! Як ти.., як ти взагалі посмів!
Берц спробував вирватись з обіймів директора, але фізичної сили науковця не вистачало. Груди здавило від нестачі повітря, ще хвилину і збожеволівший від гніву батько уб’є горе-коханця, що вирішив створити робота  зі своє померлої любові. Він вважав, що так зможе повернути її. Тіло дочки директора Єлени лежало посеред лабораторії, з її розпоротого живота стирчали проводи і мікросхеми.
         Гарячковито шукаючи шлях до порятунку, інженер згадав про викрутку в лівій кишені халату. Пальці швидко намацали холодний метал. Останнє зусилля руки науковця і тверде вістря викрутки продірявлює око Степана Івановича. Цього надто мало, що перемогти суперника, але достатньо, щоб виграти кілька хвилин. Директор закричав від болю, намагаючись долонею втримати витікаюче очне яблуко. Берц заніс руку для вирішального удару, в череп годі й намагатись, надто твердолобий начальник для слабкого науковця. А от шия – ідеальна мішень, лише потрібно згадати уроки анатомії і розташування сонної артерії.
        У директора Степана Івановича сьогодні був невдалий день.

*****
        Вже не чую навіть брата, свого подиху, пульсу в скронях. Не можу, не хочу, не намагаюся. Мій погляд прикований до її рухів, магічна пістрява хустина гіпнотизує свідомість.
        Не можу собі зізнатись, не можу буду відвертим самим з собою, але певно, я закоханий в цю пластикову ляльку. Хіба буває таке? Я зійшов з розуму.
        Дивно, брат досі не помітив мого божевільного закоханого погляду? Чи.., боже, невже він також?..
        Сильний поштовх в спину скидає мене з лавки, я падаю на холодну мокру бруківку, відчуваючи, як хрустять мої кістки. Боляче, але радію, нарешті повернувся до реальності.
        - Що це? Це твоє? – голос Андрія звучить чітко, поруч зі мною, я навіть здригаюсь від несподіванки, давно не почувався настільки живим, справжнім.
        Підвожуся навшпиньки, оглядаюсь: потужний вибух біля будівлі міського РАГЦу зруйнував кілька будинків. Суцільні руїни, навколо лежачі тіла контужених перехожих, дехто з них отримав поранення. Десь близько лунають сирени служб порятунку, їхні автомобілі вже наближаються.
        - Брате, що це? Воно випало з твоєї кишені? – Андрій простягає мені якийсь пристрій з червоною кнопкою і антеною. Що це, навіщо воно мені?…

Дівчино з пістрявою хустиною в руці, звідки я знаю твою історію?
Дівчино з пістрявою хустинкою в руці, навіщо снишся ти мені?...
Дівчина з пістрявою хустиною в руці,  вже у вашій голові!!!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 8

Рецензії на цей твір

Грандіозна історія

© Академія, 12-02-2010

Матріархат

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 07-02-2010

Пояс шахідів

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 06-02-2010

Заплуталась(((

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Анастасія Грім, 05-02-2010

Зупа з сокири

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© koka cherkaskij, 05-02-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій, 04-02-2010

Дуже і дуже!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олекса, 04-02-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 03-02-2010

Вийшло!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрущенко Денис, 03-02-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Тала Владмирова, 03-02-2010

Вікторе, твій текст мені нагадав

На цю рецензію користувачі залишили 8 відгуків
© Наталка Ліщинська, 03-02-2010

Я подумав, що...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 03-02-2010

Ляля рулить ))

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 02-02-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49061703681946 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …