Все починалось з букви Т.
Не в сенсі створення світу, винайдення якоїсь штуки - ні. Сенс першооснови в сенсі конструктиву. Імя мого героя починалось саме з цієї букви, а те, що ця буква відносилась до приголосних, та ще й до мяких, нічого не говорило про мякість мого героя. Навпаки в контексті слова вона була твердою. Можливо у фонетичному розумінні сама буква Т мала таку характеристику, тоді як у візуально-конструктивному, вона мала цілком інший характер. Це була Т- ешка, точніше Т- авр.
Вона дихала чимось міфічно грецьким та прадавніми створіннями часів мезозою , юрського чи крейдяного періодів, де майже все мало закінчення на авр - р - р - р - р - р.
Аж страшно.
Тавр ніс на собі відбиток, абсолютно іншої епохи, це був надійний несучий конструктивний елемент, що використовувався у будівництві. Можливо, це був не один елемент ,а два, колона і балка, так, колона, що тримала на собі балку. В такому лесбійському поєднанні творили візуально просторовий конструктив букви Т.
Ця буква несла в собі ще й стверджувальний характер. Вона давала добро, згоду, дозвіл, говорила :
так має бути - про майбутнє,
так є- про теперішнє ,
так було - про минуле,
цим самим констатувала велику часову безмежність.
Власне конструктивна магія першої літери вплинула на подальший астрологічний розклад професійних вподобань мого героя.
Наступною літерою в слові була буква О.
О несла в собі довершеність всього. Це був, зрештою і є знак абсолюту. Як на мене не потребує розшифрувань як і пояснень, хоча такий варіант можливий. Звичайно, це з огляду на те ,що дуже багато було сказано про букву чи то пак літеру Т.
Наповненість літери О, тримала в собі спасіння та порятунок. Наприклад, коли хто не будь тонув йому кидали кружок, вірніше сказати букву О.
Після чого всі хором кричали з палуби : О !,- я його бачу!..
Тоді як бідолаха, втрачав надію на порятунок безсило борсався в розбурханій піні морської стихії, вигукував «тихо про себе» О ! і хапався за рятівний кружок , хоча насправді це була літера О.
Коли глянути ще глибше, в сенс конструктиву, то ми отримаємо келішок, шклянку, бокал, » каструлка конце концов», баняк, цілу купу різного начиння та посуду, а коли без денця, тоді будемо мати труби. Із них ми наробимо цілу низку музичних інструментів і будемо дути, дудіти, трубіти , пердіти і радуватись на весіллях, уродинах, хрестинах,забавах, гульбищах, гульбонах, тріумфах,побідах, звитягах і похоронах.
-А із келішків будемо пити, пити і ще раз пити, доки не випємо, або не напємось, а із каструлка будем «кушат і кушат», поки не наїмося, або не понадкусюєм …
І так до скінчення віку. Амінь!
P.S. панимаешь, а ,так сказат, … ?
-А у труби дуєм ми, дули і діди
будуть дути наші діточки
-і…
-тихенько пускати бульки в космос .
Третьою літерою в слові була буква Л.
Без цієї літери взагалі не мислиме уявлення про світ, адже це любов.Говорити про любов не беруся. Споконвіку всі тільки й думають про те, щоб описати словами ту велику магічну силу любові ,яка відкриває очі на білий світ, народжує, ласкає, плекає, любить, голубить, ніжить, цілує,пестить,кохає, дбає, пригортає, напуває, надихає і ще, і ще, багато чого ще, не памятаю, творить любов. У своїй конструктивній основі ця літера стоїть твердо. Мені не відома графічна візія арабського письма, як і китайських чи тайських ієрогліфів, про латину, як і кирилицю мушу сказати, що ця буква стоїть на своєму місці і з нього нігди не зійде.
P.S. В даній майже енцеклопедичній характеристиці упускаються пози КАМАСУТРИ і звичайного европейського тантричного сексу, адже всі вони є невідємною похідною букви Л у своїй конструктивно-пластичній та архітектурній візії.
Що ж торкається четвертої букви імені, то вона займає цілком логічне місце в комбінації цих величних трьох літер котрі є перед нею.
Тому, що це буква Я. Звичайно, я міг би говорити про букву Я із позиції, що це остання буква в алфавіті, але із уст героя, вона перетворюється не в букву, а в монумент. Буква Я не потребує допомоги інших букв, вона є сама по собі , як кішка, бо одночасно може бути словом. Власне в сувязі попередніх трьох літер вона є на останньому місці, але а в речетативах героя, вона завжди перша. Це засвідчує про неординарність обох: як героя так і літери.
