Липневого ранку мене розбудила Вероніка десь
близько шостої ранку. При виході з хати прокукурікав Петрушка, мій пагурковий археоптерикс чи птеродактель , що має тісний зв'язок із небесними світилами і чітко видає на гора надривисто- гортанні викрики…КУ- КУ- РІ- КУ !!!!
Що в перекладі на нормальну мову говорить : -пора вставати ….декому …..
Вероніці не приходилось тормосити мене, щоб я прокинувся. Ранок для мене завжди має магію чогось нового ,що дарує людині сонце і бог , ранкова тиша має швидкоплинну медитативну містичність.
Вероніка тихо сказала мені у сні: вставай і запиши бо знову забудеш, що вже було зі мною не один раз, а повернути плівку назад неможливо те про що хотілось написати десь зникає в ефірі. Потім появляється але вже з новим сюжетом …
Вероніка була професором…
Звання професора вона отримала значно раніше ніж відбулося наше знайомство .Всі хто причетний до медицини повинні бути професорами .Одне слово доктор має свою магічну силу зцілення , а коли ще й професор то й поготів. Отож Вероніка була професором медицини хоча при бесідах вона ніколи не виказувала і не подавала якихось натяків на свою причетність до медицини. Вона була особливим професором, бо лікувала чи то пак давала поради абсолютно нормальним пацієнтам, як вона їх називала. Вероніка була психіатром .Психів в час нашого знайомства вистарчало, зрештою вони не переводилися ніколи.
Звично психами пацієнти Вероніки себе не вважали, позаяк були публічними персонами і мали не аби який вплив на велику масу народу чи лекторат про що не раз звучало в різного роду проектах, що мали на меті вплив на суспільне пудрення мізків. Лекторат не подавав ніяких ознак невдоволеності тим, що ним керують психо неврівноважені типи , за виключенням однієї холодної зими , коли йому прийшлось мерзнути цілий місяць на вулицях столиці і бубоніти - «Разом нас багато нас не подолати! «
В результаті чого отримали діагноз…
Лекторат знав , що ним керують психічно неврівноважені типи, їм потрібно лікуватись. Аналогічна думка приходила на протилежний бік. Лекторат заслуговує тільки таких богів як вони і ніяких інших, бо тільки вони можуть врятувати його від погибелі та вказати вірно правильний шлях до всевишнього блага. Перебіг таких схвальних думок про свою богопомазаність був захищений цілою низкою законів, правил, сект, лож, зібрань, кольоквіумів, брифінгів, пресконференцій, шлюбів, браків, клубів, концертів, вікендів, стрільб, увірувань, похоронів, фуршетів, прокльонів, обсирань, любєзностей ……
- Вчасно нагадувати про свою причетність до прадавніх витоків, та правил закопаних на горі синайській.
- Робити це потрібно постійно , творчо, цікаво, весело, красіво, вдумливо, розумно, достойно, поважно, щиро, свято, поважливо, обнадійливо, впевнено, справедливо, настирливо , впевнено , переконливо та повсякчасно: про що не забувалося, бо забутися просто не могло . Скупчення цих типів творило туманну завісу чогось, що називалося роботою, це в свою чергу творило точніше сказати творити нічого не могло…
- Психічно неврівноважені типи виринали із туманного зібрання вкритого цілою низкою орденів ,каст, родів, кланів, святої землі, пуповину з якою не розривала жодна кавальтація, що творилася у світі та процесі їхнього еволюційного розвитку.
- Вкриті туманом святості психи тихо приїзджали до Вероніки за порадами. Вона чемно та професійно робила свою справу незважаючи на їхні ранги та високий статус. Для неї вони були звичайними пацієнтами, але вона твердо знала, що має справу з психами.
- Мені було шкода Вероніку…
- Проте будучи професором вона давало собі раду з їхніми проблемами, яких у них звично не було . Вона ставила діагноз і говорила пацієнтам як треба себе вести.
- Вероніка завжди збирала навколо себе велику кількість різнобарвного творчого народу . Бесіди в її присутності проходили легко і весело, ніколи не видавали її причетності до професорського складу, чи до того, що вона має справи з психами.
- Вероніка була корінною львівянкою, тому її розповіді були наповнені різного роду спогадами чи переповідками, історіями та переплетіннями. Все в її бесідах творилось якщо не у Львові ,то навколо нього. Можливо мені так видається , а може всі львівяни мають таку звичку , бо є про що переповідати, живучи в такому місті.
- Ми познайомились з Веронікою у Львові на форум. Вона була запрошена як консультант чи ідеолог по роботі з великою кількістю народу, досліджувала психологічні впливи кольорових картинок на натовп чи взаємодію натовпу з кольоровими картинками.
- На форумі завжди збиралась велика кількість люду як і тих, хто пише , друкує, перепродує, пускає бульки та піариться . Весь цей натовп збирався дякуючи реклямувкам Москаля, котрий добре знав, як заманити натовп кольоровими штучками. До того ж він працював не один, а в тісному контакті із Рибкою, котрий літав на кулі та тримав типографію із довжелезною вивіскою « ВСЕ ДЛЯ ВАС ЗА ВАШІ ГРОШІ «.
- Для Рибки було легше літати на кулі, ніж витримувати трамвайну тісняву в час великого скупчення народу. Мобільний тандем нашого Москаля та летючого Рибки, творив реінкарнацію внутрішніх та зовнішніх просторів у Львові.
- Присутність Вероніки у їхньому оточенні мене не здивувала, навпаки тут ми і познайомились. Вероніка своїм спокоєм доповнювала їхню професійну спаяність легкими бесідами за кавою, курінням цигарок та легкому дрінку. Вона могла дати пораду, якщо комусь було зле від когось чи після чогось. В час форуму спокою в місті не було нікому, так видавалося всім хто був до цього причетний. Вероніка на той час була в епіцентрі цього процесу крім того їй на голову звалився алхімік на прізвисько Пабло Гвельйо і Коля Трох. Це були ще два кадри які опинились в центрі цього культурального замісу.
- Пабла не то запросили, не то за часів різного роду революцій , що були в латинській Америці розкопав Покаль і припер до Львова .Достеменно відомо також, що він був знаним алхіміком в південній америці та мав родинні корені із графом Каліостро. Так чи інакше на форумі були раді візиту такого засмаглого гостя.
- Трох же в свою чергу був офіційним представником мас медіа, а точніше фотокором всього, що могло бути і не тільки.
- Алхіміку в знак шани подарували вишиванку правда без булави, Коля Трох був при фотоапараті і переживав де переспати.
- Пабло виглядав вдоволено і захоплено як своєю зовнішністю так і присутністю своєї персони на такому величному торговищі.
- З ним водили козу по Львові, потім повезли до Києва .На той час виглядав він майже цілком як « наш Павло « тільки трішки засмагле обличчя на якому контрастно світилася добре проліплена борідка. Власне обличчя видавло його південноекваторіальне походження десь нижче лінії екватора земної кульки де багато лісів, всякої невідомої нам звірини, футболу і папуг. Алхімік Пабло полюбив Львів, зрештою при такій увазі до своєї персони гріх було би не любити, а тому він виконував всі вказівки, згідно раніше узгодженого протоколу.
- Коля Трох, оптримав в просторі форуму цілком інше завдання. Він змушений був фіксувати походеньки алхіміка для майбутнього видання Великої Історичної Енциклопедії Форуму, надрукувати яку готова була взятися друкарня літаючого Рибки »ВСЕ ДЛЯ ВАС ЗА ВАШІ ГРОШІ « дизайн Москаля.
- Початкова тактика Троха ,так званий раунд перший ,розвідка боєм, говорила про його принципову відповідальність, зосередженість, професійну виучку, цілеспрямованість, відданість перед високою місією бути фіксатором історичних подій та особистостей цього величного зібрання. Більшу половину цих особистостей, якщо не всіх, Коля вже знав, або казав що знає, а якщо ні, то буде знати. Через деякий час алхімік Пабло Гвельйо, за словами Троха був його ліпшим коришем.
- Так говорив Трох.
- Трох губився в натовпі і алкоголі, а тому не завжди вчасно встигав на зібрання де був присутній алхімік.
- Сказати , що Коля не встигав буде не зовсім вірно. Коля встигав, але робив це не бігаючи по місту чи сидячи перед великою кількістю фото телекамер. Містерія яку творив Трох розгорталася миттєво у будь якому місці і привертала до себе увагу не меншої кількості народу, а ніж заплановані пресконференції алхіміка Паші Гвелья.
- Вероніка переживала за Троха та алхіміка, а також за втрачену незафіксовану мить присутності латиноамериканського мага професійними спалахами Троха.
- Публіка бігала Львовом за алхіміком, щоб той залишив хоча б якийсь магічний хрестик своєї знаної південноекваторіальної магічної сили. Все це нагадувало правдивого графа Каліостру .
- Коля Трох не поступався популярності алхіміка. Пабло потребував перекладача у просторі Львова, в ці хвилини Трох володів всіма мовами світу.
- Вероніка змушена була доводити про велич і значимість алхіміка своїми перекладами , що звичайно не мало входити в її обовязки. Коля Трох не потребував ні яких доводів. Він про все доводив сам і без особливих на те труднощів . Його слухали, непочути його було просто не можливо, якщо не слухали, то змушені були почути і починати слухати заново.
- Залишалось дослухати Троха до кінця і починати слухати спочатку. Це був магічно замкнутий речетатив …
- Послухай, що я тобі скажу,- провадив Трох…
- Нє, старий, ти послухай ….
- Не пи. з. д. и…
- Я знаю ….
- На час перебування у Львові двох рівноцінних геніїїв над містом висів дух алхіміка і перегар Троха.
- Звично у Львові важко дихати, кажуть, що місто розташоване в ямі. В час Троха та алхіміка над ним йшла запекла боротьба. Крізь пелену туману на місто хотів зійти латиноамериканський дух алхіміка, перегар Троха вперто його не пускав .Все наче б то згасало, але Трох нізащо, він боровся до кінця і не здавався.
- Першу ніч він провів у Москаля, друга припала на мій пагурок, околиці Львова, Оброшино ,148 маршрутку ,Городоцьку, Привокзальну, Коперника.
-
- Вероніка….
- Трох , де ти був, куди тебе носить ?..
- Послухай ІRА….
- Трох в стані нірвани називав Вероніку ІRА. Для нього вона асоціювалась із ірландськими войовничими угрупуваннями, що вперто боролися за свою незалежність із воєнізованими представниками англійської королеви. Вероніка в силу своєї професійної роботи насправді вела боротьбу, але з іншими силами.
- Вона змушена була вислухати фотокора.
- Коло зацікавлених збільшувалось Трох робився епіцентром всесвіту.
-
- В місті стояла спека.
- Ми заховались у затінку на помості жидівської кавярні.
- В спекоту місто перетворюється на розпечений казан і ти шкодуєш, що вирвався із прохолоди свого садка у якому є вода в це пекло. Присутність Вероніки гасила спеку, крім того мені не дуже хотілося щось робити.
- Ми сиділи за кавою, кадр за кадром розповідали одне одному про все, що відбулося з нами та нашими друзями від часу нашої останньої зустрічі. Мені не було особливо про що переповідати.
- Ми розказували одне одному про свої університети.
-
- Ти знаєш, а я на девяте травня чергувала.
- Це що таке,- запитую , ви ж не лікарня ?
- Так, але в нас є наказ…
- Крім того, що у нас є охорона ,вахтери ми змушені дванадцять годин чергувати і виключно професура..
- Нічого не розумію?,- перепитував я .
- Я приходжу на коридор біля дверей в прийомну ректора виносять стілець і пропихають попід дверима телефонний дріт , на цьому стільці я змушена просидіти дванадцять годин і чекати…
- Для чого таке чергування і чого чекати? …
Війни…
Я повинна повідомити ректора, про війну, тримати оборону до останнього патрона у випадку захоплення ворогом, спалити списки партійці та гербову печатку. Коли не встигну це зробити я повинна їх зїсти…
- Закусити партійні списки гербовою печаткою ?, – перепитав я
- Так…
- Це серйозно ?..
- Цілком серйозно.
- Невже професурі не вистарчає розуму відмінити це архаїчно тоталітарне дикунство?..
- Вистарчило..
- Відмінили…
- Одноголосно…
- Поновили знову…
- Коли тобі чекати нового чергування?
- Не знаю…
Дівчинка мовчки поливала із мідного дзбанка квіти на перилах жидівської кнайпи, тиха музика кларнета і скрипки заповнила паузу.
Десь далеко в екваторіальних джунглях, літав дух алхіміка, перегар Троха давно розвіявся над містом Лева.
Переді мною сиділа Вероніка дивлячись на мене великими чорними здивованими очима в думці очікуючи запланованого чергування та війни.
Із психами…
Пішли…
Ми йшли назустріч з Рибкою та Москалем….
« ВСЕ ДЛЯ ВАС ЗА ВАШІ ГРОШІ»
