Буває, надходить такий момент, коли в безмежному просторі раціональності народжується іскра. Вона запалюється яскравим вогнем серед холоду сірих буднів. І хоч сірі будні продовжують існувати в своїй вічній простоті і повсякденності, та для когось вони зникають. Ця невидима іскра, яка стала доступна лише для поглядів двох, помалу розгорається в багаття, пускає задушливий дим пристрасті, коли її прагнуть загасити, розсіює тепло, а потім - по - африканськи гарячу спеку, яка все більше звужується зі всіх боків тих двох, які прозріли та побачили іскру,до того моменту, поки одне тіло не опиняється на іншому через нестачу простору, до того моменту коли одне тіло проникає в інше, не прагнучи проте злитися остаточно, вібруючи і пульсуючи,отримуючи вже насолоду від спеки. І врешті решт, тенета спеки, виливаючись у кричущий оргазм рвуться. Рвуться на деякий час, або на зовсім. Все залежить від первинної природи іскри. Якщо вона була справжньою, породженою природою та почуттями, виплеканою в солодких ріках кохання, вона вічним вогнем горітиме, деколи тлітиме, та все ж існуватиме. Якщо ж іскра ця була народжена прагненням стандартів, безглуздою покорою власним інстинктам, тоді обов”язково прийде час, коли вона погасне. Немов гас у запальничці, закінчиться хіть та однобоке бажання, і вже нічим буде створювати вогонь.
Краще заздалегідь навчитися відрізняти попільничку від вічного вогню. Щоб не гаяти своє життя на те, що несправжнє, а отже - і некорисне. Завжди буде вибір: купитися на минуще, чи залишитися вірним вічному.
І
Буває, надходить такий момент, коли в безмежному просторі раціональності народжується іскра.
Ця пісня надовго закарбується в її пам яті. Під ніжні звуки SAVATO він запросив її на танець. Дивно, адже, гадалося, нічого вже не трапиться в цей вечір. Враз, все немов би зникло. Від запаху його духів (а чи то його тіла, яке було так близько), почало паморочитися в голові. Від гарячого шепоту на вухо підкошувалися ноги. А від усвідомлення близькості блукаючий нерв бажання гуляв розпашілим тілом, залишаючи приємне тремтіння то тут, то там…
ІІ
…Вона запалюється яскравим вогнем серед холоду сірих буднів. І хоч сірі будні продовжують існувати в своїй вічній простоті і повсякденності, та для когось вони зникають. ..
Настав період повної нетверезості розуму,помутніння свідомості, застилання солодкою пеленою усмішки та щастя всього навколишнього світу. Час від побачення до побачення здавався вічністю, а за хвилини, проведені разом, не шкода було віддати і решту життя, і навіть цілу вічність, якби дано було нею володіти. Здавалося, ніби ці два життя завжди були разом, то сходячись, то розходячись, переплітаючись за системою двох ланцюгів ДНК, які не можуть існувати один без одного, та проте не всіма своїми частинами торкаються одне одного. Так і вони: здавалося б, після довгого розходження, їхні ланцюги знову сплелися, і ця мить сплетення занадто прекрасна і рідкісна, щоб тривати довго.
ІІІ
… Ця невидима іскра, яка стала доступна лише для поглядів двох, помалу розгорається в багаття, пускає задушливий дим пристрасті, коли її прагнуть загасити, розсіює тепло, а потім - по - африканськи гарячу спеку, яка все більше звужується зі всіх боків тих двох, які прозріли та побачили іскру,до того моменту, поки одне тіло не опиняється на іншому через нестачу простору, до того моменту коли одне тіло проникає в інше, не прагнучи проте злитися остаточно, вібруючи і пульсуючи,отримуючи вже насолоду від спеки…
Все більше безумства породжували їхні зустрічі, все менше контролю залишалося в їхніх тілах, все менше підкорявся раціональності їхній розум. Затишок і мир зникав з їхніх стосунків, ставало якось незатишно. Чогось бракувало. Потрібно було щось для того, щоб зняти напругу, щоб полегшити дихання, щоб отримати мить спокою, перепочити в насолоді…
Він здирав з неї одяг з таким нетерпінням, ніби то не тонка блузка і коротка спідниця прикривали її тіло, а три пари штанів і шість джемперів, які так важко було зняти швидко. Секунди виливалися у вічність. Секунди тваринного шматування одягу. Секунди, коли забуто про існування таких речей, як ґудзики, блискавка, терпіння, презервативи, пристойність, ніжність, страх,молодша сестра за тонкою стіною кімнати. Тіла стали незвично близькими, незвично голими, а бажання - незвично відвертими і незвично позбавленими розумного начала…
IV
…І врешті решт, тенета спеки, виливаючись у кричущий оргазм рвуться. Рвуться на деякий час, або на зовсім. Все залежить від первинної природи іскри. Якщо вона була справжньою, породженою природою та почуттями, виплеканою в солодких ріках кохання, вона вічним вогнем горітиме, деколи тлітиме, та все ж існуватиме…
Незвичайно безмовне, блаженне відчуття володіння світом, ба ні, навіть цілим Всесвітом, єдиним сакральним началом охопило два тіла, які забилися в конвульсіях оргазму. Напруга була знята. Насолода отримана. Спека зникла, але залишилася іскра.
Життя далі йшло своїм ходом. А ті двоє були переконані в тому, що вони дві половини цілого і бути щасливими можуть тільки вдвох.
Іскра бувала чим завгодно: і багаттям, і димом, і тліючим вогником, і просто крапкою сяйва. Незалежно від своєї форми і стану вона не зникала.
V
У гармонії двох половинок з”явилася тріщина. ІНШИЙ блукаючий ланцюжок ДНК захотів ЇЇ. Він захотів забрати ЇЇ в НЬОГО, вважаючи, що вона насправді його (ІНШОГО). Він все ближче підбирався до неї, бажаючи стати незамінним, бажаючи розбудити у НІЙ почуття.
VI
Буває, надходить такий момент, коли в безмежному просторі раціональності народжується іскра...
Усмішка ІНШОГО, його близькість в цей момент - момент ЇЇ щастя раптом збурила у ній цілу хвилю почуттів. Вони просто говорили. Просто говорили, і більше нічого. Та ВОНА вже хотіла його єства, вона хотіла бути з ІНШИМ, рухатися в такт йому, забувши про НЬОГО.
VII
…Вона запалюється яскравим вогнем серед холоду сірих буднів. І хоч сірі будні продовжують існувати в своїй вічній простоті і повсякденності, та для когось вони зникають...
День за днем невинний флірт, мурашки по тілу від невинного доторку до руки, щастя від подарованої усмішки все яскравішими фарбами розмальовували їхні стосунки. Думки ЇЇ були заповнені ІНШИМ, хоч ВІН і досі існував у її житті. Та близькі стосунки з НИМ стали холодними та автоматичними, а не більш ніж платонічна дружба з ІНШИМ стала для НЕЇ втіхою, палітрою радощів та сенсом вранішнього прокидання.
VIII
… Ця невидима іскра, яка стала доступна лише для поглядів двох, помалу розгорається в багаття, пускає задушливий дим пристрасті, коли її прагнуть загасити, розсіює тепло, а потім - по - африканськи гарячу спеку, яка все більше звужується зі всіх боків тих двох, які прозріли та побачили іскру,до того моменту, поки одне тіло не опиняється на іншому через нестачу простору, до того моменту коли одне тіло проникає в інше, не прагнучи проте злитися остаточно, вібруючи і пульсуючи,отримуючи вже насолоду від спеки…
ВОНА прагнула зберегти вірність ЙОМУ, підсвідомо розуміючи, що це лише захоплення, лише короткотривала пристрасть, яка врешті - решт погасне. Але приходить такий день, коли розум іде у відпустку і передає свої повноваження емоціям та бажанням.
Прогулянка того вечора змінила все. Невинні розмови перетворилися на поцілунки в безлюдному парку. Поцілунки видавалися фантомом, сном, казкою на ніч, настільки несправжньою здавалася реальність в той момент. Довга заборона і ув”язнені нею бажання зробили свою справу. Руки ІНШОГО нервово заблукали по ЇЇ тілу, оголяючи по - черзі його частини. Стало жарко. Лавка, на якій ще вчора спали бомжі, стала ідеальним любовним ложем для НЕЇ та ІНШОГО.
IX
…І врешті решт, тенета спеки, виливаючись у кричущий оргазм рвуться. Рвуться на деякий час, або на зовсім. Все залежить від первинної природи іскри. Якщо іскра ця була народжена прагненням стандартів, безглуздою покорою власним інстинктам, тоді обов”язково прийде час, коли вона погасне. Немов гас у запальничці, закінчиться хіть та однобоке бажання, і вже нічим буде створювати вогонь…
Розслаблення… Напруга знята. Задоволення. Небажання думати. А особливо - думати про наслідки. Те, чого так хотілося - здійснене. Чи то тваринне начало, чи то невіра у вірність, чи то виклик всьому світу, - важко сказати… Але воно сталося.
ІНШИЙ був задоволений. ВОНА - теж. Спочатку теж.
ВІН дізнався про все. Спершу ВОНА нічого не сказала. Потім сказала. ЇЙ хотілося чесності. ВОНА її отримала. Мить насолоди, і ВОНА лишилася без нього. Протест нав”язаним чеснотам, а особливо - вірності, закінчився для НЕЇ розривом стосунків. І початком нових.
Проте ті нові виявилися вичерпними ресурсами. Як кам”яне вугілля в надрах сходу України. Пройшов місяць і ВОНА вже не хотіла ІНШОГО. Не хотіла у всіх сенсах цього слова. Не хотіла кохатися, не хотіла розмовляти, не хотіла бути разом, не хотіла бачити, не хотіла дорожити тим, що було.
Все закінчилось. Воно й не починалося, бо не може початися те, що суперечить природі. А поєднання цих двох ланцюжків суперечило природі. В один прекрасний день ВОНА просто не прийшла. Просто не підняла слухавку. Просто забила на цей штучний зв”язок. Просто…
ВІН… Чи сподівалася вона його повернути. Так. І так і ні. ВІН став чимось вічним. Все проходило, а ВІН залишався. Кохання, притоптане невіглаством не зникло.
Іскра знову розгорілася багаттям. Про вогонь з попільнички було забуто. Було забуто на рівні відчуттів. Урок же залишився. Образа - ні.
Цим ланцюжкам ще довго творити безперервне сплетіння. Наче в ДНК. Ще це і багато життів і навіть вічностей.
Х
…Краще заздалегідь навчитися відрізняти попільничку від вічного вогню. Щоб не гаяти своє життя на те, що несправжнє, а отже - і некорисне. Завжди буде вибір: купитися на минуще, чи залишитися вірним вічному.
