Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46982
Рецензій: 91390

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

ДІДУСЬ. СПОГАД ПЕРШИЙ

© Olga, 01-02-2010
Він просто стояв на березі і дивився на море. Синє і безкрайнє, яке колись давно поманило його своєю неймовірною чарівністю і свободою, нині було багряним. На фоні такого ж вільного і неймовірно чарівного неба палали вогняні осередки. Вони породжували тріскіт, гул, рипіння, удари об воду і у відповідь болючий плескіт моря. Грім вибухів, поодиноких і дружніх, рвав перелякане небо.
Це був єдиний правильний вихід, без сумнівів, без докорів, без пересудів. Тут була мужність вибору, обов’язок відстояти честь будь-якою ціною.
Повітря вже давно було фарбоване червоно-білими розводами, але зараз про це не йшлося… Відстояти честь…
Це згодом скажуть, що то не тільки морський пейзаж був затулений червоною вогняною ширмою, а й дух повітря фарбувався у червоне. Та це буде згодом. Зараз же – лише відстояти честь…
Там у спину, а можливо, і в обличчя, щойно дихав ворог. Зате тепер він, злий і розгублений, безсило опустив руки. Проте і цій невдачі він радіє: були ж бо зрадники і боягузи, вони завжди є і ніколи не перестануть бути… Вони стали єдиною здобиччю ворога, якою йому доведеться наразі насититися. А далі: будь, що буде…
Він продовжував стояти на березі і вдивлятися в палаюче море. Воно було його життям, а зараз там – намоклий попіл…
Він вистояв. Він не зганьбив себе і свою (чи, можливо, вже чужу) Батьківщину дезертирством. Він не заплямував своєї душі банальним самогубством, адже іще плекав надію втрапити до «раю». Це потім прийде розчарування і бачення фатальних помилок і прорахунків, не лише своїх, а й своєї чужої Батьківщини… Зараз же він вистояв.
«Гину, але не здаюся!», «Флоту не топити, поки йому не буде загрожувати реальна, безпосередня загроза!», «Боротись до останнього снаряду!», «Суднам, що йдуть у Севастополь: ганьба зрадникам Росії!», «Гину, але не здаюся!» - вчорашній день запам’ятався йому саме таким.
А ще він пам’ятав як вчора близько чотирьох пополудні, усі військові кити, що перед цим спокійно стояли в гавані, так само спокійно вишикувались на рейді. Як в’язні перед тюремною стіною, вони, затамувавши дух, чекали на розстріл.
Першим пішов «Фідонісі». А далі за якихось там півгодини один за одним пішли під воду інші судна. Колись грізні і безстрашні, вони захищали честь Батьківщини. Зараз же вони її відстоювали на морському дні.
А далі був порівняно довгий, хоча це вже не мало ніякого значення, шлях до паралелі Дообського маяка. Там в очікуванні свого вироку гойдався на лагідних м’яких хвилях ще один смертник – «Свобода Росії»…
Тоді, учора, перша сльоза, що скотилася по загартованих засмаглих щоках моряка, упала на верхню палубу міноносця «Керч». А потім ще і ще… Це був єдиний правильний вихід…
На цій же верхній палубі стояла вся команда, Похмуро й мовчки, бо слова вже давно стали зайвими, вона спостерігала видовище. Там, попереду, зі страшенним скрипом перевертався догори кілем гігант. Йому услід летіла шана моряків, що всі як один тримали в руках свої капелюхи. Мертву тишу під акомпанемент важкого дихання, гучного зітхання й ридання моряків розривав лише передсмертний тріскіт дредноута… Це був єдиний правильний вихід…
Сьогодні з його очей знову текли сльози. «Усім. Загинув, знищивши частину суден Чорноморського флоту, які віддали перевагу гибель, аніж ганебній здачі Німеччині. Ескадрильний міноносець Керч».
Команда вже стояла на березі. Усі вони дивились на море, але кожен по-своєму. За півтори милі від маяка Кáдош ішов на дно міноносець «Керч».
Більше немає флоту. Частина з гідністю пішла на дно, частина ганебно повернулася до Севастополя, до того часу вже давно зайнятого німцями. Хоча доля зрадників ще більш печальна. Деякі з них ще будуть плавати по воді, але, відірвані від Росії, стоятимуть в далекій Бізерті на північному березі Африки. Згодом французькі журналісти напишуть, що генерал Врангель передав їх в заставу уряду Франції. Але це буде згодом…
Він стояв на березі і дивився, як хилиться останній корабель. Він вже не моряк – він ніхто, він поза законом. З одного боку Радянська влада, з іншого – Німеччина… Можливо, заплямована репутація, але не заплямована честь…
Загорався світанок…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© В`ячеслав Рошко, 02-02-2010

За Рррасію і свабоду да канца

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Захар ван дер Бюйтен, 02-02-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78619408607483 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …