- Ти мене слухаєш? – десь у далечині лунав голос моєї тендітної дружини.
- Що? А, ну,звісно ж! – підтвердив я про всяк випадок. – Слухаю, як завжди.
- Костя, так от, я повторюю, що з собою я забираю Грега, увесь свій гардероб і посуд. І звичайно щодо грошей…
- Що-о? А Грег, що тобі поганого зробив?
Грег, симпатичний та дуже розумний пікінес, мовчки слухав нашу бесіду. Для нього такі розмови були вже досить звичною справою. Протягом останніх трьох місяців мій день з цього починався, і цим завершувався. Від остаточного божевілля мене рятувала моя дорогоцінна робота і мої друзі. Уявляю, як кепсько було Грегу! Як би він хотів зайняти моє місце – директора компанії “Просте залізо”, але дзузьки – мінятися з ним я не збирався. Тим паче “Просте залізо” по самі вуха у боргах. Може моя мила Анжела тому і кидалася на мене з самого ранку, я ж теж був по самі вуха… А вона, бувша модель і теперішня домогосподарка, дуже хотіла жити “як люди”. Ви чули? Ото мадам! А хто буде думати про “Просте залізо”?
- Ти… з тобою.. прощавай! – Анжела розвернулася і хутко рушила до дверей. Раптом зупинилася і кинула зневажливо:
- До речі, щоб ти знав. Я йду до Мідяковича. – сказала і розчинилась за дверима.
-Що-о-о!? Ні, вона таки знала як мене дістати. Анжела пам’ятала – коли я чую прізвище цього типа, в мене всередині усе перевертається. Мідякович – господар компанії “Мідний принц”, компанії-конкурента, дуже вагомої на ринку вітчизняного робовиробництва. Компанії, яка випереджала на якихось два-три кроки “Просте залізо”, а тепер ще й це…
-Ну, що Грегу, у нас починається нове життя? – поцікавився я у Грега.
- Нема проблем, Костя! Вона мені завжди не подобалася, – чемно відповів Грег. Молодець, гарний песик. Частинку мого “я” було закладено до його електронного мозку, можливо тому він завжди буде мене підтримувати.
- Я на роботу!
- Угу. А я піду почитаю Борхеса. Або Муракамі. Кого краще?
- Не знаю. Краще напиши, що - небудь.
***
Усе на цьому не закінчилося. На роботі все було спокійно, як перед бурею. Я зазирнув до відділення експериментальної розробки робомоделей, потім піднявся до себе і одразу отримав від Наталки привітання і слухавку.
- Мідякович! – прошепотіла дівчина.
- Слухаю. – сухо промовив я.
- Костянтине Вікторовичу! Здоров-були. Що ж ви так пізно на роботу ходите?
Ото нахаба, почав здалеку. Воно і не дивно. Цей не ходить прямою дорогою, усе стежками.
- Вітаю-вітаю. А ви вирішили, пане Назарію, перевірити мою присутність у компанії?
- А чого ж, треба дізнатися, як доживає свої останні дні “Просте залізо”. То я чого телефоную, можемо домовитися щодо акцій вашої компанії, як-ніяк трохи заробите.
- Пане Назарію, краще подумайте про долю свого“Мідного принца”, а то біда приходить неочікувано.
-Це точно. – зареготав Мідякович.- Ага. Щоб я не забув, свої речі Анжела завтра забере. Я тут тобі ще подякувати хочу, таку дівчину для мене знайшов! Знаєш, я як побачив її, коли вона вікна мила в твоєму будиночку, то подумав - ото файна господиня, робітниця. Ще й красуня!
- Все в тебе, Мідяковичу?
- Ну..
- Всього найкращого.
Так. Що ще я сьогодні почую?
***
- Починаємо нараду. Шановні колеги, у нас сьогодні позачергове зібрання. Ви знаєте, що наші справи..ну, не дуже. Тому послухаємо завідувачів наших підрозділів, далі пропозиції, і -різне. Є питання?
Колеги дивилися на мене із очікуванням. Кожен з них був для мене цінним і важливим. А що я їм можу сказати? Розмова із Мідяковичем остаточно зіпсувала мені настрій. Тому я майже не слухав завідувачів, і трохи розворушився, коли завідувач служби безпеки – Микола Козак своїм хриплим голосом промовив:
- А у нас є чим похвалитися. Можу розказати, що у нас є гарна, перевірена інформація про компанію Мідяковича. Рік назад нам вдалося влаштувати на роботу до “Мідного принца” свою людину.
- І що? – поцікавився я.
- Встановлено, що скоро “Мідний принц” запроваджує у виробництво нову робомодель. Робітницю. Красуню. Інтелектуально обдаровану. Наскільки я знаю, у нас був проект, але ми його згорнули, наші експерти тоді…
- Стоп. – промовив я тихо. – Повтори.
-Робітницю. Красуню. Інтелектуально обдаровану. А що?
Мої думки навипередки летіли за першість у розумовому змаганні. Щось тут було. Щось було.
- Як називається модель, є інформація?
- Ображаєте, Костянтине Вікторовичу! Раніше назви не було, але буквально пару днів назад з’явилася. Модель називається “Анжела”.
- Перерва десять хвилин.
***
За десять хвилин я встиг трохи поміркувати, випити кави, всміхнутися Наталці і навіть поговорити з Грегом. Тому, коли ми знову зібралися, настрій у мене вже покращився. Розумієте, щоб розібратися у цій ситуації треба знати цього пришелепуватого Мідяковича. Якщо свою нову модель він назвав “Анжелою”, це говорить проте, що ця краля припала йому до душі. Це зрозуміло. Робітниця - інтелектуалка. Ставало весело. Знаєте, я ж теж уперше побачив Анжелу, коли вона мила вікна! І я теж подумав: файна дівчина! А вона ще жартувала: “Я, робітниця!”.
- Слухайте моє рішення. Ми НІЧОГО не будемо робити. Поки що.
Мої колеги здивовано дивилися на мене. Дійсно, трохи дивно. Більш логічно було викинути на ринок свою модель, випередивши конкурентів, але мої підлеглі не знали всієї історії, тому я продовжував:
- Я дуже прошу підтримати мене в цьому рішенні. Запевняю вас, у мене є підстави так діяти. Ну що?
***
Колеги мене підтримали. І я не помилився. Коли на ринку з’явилася нова робомодель, всі шаленіли від неї. “Анжела” була чудовою господинею, інтелектуалкою і взагалі… Проте потім раптом все змінилося. Виявилося, що вона добре вміла тільки мити вікна, і швидко говорити. Вона читала моралі своїм господарям, лазила до їхніх гаманців, пиячила з подружками і періодично уходила з дому і десь блукала. Я не помилився у Мідяковичу. Анжела так припала йому до душі, що більшість її рис та вподобань було закладено у новій моделі. Тому, коли на ринку з’явилась модель нашої компанії, всі зрозуміли, як працює справжнє диво техніки. До речі, ми назвали її “Наталка”. І знаєте, тепер в мене все гаразд. І у Грега теж.
