Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2241
Творів: 38472
Рецензій: 74311

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Сонячні зайчики (лабораторна робота)

© Зоряна Z, 31-01-2010
СОНЯЧНІ ЗАЙЧИКИ


           Маленькою дівчинкою любила ловити сонячні зайчики. Вони часто відбивалися від вікон протилежного корпусу інтернату на стелі їх спальні. Ловити зайчиків виходило під час після обіднього сну. Звичайно, що вона, маленька дівчинка не намагалася дертися по стінах тоді, коли всім потрібно було спати. Та й за непослух її б обов’язково могли покарати – посадити на весь день до темної комірки, що знаходилася у підвалі. А вона так боїться павуків. Дівчата ще й розказували, що там водилися щурі. А щурів вона не просто боялася, вони довгий час переслідували її у снах. Довго. Пам’ятає як її маленькою мама зачинила у сараї на кілька днів, бо гуляла із своїми друзями. Кинула їй кусень черствої булки й залишки «Кока-коли» і замкнула.
- Тільки писни – приб’ю!- такими були її слова.
Вдень мала чатувала на тварюк і полохала їх якоюсь палицею. Та так довго вона не могла не спати. Їй тоді було лише чотири рочки. Мама гостила своїх знайомих кілька днів. Крики, галас, гучна музика пригушували її плач, на щось більше годі було рішитися, бо добре пам’ятає як минулого разу її побили. Вона тихенько плакала й голосно стукала палицею об якогось старого баняка. Зрештою заснула. Прокинулася від того, що її щось лоскотало біля вушка, а потім щось хрумнуло й вухо страшенно заболіло.
- Ай! Аяяй!!- зарепетувала Оксанка.
Вона кинулася на рівні ноги, махала руками, а її щось міцно тримало за вушко. Якось вона збила ручками те, що так міцно вчепилося у її тільце й побачила щура з вишкіреними зубами. Дівчинка затулила личко й стала несамовито верещати. Та й що з цього? Хіба хто міг вчути голос малої дитини? Тільки того, що тварина таки налякалася й втекла у свої закамарки. З вушка капала кров. Мала ще більше стала кричати й плакати. Коли нарешті матуся опам’яталася, то, мабуть, минуло днів зо два. Щур навідувався кілька разів, але Оксанка вже не спала, була напоготові й товкла палицею будь по чому. Ще довго по тому вона не могла спати, кидалася на ліжку, щось вигукувала й ридала до нестями, а потім засинала й могла довго не прокидатися.
- Та вставай вже, триклята дитино! – будила мама.- Підеш до бабусі. Вмийся й вбери чисту сукенку. Нечепура!
Хапонула дитину в цупкі обійми й ну чесати волосся. Не чесала, а висмикувала кучерики.
- Що з вухом!?- гаркнула й продовжувала тягнути за волосся.
- Н-не-знаю,- поволі промовила Оксаночка.
- Гидота! Іди і помий вуха! Помийниця!
Дівчинка боялася рухати поранене вушко. Воно взялося струпом й нестерпно боліло. Прикрила волосячком рану. Мама чекала її на вулиці.
- Рухайся! Часу в мене нема!
Дорогою йшли мовчки. Оксанка ловила свіжий подих вітру, дивувалася білому світу й була щаслива, дарма, що прийдеться пережити ще одну неприємність: зустріч мами й бабусі. Ці зустрічі були завжди неприємними. Оксанка не все розуміла про що так сердито казали жінки.
- А що з тобою, рибонько?- ввечері спитала бабуся, розчісуючи її на ніч.
- Щур вкусив,- мовила рибонька.
- Як!?
Бабуся кинулася до світла з дитиною. Швидко стала збирати своє внуча й відвезла до лікарні. Лікар навіть довго не оглядав цієї рани, зразу призначив операцію:
- Іншої ради не бачу.
       Маму позбавили батьківських прав і Оксаночка стала сиротою. Згодом не стало її старенької бабусі, а за маму годі було й думати.            
«Неповносправна»- такий вирок було написано на її лікарняній картці. То нічого, що вона лише трохи недочувала, її записали до школи – інтернату для глухих. Вивчила мову жестів, але хто буде звертати увагу на дитину-каліку? Оксанка вчилася як могла. Тиха година була таки тихою. Усі дітки лягали у свої казенні ліжечка, чемно прикривали оченята й спали чи лежали до того часу, поки їх нянечки не будили. Дівчинка ж заснути не могла, бо її тиха година не була вже й такою тихою. Часто вона чула як директор інтернату сварив працівників, але і веселощі колективу чула також. Щообіду усі працівники збиралися за круглим столом і обідали. Їх обідні перерви нагадували мамині посиденьки з друзями, от тільки музики тут не було. Оксанка лежала і мріяла, інколи її мрії переривали веселі сонячні зайчики від вікна навпроти. Вітерець колихав вікно й воно рухалося, відповідно й зайчики стрибали по стелі, а Оксаночка ловила їх поглядом. Вона наперед знала куди помчить отой зайчик, бо за кілька літ такого полювання вона стала досвідченим мисливцем.  
          Після закінчення школи віддали їх на комбінат ліпити коробки під парфуми. Не чула цих запахів ніколи, але уявляла якими ж мають бути жінки, що купують такі дорогі парфуми. Ліпила б довго такі коробочки, але комбінат збанкрутував, а новий власник вимів усіх на вулицю, ще й поганою мітлою погнав з гуртожитку, дарма, що закон каже. Гроші - зараз є основним законом. Не знайшли правди ні у суді, ні у людей. Хто куди міг там і влаштувався. Пішла Оксана шукати долі та не знайшла. Батьківський будинок згорів і мама також. Си-ро-та! Тепер справжня си-ро-та і бомж! Блукала вокзалами. Таких як вона ганяли собаками, викликали на них міліцію. Випадок звів із добрими людьми - взяли мити вікна й підлогу. Глуха - це добре, не почує того, що не потрібно.
          Тепер ловила зайчиків сонячних у вітрині великого магазину. За здоровенною шибою вирувало життя. Хтось проходив мимо й навіть не заглядав на широкі вітрини, щоб не розпалювати ні своєї уяви, ні своєї злості. Вона продовжувала ретельно ловити блиски сонця у власноруч вимитих вікнах. Терла шматиною скло й усміхалася життю. А воно вирувало навкруг усмішками молодих дівчат і хлопців, поважних панів і пань, веселої дітвори й Оксанка усміхалася сонцю, мружачи великі сіро-блакитні очі. Група молодиків здалеку дивувалася: що за незнайомка так мило усміхається їм й легким помахом руки закликає до шиби. Та ба! Яке розчарування було у хлопців, коли зрозуміли, що дівчина усміхається не їм, а сонцю! Бо сонце не ділить людей ні на багатих, ні на бідних, всі під ним рівні, всіх гріє, усім дарує тепло.
              

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 7

Рецензії на цей твір

Як на нашу нервову систему, це занадто

© Академія, 09-02-2010

Що ж, це ще одна грань людського існування

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© koka cherkaskij, 05-02-2010

[ Без назви ]

© Андрій, 04-02-2010

цо занадто, то не здрово

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Галина Михайловська, 02-02-2010

А твір не такий сонячний, як його назва...

© Наталка Ліщинська, 02-02-2010

[ Без назви ]

© Карина Лукашенко, 02-02-2010

[ Без назви ]

© , 01-02-2010

Одруківки, помилки... все це вторинність.

© Око, 01-02-2010

глибока соціальна драма...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Оксана Яблонська, sevama, 31-01-2010

Признаюся,

© Зоряна , 31-01-2010

Вона не втратила доброти

© Tamara Shevchenko, 31-01-2010

М-да...

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Залєвський Петро, 31-01-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.28211092948914 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

12 книжок до Дня незалежності України
Незабаром найперше свято кожного свідомого українця – День Незалежності України. Пропонуємо Вашій увазі …
Казка про лісову школу і мовну «схибленість» нашої реальності
Іван Андрусяк. Третій сніг : повість. ­– К. : Фонтан казок, 2014. – 64 с.  У книжечці «Третій сніг» …
Сучасна поезія з релігійним і культурологічним аспектом
Василь Герасим’юк. Кро і легіт. – Чернівці: Букрек, 2014. – 320 с. Одна з ключових поетичних новинок …
12 книжок серпня: Небесна сотня, Оленіада і повидло з яблук
У серпні українські видавці потроху підживлюють новинками нас, читачів, бо найбільший книжковий урожай …