Двері відчинилися, і до зали невпевненим кроком увійшла дівчина років вісімнадцяти. Її погляд був переляканий, і відразу було видно, що вона дуже нервує. Вона відчувала, що абсолютно всі погляди людей, що знаходилися тут, були приковані саме до неї. Адже це юне створіння - Королева Ніаки та Шанки, невеликої країни, яку її мати об'єднала для того, щоб відбити настання їх ворогів.
Істанда, а саме так звали цю дівчину, була точною копією своєї матері: ті ж уперто підігнуті губи, брови трохи урозліт, прямий ніс з невеликою горбинкою на кінчику, високі скули, пряме підборіддя і, звичайно ж, гордо розпрямлені плечі. Її волосся медового кольору чудово обрамляло обличчя. Багато хто захоплювався аметистовими очима Істанди, але все таки ці очі вона успадкувала від батька, а не від матері.
Істанда мала ще трьох сестер: близнята Кира і Луїза, яким було по шістнадцять років, і шестирічну крихітку Крісті. Хоча Кіра та Луїза і були близнятами, але вони нітрохи не були схожими по характеру. Луїза була дуже спокійною, любила читати, мала гострий розум. Кіра ж була абсолютно не такою як її сестра-близнюк. Вона любила бігати, грати, її не можливо було утримати на місці хоч три хвилини. Крісті була ще дуже маленькою, але вже багато що уміла і знала.
Сьогодні був особливий для всіх день і в першу чергу для самої Істанди. Сьогодні був день її коронації, і вона стояла в тронній залі, чекаючи невідомо якого сигналу, щоб пройти далі, до Трону Королев. Вона пригадала, як її готувала до цієї церемонії Грейс, її покоївка, як вона укладала волосся своєї майбутньої королеви в прекрасну зачіску і безперервно говорила, що Істанда сьогодні виглядає чарівно.
Але цей день особливим був для Істанди і її сестер не тільки через це. Сьогодні було якраз п'ять років, як загинула їх мати. Летиція впала з коня під час полювання. Тоді з нею була і Істанда, і вона бачила, як падає її мати з коня, що став на диби, і нічого не могла зробити. З того часу Істанда і її менші сестри росли і виховувалися під опікою їх отця, сера Ніколаса. Він замінив їм матір, але вона до цих пір жила в серцях своїх дочок і люблячого чоловіка. Близнюки і Істанда пам'ятали і знали Летицію, але Крісті, на жаль, знала маму тільки з розповідей старших сестер.
Сестри були дуже дружні і завжди допомагали одне одному в скрутну хвилину. Ось і зараз вони були тут, сиділи на своїх кріслах і чекали початку церемонії коронації їхньої старшої сестри. Істанда подивилася в їхню сторону і зустріла погляди трьох пар смарагдових очей. А ось і ті очі, які вона так завзято шукала і потребувала їх, - аметистовий погляд розумних очей Ніколаса. Істанда трохи заспокоїлася, але рівно настільки, щоб зайти в зал.
– Її Вкличність Істанда Елуїза Койрен, ваша королева, Мати і світло ваших днів, – оголосив констебль, що стояв біля дверей.
«Ну, ось доведеться все ж таки йти вперед, назустріч своїй долі», – подумала Істанда і зробила перший крок. Всі придворні пані та панове відступали назад, даючи дорогу новій королеві. Вона відчувала себе не в своїй тарілці. Їй здавалося, ніби їй всього дев'ять і мати викликала свою неслухняну доньку для чергової прочуханки.
Істанда йшла упевнено вперед, але в її голові йшла завзята боротьба між її гордістю і любов'ю до свободи. «А може зробити вигляд, ніби мені погано і попросити відкласти цю коронацію хоч би чи на місяць ще краще на рік, а то й два, – розмірковувала вона. – Підростуть Кіра і Луїза, і хтось з них займе цей трон. – Друга частина Істанди заперечувала проти цієї затії. – Ах, яка ж це дурість. Як це виглядатиме з боку? Як на це відреагує батько? Як би я хотіла, щоб зараз зі мною була мама. Але її ж тут немає! Але є Кіра, Луїза, Крісті й тато. Я готова до всього, що приготувала мені моя доля. - А може я не готова. Я ж завжди хотіла жити тільки для себе і не для кого більше. - Егоїстка. Та хіба можна бути такою?». – Вона не встигла почути відповідь на останнє питання, оскільки вона вже підійшла до трону Чотирьох Королев.
«Як я тут опинилася?», – запитала вона себе, але без і цієї відповіді вона теж обійшлася, тому, що вона зміркувала, що просто не помітила, коли сюди підійшла.
– Все буде добре, – сказав чийсь тихий і дуже ніжний голос.
Істанда щиро хотіла в це повірити, але щось заважало їй це зробити. «Та як все може бути добре?!», – запитала вона себе.
Істанда повернула голову, щоб побачити того, хто сказав ці, на її погляд порожні й безглузді слова. Поряд з нею стояв її батько і дивився з посмішкою на свою дочку. Його очі говорили їй і без зайвих слів, що він буде з нею поряд і сьогодні, і потім. Він допоможе витримати цю жахливу церемонію, яка остаточно відбере її свободу назавжди. Тепер на її тендітні плечі ляже тяжкий тягар правління. Це її обов‘язок, і вона чудово це знала.
Батько вийшов наперед і встав перед троном, дивлячись прямо перед собою.
– Сьогодні ми зібралися, щоб бути свідками того, як ця дівчина, що стоїть переді мною займе трон, і правитиме нашою країною, – промовив він.
Так почалася церемонія, яка тривала ще дві години. В кінці Істанда склала присягу, не підозрюючи, що недовго їй залишилося сидіти на цьому троні.
* * *
Після церемонії Істанда ще залишилася в тронному залі, але була там недовго, оскільки пам'ятала, що пообіцяла Крісті зайнятися з нею співом увечері. У вітальні її чекали сестри. Кіра сиділа за піаніно, Луїза грала тиху мелодію на арфі, Крісті сиділа на стільчику, мовчки слухаючи гру сестер. Коли Істанда відкрила двері і зайшла в кімнату, то гра обірвалася, і сестри повернули голови до неї.
– Ну і як у вас тут успіхи? – запитала Істанда Луїзу.
– Ми поки не починали, – відповіла та. – Ми не хотіли починати без тебе.
– Я вже тут, але давайте почнемо трохи пізніше. Я втомилася і хочу трішки відпочити.
– Гаразд. – знизала плечима Луїза і відновила гру.
Істанда підійшла до крісла і просто впала в нього. Вона узяла книгу, що лежала поряд на столику, і відкрила на сторінці, на якій закінчила читати. Кімната, в якій вони сиділи, була вельми затишною, хоч і невеликою. Вікнами вона виходила на затоку Аріллінг. На стінах висіли гобелени, що зображали битви війни Полум'я і Льоду. Ця війна не дарма така названа. Адже три сторіччя тому з'явилися дві Дійсні Королеви, охочі зайняти трон Чотирьох королев. Ніхто не знав, чому їх з'явилося аж дві, але люди потребували нової королеви. Дійсна Королева з'являлася тільки тоді, коли народ потребував змін, або правляча королева не справлялася з тим, що покладали на неї люди. У історії Ніаки і Шанки Дійсних Королев було тільки чотири. Остання з'явилася близько сторіччя тому. Це була мати Летиції і бабуся Істанди. Їй тоді було не більше, ніж двадцять п'ять років.
Меблів в кімнаті було небагато: кілька стільців з атласною оббивкою біля столу в центрі кімнати, на якому зараз стояв піднос з кухлями й графином з ще теплим чаєм. Також тут знаходилися два дивани, що стояли симетрично біля комину. Над самим комином висів портрет королівської сім'ї.
У кімнаті панував спокій, і ніщо не руйнувало його. Поки.
– Сюди не можна, – почувся із-за дверей голос їхньої економки, місіс Перл. Вона була чимось незадоволена і не збиралася приховувати це.
– Мені треба дуже терміново треба поговорити з королевою, – сказав якийсь незнайомий голос.
– Завтра вона Вас прийме, але можете повідомити мені мету свого приходу, і я їй передам, – перервала його економка.
Істанді стало цікаво, хто це прийшов. Тому вона встала, підійшла до дверей і трохи прочинила їх. Поряд з місіс Перл стояв якийсь чоловік. На перший погляд йому було років тридцять, але точно Істанда не могла сказати: половина його обличчя закривала борода. Він був високий, широкоплечий, утомлений. На вигляд він подолав дуже велику відстань, добираючись до Каріана. Щось в зовнішності незнайомця і в погляді його темно-синіх очей було знайоме. Але як вона не намагалася пригадати, де могла бачити цю людину, у неї це не виходило. Дівчина розкрила двері і вийшла зі свого укриття.
– У чому справа, місіс Перл? – звернулася вона до немолодої пані.
– Ця людина… – місіс Перл не закінчила, оскільки її перервав незнайомець.
– Моя королево, мене звуть Джастін Керрол, і у мене невідкладна справа до Вас, – представився незнайомець і поклонився, зігнувшись мало не до підлоги.
При згадці цього імені Істанда уважніше придивилася до цього відвідувача. Її здивуванню не було меж, коли вона впізнала свого друга, що виїхав з Каріана багато років тому разом зі своїм батьком і молодшою сестрою.
– Джастін! – вигукнула дівчина і кинулася в його обійми. – О Небо, як же довго ми не бачилися! Як твій батько? А Кеті?
Оніміла економка стояла з відкритим ротом і не знала, що сказати. Потоки питань, витікаючі з вуст Істанди, не давали можливості Джастіну відповісти хоч би на одне з них. Він був дуже радий побачити Істанду, але цю радість затьмарювала новина, яка неодмінно дуже засмутить Істанду, але треба неодмінно їй повідомити про це.
– Чого це ми тут стоїмо? Заходь в кімнату. – І відійшла від дверей, щоб пропустити Джастіна. – Місіс Перл, принесіть нам чаю, бо той, мабуть, вже встиг остигнути. Але краще принесіть теплого вина.
– Зараз принесу, міледі, – відповіла та і, поклонившись, пішла.
Джастін й Істанда увійшли до вітальні. Музика відразу ж обірвалася, і голови сестер обернулися до дівчини, але більше їх увагу привернув хлопець, що увійшов перед Істандою. Вони уважно придивилися і вже хотіли його щось запитати, але Істанда суворо подивилася на них. Близнюки відразу все зміркували: вони тут зайві. Вони встали і підійшли до Крісті, штовхнувши її, щоб вона вставала, мовчки віддалилися, залишивши Істанду наодинці з цим незнайомцем.
– Знаєш, а вони нітрохи не змінилися за ці роки. Але, здається, вони стали трохи більш слухняними.
– Не сміши мене. Вони такі тільки коли їм трішки пригрозиш, а так вони б обов'язково пристали з розпитуваннями.
– А на перший погляд такі хороші і милі, – розсміявся Джастін.
– Ти, здається, сказав, що тобі треба терміново зі мною про щось поговорити, – Істанда раптом стала серйознішою.
– Так, ти маєш рацію, – підтвердив Джастін. – Я дізнався про це зовсім недавно. Це довга і заплутана історія, і я винен її напевно почати з тієї миті як ми виїхали з батьклм в Кинту. Мені тоді було 17, а Кеті 11.
– Мені ж тоді було всього 12 і мені було дуже образливо, що мені так і не пояснили причину, по якій ви звідси виїхали, – пригадала Істанда.
– Я не зміг, адже мені заборонили щось тобі розповідати, але повір, мені дуже важко було мовчати.
– Це давно було і давай про це більше не згадуватимемо. Домовилися? – Вона дуже мило йому посміхнулася, даючи зрозуміти, що ця суперечка закрита, і вона не ображається на нього.
На якийсь час в кімнаті повисло ніякове мовчання. Ні Джастін, ні Істанда не знали, що сказати. Це мовчання довелося все ж таки перервати таким банальним питанням.
– Чаю? – запитала Істанда.
– Мабуть, я не відмовлюся, – у тон їй відповів Джастін.
Істанда підійшла до столика, на якому стояв глек з теплим чаєм. Вона налила чаю в два кухлі і одну протягнула Джастіну, підходячи до нього.
– Спасибі, – подякував він і трохи відпив з кухля. – Ти завжди раніше пила тільки міцний чай і мені завжди доводилося теж пити чай без цукру. – Істанда винувато посміхнулася і відсьорбнула чаю.
У двері голосно постукали, і відразу услід за цим на порозі з'явилася місіс Перл.
– Міледі, – звернулася вона до Істанди, – Цей чоловік залишиться в палаці? Мені треба знати, чи треба готувати йому кімнату.
– Так, він залишиться. Приготуйте йому кімнату в східному крилі. – Джастін трохи не поперхнувся, почувши відповідь Істанди.
– Добре, міледі, – сказала економка і, кинувши суворий погляд у бік Джастіна, закрила за собою двері.
Коли вона вийшла, Істанда обернулася назад до свого співбесідника і, неначе нічого не трапилося, продовжила пити чай. Джастін спробував заспокоїтися і спокійно запитати її.
– Навіщо ти це зробила?
– Я і сама не знаю. Наскільки я пам'ятаю, тут у вас з бітьком не було будинку і ви завжди жили в палаці.
– Я міг би переночувати кілька разів в гостинниці, –Джастін відповів, тихенько додавши: – До того, як прийде вона.
– Хто прийде? – Істанда не відразу зміркувала, що Джастін не все їй сказав. – Ти щось від мене приховуєш. Це якось пов'язано з тим, чому тебе так довго не було? Я чула, що твій батько й сестра повернулися раніше. – Істанда встала і уперлася руками об кришку столу. – Ти ж знаєш, що я все одно все дізнаюся. Давай розповідай. – Це вже був наказ королеви, а не подруги такого далекого дитинства. Її погляд говорив, що Джастіну це нічого хорошого не обіцяє. – Розповідай.
– А я ще сподівався, що ти стала менш запальною. Мабуть я помилився. – Джастін важко зітхнув, вирішивши все ж таки розповісти їй все, як є. – З'явилася Дійсна Королева.
Ця новина налякала Істанду. Вона не хотіла вірити, що таке могло трапитися.
– Чому… – Її голос злегка надломився. Вона постаралася додати йому трішки байдужості, але це далося їй з превеликою працею. – Чому ти так вирішив? Це напевно чергова плітка.
– Я якраз і з'ясовував, чи правда це. – Джастін тільки знизав плечима. – До мого найбільшого жалю, це чиста правда. Мені дуже шкода.
– Я в це не вірю! – перебила його дівчина. – Цього не може бути. Це не могло ніяк трапитися. – Джастін хотів щось сказати, але не міг і слова вставити в монолог Істанди, а вона навіть не обертала уваги на нього. Істанда різко розвернулася лицем до Джастіна і запитала: – Звідки ти це дізнався? Коли…
– З'явилася Нікель? – закінчив за неї Джастін.
– Нікель? – Істанда здивовано підвела брову.
– Нікель – Дійсна Королева. Говорять, вона дуже небезпечна, а також говорять, що вона керує Вогнем.
– Тепер мені зрозуміло. – Дівчина сіла на диван і розпрямила пишні спідниці свого плаття.
– Я напевно продовжу, – припустив Джастін.
– Так, давай говори, звідки вона з'явилася і подробиці, які ти встиг про неї дізнатися.
– З'явилася вона зовсім недавно, судячи по тому, що я дізнався, але було кілька ознак її появи.
– Наприклад…
– Наприклад. – Джастін замислився. – Якщо ти пам'ятаєш щось з того, що вивчала колись, ти пригадаєш, що ж було передумовою до появи інших Королев.
– Було багато різних умов, але я щось не пригадаю все ж таки, що могло вплинути на її появу цього…
Вона не встигла договорити, оскільки зовсім недалеко від них прозвучав вибух, а потім ще один, але вже трохи далі від палацу.
– Що це таке? – запитала Істанда, злегка налякана таким несподіваним поворотом подій.
– Нікель. – Одне це слово пояснювало всі події в даний момент.
Істанда схопилася з крісла і підбігла до вікна. Те, що вона побачила, потрясло її: половина міста була охоплена вогнем, люди кудись бігли, але було помітно і жвавий рух біля Північних воріт Старого міста. Істанда кинулася до дверей, але вони відкрилися прямо у неї перед носом, трохи не вдаривши її. У кімнату увірвався Ніколас. Він виглядав дуже стурбованим. На його лобі пролягла зморшка, показуючи наскільки він був схвильований. У руках Ніколас тримав меч. По коридору бігали слуги, виконуючи накази місіс Перл. Сама економка швидким кроком прямувала в їх сторону, але побачивши мілорда, просто кивнула і продовжила наказувати слугам.
– Тато? – Істанда важко видихнула, відходячи від того потрясіння, якого вона зазнала всього кілька секунд назад.
– Я так і думав, що знайду тебе тут. – Тут погляд Ніколаса впав на юнака, що знаходився у вітальні. – Хто це?
– Джастін. Він хотів повідомити нас про Дійсну Королеву.
– Значить, ти вже все знаєш. – Це було швидше твердження, ніж питання. – Добрке тоді знайди сестер і передай їм, щоб вони збиралися, та і сама збирайся.
– Я не хочу тікати. Це мій трон і я за нього боротимуся. – Відразу було видно, що дівчина настроєна дуже серйозною і готова до дій.
– Ні! – В один голос вигукнули Джастін і Ніколас.
– Ти повинна виїхати і я не дозволю тобі тут залишитися, – спокійнішим тоном сказав Нік. – Ти забула всі закони. – Він похитав своєю сивоволосою головою. – Я знав, що треба було примушувати тебе старанніше їх вчити.
– Я їх пам'ятаю, – буркнула собі під носа Істанда.
– Не видно, – прокричав Ніколас, але, побачивши, що налякав свою дочку, спробував її заспокоїти: – Ти знаєш, що королеву, що надумалася піти наперекір Дійсній Королеві…
– ... наказано страчувати. – Тільки зараз Істанда зрозуміла наскільки безвихідна ця ситуація. – Я згодна. Я піду і передам Луїзі, Кірі і Крісті, щоб вони збиралися.
– Так би відразу, але ні, тобі обов'язково було сперечатися зі мною.
– Я напевно теж піду. - Джастін попрямував до дверей. – Я вже повідомив все, що хотів. Радий був допомогти.
– А вас, юначе, я попрошу залишитися, а ти йди. Чим швидше ви виїдете, тим спокійніше мені буде. Варта не може довго стримувати натиск Нікель.
Істанда хотіла ще щось запитати, але передумала.
– Зустрінемося через півгодини біля стаєнь, – сказав їй услід Джастін.
Дівчина нічого не відповіла йому, а просто кивнула і вийшла з вітальні. Коли вона опинилася в коридорі, на мить вона розгубилася, не знаючи, що їй робити і прагнучи привести в порядок свої думки. Вирішивши спочатку попередити сестер, вона повернула наліво у напрямку до дитячої. По дорозі туди Істанда зустрічала чимало стривожених і переляканих людей. Проте, вона добралася до дитячої дуже швидко. Істанда розкрила двері і влетіла в кімнату. На неї дивилися три пари смарагдово-зелених нерозуміючих очей.
– Що трапилося? Що це за шум? – запитала Луїза, схопившись зі свого місця побачивши стурбованого обличчя Істанди.
– Нічого поки не питайте. Ідіть в свої кімнати і швидко зберіть свої речі: ми виїжджаємо. Зайвого не беріть. Я не упевнена, що ми повернемося сюди. І ще раз повторюю: зайвого не беріть і… покваптеся. – Вона більше нічого не сказала і вийшла з кімнати, навіть не закривши за собою двері.
Вийшовши з дитячої Істанда, кинулася бігти в свою кімнату, піднявши спідниці свого плаття. Вона намагалася стримати свої гіркі сльози, але коли вона опинилася в своїй кімнаті, то сльози самі хлинули з її очей. Звідки з'явилися ці сльози Істанда не знала, але зупиниться не могла, поки не відчула себе повністю спустошеною. Вона шмигнула носом і підійшла до шафи. Розкривши дверцята, дівчина почала переривати все, шукаючи свою сумку і декілька платтів. Вона не раз тікала з палацу, коли була дитиною, переодягаючись в просте плаття, так що було нереально знайти її в натовпі. Їх Істанда й шукала.
– Ну де вони? – Істанда вже зневірилася їх знайти, як вони випали із-за стінки шафи, де вона їх і заховала колись.
Вона кинула їх в сумку і підійшла до туалетного столика, відкрила шкатулку, що стояла там, і дістала пару прикрас, кинувши їх туди ж куди і плаття. Все в ту ж сумку полетіли і кілька ножів, мотзка. Переконавшись, що нічого не забула Істанда вийшла з кімнати і наткнулася в коридорі з близнятами.
– А де Крісті? – запитала Істанда.
– Мабуть, вона ще не зібралася, – припустила Кира.
– Ідиті в стайню, а я піду за нею. Передайте Джастіну, що ми скоро прийдемо.
Луїза і Кіра, не заперечуючи, обернулися до Істанди спиною, і пішли швидким кроком до кінця коридору. Істанда почекала, поки близнята не сховалися за рогом, а потім пішла за молодшою сестрою. Те, що вона побачила в кімнаті Крісті, в інший би раз змусило б її розреготатися, але зараз нею було не до цього.
– Крісті! – вигукнула Істанда. – Що це?! Чому ти ще не зібралася?
Крісті злізла з величезної купи речей, які вона склала, щоб узяти з собою.
– Я не знаю, що треба брати собою, – сказала вона.
– І тому ти вирішила узяти все? – висловила свою здогадку Істанда.
Крісті ствердно кивнула. Істанда зітхнула і підійшла до сестри, вирішивши скоріше розібратися з цією проблемою з речами. Велику частину всіх речей вона вирішила залишити, не дивлячись на численні заперечення Крісті.
– Ось ми і закінчили. –Істанда кинула погляд на годинник, що стояв на поличці поряд з книгами. – Нас вже, напевно, зачекалися. Йдемо. – Істанда узяла сумку, в яку склала речі і, узявши сестру за руку, вони вийшли з кімнати. Десь далеко звучали вибухи і сестри пішли швидше, боячись, що вони можуть запізнитися.
Вони вийшли з палацу і попрямували у бік стаєнь. Їх коні вже були повністю готові і чекали тільки своїх господинь. Крісті, увійшовши до стайні, відразу підійшла до Жовтця, своєї конячки.
– Ні, Крісті, ти не поїдеш тепер на ній. На жаль, вона не дуже витривала, а нам доведеться довго їхати і, можливо, без відпочинку, – відповів Джастін на німе питання Крісті.
– Де тато? – запитала Істанда, підходячи до юнака.
– Він сказав, щоб ми відправлялися раніше.
– По-перше, чому ми? А по-друге, ми почекаємо, поки він не прийде.
– Кого ви збираєтеся чекати? – почувся вельми сердитий голос із-за її спини. Істанда різко обернулася, трохи не зачепившись за низ спідниці.
– Я... – почала було вона, але Нік її випередив.
– Джастін їде з вами заради мого спокою. Не треба мене було чекати. – Він незадоволено похитав головою. – Джастін, я ж просив тебе, щоб ви виїжджали, як тільки вони зберуться.
– А вони тільки зібралися, – понизивши плечима, відповів той.
– Ну тоді гаразд. Підійдіть до мене, милі, – звернувся Нік до дочок. Джастін вирішив піти перевірити чи все готово, щоб вони виїхали звідси без щонайменших затримок, і відійшов від них. – Візьміть. – Нік протягнув їм чотири невеликі мішечки. – Використовуйте тільки в міру потреби. – У мішечках щось побрязкувало, коли сестри узяли їх. – Добре заховайте, – попередив батько і міцно обійняв дочок. – А зараз сідаєте на коней.
Нікому з них не треба було повторювати двічі, і вони слухняно попрямували до своїх коней. Істанда із задоволенням відзначила, що їй осідлали Неона, її коня. Коли вся група залізла на своїх скакунів, Ніколас дав знак відправлятися. Вершники розвернулися і помчали вниз, у бік Східних воріт. Ніколас ще якийсь час спостерігав, як його діти зникають.
– Головне бережіть себе, – прошепотів він і кинувся в бій, що точився біля головних воріт Рубінового палацу.
