По дорозі на місце вбивства інспектор Н вирішив почитати свіжу газету «Наше слово» - найпопулярнішу серед українських літер. Взагалі газета була напрочуд жовтою, і розумному дорослому адекватному чоловіку просто не личило читати цю писанину. Але Н був набагато розумнішим від просто розумних літер. І тому навіть у цьому жовтому словоблудді він знаходив щось таке, що дозволяло йому краще розуміти цей світ.
У цьому числі «Нашого слова» на першій шпальті майорів заголовок «А та Б сиділи на трубі». На фото під цим заголовком була неймовірна красуня – літера А, що, дійсно, сиділа десь на березі в обнімку з відомим спортсменом - Б». У статті повідомлялося про новий роман, що було намічався між цими медійними персонами.
- Ой! Пропаде дівка! – Подумав про себе Н. Йому було шкода А. Це була чи не найгарніша літера у світі. Струнка, граціозна, розумна. Важко було би знайти приголосну літеру, який би не божеволів від страсті по відношенню до А. Важко було би знайти голосну, яка б не мріяла бути такою ж гарною та популярною. Іноземці пропонували їй великі контракти на працю у їхніх алфавітах.
Але мала А велику ваду. Вода була легка на склади – ледь не щослова міняла приголосні. Через це, хоч усі й хотіли побувати у цих складах з її участю, проте ніхто серйозно до неї не ставився, її вважали легковажною. І це могло обернутися великим горем для А.
От і цей Б. Що вона у ньому знайшла? Ну то й що з того, що спортсмен? Що з того, що вони з братом П мали на двох усі найважливіші світові пояси у важкому вісі з глухості? Але ж він був незграбним, шкарадним та ще й тупуватим. Здавалося, ніби А просто хотіла побувати у складах з усіма приголосними, поки вона популярна та може дозволити собі їх обирати. Н швидко переглянув усю газету. Окрім чуток про зв'язок між А та Б, там було багато стандартних для цього видання світлин привабливих голосних літер у розпусних еротичних шрифтах, кілька статей для одиноких літер про те, як швидко знайти собі місце у цікавих складах. На розвороті була велика стаття про Х. Нібито він, користуючись своєю владою, присвоїв кілька цікавих місць на сторінках путівника про узбережжя Чорного Моря й тепер будує там елітний комплекс для багатих літер. Цього і слідувало очікувати. Ну як можна було обрати на владну посаду літеру Х? Хоча, здається, Х – це не ім’я, це сама посада й є.
*** Н давно працював інспектором, багато що бачив, тому нічому й не дивувався. Він давно придавив у собі усі почуття. На цій посаді треба бути циніком, а не емоційною рохлею. Інакше рано зітрешся зі сторінки.
Але від того, що він побачив на місці злочину, він трохи посірішав. Йому, навіть попре роки досвіду, важко було уявити собі літеру, яка могла би зробити таке іншій літери.
Постраждалого – літеру Ґ – було не просто вбито. Його було закатовано. Його мучили, стирали потрохи, а врешті прикінчили гумовим ластиком у спину. Важка смерть. Багато прийдеться працювати, аби знайти та покарати винного. Н ледь не знудило. Ластик у спину… Ґ був відомою у деяких колах літерою. Дисидент, націоналіст, він за радянських часів зазнав утиски, був у засланні, звідки повернувся лише у 1990. Тоді ж він створив політичне об’єднання почвенників «Ґрунт» для боротьби з засиллям російського впливу на мову. Мало хто знав про його діяльність, проте тишком-нишком Ґ захоплював все нові й нові слова: ґудзик, аґрус, дзиґа, ґвалт тощо. У шкільну програму потрапив його переклад Ґете українською. Проте широкої популярності Ґ у рідному середовищі не здобув. Навіть на клавіатурах його було майже не знайти.
І от тепер якийсь зловмисник розправився із цим поважним представником українського алфавіту, борцем і дисидентом. Н добре ставився до Ґ, писав про нього курсову роботу в університеті, потім ходив на його публічні лекції. Жвавий старий – інтелігентний та розумний. Щиро любив Україну, через що й постраждав за радянських часів. І от тепер цієї літери немає. Важко повірити. Н мав дві основні версії щодо мотивів вбивства. Перша – тут попрацювали проросійські сили. Запекла націоналістична боротьба Ґ давно дошкуляла їхній діяльності. Вони давно погрожували йому, навіть нападали кілька разів. Але завжди – щоби залякати. А тут вбивство. Причому, звіряче, нелітературне вбивство.
Друга – вбивство з метою особистої помсти. З поверненням Ґ із заслання він все більше і більше отримував того, що до цього належало його рідному братові-близнюку – літері Г. Тому довелося віддати репресованому родичу частину родинного спадку. Авжеж, частина ця була невеличкою, але Г славився своїм поганим характером, дріб’язковістю та фанатичною любов’ю до влади. Тому треба було розглянути й цю версію.
Розібравшись з усім на місці вбивства, Н хотів було їхати в державну адміністрацію для бесіди з братом загиблого. Г був серйозною літерою, працював головою секретаріату Х. Гарна парочка – Х і Г. Гідні один одного! Але підозрюваний сам з’явився на місці злочину. Увесь підтягнутий, ефектний, у золотому тисненні. Влада та підлість відчувалися у цій літері. Дивно, наскільки споріднені літери бувають несхожими одна на одну. І як це багато хто навіть не може відрізнити Г від Ґ? Н не хотів заважати Г прощатися із братом. Він стояв у сторонці та спостерігав за поведінкою потенційного вбивства. Той не знав, що за ним спостерігають і … плакав над тілом загиблого брата.
- Я помщуся! Я помщуся! – Голосив він. – Помщуся…
Ні, вбивці себе так не ведуть.
- Прийміть мої співчуття. Ваш брат був, дійсно, літерою з великої літери. Але можна задати вам кілька питань? – Звернувся Н до Г, коли той, утерши сльози, хотів було покинути місце злочину. Г зверхньо подивився на інспектора:
- Швидко.
- Може, ви знаєте, чи не було у вашого брата ворогів?
- Ти що, з іншої бібліотеки? Усі знають, що були. – Заревів Г.
- Так? І хто саме?
- Багато їх. Ті російські відморозки. Вони ж уже нападали на нього. Та ви знаєте! А ще він нещодавно розповідав, що скоро почнеться велика боротьба за саме наше існування. Наше існування! Розумієте? Він за всіх нас боровся. Усіх любив. Усю нашу гніду, усіх нас занедбаних, денаціоналізованих. Нас, що втратили почуття національної гордості. А вони…
- А він не казав, з ким саме буде та боротьба, яку він згадував?
- Ні. Нажаль, ні… - Г був смутним. – Ось вам моя візитівка. Зв’яжетесь зі мною, якщо щось дізнаєтесь. Якщо щось буде треба, я допоможу.
*** Н зайшов у бар «Балалайка». Тут зазвичай вечорами збиралися російські націонал-шовіністи. Він обвів оком це занедбане, затемнене, наповнене сигаретним димом приміщення. Он вони – голубчики – у своєму куточку сидять, про щось запекло сперечаються, кричать, ледь не морди один одному б’ють.
- Тссс. – Показав Н бармену. Нехай його поява тут буде сюрпризом для піддослідних.
- Ку-ку. – Сказав він, підійшовши до їхнього столика. Через їхню палку суперечку ці російські літера не помічали його до останнього. – Можна приєднатися до вашої приємної компанії?
Візаві Н після його несподіваної появи замовкли прямо як і розмовляли – з відкритими ротами.
- Типа у нас есть выбор. Садись. – Сказав Ъ. – Что расскажешь?
- А ви самі не чули? Все місто гудить. – Н здивувався. За столом був увесь стандартний набір російських шовіністичних літер – Ы, Ъ, Э, але не було Ё. Цікаво, куди вона поділася? Невже й вони вирішили не товаришувати з нею? А взагалі дивно. Ці російські літери при його появі особливо не злякалися, не спробували втекти. Та й взагалі, це було б верхом ідіотизму – приходити сюди, у відоме всім органам місце, після вбивства. Авжеж, якщо це вони причетні до злочину.
- Может, и слышали. Мало ли, о чем город балаболит. Давай конкретнее, что тебе от нас надо? – Ъ, їхній провідник, був, як завжди, твердим та непохитним.
- Якась мерзота вбила шановного пана Ґ. І перші, про кого я подумав у зв’язку з цим приводом, це ви. Так що тепер ваша справа, покидьки, – переконати мене, що ви тут ні при чому. Інакше я візьму ластик, і засуну його вам самі знаєте куди.
- Стоп! Какой ластик? – Спитала Ы. Російські літери після слів Н про знаряддя вбивства усі посіріли. Так-так.
- Гумовий. Ластиком в спину – так убили Ґ. Ъ, Ы та Э переглянулися.
- Беда идет… - Сказав Ъ. – Для всех нас.
*** Н було шкода літеру Ё. Вона була найприємнішою із всієї цієї шовіністичної гоп-компанії. Гарненька, приваблива. Їй би більше шику, більше можливостей, і стала би Ё королевою літер. Але ж ні, зв’язалася вона з цими йолопами, зблякнула, вицвіла, пропала з текстів, посунулася на самий край клавіатури. Суспільство зробило вигляд, ніби забуло про її існування. Сама лише згадка про неї була справжнім табу.
Багато чого доброго, багато чого поганого можна було згадати про літеру Ё. Але тепер все це не мало сенсу. Її було вбито. І вбито тим самим способом, що й Ґ – ластиком у спину.
Що це – серійний маніяк? Чи тонка національна гра? Якщо гра, то хто її веде?
***
Дорогою додому Н купив букет квітів. У них сьогодні з У була річниця – десять років з того дня, як вони стали частиною одного слова. І нехай, слово «ну» було лише вигуком, а не якоюсь серйозною частиною мови. Все рівно вони були щасливі у своєму браку. Мали окреме слово, ще й інколи комою виділялися. Лише небагато сімейних буквосполучень могли похвалитися таким стійким положенням у мові.
- А де ж троянди? – Скривилася У, побачивши тюльпани. – Все! Розлучення, й апостроф поміж ліжками! – Сказала вона з серйозним виглядом, а потім не стрималася та почала цілувати Н. Вони кохали один одного. І тюльпани вона любила не менше за троянди, бо і там, і там у назві було ім’я її любимого.
Вони повалилися на ліжко. Їм вже було не до святкової вечері, яку напевно зготувала У. Але ж яка, навіть найсмачніша страва, могла бути смачнішою, ніж їхня пристрасть? Н став у класичну позицію – попереду. Вони поєдналися у єдиний склад.
- НУ! НУ! НУ!!!!!! – Стогнала У.
Це тільки теоретично здається, що У та Н мають лише два варіанти сполучень – НУ та УН. Але, дійсно, закохані одна в одну літери мають нескінчене поле для імпровізацій.
У ту ніч білий аркуш, на якому знаходились Н та У перетворився на беззмістовний, але пристрасний текст на кшталт:
«НУ НУ НУ УН УН ННННУУУУ ННУНУУУНУНУНУНУНУНУНУН
Н
У
У
Н
УНУУНУНУНУН
НУ»
***
Шпальта свіжого числа газети «Наше слово», як і завжди, рябіли звучними заголовками.
Не давала спокійного життя журналістам красуня А. Цього разу у матеріалі про неї писаки смакували її нещодавню поїздку в Сполучені Штати Америки. «Наше слово» докладно розповіла, де саме бувала А під час подорожі, з ким зустрічалася, з ким усамітнювалася на якійсь закритій сторінці. Офіційна версія, нібито А їздила у штаб-квартиру Організації Об’єднаних Алфавітів задля того, аби отримати почесне звання «Посол Світу», журналістами висміювалась. Хто ж призначить представником ООА у країнах, алфавіти яких потерпають від інформаційного голоду та ізоляції літеру, яка так дискретувала себе на Батьківщині своєю хронічною амурною нерозбірливістю?
Із істеричною жовтою позицією «Нашого слова» де в чому можна було погодитися. Це ж які буквосполучення з’являться після візиту А куди-небудь в Замбію? А ╡? Які ж у них діти будуть?
На центральному розвороті газети, що дивно, була стаття не про чергові зловживання владою пана Х, а про переваги, які отримає українська мова після переходу на латиницю. Треба сказати, що така ідея давно жевріла у розумах деяких, прости Господи, науковців. Вони час від часу пускали в публічне обговорення цю свою мару, але кожного разу змушені були відмовлятися від неї під натиском масового громадського спротиву. І, дійсно, такий перехід грозив справжнім Геноцидом українських літер. Бо лише деякі з них залишилися б у алфавіті – А, К, М, О, Т, а всім іншим залишилося б змінити назви та функції (В, Е, Н, Р тощо) або взагалі зникнути у підручниках з історії мови, як то Є, Ї, Ж, Ю та … Ґ.
- Алло! Пан Г? Це вас Н турбує, слідчий у справі з вбивства вашого брата. – Почав Н телефонну розмову. – Мені потрібна ваша допомога.
*** Н сидів у розкішному номері готелю в повній темряві. Все було наготові, залишилось тільки дочекатися часу «Ч».
Голосний сміх літери А за дверима повідомляв про те, що спектакль от-от розпочнеться.
Двері відчиняються, у кімнату заходять двоє постатей: Вона та Він. Світло! Н сидить у кріслі посеред кімнати. В руках й нього роздруковане зображення літери Ґ.
- Що це таке? – Перелякана А питається в Г, який її сюди й привів під приводом створити два-три вільних буквосполучення.
- Це мій брат! Розумієш, люба? Мій рідний брат! – Відповідає той. – Якого ти, зараза така, вбила!
- Я? Ти що? Нащо це мені треба? Ти взагалі розумієш, з ким розмовляєш? Що ти собі дозволяєш? Я зірка! Н мовчки дістає зображення літери Ё. А замовкає.
- Мій агент знає, з ким я і куди пішла. – Вимовляє вона щось обміркувавши. Н знову, не вимовивши ані звуку, дістає новий аркуш. Тепер це Ї. Але на цьому він не зупиняється. Перед поглядом А з’являються все нові й нові зображення: Є, Э, Ы, Щ, Ю, Ж, десятки інших літер.
- Мені потрібен адвокат! – А тягнеться до мобільного телефону, але Г не дає їй викликати когось на допомогу. Один вірний рух ластиком, і від колишньої літери не залишається ані сліду на сторінці.
- Подумаєш, зірка! У нас таких зірок, як ти, повна типографія! Тьфу! Зрадила рідний алфавіт, йди до біса.
Фінал. Завіса.
Цікаво, куди після смерті діваються літери?
*** Постанова
Інспектора Н за розкриття вбивства літер Ґ та Ё, а також за перешкоджання здійсненню небезпечних планів міжнародної антиукраїнської змови, спрямованої на насильницькій перехід української мови з кирилиці та латиницю, нагородити званням Герою Алфавіту 1-й ступені та зобов’язати усі установи відтепер писати Н виключно з Великої Літери.
Підпис: Х
