Легенький вітерець надворі підбадьорює до вальсу тендітні гаптовані сніжинки, щоб ті не падали брутально на гладенький бюргерський асфальт, а тішили неперевершеною грацією зачаровану жінку, що споглядає цей танок крізь шибку, біля якої вмостилась на високому барному стільчику.
За тиждень до Різдва у найбільший мультибрендовий Берлінський магазин «KaDeWe» стікаються в паломництві до подарунків різномасті типи. Діапазон вельми широкий - від німецьких товстосумів й знаменитостей до простих домогосподарок та байдикарів. Оксана не має відношення ні до одних ні до інших, тим більше ніяка вона не арійка. По-чорному вже рік працює в німецькій столиці. Саме напередодні минулого Святвечора приїхала на заробітки, що їх запропонував (не безкоштовно) колишній однокласник. Вдома залишила трирічну донечку, заради якої, власне, й подалась у найми. Чоловіка у неї не водилось зроду-віку, вважалась бо не надто привабливою для протилежної статі. Невеличка, без особливих прикмет, зі звичайним русявим волоссям, тендітна жінка з ніжно-затравленим виразом у схожих на глибокі озера, сірих очах, які однозначно могли привабити, прикувати до себе, змусити замислитись, захотіти розгледіти її більш детально. Та хіба ж чоловікам є коли займатись такими дрібницями? Оксана з дівоцтва не любила яскравого відверто-агресивного вбрання, не чепурилась подовгу, майже не користувалась косметикою. Заманити самця при такому розкладі практично не мала шансів. Завагітніла випадково, але продумано й заплановано. Наважуючись, міркувала: «А чому б ні? Чого чекати у тридцять?»
За кордоном Оксана працює прибиральницею, попри те, що має вищу освіту, але кого цим здивуєш? Ганяє Берліном, аж підошви горять, від однієї квартири до іншої. Година - десять еврів. Нічогенько так!
У вихідні розважається - ходить до "KaDeWe»… На іноземку у велелюдному потоці ніхто не звертає уваги. Жінка полюбляє спостерігати за багатими й знаменитими, захоплюється прекрасним вбранням, якого ніколи не матиме, мріє про неможливе, уявляючи себе на чужому місці.
Оксана, вмостившись біля самої вітрини, з ностальгійним сумом оглядає чисто прибрані вулиці Берлінського середмістя, заклопотаних німців, машини й святкові гірлянди, що звиваються навкруг дерев. Достатньо наблукалась п’ятиповерховим магазином й спинилась майже на виході у затишному недорогому кафе всередині «KaDeWe».
«Чудова кава... - подумки нахвалює напій. - Як там моя манюня? Шкода, що у неї немає татка, він би не дозволив мамі покинути донечку…Та хто на мене спокуситься, коли навколо такі дівиці?» - розмірковує, побачивши тонконогих, високих щебетух-білявок, які промайнули повз вітрину. «Смішні ці німці. - продовжує, після чергового ковтка. - Он, один крутиться біля дерева…З далекобійною фотокамерою…Папарацці, чи що? Здалось, на мене націлив…Ні!» - присоромила себе за таке припущення, коли німець направивши на хвильку в її бік об’єктив, різко розвернувся спиною до «KaDeWe».
Фотограф вже десять хвилин дропчеться метрах в двадцяти від магазину, його густі вуса повсякчас ворушаться, що змушує Оксану посміхатись. Чоловік ніби дискутує сам із собою. Він по-дитячому чухає потилицю й кудлатить волосся, складає вказівні й великі пальці у формі чотирикутника, вдивляючись у саморобний екран, шукає потрібну композицію…«Муки творчості» - думає Оксана і тієї ж миті помічає, що «папарацці» заціпенів й у бойовій готовності схопився за камеру, що звисає на товстому ремені з шиї.
Українка роззирнулась довкола й уздріла щойноприпаркований шикарний лімузин, з відкритих дверцят якого виставляла тендітну ніжку стовідсотково зіркова особа. Про статус незнайомки Оксана здогадалась по раптовому припиненню будь-якого руху серед пересічних городян, які водночасся спинились та спрямували погляди до білого авта. Незабаром, літня актриса, яку Оксана бачила по телику, висковзнула назовні у хутряному пальті неймовірної краси. Українка краєм ока побачила, що фотограф надворі взявся до роботи, але зараз жінку цікавила лише примадонна. «Звичайно, - думала вона, захоплюючись актрисою, - таких потрібно фотографувати!» Коли зірка пропливла повз Оксану, нелегалка перевела погляд на вусаня… Чоловік стояв мов вкопаний, не зводячи очей з монітора камери.
«Цікавий! - подумала Оксана. - Такий незвичайний, легкий та полохливий…Ймовірно, добрий - це відчувається навіть здалеку… Шкода, що я не ота кінодіва… А якби була, то обов’язково, підійшла й запропонувала випити зі мною кави…» - Оксана впіймала себе на тому, що мрії завели її надто далеко. Вона поблажливо посміхнулась і…
Хоч кажуть, що існує жива й нежива природа, з цим можна посперечатись. Бо у цій історії неживе скло, яке відділяло двох людей зіграло чи не найважливішу роль. Воно, всотавши в себе марення Оксани, та запеленгувавши те, що думав німець на вулиці, сублімувало тонку матерію, понесло по безмежному ефіру у незвіданий космос, до того, без чиєї згоди не впаде жодна волосина. Відповідь прийшла негайно…
… «Сніжинка в приміщенні?!» - промовила Оксана вголос, тягнучись рукою до скла, на якому, дійсно, дивним чином з’явилась сніжинка й тут же розтанула, залишаючи по собі малесеньку крапельку. Хоч увагу жінки було сконцентровано на сльозі, уздріла в тумані дальнього плану, що папарацці махнув у її бік п’ятірнею. Перевела на нього погляд, чоловіків силует набув чіткості. Дійсно, активно метеляє кінцівкою…Невже їй? Озирнулась, аби пересвідчитись, що за спиною ніхто не стоїть. Два підстаркуватих чимілики всередині зали смакували чималими тістечками - вони не йшли в рахунок… Тим часом незнайомець відверто посміхнувся та побіг ближче до вітрини, притримуючи камеру. Оксані до останнього не вірилось, що чоловік прямує до неї. Підійшовши, приклав широку долоню до її витонченої, яка все ще була притулена до шибки. З обох боків перетинки війнуло теплом. Чоловік ніжно посміхнувся й простягнув Оксані фотоапарат. Жінка, козирком приклавши долоні до скла, щоб не відсвічувало, побачила картинку. Повз шикарний «KaDeWe» проходила розкішна зухвалиця у хутрах та прикрасах, супроводжувана охоронцями, з гордовито-зневажливим виразом обличчя. І усе б нічого, аби на другому плані за-за скляної перетинки за нею не споглядала витончено-зосереджена, сумна й скромна жінка з блискучими бездонними очима. До об’єктиву, під час фотографування, прилипла сніжинка і тепер чітко-графічно вимальовувалась неповторною павутинкою чи не в центральній частині фотороботи. Фотографія, побудована на контрасті, Оксані неймовірно сподобалась. Особливо жінку здивувала краса, природність та спокій, які випромінювало її власне обличчя…
«Я закохався у тебе, щойно побачив відображення на моніторі. Якби ти перша не подала знак рукою, я б не наважився підійти і потім усе життя жалкував би» - зізнався Петер коханій.
Через півроку вони стоять посеред великої зали, навколо сновигають збуджені поціновувачі таланту фотохудожника Петера Крампа, який презентує персональну виставку. Розчулені глядачі плескають майстра по плечу, виказуючи своє захоплення, щиро посміхаються Оксані й вітають з нещодавнім весіллям. Компліментів перепадає навіть чотирирічній святково вдягненій дівчинці, яку батьки тримають за руки. Погляди цих трьох направлені на охрещену критиками «неперевершеною» фото картину під назвою «Різдвяне Диво. Сніжинка.»
