Історія міста Іден починається разом з історією наших героїв. У цих краях були часи, коли можна було розбагатіти власною працею. Якраз тоді тут оселилася родина одного з колишніх філіппінських диктаторів, сили якого зазнали поразки, тому він був змушений виїхати з країни. Кажуть, що вони приїхали сюди ледь не голими, але їм вдалося перетворити ці безводні землі на оази, де вони й вирощували опіум. Згодом на їхніх плантаціях працювало дуже багато людей, по всій Європі про них говорили як про великих благодійників. До прикладу, коли їхні діти, два хлопчики, тяжко захворіли на кір, вони збудували лікарню. Жінка диктатора умовила його дати гроші на школу, аби і їхнім, і дітям робітників було де навчатися. Створюючи благо для себе, вони не забували і про ближніх.
Ще з дитинства старший Кайл писав вірші, а молодший Мелл досить непогано малював. Щоб не дати цим талантам зів’янути, батьки, не шкодуючи (та і не маючи такої звички) грошей, відправили їх навчатися закордон. Хоча тоді життя студентів було не надто, скажімо так, «вишуканим», брати оселилися у величному замкові неподалік університетського містечка. В університеті вони познайомилися із красунею Мері, в яку обидва закохалися. Вона стала їхнім божеством, Кайл і Мелл однаково впадали перед нею, однаково бажали вгодити її примхам. Але Мері відповіла взаємністю лише молодшому Меллу. Він намалював декілька її портретів, але вони були втрачені, тому оцінити вроду дівчини, на жаль, не вдасться.
Та що переживав Кайл! Він дізнався, що збираються таємно побратися. У його серці вибухнули ревнощі, він відчував себе зрадженим як братом, так і коханою. Він задумав убити брата, тому розпустив на вихідні усю прислугу і чекав слушної нагоди. Він зарізав його, щойно наважився. Це сталося у холі замку близько опівночі, як свідчать записи поліції. Заховавши тіло, він преспокійно проспав до ранку наступного дня, допоки його не розбудив голос Мері, яка гукала когось відчинити ворота. Її дуже стурбував нічний кошмар, тому вона прийшла побачитися із Меллом. Коли ж Кайл вийшов, Мері побачила, що його одежа вимазана кров’ю – вона відразу зрозуміла, що він накоїв. Сам же Кайл нічого не помічав, його лихоманило.
– Де твій брат Мелл? - запитала вона. Кайл намагався переконати її, що Мелл полишив континент ще вчора ввечері. Та слова погано клеїлися докупи. Він уже і сам зрозумів, що викритий. Мері розридалася. Його брехня додала у хвилю страждань і розпачу ще й відчуття огиди та ненависті. Він намагався взяти її в обійми, та вона вирвалася, давши йому ляпаса. – Проклинаю тебе! Проклинаю землю, яка тебе носить! Забери руки, я не хочу знати тебе, звіре! – Вона пообіцяла негайно викрити його перед захисникам порядку. І вона це зробила негайно.
Він зрозумів, що усьому кінець і він ніколи не пізнає щастя ні з цією жінкою, ні на цьому світі. Тепер сумління Кайла розпалило у серці огонь, він усвідомив свій тяжкий гріх братовбивства. Він мусив утікати від ганьби, яку вчинив своєму імені, і від болю, якого вчинив своїм батькам. Але найбільше його доймав той ляпас, вияв особливої зневаги, завданий довіку коханою. Як свідчать ті ж записи поліції, слід Кайла губиться десь в Америці.
Цікаво, чи могла його доля скластися, коли не інакше, то хоча б щасливіше?..
