Ми з моїм братом-близнюком чимчикували незнайомою вулицею незнайомого міста. Усюди були незнайомі люди і незнайомі будинки. Незнайомі пенсіонерки годували хлібом незнайомих голубів, на наші українські вишиванки хотіли нам насрати незнайомі ворони. Незнайомі водії незнайомих марок автомобілів так і прагнули оббризкати нас багнюкою, незнайомі немічні бабусі очікували, що ми все полишимо і кинемося переводити їх через дорогу.
Одним словом, усе було до болю знайоме. Ще одне типово незнайоме українське місто.
Як несподівано раптом ми побачили як з вітрини одного магазину нам привітно махає рукою якась незнайома гарна дівчина. Це нас зацікавило, тому що такого з нами ще не було у жодному іншому місті.
-Як ти гадаєш, чому вона нам махає? – запитав я свого брата-близнюка.
-Може, вона нас упізнала? Може це якась авторка з нашого сайту? Кличе на каву?
І ми вирішили зайти і запитати. Як тільки ми зайшли у приміщення, ця дівчина вже виходила нам назустріч, ніби прочитала наші думки.
-Добрий день, - привіталися ми.- Ви нам махали?
-Я?- дівчина була явно здивована. – Ні, я вам не махала.
-Але ж ми добре бачили, що ви нам махали з вітрини, - сказав я.
-З вітрини? З якої вітрини? Я вам точно не махала, не заважайте працювати!- з цими словами вона показала нам на двері.
Ми засмутилися, вийшли з приміщення і... знову побачили, як ця гарна дівчина махає нам рукою. Тільки тепер ми помітили, що вона насправді не махає рукою, а протирає вітрину. Ми підійшли до вітрини ближче і помахали їй. На подив, вона не розсердилася, а усміхнулася, наче то не вона хвилину назад виставила нас за двері. Ми з братом перезирнулися, дивуючися, як у людей швидко змінюється настрій.
І раптом до неї підійшла ще одна така ж гарна дівчина і стала її вичитувати за те, що та фліртує з нами, замість щоб займатися роботою. Потім взяла іншу ганчірку, і теж стала протирати вітрину. Тепер вони це робили удвох і майже синхронно. Це були близнючки!
А ми з братом розсміялися, бо звикли, що інші люди завжди плутають нас, а тут ми самі опинилися у подібній ситуації, тільки плутали вже не нас, а ми дівчат.
Дівчата нарешті й самі зрозуміли кумедність цієї ситуації і теж розсміялися. Так ми і сміялися: ми на вулиці, а вони – всередині приміщення.
А потім вони все-таки покликали нас на каву.
Так ми і познайомилися.
