Кришталеве люстерко озера в перламутрово-сніжній оправі виблискує-усміхається дзеркальністю поверхні. Морозець-коваль цілісіньку ніч виковував білосніжні троянди, вишукані лілеї, сором’язливі ромашки, щоб вранці прикрасити його такою красою. Тепер люстерко, наче з казки.
Ледь-ледь пробиваються крізь ватяну завісу хмар золоті ниточки-промінчики і відбиваються від озерного люстерка, запалюючи міріади блискіток навколо. Такі собі природні сніжно-промінні діаманти.
Нахиляється стара скрипуча верба вітами, ніби запитує: «Миле люстерко скажи, мені всю правду розкажи! Хто найчарівніший у світі?» Не встигло люстерко відповісти, як вже вітер-волоцюга прилетів і своє запитав, подивившись у дзеркальну безодню: «Миле люстерко скажи, мені всю правду розкажи! Хто найшвидший у світі?». Не дочекався відповіді і вітер, бо прилетіли горобці і спитали, хто в світі найдзвінкіший. А за ними хурделиця, а за хурделицею мороз, а за морозом - холод.
Тільки блідолиця панянка Зима, не відводячи очей із самого синього льоду від охочих заглянути в люстерко, не переставала ткати білосніжне полотно і дбайливо вкривати ним землю.
