СЕКРЕТАРКА: Встати, суд іде!
СУДДЯ: Слухається справа про хуліганство та викрадення (читає з аркуша) Гугожиці Ванди Едуардівни. (до пишнотілої зрілої брюнетки) Це ви?
ПОТЕРПІЛА (сором’язливо): Я!
СУДДЯ (переводить погляд ліворуч): Підсудний підведіться. Ви – Бубукало Ілля …?
ПІДСУДНИЙ (перебиваючи суддю): Бубукало Гілько Степанович. Селище міського типу Коромислинці. Сорок вісім років. Агроном.
СУДДЯ: Сідайте! Слухаємо обвинувачення. Пане прокуроре, прошу!
ПРОКУРОР: Шановний суд! Двадцятого травня цього року підсудний Бубукало Ілля Степанович здійснив запланований заздалегідь розбійний напад на кафе «Червоний ліхтарик». У вину підсудному інкримінується також викрадення громадянки Гугожиці Ванди Едуардівні, мешканки обласного центру. Потерпіла саме виконувала свої професійні обов’язки у вищезгаданому закладі.
СУДДЯ: Підсудний! Підведіться! Ваше ставлення до звинувачень?
ПІДСУДНИЙ: (чеше потилицю) Ну, ніби я й викрав, виходить…Але не те, щоб задля користі…Ви зрозумійте, пане суддя…(благально простягає руки)
СУДДЯ (б*є молотком): Підсудний, до порядку! Ви маєте право утриматись від свідчень проти себе…
ПІДСУДНИЙ: Ні-ні, я усе розпо…
СУДДЯ: (суворо): Підсудний, ви не маєте права перебивати суд.
ПІДСУДНИЙ: То ви ж самі сказали…
СУДДЯ: (гнівно б*є молотком) Якщо підсудний дає згоду свідчити, суд вислухає його...
ПІДСУДНИЙ (голосно): Приїхали ми…
СУДДЯ: (невдоволено зиркає на Гілька Степановича й піднімає молоток) До порядку! Суд готовий вислухати свідчення...
ПІДСУДНИЙ (схоплюється зі стільця) Ну, що? Приїхали ми, значить…(спиняється, згадуючи про правила поводження у суді)
СУДДЯ (хоче вдарити молотком, натомість витирає хустинкою спітнілого лоба й дає знак рукою продовжувати)
БУБУКАЛО: Ну, що? Приїхали ми того дня з сестрами до племінниці на весілля. (говорить швидко, активно жестикулюючи) Значить, отак вилізли з автобуса, стали під деревом, щоб зрозуміти куди далі йти. От…Сестри сперечаються, а я тим часом обдивляюсь довкола…Цікаво…До міста не навідувався років з десять. А чого туди тьопатись? Магазини, клуби, телевізори й тарілки в селі є. Не те, що колись – інформаційна блокада. Ми люди освічені, щоб ви не думали…
СУДДЯ: (дивиться на наручного годинника, б’є молотком) Ближче до справи!
ПІДСУДНИЙ: Та я ж по справі, Ваша Честь! (стукає себе в груди) Якби я по супутниковому не дивився про отой клятий Амстердам, то нічого й не було б.
СУДДЯ (стомлено): Громадянине Бубукало, поверніться у русло справи, що розглядається.
ПІДСУДНИЙ: Ага! Розповідати, що було двадцятого травня?
СУДДЯ: Підсудний, що було далі у день скоєння злочину?
ПІДСУДНИЙ: Далі, значить? Далі, дивлюсь я навколо. Недалечко так, через вуличку бачу напис на будинку: «Червоний ліхтарик». Там ще таке здоровенне вікно-вітрина. Ото біс мене поплутав, втягтися туди поглядом. Спостерігаю. Виштовхує такий кнур…
СУДДЯ: Підсудний, у нас ведеться протокол. Під словом "кнур" ви маєте на увазі тварину?
БУБУКАЛО: Та ні, Ваша Честь (сміється) чоловіка…мужчину, який виштовхнув на середину вітрини оцю жіночку. (тицяє пальцем в чорнявку)
СУДДЯ: Потерпілу?
ПІДСУДНИЙ: Ну, тоді вона ще не була потерпілою.
СУДДЯ: До справи! (б’є молотком)
ПІДСУДНИЙ: Виволік та давай на неї кричати.
СУДДЯ (зацікавлено): Що саме кричав? Які слова?
ПІДСУДНИЙ: Та біс його зна, які слова…Кажу ж – вітрина, скло…А хіба почуєш, що каже, коли шибка? До того ж де я стояв, а де...
СУДДЯ (б*є молотком): Прошу поважати суд і не використовувати лайливих слів…То на чому базуються ваші висновки, що той чоловік кричав?
ПІДСУДНИЙ (чухає потилицю) Ну, принаймні, рота він роззявляв широко. І так спочатку на людей надворі вказує, тицяючи пальцем у шибку, а потому на собі дівчину навчає, як вихилятись треба - мотає, вибачте… задом та уявно груди підтримує (жестами показує, як усе відбувалось)
СУДДЯ (благально): Підсудний, не перетворюйте суд на цирк.
ПІДСУДНИЙ: Вибачте! Я, значить, цей… на чому я спинився? (звертається до судді)
СУДДЯ (до секретарки): Зачитайте, будь-ласка останні свідчення підсудного.
СЕКРЕТАРКА: … задом та уявно груди підтримує… (кліпає очима)
ПІДСУДНИЙ: То я й кажу, груди…(прикладає руки до грудей)
СУДДЯ (знеможено): Що було після цього?
ПІДСУДНИЙ (довго згадує) Ага! Дивлюся, жіночка зішкулилась, очима водить. Коли мурло оте пішло, вона, сердешна, як почне у шибку долонями гупати. (згадуючи, закриває повіки й повторює жести) Спочатку, значить, однією рукою, тоді вже й двома.
СУДДЯ: (б*є молотком)
ПІДСУДНИЙ (здригнувшись, відкриває очі): Тоді я вмикаю аналітичне мислення… Думаю, вибратись жінка хоче, розбити скло, але ж ручки дамські – не здатні до того. І обличчя у неї таке знеможене, губи скривлені, мало не плаче, ковтає сльози – видно, як кавалки в горлі ходять. (усе показує на собі) Гухнуло мені в голову (вдаряє кулаком по лобові), згадав передачу про квартал червоних ліхтарів у Голландії, як з дівчат там метеликів роблять і таке інше. Паралель пройшла.
СУДДЯ: (зацікавлено) Паралель?
ПІДСУДНИЙ: Паралель! Аналізую значить, що на дверцятах закладу висить табличка «Санітарна година». Відразу допетрав – підстава.
СУДДЯ: Підстава?
ПІДСУДНИЙ (пояснює, витягнувши шию до судді) Замкнули новеньку, щоб втекти не змогла й змусили у вітрині стовбичити, стегнами крутити, клієнтів закликати. Це ж, впевнююсь, притон.
СУДДЯ: Звідки такі висновки?
ПІДСУДНИЙ (перелічує, загинаючи пальці): Назва закладу говорить сама за себе, знову ж таки, в жіночки така коротесенька спідничка, та ще й ото… біленька бавовняна коронка на голові й малесенький гаптований фартушок. Ну, ви мене розумієте? (звертається до судді, підморгуючи)
СУДДЯ (б’є молотком): Без натяків! Лише факти. Тобто, ви були впевнені, що жінці загрожує небезпека?
ПІДСУДНИЙ: А як же?! (плескає себе по стегнах) Стоїть бідолашна, у вікно б’ється, як мушка. Ваша Честь, мармиза злякана, брівки докупки, одягу мінімум...Ну, думаю, усе сходиться. Я від сестер потихеньку відійшов, схопив каменюку та й гахнув по склу, але так, щоб без ущербу здоров’ю й життю. Тут знявся ґвалт, сигналізація верещить, ця громадянка ще дужче. За мить і той мордатий вистрибує з битою. Я жіночку підхопив на оберемок та побіг. А як же, думаю, треба кобіту рятувати від сутенерів… Наздоганяли мене довго, але таки взяли…
ПОТЕРПІЛА (випнувши вперед декольтовані груди): Дозвольте, Ваша Честь, пояснити?
СУДДЯ (поблажливо): Дозволяю! Суд готовий вислухати потерпілу. Заперечень немає? (уїдливо дивиться на Гілька Степановича, який прикипів поглядом до Гугожиці Ванди Едуардівни) Заперечень немає! (б*є молотком)
ПОТЕРПІЛА (розгладжуючи прим’яту спідницю): У нас того дня…
СУДДЯ: Двадцятого травня?
ПОТЕРПІЛА (стримуючи емоції, аби не порушити порядок судового засідання): Так, двадцятого травня у нас дійсно мала місце санітарна година... (далі запанібратським тоном) Хазяїн припхався злий, як собака, бо я бачите в кафе мух розвела. А хіба я їх розводила? (взялась у боки) Це ж серпень, вони саме паруються, не до снаги мені, буфетниці, за тими тварюками бігати. Я ж їх боюся, як не знати кого…
СУДДЯ (обливаючись потом): Ближче до справи!
ПОТЕРПІЛА (починає спокійно): Павлович мене ото до вікна підвів та й давай викривляти, мовляв, я перед клієнтами фігурою кручу, а справу не роблю.
СУДДЯ: Тобто, ви хочете сказати, що він на вас не кричав, як це стверджує підсудний.
ПОТЕРПІЛА (вилупивши очі): Кричав, Ваша Честь, ще й як кричав. Почав кожну купку, накладену зеленопикими на склі мені показувати, ніби я над тими мухами начальниця. Допоки, каже, у моєму закладі літатиме хоч одна комаха, до буфету, каже, тебе, Вандо, не підпущу. (напівпошепки, прикладаючи руки до грудей) Мені не вигідно, коли простій, розумієте?
СУДДЯ: Викладайте факти! (витирає лоба вологою хустинкою)
ПОТЕРПІЛА: Ну, я давай жужуликів, пересилюючи огиду, давити…
СУДДЯ: Яким знаряддям?
ПОТЕРПІЛА: Руками! (жінка скривила мармизу, від якої у присутніх, включаючи суддю, пішов спинами холод)
СУДДЯ: Що ще можете додати?
ПОТЕРПІЛА: Та що ж додати? Коли оцей Бубукало вітрину розтрощив…Мене на плечі… (плаче, витираючи сльози кутиком гаптованої носової хустинки)
СУДДЯ: Прошу сідати! (б*є молотком) Викликаються свідки. Марина й Дарина Бубукало.
Виходять, обнявшись за плечі дві сестри підозрюваного.
СУДДЯ: Ви запрошені у якості свідків. Прошу пам*ятати, що за неправдиві свідчення ви відповідатимете перед законом.
ЖІНКИ (хором, голосячи, наче на похороні): Не думайте, що Гілько з п’яних очей ото «спасаніє» придумав!!!
СУДДЯ: (відбиває молотком дріб) У залі судового засідання прошу поводитись, як слід!!!
СЕСТРИ (змінили стиль викладення на телеграмно-лаконічний): Гілько Степанович не п’є - не курить. З женщинами не балується. На роботі його поважають.
СУДДЯ: (відкрив рота, аби щось сказати, але передумав)
СЕСТРИ (продовжують, дивлячись на потерпілу): У селі де лишень треба кого врятувати – він бац, і тут. З ополонки минулого року діда Проскуряка витяг, хоч той дуже противився. В Оленки Марчишиної пологи прийняв на току, попри те, що жінка зі страху від нього ногами відбивалась. Дітей малих, котів та інших тварин, зазвичай, з дерев та дахів знімає…Звик до такого темпоритму.
СУДДЯ (ніби прокинувшись): Темпоритму?
СЕСТРИ (переводять погляд на суддю): У цьому конкретному випадку з потерпілою та вітриною - винне телебачення… Нагнітає!
СУДДЯ: Можете подати зустрічний позов…
ПОТЕРПІЛА (зіскакує з місця, істерично кричить): Не засуджуйте його, пане суддя! Ой, не засуджуйте-е-е-е!
СУДДЯ (гамселить молотком, але це не допомагає. Звертається до секретарки) Дайте потерпілій води! (ковтаючи слину) І мені також!
СЕКРЕТАРКА ( розносить усім охочим повні склянки)
ПОТЕРПІЛА (заспокоївшись, але усе ще схлипуючи): Я на Іллю Степановича не гніваюсь…У наш час непитущий чоловік на дорозі не валяється, Ваша Честь…Ще коли він мене на собі волік, я до нього добренько придивилась й відчула симпатію…
СУДДЯ (спантеличений): Симпатію?!
ПІДОЗРЮВАНИЙ (зіскакує з місця, блимаючи очима): Щиро вдячний! (ні сіло, ні впало заявляє судді): Я не одружений!
СУДДЯ (підводячись): Тоді, даною мені владою, оголошую вас чоловіком і дружиною! (хоче вдарити молотком)
СЕКРЕТАРКА робить судді знаки бровами.
СУДДЯ: Жарт! Так, як підсудний засклив вікно у кафе, а потерпіла відхилила позов, обвинувачення з Бубукало Іллі Степановича знімаються. Розходьтесь, заради Бога. (б’є молотком що є сили)
Від надсильного удару підлога зі скрипом вкривається тріщинами. В одну мить авансцена, разом з усіма переляканими учасниками процесу, провалюється. Знизу чути грюкіт меблів, приглушене матючиння судді й жіночий хоровий вереск.
ІЛЬКІВ ГОЛОС (напрочуд рівно й дзвінко): Не рушайте з місця – я усіх врятую!!!
