Музика змушує мене задуматись над тим, що вже давно відомо та затерто. Невловиме відчуття того, що в будь – який момент ти можеш втратити себе – це актуально. Думаю, що ми втрачаємо себе при народженні. Бо після народження нас можна змінити. Але що ж там, до народження? Те саме, що після смерті?
Все це давно відомо…
Всі давно це знають…
Але не розуміють.
І ніколи не зрозуміють. Саме тому я люблю слухати музику. Саме цю музику, яка зараз лунає з моїх недорогих колонок. Музика наповнює мене сенсом. Ніколи не було так добре.
Тепло. Хоча на вулиці зима.
Ти щасливий?
Так. Ти щасливий. Бо ти зараз можеш читати цей шматочок мого життя. Зроби собі кави або чаю. Саме зараз. Бо потім не може бути часу. Потім – а що буде потім? Куди йде час? Я не буду задавати банальні питання. Бо вони вже не потрібні. Я просто не хочу знати нічого, окрім того, що я вже знаю.
Хочу просто відчувати.
Відчувати, як лунає ця музика.
Відчувати, що я вільний. Що можу робити те, що мені подобається.
Сенс там де його немає. Люди не розуміють цього і через це їм дуже не комфортно.
Є речі, з якими стикається кожен. Таємні речі. Вони існують.
Але також існує ця музика. Вона реальна саме зараз і я пишу ці слова не за своїм веління. Мою пише музика.
Я просто слухаю її та п’ю каву. Чорна кава без цукру. Обожнюю.
Ти читаєш цей текст і він тобі не подобається. Я впевнений у цьому. Ти думаєш про своє.
І правильно робиш. У тебе своя музика життя, яка лунає до тих пір, доки грає платівка.
Загадкова, складна, інколи тиха та проста – але твоя.
Проте склав цю музику не ти. Але вона твоя.
Музика – це життя.
Твоє і водночас ні.
Не втрачай себе.
