Удетора провели на третій поверх. Разом з ним туди потрапили Алекс та Аліса Ноктер – успішний торговець з Коррибану та його красуня-дружина. Удетор чув, що його дружина раніше була жінкою одного нелегального торгівця з Татуїну, який був вбитий імперськими штурмовиками за невчасну сплату податків. Якби не Алекс…не відомо, що з нею тоді б трапилось.
- Обережніше!, - рявкнув Алекс, розгнівано роздуваючи ніздрі. Один із штурмовиків штовхнув його і він впав на підлогу. Потім двоє з чотирьох штурмовиків покинули поверх, а ті, що залишились спокійно стали біля входу.
Алекс піднявся з підлоги та глянув у вікно. На вулиці вже була ніч. Перевів погляд на дружину – вона була бліда і , здається, її нудило. Обережно підійшовши до неї, він пригорнув її до себе.
- Все буде добре, - заспокійливо сказав він, - будемо робити все, що вони скажуть, і тоді з нами нічого не трапиться.
- Але що їм потрібно? – голос Аліси був розгніваним проте знесиленим.
Алекс похитав головою:
- Не знаю. Гроші, інформація…Будь – що.
Почувся тягучий сміх з протилежного кінця кімнати. Сивий та невеличкий мееріанець сміявся, втупившись у підлогу.
- Гроші, інформація, - перекривив він Алекса, - Маячня.
- Маєш якесь інше припущення? – гостро мовив Алекс.
Мееріанець підійшов до них та протягнув Алексу руку:
- Удетор, тутешній, - кинув він, дістаючи язиком залишки їжі між зубами, - чудово знаю амбіції Сенатора. Я колись працював шефом його охорони, - він показав на мовчазних штурмовиків, - але про це іншим разом. Просто хочу сказати, що трішки знаю Сенатора, і знаю те, що він любить. І це не гроші – не дивіться на мене так – єдине, що він цінує так це владу.
- Але до чого тут всі ми? – тихо запитала Аліса, пригорнувшись до плеча чоловіка.
- Всі ви – впливові, багаті люди, які мають гарні зв’язки в різних сферах діяльності, - припустив Удетор, - спадає на думку лише бажання Сенатора скористатись цим.
Алекс прокашлявся.
- Це все гарно описано, але є одне «але», - секундна пауза, - як Сенатор збирається жити далі, зробивши таке з нами? Наприклад, я лише залишивши це кляте місце отримаю дозвіл на арешт Сенатора та його прибічників. Вони навіть не встигнуть оком кліпнути як опиняться в Галактичному Суді.
Удетор бере зі столу стакан води та осушує його, витираючись рукою.
- А ми не виберемося звідси. Отримавши від нас те, що йому потрібно, Сенатор накаже вбити нас. Іншого виходу я не бачу.
***
Події відбуваються за кілька годин до закінчення першого епізоду.
Кайл, лише зійшовши на землю з корабля, помітив свого брата. Найл Чесслоут стояв до нього спиною, та розмовляв з Джеймсом Баллонсом.
- Кляті виродки, - розгнівано сплюнув Кайл, прискорюючись, - Баллонсе!
Джеймс та Найл повернулися на вигук. Кайл розгнівано підбіг до них і, не дивлячись на брата, стиснувши зуби, запитує в Джеймса:
- Якого біса? Ми так не домовлялись.
Джеймс стенув плечима але відповів:
- Повірте, шановний Кайле, ми не хотіли аби відбулося подібне але я не думаю, що потрібно так переживати.
Раптом в розмову втрутився Найл, стиснувши кулаки та люто дивлячись на брата.
- І це ще ти розгнівався? Це тебе щось не влаштовує??
Кайл трішки притих. Джеймс поспішив розрядити ситуацію.
- Панове, все гаразд, у вас різні кімнати, ви не відчуєте жодних незручностей.
Кайл та Найл злісно зиркали одне на одного, проте обоє заспокоїлись і пішли за Джеймсом.
***
Події відбуваються у реальному часі.
- Ні, ну не виродки?!
Горлав Кайл, розбиваючи пляшку рому об стіну.
Один із штурмовиків вистрелив у стіну. Це змусило Кайла трішки притихнути. Він глянув на брата, який мовчки сидів у кріслі, сверлячи оком розбиту пляшку рому.
- А це був чудовий антидепресант.
Кайл та Найл Чесслоут, два брати пілоти, які були чемпіонами поза конкуренцією, зараз знаходилися на другому поверсі, куди звелів їх помістити Джеймс.
В іншому кінці кімнати сидів, схиливши голову вукі. Сварус Нолекс так і не з’явився.
Танака сподівався, що той відчув загрозу і скоро всіх їх врятує.
О, як же помиляється Танака…
Вукі протягнув руку до іншої пляшки рому, яка ще не була розбита, і відкоркував її.
-…я їм влаштую. Той старий пердун отримає по повній, це я кажу! – все ще не заспокоювався Кайл, метаючись по кімнаті. Один раз він зупинився біля штурмовика і намагався зробити розгніване обличчя але це в нього не дуже вийшло. Він навіть подумав, що під маскою штурмовик сміється з нього, - а ти чого мовчиш? Це нормально взагалі?
- Заткнись, - коротко сказав Найл, - голова болить.
Він заздрісно глянув, як вукі опорожнює пляшку з ромом. От кому зараз добре.
- Цей Джеймс…Святоша знайшовся. Ненавиджу всіх!
- Гррр…
Брати глянули на вукі, який вже лежав на підлозі, промовляючи дивні слова.
- Ніколи не розумів їхньої мови, - зітхнув Найл, - агов, вукі, ти лише не нароби дурниць ротом тут…Ну ти мене розумієш, воняти буде.
Вукі мовчав. Жодного звука. Його тіло було нерухомим.
- Заснув? – здивувався Кайл.
- Не думаю. Не та ситуація, щоб так просто заснути.
Найкл обережно підійшов до вукі та присів біля нього, взявши його за волохату руку.
- Найле…
- Що трапилось? Що з ним?
У горлі Кайла ніби стояв невидимий клубок, який не хотів проходити вниз. Проте він все таки вимовив.
- Він…мертвий.
